Шановні колеги! Хочу поділитися своїми роздумами стосовно однієї тривожної тенденції, яку спостерігаю в освітянських колах: при викладанні предметів духовно-морального спрямування нерідко відбувається підміна біблійної християнської позиції ідеями світського гуманізму. Навіть у мові фахівців переважають вислови на зразок «загальнолюдські цінності», «гуманне ставлення», «толерантний підхід» на противагу «біблійна істина», «Божа заповідь», «сповідування гріхів», «покаяння» тощо, які видаються людям чи то надто категоричними, чи то застарілими.
Як відомо, світогляд — це система поглядів людини на Бога, природу й суспільство. Формується він звичайно в сім’ї та в навчальних аудиторіях і має особливий вплив на розум, поведінку й усе життя людини.
Єдиним світоглядом, який послідовно пояснює факти дійсності в основних галузях науки: богослов’ї, філософії, етиці, природознавстві, зокрема біології, психології, соціології, юриспруденції, політиці, економіці, історії тощо є християнський світогляд.
Християнська система вірування опирається на Боже одкровення, яке Бог дав у Своєму Слові — Біблії. Християнство — єдиний світогляд, що спирається на істину, яка виявляється скрізь, де проводиться ретельне дослідження в будь-якій науковій галузі. Наука і християнство ніколи не суперечили й нині не суперечать одне одному. Кандидат фізико-математичних наук, фізик-ядерник В. І. Гранцев висловився так: «…Наука, у яку вірить кожен житель планети, своїм зародженням і наступними успіхами зобов’язана тільки християнству! Саме віра в Бога, у Слово Боже надихнула й покликала людину на пошук істини й знання. Тільки віра вчених, філософів, мислителів у розумність світу й природи, в існування єдиних і стабільних законів світобудови та матерії, віра в те, що закони ці пізнавані за своєю сутністю й доступні творчому розуму людини, створеної за образом і подобою Творця, дозволили науці досягнути глибин розуміння матерії. Тим більше, що Сам Бог довірив людині функції управління навколишнім світом (Бут. 1:26-28).
Надзвичайно важливим є встановлений наукою факт залежності стану фізичного здоров’я та психологічного благополуччя від висоти морального в людині, розвиненого особистого світогляду, внутрішньої системи життєвих цінностей та рівня власної духовності. Знову ми повертаємося на круги своя — до необхідності дотримання християнських заповідей, стабілізуюча й гармонійна роль яких нерозривно й однозначно визначається особистою вірою та приходом до Христа через покаяння».
Не менш відомий сучасний учений, також фізик-ядерник доктор фізико-математичних наук, професор В. С. Ольховський пише: «Я прихильник того, що наука і богослов’я доповнюють одне одного. І це різні грані істини. Коротко кажучи, Бог створив природні закони, а наука їх вивчає. Головне питання: чи матерію створив Дух, тобто Бог, чи вона самоорганізувалася з вакууму? Начебто барон Мюнхаузен, який за волосся витягнув себе з болота. Ці два погляди зараз запекло борються між собою. Я не прихильник марксистсько-ленінської філософії, але треба віддати належне комуністам: вони правильно поставили питання, що первинне — дух чи матерія? От тільки відповіли на нього неправильно, визнавши, що первинна матерія. Я впевнений, що Дух народжує і матерію, і життя».
Пропоную розглянути лише один із десяти аспектів науки — етику. Почнемо з християнської етики.
Основою християнської моралі є віра в такий абсолютний моральний закон, який існує незалежно від людини, і в той же час є невід’ємною частиною людської сутності, яку ми називаємо совістю. Джерело цієї моральності не людський розум, а природа Творця, її провідник — природа створеного світопорядку. Ця мораль — частина даного людині загального одкровення Божого в Його слові — Біблії. Християни вважають, що етичні норми, дані людям в Біблії, є єдиним істинним джерелом моральності. Без етичного еталону, без етичних абсолютів неможлива моральність. У християн цим еталоном є Ісус Христос, зразок досконалості й найвищої чесноти. Як це впливає на життя людей, можна побачити хоча б на прикладі двох частин раніше однієї держави Корейського півострова, які сьогодні демонструють разючий контраст. Північна Корея, яка стала на шлях комунізму, — втілення жорстокості, неповаги до людського життя й гідності, економічної розрухи; і Південна Корея, яка пережила небувале в історії навернення до християнства, і яка сьогодні процвітає. Саме християнський світогляд і мораль формують успішні у світі країни. І тут немає нічого дивного, адже дотримання християнських етичних принципів безпосередньо впливає на всі сфери особистого та суспільного життя, зокрема на здоров’я, стосунки в сім’ї, повагу до життя й гідності людей, працьовитість тощо.
