Важливо, щоб ті, хто закликає дотримуватися християнських цінностей, самі їх дотримувалися

Інтерв’ю з Віталієм Хромцем — кандидатом філософських наук, доцентом Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова

— Пане Віталію, якою, на Ваш погляд, має бути концепція духовно-морального виховання молоді в навчальних закладах?

— Ця проблема є комплексною та системною, і дати коротку відповідь складно. Але можна сказати, що етичну компоненту в освіті має бути представлено як окремими дисциплінами, так і корпоративною етикою взаємовідносин учителя-учня, викладача-студента, учителів та викладачів між собою.

Мені здається, що навчання етиці, зокрема християнській, у ситуації, коли суспільство глибоко корумповане, коли часто порушуються права і свободи громадян, може призвести до розриву теорії і практики, а відтак — відторгнення молодої людини від етичних норм та ідеалів, про які їм розповідають під час викладання предметів духовно-морального спрямування.

— Чи впливають духовні цінності на національну безпеку?

— Прямо впливають, оскільки цінності пов’язані з ідеалами суспільства, які закладають ті цілі, до яких людина й суспільство повинні прагнути. Але поряд із цінностями має бути покладено норми, певні обов’язкові стилі поведінки, за допомогою яких досягаються цілі. Тому важливо говорити не лише про цінності, а й про норми.

Важливо, щоб ті, хто закликає дотримуватися християнських цінностей, самі їх дотримувалися, демонструючи норми досягнення цих цінностей.

Прямим наслідком дотримання цінностей є підвищення справедливості — правової, політичної та повсякденної культури життя людини та суспільства.

Я не вірю, що державні концепції підвищення духовності можуть бути дієвими. Є просте правило, його називають золотим: «Поводься з іншими так, як би хотів, щоб поводилися з тобою». Площина етики — це, насамперед, людина. Людина гідна — це людина етична.

 — У житті Ви обрали шлях викладача університету, Ваша спеціалізація — релігієзнавство. Що Вас спонукало зробити цей вибір?

— Зі старшої школи в мене була мрія вивчати філософію та дізнатись більше про свою та інші релігії, тому я обрав філософський факультет, відділення релігієзнавства, і ніколи не шкодував про свій вибір.

— Де здобули освіту й де викладаєте зараз?

— Я навчався в Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка на бакалаврському та магістерському рівнях. Згодом закінчив аспірантуру, захистив дисертацію й почав працювати в Національному педагогічному університеті ім. М. П. Драгоманова на кафедрі культурології. Викладаю для студентів-релігієзнавців, філософів та культурологів різноманітні курси релігієзнавства, антропологію та соціологію релігії, культурну антропологію, релігійну освіту та виховання.

Викладаю також у вищих духовних навчальних закладах: Київській духовній академії і семінарії (Українська православна церква), Інституті релігійних наук Св. Томи Аквінського в Києві (Римо-католицька церква), Київській Трьохсвятительській духовній семінарії Української греко-католицької церкви, Львівській богословській семінарії християн віри євангельської.

— Важливою є участь науковців у реформуванні країни. Як Ви долучаєтесь до цього процесу?

— У міру своїх сил долучаюсь. У 2012-2013 роках працював у Погоджувальній раді Комітету з питань освіти і науки Верховної Ради України, яка напрацьовувала проекти змін освітнього законодавства щодо духовної та богословської освіти.

Після прийняття нового Закону України «Про вищу освіту» з травня 2014 року працював у МОН України в комісіях, які розробляли проекти підзаконних актів з імплементації норм закону «Про вищу освіту» в частині, яка стосується духовної богословської освіти. Зокрема, проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про визнання документів про освіту, наукові ступені та вчені звання, виданих вищими духовними нвчальними закладами», пізніше — проектів наказів, якими затверджені Положення про діяльність відповідних комісій.

З липня 2016 року увійшов до складу комісії з визнання дипломів про вищу освіту, виданих вищими духовними навчальними закладами.

З квітня 2016 року і до цього часу є Головою підкомісії з богослов’я науково-методичних комісій вищої освіти Науково-методичної ради МОН України, яка розробляє освітні стандарти зі спеціальності богослов’я для рівнів вищої освіти (після затвердження цих стандартів визначається нормативна частина підготовки по спеціальності богослов’я, яку має бути враховано під час державного ліцензування та акредитації).

— Ви були ініціатором відкриття нових прохристиянських програм у Національному педагогічному університеті ім. Драгоманова. Розкажіть, як Вам це вдалося?

— Після прийняття нового Закону України «Про вищу освіту» стало можливим за рахунок варіативної складової навчального плану створювати різноманітні освітні програми.

