Інтерв’ю з Раїсою Євтушенко
Раїса Іванівна Євтушенко – головний спеціаліст загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України. Відмінник освіти України. Нагороджена нагрудним знаком «Василь Сухомлинський» МОН України. Має 15 років педагогічного стажу й ось уже 16 років працює в МОН України. Фах – історія, правознавство, християнська етика.
Ми завітали до невеличкого італійського кафе в славному місті Києві, куди запросили й нашу гостю. Майстерні рухи кухаря біля великої італійської печі відразу привернули нашу увагу. Настільки вправно він жонглював майбутньою піцою! А пряні аромати збуджували апетит. Ось у такій приємній атмосфері відбулася наша майже італійська зустріч із пані Раїсою.
Ми вже певний час співпрацюємо, опікуючи освітянські проекти, що сприяють розвитку християнських духовно-моральних цінностей у молоді. Цього разу зустрілися, насамперед, щоб підбити підсумки Всеукраїнського турніру юних філософів і релігієзнавців, який відбувся на Полтавщині в травні цього року. Запрошуємо й вас до нашої бесіди, сідаймо разом за столик.
Зі сліпучою усмішкою, швидко привітавшись, пані Раїса по-діловому приєднується до нашого гурту.
— Добрий день, шановна Раїсо Іванівно! Дякуємо, що у своєму щільному графіку знайшли час і можливість поспілкуватися. Пропонуємо розпочати нашу невеличку бесіду з філософського питання: що таке, на Вашу думку, хороше виховання й хороша освіта? Чи є хороша освіта запорукою хорошого виховання?
— Виховання та освіта. Це справді дуже глибоке питання, і далеко не завжди ці поняття сумісні в житті однієї й тієї ж людини. Чимало освічених людей живуть без будь-яких моральних пересторог. Вихованість людини не залежить від кількості засвоєних знань. Маємо історичні приклади того, що людина могла бути неосвіченою, але вихованою.
Можу навести приклади й зі свого особистого життя. Життя багатьох людей, яких я знала з дитинства, припало на важкі роки Другої світової війни. Так склалося, що дехто з них навіть не вмів читати й писати, але це були виховані люди, дуже добрі й уважні до оточуючих, щирі та людяні, і такі, які зрештою дуже добре виховали своїх дітей.
— Звідки ж береться така вихованість?
— Якщо дивитися на це питання через призму християнської етики, то і освіта, і виховання починаються із пошани до Бога, засвоєння та виконання Божих заповідей, зокрема загальновідомих Десяти заповідей.
Зрозуміло, що все це виховується насамперед у сім’ї. Ми не можемо сказати, що воно закладається вже при зачатті. Як то кажуть, гени не блохи — їх із себе не виведеш ☺. Однак дуже багато залежить від того, у якій сім’ї народжується дитина, а потім — у якій родині вона зростає, яким заняттям віддає перевагу, які друзі, учителі, наставники будуть поруч із нею.
— Нещодавно Ви побували на II Всеукраїнському турнірі юних філософів і релігієзнавців, очевидно, там зібралась молодь і освічена, і вихована. Яке Ваше враження?
— Турнір відбувався на початку травня на Полтавщині — на базі дитячого спортивно-оздоровчого центру «Горизонт» (с. Запсілля, Кременчуцький р-н). Його мета — популяризація філософських знань серед учнівської молоді та духовно-морального виховання школярів. Для участі в турнірі прибули 11 команд із різних регіонів України: Полтави, Харкова, Сум, Черкас, Житомира, Коростишева, Кривого Рогу, Івано-Франківської та Волинської областей.
На відкритті турніру поряд із представниками влади та освітянами до команд-учасниць зверталися представники духовенства. Знаковими були слова віце-ректора Полтавської місіонерської духовної семінарії преосвященнішого Веніаміна єпископа Новосанжарського. Звертаючись до молоді, владика Веніамін сказав:
«Дорогі наші юні філософи! Я вийшов до вас, і більшість чекає, що я зичним голосом скажу нудні або малозначні для юного життя побажання або поради. А я хочу лише нагадати, що є початком філософії. Це «здивування»! Я буду молитися, щоб вас відвідало це захопливе почуття максимум разів за наступні чотири дні. Бог створив такий чудовий світ, не менш чудових вас і надав цьому такий імпульс, таку динаміку, що нового вистачає з надлишком на довге й щасливе життя. Якщо ви будете вести себе по-людськи, по-християнськи, знайомитися, ділитися знаннями, шукати позитивних емоцій, але не здобудете призових місць за гру — ви поїдете з морем радості, і спогади про ці дні будуть викликати добру усмішку мінімум рік. А ось якщо зосередитеся лише на грі й не помічатимете нічого й нікого навколо, радість від грамоти або диплому 1-го, 2-го, 3-го місця триватиме максимум кілька годин. Отож, дивуйтеся, за словом апостола Павла, «завжди радійте», нехай Господь буде вашим помічником і натхненником!»
