Кириченко Микола Олексійович, ректор державного закладу вищої освіти «Університет менеджменту освіти» Національної академії педагогічних наук України, член-кореспондент Національної академії наук вищої освіти України, доктор філософії, професор кафедри філософії і освіти дорослих.
— Миколо Олексійовичу, очолюваний Вами ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» — один із небагатьох навчальних закладів України, який не на словах, а на ділі підтримує християнські цінності в освіті. Розкажіть, будь ласка, про ваші досягнення в цій сфері. Які наступні кроки?
— Сьогодні все більше українських учених-педагогів усвідомлює й визнає, що християнські цінності, християнські морально-духовні засади — це порятунок нації. Важливою передумовою виховання й навчання молодого покоління на християнських духовно-інтелектуальних і морально-духовних засадах є давня християнська традиція в Україні.
Перехід педагогічної школи до ступеневої системи освіти передбачає оновлення змісту базової педагогічної освіти молодших спеціалістів, бакалаврів, а також розробки змісту, форм і методів педагогічної підготовки магістрів як фахівців найвищого кваліфікаційного рівня, які в майбутньому поновлять склад науковців із різних галузей науки та викладацький корпус вищих навчальних закладів. Враховуючи актуальність проблеми підготовки таких фахівців, ректорат визначив за необхідне ввести в навчальний процес Інституту менеджменту та психології ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України дисципліни, які спрямовані на формування духовно-моральних знань, умінь і компетенції майбутніх магістрів-викладачів навчальних дисциплін духовно-морального спрямування.
2015 року рішенням Вченої ради УМО було відкрито магістерську програму «Християнська педагогіка у вищій школі», яку мали змогу засвоїти випускники ННІМП на провідній кафедрі управління навчальним закладом та педагогіки вищої школи, а зараз кафедра має нову назву — педагогіки, адміністрування і спеціальної освіти. У навчальний процес були введені навчальні дисципліни «Основи християнської педагогіки», «Християнська духовність», «Основи християнської моралі й етики», «Методика викладання предметів духовно-морального спрямування». Відповідно до чинної програми підготовки магістрів за ОПП «Християнська педагогіка», магістри засвоюють основи християнської педагогіки, християнської етики й моралі, християнської духовності, технології і методики викладання навчальних дисциплін духовно-морального спрямування в загальноосвітній і вищій школах. Професійну підготовку майбутніх викладачів до якісного викладання християнської педагогіки треба здійснювати через поглиблення знань із християнської теології та християнської етики і моралі; методики викладання навчальних дисциплін духовно-морального спрямування; розвиток відповідних здібностей та навичок через проходження навчально-педагогічної практики в наукових, освітніх, пенітенціарних, медичних, соціальних, культурних, релігійних, консультаційних організаціях та установах; у підрозділах органів державної влади, муніципальному управлінні відповідно до основної спеціальності.
Фахова підготовка в магістратурі передбачає елективні курси. Розрізняють обов’язковий набір дисциплін (за вибором навчального закладу) та за вибором студента. Зміст фахової підготовки магістрантів визначається з урахуванням здійснення виробничих функцій (магістр-викладач, магістр-дослідник) й освітньо-кваліфікаційного рівня, на базі якого здійснюється підготовка майбутніх фахівців.
Навчальні заклади, де можуть працювати магістри зі спеціалізації «Християнська педагогіка»: 1) професійні академії та вищі навчальні заклади; 2) вищі навчальні та виховні заклади Церков та релігійних громад; 3) міжнародні й зарубіжні вищі навчальні заклади. Основні сфери діяльності викладача предметів духовно-морального спрямування: організація та проведення духовно-просвітницької роботи зі студентською молоддю на основі християнського вчення; надання консультативних послуг майбутнім студентам, установам та організаціям із питань духовно-морального розвитку й освіти; розробка методичних та наочних матеріалів для викладання предметів духовно-морального спрямування тощо.
Навчання в магістратурі передбачає співпрацю з іншими навчальними закладами й громадськими організаціями шляхом підготовки й проведення низки заходів. Саме інтелектуальне й духовне збагачення через спілкування з колегами, обмін досвідом та ідеями на зустрічах найрізноманітніших рівнів і форматів і є «родзинкою» освітнього процесу в університеті. У магістерській програмі перевага надається практичній підготовці, розвитку загальних та формуванню професійних компетентностей. Особливий акцент робиться на безпосередньому зв’язку між інтелектуальним розвитком та практичним благочестям: дотриманням християнської поведінки викладачів і студентів, правил здорового способу життя та християнських принципів сприймання, формуванням естетичної досконалості й вишуканості.
