Час — дуже коротке й знайоме всім нам слово, але яке важливе значення воно має в нашому житті!.. Яку силу і владу має час: він руйнує і буквально ховає під землею колишні непереможні кам’яні стіни фортець і замків, знімає з престолів царів і фараонів: де вони сьогодні?
Час — це неперевершений художник: які прекрасні природні пейзажі він малює в різні пори року… Погляньте на себе й на своє юначе фото. Це різні люди? — Ні, це одна й та сама людина. А що сталося? Хто нас так перемалював? Яке ім’я того «художника»? Ім’я його — час!
Що ж таке час?
Хтось сказав, що «якби якась людина змогла одним реченням дати повну й вичерпну відповідь на запитання «що таке час?», вона відразу заслужила б право на здобуття Нобелівської премії».
Дозвольте ще одне порівняння: час — це валюта. Найдорожча валюта в усьому світі.
Усі ми розуміємо, що валюта — це певна грошова одиниця, якою людина розраховується за будь-що. У різних країнах різна валюта. Одна більш цінна, інша — менш цінна, її вартість нестабільна, коливання цінності валют відбуваються постійно, то в один, то в інший бік. Іноді грошова одиниця знецінюється настільки, що її анулюють і замінюють на іншу. В народі це називають грошовою реформою.
А тепер про таку одиницю цінності, як «час».
Цією валютою розраховуються люди всього світу й буквально за все, часто навіть не усвідомлюючи того, і розраховувались завжди в усі часи, скільки живуть люди, коли ще не було ніяких грошей: ні металевих, ні паперових.
У Біблії, у Книзі Еклезіястовій, читаємо: «Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом» (3:1). У перших восьми віршах цього розділу слово «час» ужито 29 разів. Там згадано багато різних моментів людського життя, і буквально за все, що б людина не робила, вона віддає певну кількість часу…
Хтось підрахував приблизно, скільки й на що людина витрачає час.
У середньому людина живе 70 років (840 місяців), із них:
– 14 років працює;
– 3 роки відпочиває;
– 6 років їсть;
– 5 років — у дорозі;
– 3 роки читає;
– 23 роки спить.
А якщо ми християни й молимось тричі на день по 5 хвилин, то це складатиме менш як 9 місяців.
Очевидно, у цьому переліку не враховане спілкування із гаджетами: на нього сучасна людина витрачає 50 % часу свого неспання.
Ми іноді, не задумуючись, говоримо: я маю час, мовляв, завтра я на роботі, а от сьогодні в мене вихідний, отже, сьогодні я маю час.
Дозвольте поставити два запитання: 1) де ми його взяли, час, який маємо? і 2) скільки в нас є цього часу?
На перше запитання знаходимо відповідь у Біблії: Бог дав людині час! «І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх» (Дiї 17:26). Бог призначив, відміряв для кожної людини певний відрізок земного життя — днів, років…
А от скільки в нас є часу, якого відміряв нам Бог, не знає жодна людина.
Це можна проілюструвати на прикладі з нашого повсякденного життя. Багато людей мають банківські рахунки, на яких зберігають певну кількість грошей. На ті банківські рахунки надходять кошти у вигляді заробітної плати, соціальних виплат тощо. Якщо нам терміново не потрібні гроші, ми можемо не знімати з банківського рахунку, сума залишається незмінною, доки її не збільшить наступне надходження.
Якщо нам цікаво дізнатися, скільки в нас грошей на рахунку, це можна дуже просто зробити: банківська картка, секретний пін-код і — баланс, тобто залишок коштів на нашому особистому рахунку, у нас перед очима.
Для кожної людини, яка приходить у цей світ, Бог відкриває своєрідний «банківський рахунок часу» — найдорожчої одиниці цінності, якою людина розраховується буквально за все протягом усього життя. Це відбувається навіть ще до її народження. Цар Давид колись сказав Богові такі слова: «…до книги Твоєї записані всі мої члени та дні, що в них були вчинені, коли жодного з них не було…» (Пс. 138:16). І від моменту свого народження в цей світ людина безперестанку отримує з того банківського рахунку часу по 24 години на добу, навіть якщо цього й не усвідомлює…
На цей небесний «банківський рахунок часу» ми ніяк не можемо впливати, ні припинити знімати кошти, ні поповнити його… І що нас найбільше насторожує, ми жодним способом не можемо перевірити стан рахунку, скільки в нас ще залишилось часу, цієї найдорожчої одиниці цінності. Бог не дав нікому такої «банківської картки» чи «пін-коду», щоб ми могли про це дізнатися.
Свого часу цар Давид звернувся до Бога з проханням: «Повідоми мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, нехай знаю, коли я помру!» (Пс. 38:5). Та Бог йому цього не відкрив, але Він відкрив для нас, людей, те, для чого нам відміряна певна мірка земного життя: «Щоб Бога шукали вони…» (Дії 17:27).
Кожна людина у своєму житті шукає багато що: щоденний хліб, одяг, дах над головою тощо. Звичайно, усе це важливе й потрібне, але не головне. Господь Ісус Христос сказав: «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Мт. 6:33); «…бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його» (Лк. 12:15).