Однією із світоглядних систем, які протистоять біблійному християнському світогляду, є світський гуманізм. Авторами першого гуманістичного маніфесту (1933 р.) були філософ Рой Вуд Селларс, член Першого гуманістичного суспільства Нью-Йорка, і унітаріанський священик Реймонд Б. Брегг. У Маніфесті підкреслено, що розвиток людського суспільства, нові наукові концепції та досягнення вимагають перегляду ставлення до релігії: «Нинішня епоха породила величезні сумніви в традиційних релігіях, і не менш очевидним є той факт, що будь-яка релігія, яка претендує на те, щоб стати об’єднуючою й рушійною силою сучасності, повинна відповідати саме теперішнім потребам. Створення такої релігії — найголовніша необхідність сучасності». Як бачимо, гуманізм визначався як релігійний рух, покликаний перевершити й замінити існуючі релігії.
У 1973 р. було опубліковано другий гуманістичний маніфест (автори: філософ Пол Куртц і унітаріанський священик Едвін Г. Вілсон). Серед часто цитованих положень цього маніфесту виділю два: «Ніяке Божество не врятує нас, ми повинні врятувати себе самі» і «Ми відповідальні за те, які ми є, і якими ми станемо».
Оскільки етика — це наука, що вивчає мораль, то основне питання етики: хто встановлює правила? Бог чи люди? Християни стверджують, що це робить Бог, гуманісти, як ми щойно переконалися, вірять, що це роблять люди. Вони вважають, що Біблійний моральний кодекс з десяти заповідей обмежує людину й не дає їй досягнути повноти життя та щастя. Разом із цим у гуманістів немає єдиної думки стосовно питання, що «правильно (добре)», а що «неправильно (погано)», а тому немає незмінних прийнятих норм, на основі яких можна відрізнити правильне від неправильного. Звідси випливає, що Сталін, Гітлер, Мао та інші їм подібні ні в чому не винні, тому що людські істоти можуть самі встановлювати (і вони це успішно роблять!) власні правила. Деякі ж гуманісти заявляють, що людина взагалі нездатна визначити, що правильно, а що — ні. Або що за допомогою розуму й здорового глузду людина прийде до добра та щастя, оскільки еволюція постійно удосконалює все, і людину також. Цей погляд чи не найкраще узгоджується з гуманізмом, тому що, якщо мораль не з`явилася від Бога й не існує незалежно від природи, то найкраще можливе пояснення вдосконалення моральності — це еволюція. Тому Фрідріх фон Бернхард у своїй книзі «Німеччина і наступна війна» стверджує, що війна є біологічною неминучістю; вона так само необхідна, як боротьба природних елементів і пропоновані нею рішення біологічно справедливі.
Світські гуманісти вважають, що етика відносна й інтерпретується людиною в залежності від конкретної ситуації. Це виправдовує експериментування з етикою при будь-якій зміні ситуації.
Гуманісти закликають уникати всіляких догм, оскільки вважають, що вони надмірно обмежують звичайну людину, яка прагне до щастя. Але постає питання, як поведе себе звичайна людина в суспільстві, де немає законів і визначених ними покарань? Відповіді немає!
Гуманісти категорично не сприймають вчення про перворідний гріх, відносять його до релігійних міфів, хоча більшість із них визнають те, що людину необхідно обмежувати. При допущенні відносності всього й залежності від конкретної ситуації «добрим» чи «поганим» може бути що завгодно.
Гуманісти вважають, що розумна людина не буде чинити погано. Тому інтелектуали повинні виступати в ролі вчителів моральності для іншої частини суспільства. Виходить несумісність: з одного боку, вони пропонують обраним право створювати догми, які повинні прийняти інші, і в той же час відкидають такі ж, за змістом, релігійні етичні кодекси. Ще одним прикладом, який розбиває це твердження, є постать Мавроді. У нього розуму аж через край, та скількох нещасних він звів у могилу!
