«Нести Слово Боже — ось наша мета, щоб кожний учитель був учнем Христа!»

Викладання предметів духовно-морального спрямування в деяких країнах Європейського Союзу

Ми живемо в час, коли Європейський Союз є прикладом для України в багатьох сферах. У контексті дискусії про роль предметів духовно-морального спрямування в українській системі освіти пропонуємо розглянути європейську практику в цій галузі. Для цього запрошуємо до розмови заступника голови Комісії у справах душпастирства молоді при Конференції Єпископату Римсько-Католицької Церкви в Україні о. Міхала Воцяла.

— Незважаючи на те, що більшість громадян України позиціонує себе християнами, є категорія людей, які, посилаючись на статтю Конституції України про відокремлення Церкви від держави, ратує за заборону внесення предметів релігійного спрямування в навчальний процес у школах. Як ставляться до цього питання в країнах Європейського Союзу, де в конституціях також є розділ держава-церква?
— На це запитання вже відповідав пан Юрій Решетніков, заступник голови Громадської ради з питань співпраці з церквами та релігійними організаціями при Міністерстві освіти і науки України, в одній зі своїх статей. Цитую:
«Говорячи про закордонний досвід викладання в державних навчальних закладах, важливо зазначити, що традиції більшості демократичних країн засвідчують, що викладання основ релігійного світогляду та етики в системі світської освіти є цілком можливим. У конституціях багатьох європейських країн, які декларують світськість держави та її нейтральність у справах релігії, принцип відокремлення освітніх закладів від релігійних організацій доповнюється гарантіями забезпечення прав батьків на виховання та навчання своїх дітей відповідно до власних переконань (наприклад, ст. 48 та 53 Конституції Польщі тощо). Принцип нейтральності держави в її ставленні до релігії в застосуванні до державних шкіл у традиції багатьох європейських країн не означає, що такі школи мусять повністю вилучити навчання релігії зі своїх програм».

— У скількох країнах Європейсь­кого Союзу предмети духовно-морального спрямування викладаються в державних школах?
— Із 28-ми країн Європейського Союзу предмети цього розділу вивчають у державних школах 24 країн. Тоді як у чотирьох країнах: Нідерландах, Люксембурзі, Словенії та Франції (крім Ельзаса та Лотарингії) викладання цих предметів відбувається в церковних установах.

— У згаданих вище 24-х країнах вивчення предметів духовно-морального спрямування є обов’язковим чи необов’язковим?
— За даними 2015 р., у дев’яти країнах ЄС вивчення цих предметів є обов’язковим. Це: Австрія, Кіпр, Данія, Фінляндія, Греція, Мальта, Німеччина, Швеція та Великобританія.
Однак у п’ятнадцяти країнах ЄС участь у них є добровільною, тобто залежить від бажання батьків або самих учнів, найчастіше віком від чотирнадцяти років. Це: Бельгія, Болгарія, Хорватія, Чеська Республіка, Естонія, Іспанія, Ірландія, Литва, Латвія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Угорщина та Італія.
Як у випадку, коли предмет є обов’язковим, так і тоді, коли є факультативним, студенти, як правило, мають вибір між об’єктами більш релігійного спрямування (наприклад, християнська етика) або більш світським (наприклад, загальна етика).

— Яким є відвідування цих предметів, якщо вони не є обов’язковими?
— Для прикладу, проаналізуємо ситуацію в Польщі. Дані 2015 р. говорять про те, що в Польщі уроки релігії або етики відвідували 97 % учнів.

— Якою є правова база для присутності цих предметів у державних школах?
— У Австрії, Іспанії, Німеччині та Польщі навчання цих предметів відбувається на основі положень Конституції.
Австрійська правова система стверджує, що «викладання релігії в школі є корисним для суспільства», оскільки «австрійська та європейська культури базуються насамперед на християнстві».
У Німеччині уроки релігії також відбуваються відповідно до законодавства та фінансуються урядом. Відповідно до ст. 7 пар. 3 німецької конституції, рівень катехизації в школі не може бути нижчим, ніж інших предметів. У всіх державних школах є дві години релігії на тиждень.
В Іспанії школа несе відповідальність за організацію уроків релігії відповідно до закону, який підкреслює, що це спосіб «передачі культурної спадщини».
У Польщі ст. 53 конституції вказує, що «… релігія церкви або іншого релігійного об’єднання з регульованою правовою ситуацією може вивчатися в школі, але свобода совісті та релігії інших людей не може бути порушена».
Другий спосіб правових положень про викладання релігії в державних школах — це угоди (так звані конкордати) з окремими конфесіями католицьких чи протестантських церков, які регулюють викладання цих предметів у школах (Литва, Італія, Польща, Латвія, Австрія, Хорватія та багато інших).

— Яка мета вивчення предметів духовно-морального спрямування?
— На основі офіційних документів ми можемо розрізняти різні заявлені цілі, які хочемо досягти завдяки цим предметам. Ось найпоширеніші з них:
А. «Знати коріння своєї культури». Там, де участь у релігійній освіті є обов’язковою (але не тільки там), знання християнства трактується як найважливіший елемент європейської культури та культури власної країни, який потрібно знати навіть невіруючим (напр. Іспанія, Італія, Данія).
Б. Особиста зрілість. Офіційною метою є особиста зрілість учня, для якої відповідно до намірів законодавця духовний компонент є незамінним (наприклад, Португалія).
В. Виховання цінностей. Метою є моральне та етичне виховання, що показує цінності на яких формується суспільство Європи та даної країни. Оскільки ці цінності переважно християнські, то домінуючою є християнська етика.
Г. Релігієзнавство. Отримання інформації про християнство та інші світові релігії.

— Хто платить за таку освіту?
— У всіх країнах, де релігійна освіта є державною системою освіти (як обов’язковою, так і добровільною), вона фінансується з державних коштів. Ці кошти витрачаються на оплату праці вчителів, видання підручників тощо.
Це відповідає принципу демократичної правової держави, який визнає, що якщо батьки несуть відповідальність за виховання дітей та бажають у школі релігійних предметів, держава зобов’язана це забезпечити.

Висновки

1. Практика викладання релігійно орієнтованих предметів є поширеною в європейських демократичних країнах, зокрема в тих, законодавство яких проголошує світськість держави та її відділення від релігії. Відтак протягом більше 200 років викладання предметів духовно-морального спрямування є постійним елементом державних шкіл Європи. Про це свідчить той факт, що 24 із 28-ми країн Європейського Союзу розглядають цю практику як стандарт.
2. Традиції провідних демократичних країн засвідчують, що це викладання можливе, але доповнене виразними гарантіями батьківських прав на виховання та навчання дитини відповідно до власних переконань. Підтвердженням є факт, що в більшості країн ЄС це навчання не є обов’язковим, а відбувається за бажанням батьків або учнів (після досягнення певного віку).
3. Культура всіх країн Європейського Союзу має християнське коріння, але багато з них є мультиконфесійними. Однак багатоконфесійність не перешкоджає викладанню цих предметів у державних школах.
4. Аналіз цілей, які держава ставить перед навчанням предметів духовно-морального спрямування, показує, що вона бачить у них можливість морально-етичного виховання молодого покоління (виховання доброго громадянина) та кращого залучення учнів до культури своєї країни.

Залишити коментар

Зайти з допомогою:



Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

До початку