Наше земне життя недовге. І не настільки важливо — менше чогось мала людина в житті, чи більше, чи дуже багато всього… — у якусь мить ми все це залишимо й перейдемо в інше життя, у вічність. Адже Бог створив нас за Своїм образом і подобою для вічного життя з Ним… Проте виникла серйозна проблема, і перешкодою для нашого єднання з Богом став гріх. Він уразив усіх людей, без винятку: «…бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави» (Рим. 3:23).
У Божій присутності гріх не може бути, він має бути покараний! «Бо заплата за гріх смерть» (Рим. 6:23), «їхня частина в озері, що горить огнем та сіркою, а це друга смерть!» (Об. 21:8). Це реальність, про яку кожна людина повинна знати.
Але ми також маємо знати й про інше — Бог є любов! І у Своїй любові до людей Він зробив усе можливе для того, щоб врятувати їх від вічного покарання за гріх: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Iв. 3:16). Бог поклав гріхи всього світу на Сина Свого, Ісуса Христа, і віддав Його на смерть. «І на Нього Господь поклав гріх усіх нас!» (Iс. 53:6). Господь Ісус Христос заплатив високу ціну за гріхи людей, щоб через Його голгофську смерть і воскресіння ми були виправдані перед Богом і отримали від Нього подарунок — вічне життя з Ним! «Бо дорого куплені ви» (1 Кор. 6:20).
У нашому земному житті ми маємо це усвідомити, прийняти вірою те, що зробив для нас Бог, покаятися, визнати себе грішною людиною перед Ним і прийняти волю Божу для подальшого свого життя, згідно з Його Словом!
Людям вистачає часу на все: роботу, сон, розваги тощо, та за 70–80 років життя людина не знаходить буквально декілька хвилин, щоб звернутись до Бога в щирій молитві покаяння й примиритися з Ним, вирішити найважливіше питання життя — спасіння своєї вічної безсмертної душі.
Тільки при житті ми можемо це зробити, коли ще серце б’ється в наших грудях: «Хто знаходиться поміж живих, той має надію…» (Екл. 9:4). Ми не знаємо, що трапиться з нами завтра, чи ще навіть сьогодні.
Одного дня моя дружина зустріла на ринку свою співробітницю, з якою працювала 17 років на залізничній хлібопекарні.
В обох руках ця жінка тримала пакети з покупками. Вона дуже запрошувала мою дружину зайти до неї й подивитись, який гарний ремонт вона зробила у квартирі.
Це була одинадцята година ранку, а о сьомій вечора зателефонувала ще одна співробітниця й сказала: «Лілю, ти знаєш, що Соня, наша майстриня, померла?»
— Як це померла? Коли? — вражено запитала дружина. — Я ж із нею сьогодні вранці розмовляла на ринку…
— Годину тому, о шостій вечора, — пояснила та, — у себе вдома, пожалілася рідним, що трохи недобре себе почуває, прилягла на диван і померла.
Людина була ще досить міцна фізично, сповнена планів на майбутнє життя і навіть не здогадувалася, що на її «банківському рахунку часу» залишилося всього 7 годин.
Нехай би кожен із нас поставив собі запитання: «А скільки дорогоцінного часу ще залишилося на моєму «рахунку»?»
Якщо ви ще не примирилися з Богом, то зробіть це сьогодні, просто зараз. Бог дає вам час для покаяння. Господь говорить: «І Я дав був їй часу, щоб покаялася…» (Об. 2:21).
Коли відміряний Богом час земного життя закінчиться й людина, не примирившись із Богом, перейде у вічність, то там, побачивши й усвідомивши всю жахливу реальність свого становища, вона готова буде віддати все, що тільки мала в цьому земному житті, за одну чи дві хвилини часу, щоб тільки повернутися знову до життя й устигнути сказати: «Господи, я грішна, прости мені в Ім’я Ісуса Христа…» Але такої можливості вже не буде. За всі скарби цілого світу не купить душа навіть однієї хвилини. Тоді по‑справжньому людина усвідомить — яку ціну має час!
Час узагалі не має ціни, він не продається, це Божий дар для кожного з нас.
Ми маємо його сьогодні, але не знаємо скільки: рік? тиждень? день?.. Тож скористайтеся цим Божим даром для спасіння своєї душі, хто ще цього не зробив. А хто вже знає Господа і є Його дитям — цінуймо дорогоцінний час, використовуймо його для добрих справ і свідчення людям про Ісуса Христа, який сказав: «Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене!» (Ів. 14:6).
Цінуйте час, не легковажте,
Не віддавайтесь марноті,
Своє майбутнє добре зважте,
Воно щасливе лиш в Христі.
Цінуйте час, ще Бог спасає,
Ще милосердний Він до нас:
Пробиті руки простягає,
Для багатьох дає ще шанс.
Цінуйте час і наверніться
До Бога всі кінці землі,
Йому Живому поклоніться
Усі — великі і малі!
Віктор Хоцик, Рівненська обл.