Гуманісти стверджують, що етика, заснована на вірі в надприродне, — аморальна, так як стримує життєво важливі устремління. Що ж це за устремління? Це гомосексуалізм, бісексуальність, до- і позашлюбні статеві зв’язки, так зване «генітальне спілкування», педофілія, кровозмішення.
Сприяючи сексуальній революції, гуманісти беруть участь у роботі організації «Планування сім’ї», зусилля якої зосереджені не на тому, щоб за допомогою освіти покласти край сексуальному розтлінню молоді, а на тому, щоб покінчити з ранніми вагітностями, щоб молоді було полегшено доступ до протизаплідних засобів, щоб розширити мережі шкільних клінік, які б надавали контрацептиви в рамках системи охорони здоров’я. Мета цієї організації полягає в тому, щоб допомогти «молодим людям досягти сексуального задоволення до вступу в шлюб». Вони заявляють: «Схвалюючи дошлюбний секс, ми позбавляємо їх відчуття страху й провини». Тим, хто офіційно заручений, або задумується про вступ у шлюб, рекомендують «щонайменше піврічний пробний період сумісного життя з неухильним використанням протизаплідних засобів». Гуманісти стверджують, що основною причиною величезної важливості, яка впродовж усієї історії надавалася статевій вірності, була відсутність надійних засобів контролю за народжуваністю. Нині ж доступні засоби захисту й аборт, тому значення статевої вірності знизилося.
У підсумку наука про етику світського гуманізму має такий вигляд:
- Внаслідок чвар у середовищі гуманістів неможливо представити етичні ідеали у вигляді стрункої системи. Положення їхньої етики невизначені й туманні.
- В цьому тумані невизначеностей чітко вимальовується одна головна ідея, дуже дорогоцінна для гуманістів: етична система має надавати людині більше «волі», ніж християнська етика. Місце суворих правил займають поради та рекомендації.
- Світський гуманізм породжує збоченців.
Тому слід замислитись, чи варто пропагувати гуманістичний світогляд для запровадження в наших навчальних закладах?
Вважаю, що альтернативи християнській етиці немає. У нашій країні іде війна не тільки у вигляді військових дій на Сході, іде духовна війна за серця і розум людей. Вистояти в таких умовах допоможе лише Господь. Якби двадцять років тому було запроваджено в школах предмет «Основи християнської етики» та переглянуто всі підручники, у яких дітям нав’язують атеїстичну теорію еволюції, то нині в нас не було б стільки корисливих людей серед суддів, чиновників, військових, бо свого часу ці люди навіть не ознайомились із християнським світоглядом, вони не мають страху Божого, не відають, що чинять. На вихованні дітей не можна економити. Виховання дітей — майбутнього країни — має стояти поряд із політичними, соціальними, економічними проблемами й охороною здоров’я. Ми проголосили, що Україна — християнська держава, наш президент присягає на Біблії. Одне говоримо, а чинимо по-іншому: у навчальних закладах подаємо гуманістичний світогляд, який не визнає існування Бога, пропагує сексуальну вседозволеність і ставить людину на місце Бога. Запровадження предмета «Основи християнської етики» в навчальних закладах — це єдиний спосіб закласти підвалини майбутнього розквіту України, якого ми всі так бажаємо.
Лідія Гальченко,
учитель християнської етики, член ГО «Черкаський міський батьківський комітет духовної опіки шкіл»
Джерела
- Ноубель, Д. Осмысливая современность / Дэвид Ноубель. — К. : МАХШ, 1998.
- Мурзін, А. Необхідність викладання християнської етики. — Слово вчителю. — 2014. — №3(29) — С. 22-24.
- Гранцев, В. И. Реальность, эволюция и наука//Материалы международной конференции «Трансформацiя наукових систем в державах з перехiдною економiкою та роль науки у суспiльствi» / В. И. Гранцев. — 1999.
- Ольховский, В. Вся Вселенная создана под человека [Электронный ресурс]. — Православие в Украине. — 2000. — Режим доступа: http://www.pravoslavie.ru/44938.htmlю — Название с экрана.