— Ви були й на попередньому турнірі. Що цього разу було нового, яку динаміку спостерігаєте?
— Розповім один приклад, який, як на мене, багато про що говорить.
Цього року у фінал вийшли дві групи дітей. І треба було в кожній групі визначити найкращу команду, і це мало бути перше місце. І ось, уже десята година вечора, а виходить так, що обидві команди абсолютно рівні, з однаковою кількістю балів, і ми не знаємо, що нам робити… Ми ж не можемо дати чотири перші місця, бо така сама ситуація в іншій групі. Тому запропонували командам самим визначитися: або ми завтра о шостій годині починаємо суперфінал, або зараз проводимо бліц і вже за результатами бліцу визначаємо найкращу команду. Команди вибрали бліц, пояснивши тим, що все одно не зможуть спати ☺.
Після завершення бліцу на перше місце вийшла команда з Харкова, перемігши полтавчан.
І ось тут розпочалося найцікавіше, заради чого взагалі треба було проводити цей турнір. Харківські діти дякували полтавській команді за те, що вони такі «класні», що вони під час всього турніру багато чого в них навчилися: як правильно полемізувати, яким чином краще готувати й представляти доповіді. Це було несподівано, цікаво й насправді неперевершено. Полтавська команда опанувала себе, і діти теж почали дякувати партнерам за хорошу гру.
Особисто мені було дуже цікаво спостерігати полеміку між полтавською та харківською командами протягом усього турніру. І ось такий яскравий добрий фінал!
Як відомо, диплом переможця олімпіади дає його власникові додаткові бали при вступі у вищі навчальні заклади. Зауважу, що турнір не дає ніяких пільг учасникам. Однак діти з великим задоволенням приїжджають сюди подискутувати, поспілкуватися, подружитись.
І географія учасників, яка була в цьому році, для нас дуже важлива. Адже поряд із християнським вихованням одне з найголовніших наших завдань — єднання України. Таким чином змінюються діти, змінюються викладачі і, звичайно, змінюється наша країна. Як би пафосно це не звучало, але це насправді так.
— Дякуємо за цікаву розповідь. Будь ласка, кілька слів про Ваше бачення майбутнього цього турніру.
— Переконана, що такі турніри мають право на життя. Я впевнена, що третій турнір ми обов’язково проведемо. Ми не будемо прив’язуватись до підтримки якоїсь однієї церкви. У проведенні першого турніру в Зарваниці (див. «Слово вчителю», № 3/2015) нам дуже допомогла Українська греко-католицька церква. У Полтаві — Українська православна церква. У наступному році ми всіх нинішніх організаторів запрошуємо в журі, але будемо намагатись провести його на базі одного з обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти.
— Що Ви можете сказати про духовно-моральний компонент у сучасній українській освіті?
— З боку переважної більшості вчителів, батьків і дітей думки з цього приводу збігаються.
Учителі зацікавлені в тому, щоб у них були виховані, високоморальні учні.
Батьки також зацікавлені в тому, щоб їхні діти були виховані, високоморальні й могли забезпечити їхню старість, щоб керувалися християнськими цінностями й шанували своїх батьків.
А для дітей — то це їхнє життя: як вони будуть ставитись до інших, так і люди будуть ставитися до них. Це варто пам’ятати.
Проте я розумію, що минулі роки не просто безбожництва, а такого страшного войовничого атеїзму наклали свій відбиток на все наше суспільство, і не так-то просто й легко духовно-моральне виховання прокладає собі дорогу.
— Ваші побажання читачам часопису «Слово вчителю»
— По-перше, побажання миру та злагоди в нашій державі. На турнірі, про який ми згадували, були різні діти. Були віруючі діти, які представляли свої церкви, і також були невіруючі, які не приховували цього, але всім було цікаво брати участь саме у філософському турнірі. І Слово сіялось. Це дуже важливо — уміти спілкуватися!
Тому всім бажаю ще раз миру, злагоди, добра й успіхів у християнському вихованні підростаючого покоління.
Час швидко минає, як аромат запашної кави, залишаючи за собою лише спогади, а якими вони залишаться після нас, залежить від кожного зокрема.
Микола Плаксін