Наступні наші кроки — інтеграція християнських цінностей у теорію і практику освітнього процесу всіх підрозділів Університету і спеціальностей Навчально-наукового інституту менеджменту та психології. Будемо намагатися й надалі долати стереотипи минулого, атеїстичну ідеологію й виконувати освітні запити наших здобувачів вищої освіти.
— Хто вас підтримує? З якими вишами маєте партнерські зв’язки?
— Працюємо за підтримки Національної академії педагогічних наук України. Ми уклали угоди про співпрацю з Українським біблійним інститутом (м. Київ), Українським католицьким університетом (м. Львів), плануємо підписати договір з НаУ «Острозька академія», університетом «Україна» та іншими духовними закладами освіти України. Поглиблення конструктивного діалогу між представниками богословської та світської науки, розроблення нових наукових напрямів співпраці, підготовка навчально-методичних посібників, підручників, концепцій виховання та освіти, які б, з одного боку, враховували християнські традиції, а з іншого, тенденції розвитку сучасної науки, є нагальною потребою сьогодення в контексті управління підготовкою майбутніх викладачів християнської педагогіки, які покликані постійно шукати нові шляхи до пізнання істини, знаходити ключі до сердець та розуму студентської молоді, зокрема майбутніх педагогів предметів духовно-морального спрямування. Ефективна діяльність і взаємодія світських і духовних сучасних закладів вищої освіти є найважливішим ресурсом розвитку священної місії сучасної національної освіти.
— Які труднощі постають на цьому шляху?
— Труднощі розробки методології духовності й духовно-моральної освіти, відокремлення держави від Церкви, повільне розроблення нормативно-правового забезпечення духовно-моральної освіти.
— Як Ви оцінюєте перспективи розвитку християнської освіти в Україні?
— Свобода совісті означає світський характер державної освіти в країні, водночас релігійні спільноти утримують важливі позиції в галузі освіти та виховання. Релігійні переконання — особиста та внутрішня справа кожної людини, її власного вибору, її совісті, на яку не мають права здійснювати тиск ні держава, ні суспільство, ні інші індивіди. На законодавчому рівні розкрито поняття «науковий характер освіти» та її світський характер, які донедавна невиправдано вважалися практично синонімами базового поняття «освіта» — такий, що забезпечує можливості для формування «духовного обличчя людини, яке складається під впливом моральних і духовних цінностей, що є надбанням її культурного кола, а також процес виховання, самовиховання, впливу, шліфування, процес формування обличчя людини»1.
— Що, на Вашу думку, є найгострішою проблемою в життєдіяльності українських вишів? Чи лежить вона лише в матеріальній площині?
— На мою думку, вища школа є одним зі стратегічних ресурсів країни, ця теза визначає ключові моменти впливу освітньої системи на безпеку країни, функціонування яких необхідно забезпечити передусім. Саме вища освіта значною мірою обумовлює завтрашній день самостійної країни у європейському співтоваристві, у якому зростає розуміння ролі освіти як інструмента стійкого розвитку та забезпечення добробуту людей. Відповідно до щорічного звіту ООН конкурентоспроможність країн світу у XXI ст. визначатиметься не природними і навіть не фінансовими ресурсами, а кваліфікацією робочої сили. Не випадково Японія, що претендує на світове лідерство, оголосила про готовність переходу до обов’язкової вищої освіти. Тому головною метою кожного закладу освіти країни повинна стати великомасштабна діяльність із підвищення освітнього рівня нації. Одержання позитивних результатів можливе тільки за умови додаткового фінансування, однак на сьогодні простежується зовсім протилежне явище — скорочення асигнувань.
Видається доцільним звернути увагу на ключові проблеми. По-перше, вища освіта не є повною мірою доступною, зокрема для молоді, учасників АТО, осіб з інвалідністю тощо. Організація та проведення ЗНО часто проходять на межі дотримання основоположних прав людини, освітніх потреб окремих категорій соціально вразливих груп населення. Значна частина талановитої молоді обирає зарубіжну вищу освіту, з огляду на більш гнучкі правила вступу, освітнього процесу, більш сприятливі умови доступу до ринків праці інших держав. У зв’язку з цим ми розробили освітньо-наукову програму «Спеціальна освіта» й отримали сертифікат НАЗЯВО на надання освітніх послуг.
Сьогодні слід задуматися і про найважливіший аспект вищої освіти — духовний, бо без духовного здоров’я життя людини втрачає будь-який сенс. А за останні роки істотно деформувалася система духовного самовідтворювання суспільства, перш за все в результаті кризи інститутів соціалізації й культурної спадкоємності, найважливішим із яких є інститут освіти (формування особистості — його найважливіша складова).