2015 року на базі спеціальності «Релігієзнавство» ми розробили та впровадили разом із нашими партнерами з християнського навчально-дослідницького центру «Реаліс» дві програми: «Соціально-політична етика та теологія» та «Психологічне консультування та капеланство».

2017 року ми отримали державну ліцензію на підготовку за спеціальністю «Богослов’я», розширивши спектр наших спеціалізацій, додавши спеціалізації «Публічне богослов’я та сучасні суспільні процеси», «Релігійна журналістика», «Релігійна освіта», «Лідерство в сфері релігії», «Сімейне та психологічне консультування», «Психологічне консультування в кризових станах».

Це відбувається завдяки нашим партнерам: виконавчій дирекції Євро-Азіатської акредитаційної асоціації в особі доктора С. В. Саннікова, професора Р. П. Соловія, доктора О. В. Зігаленко, Т. М. Дятлика, О. М. Дятлик; шеф-редактора релігійно-інформаційної служби в Україні Т. Ю. Антошевського, директора Аналітичного центру дослідження та розвитку лідерства, доктора А. Ключнікова, директора благодійного фонду «Сім’я», кандидата філософський наук А. Й. Буковинського, президента Євангельської теологічної семінарії В. М. Войтовича, віце-президента, кандидата філософських наук І. В. Семенюка, декана Київської богословської семінарії «Благодать і істина», кандидата технічних наук В. А. Шевчука та інших.

— Де зможуть реалізовувати себе потім Ваші випускники?

— Наші випускники можуть реалізовувати себе на суспільних посадах у різних сферах соціального життя, працювати журналістами, сімейними та психологічними консультантами, керівниками різних місій та служінь, учителями шкіл, викладачами вищих навчальних закладів, науковцями.

— За часів СРСР із нашої освітньої системи вирізали теологію. Чи важко її повертати?

— Богословська освіта й наука в радянський час фактично повністю була ліквідована на території України. До 1988 року діяв один духовний (богословський) вищий навчальний заклад.

З 1988 року у зв’язку з відзначенням 1000-ліття Хрещення Русі й початком лібералізації відносин держави та релігії починають виникати нові вищі духовні навчальні заклади, а з отриманням 1991 року Україною незалежності та демонтажу системи державного атеїзму швидкими темпами зростає мережа вищих духовних навчальних закладів.

За статистикою, на 1 січня 2017 року в Україні налічується 202 вищих духовних навчальних закладів. При світських вищих навчальних закладах діють 7 богословських відділень.

Зважаючи на повну відсутність богословської освіти, за 25 років ми простежуємо дуже хорошу динаміку, хоча виникає низка питань, наприклад, про взаємодію богословської освіти в духовних та світських вищих навчальних закладах, питання, на яких засадах богослов’я може бути присутнє у світському вищому навчальному закладі та у світській державі в цілому, та багато інших питань, які потребують вирішення в майбутньому.

— Як Біблія і християнство вплинули на українську ментальність?

— Прийняття християнства дуже сильно вплинуло на українську культуру, фундаментальне будівництво розвинулося з храмового будівництва, театральне мистецтво — із різдвяних вертепів, музика — із церковної літургійної музики, книгодрукування — із друкування книг Святого Письма, нарешті, освіта — із початкових, середніх та вищих шкіл, які засновувались та/або координувалися церквою.

Тому вплив християнства на українське суспільство та ментальність пересічного українця був дуже значущим, хоча, на мою думку, Україна ніколи не була повною мірою християнською.

— Кого з українських філософів найбільше любите читати?

— Оскільки зараз я працюю над докторською дисертацією, яка присвячена становленню та сучасному стану богословської освіти в Україні, читаю твори потужних українських мислителів: А. В. Сарапіна, О. С. Філоненка, О. О. Панича, М. М. Черенкова, Ю. П. Чорноморця, Р. П. Соловія, архімандрита Кирила (Говоруна).

— Одна з нових магістерських програм — капеланство. Як Ви ставитеся до цієї ідеї? Це мало місце в історії України та світу?

— Капелан у прямому сенсі цього слова — це священнослужитель, який працює у спільнотах, які обмежені у вільному задоволенні своїх релігійних потреб.

Звісно, інститут капеланства потрібен Україні в контексті задоволення релігійних прав усіх громадян України, які гарантує Конституція України та Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Інституалізація військового капеланства дала динаміку для розвитку інших форм капеланського служіння: у лікарнях, тюрмах, у вищих навчальних закладах тощо.

Мені здається, що в середньостроковій перспективі система капеланського служіння буде розбудовуватись і зміцнюватись. Урешті-решт це відповідає європейським та світовим стандартам дотримання прав віруючих на задоволення своїх релігійних потреб, які гарантуються міжнародним та європейським правом.

Розмовляла Ольга Романенко