Розвиток національно і духовно орієнтованої освіти — головна передумова активізації творчих сил і здібностей нації, мобілізації її духовних ресурсів. Таке розуміння ролі освіти викликає сьогодні об’єктивну необхідність переорієнтації її філософських підстав, потребу розроблення освітньої парадигми без еклектичного з’єднання концепцій та ідей інших національних шкіл. Тільки на вищих ступенях духовного пізнання можливий синтез антиномій, але джерелом цього нового знання вже є не розум, а серце. Пізнати розумом — означає «впізнати суперечності», зрозуміти серцем — означає «зрозуміти цілком», «уникнути однобічностей» і створити систему понять, що найбільш цілісно й економічно охоплюють усю сукупність буття (П. Флоренський). Збагачення духовності вимагає максимальних зусиль, але лише цей процес робить кожну особу цілісною, яскравою і привабливою.
— Яке Ваше ставлення до виховної складової освітнього процесу? Чи поділяєте думку, що педагог — це не тільки учитель, але й виховник?
— У радянській педагогіці не було заведено звертатися до часів становлення християнського виховання: більш властивим було згадувати про недоліки християнського виховання середньовічного періоду та протиставляти їм педагогічні надбання епохи Відродження, з гуманістичними тенденціями й поверненням до античних традицій.
Шлях від абітурієнта до магістра-фахівця, педагога-професіонала лежить через усвідомлення власного професійного «Я». Особливість педагогічної діяльності полягає не тільки у тому, що треба вміти виконувати свою роботу й знати, як це робити краще. Здобувач вищої освіти стає викладачем тоді, коли до нього приходить відчуття власного «Я», здатного сіяти добре слово, відчуття і переконання у тому, що він як особистість і як митець має моральне право й несе відповідальність за духовний розвиток своїх вихованців. Особистісне зростання, набуття теоретичного багажу та практичного досвіду пов’язане насамперед із творчим характером освітнього процесу та його успішного засвоєння майбутнім викладачем, що одночасно підкріплюється розвитком критичного мислення, емоційної наповненості, особистісної зрілості та творчого пошуку.
— Ваша думка щодо місця предметів духовно-морального спрямування в освітньому процесі, особливо у світлі морального стану нашого суспільства.
— Визначення основ християнської духовності, певних орієнтирів на шляху навчання і виховання учнівської та студентської молоді переконливо доводить, що найефективнішим способом виховання молоді є релігія та християнські засади впливу на молодь у дусі високих моральних цінностей, етикету, спілкування, якщо процес виховання ґрунтується на загальноприйнятих Божих Заповідях. Із часом цей процес не тільки затвердився, але набрав ясних форм і різних напрямів. Сьогодні ми маємо можливість пізнавати й усвідомлювати, якими цінностями керувалися наші давні попередники при визначенні пріоритетів педагогіки. Хочеться відзначити, з усією повагою до надбань людської цивілізації та вироблення методики виховання учнівської та студентської молоді, що лише християнство — християнське вчення про Бога, християнська мораль, християнська антропологія — надає педагогіці цілісного характеру, глибинної сутності й абсолютного значення, і, що ще важливо зауважити, допомагає сформувати християнську педагогіку як особливу науку.
— Як Ви особисто ставитеся до християнської педагогіки у вищій школі і християнського виховання в школі?
— Християнська педагогіка є наукою про формування духовного і тілесного життя людини на основі абсолютних цінностей, якими наповнена християнська культура. Вона ґрунтується на універсальному моральному законі людства — Десяти Заповідях Божих і двох головних заповідях Любові, а також на ділах милосердя щодо душі та тіла ближніх, євангельських чеснотах та блаженствах. Християнська педагогіка допомагає людині усвідомити свою гідність.
На мою думку, духовно-моральне виховання на християнських цінностях потрібно розпочинати ще з дошкілля. Тільки взаємодія родини, школи, закладів освіти допоможе сформувати духовно здорову й зрілу молодь і всю нашу націю.
— Завданням часопису «Слово вчителю» є сприяння розвитку предметів духовно-морального спрямування і підтримка вчителів, які ці предмети викладають. У чому можлива наша співпраця?
— Ми з вами багато років співпрацюємо і будемо щиро дружити. Наші магістри, викладачі читають кожний номер і обговорюють на семінарських заняттях. В Університеті в багатьох кабінетах можна побачити ваш часопис, кожний новий чекаємо з нетерпінням. Бажаємо вам успішних і цікавих випусків, наукових статей і методичних рекомендацій. До нової зустрічі!
Розмовляла Ірина Сіданіч, завідувач кафедри педагогіки, адміністрування і соціальної роботи УМО НАПН України,
доктор педагогічних наук, професор
Побільше б таких ректорів!