Сім’я — найперше суспільне об’єднання в історії людства. Сім’я виникла, коли не існувало ні держав, ні націй, ні релігійних організацій, ні профспілок, ні політичних партій, ні комерційних корпорацій. Сімейні стосунки приналежності виникли раніше, ніж відносини економічні та державні. Онтологічна первинність сім’ї ставить її вище від будь-яких інших соціальних утворень. Як зазначав класик, «лише вічними установами… можемо ми перевіряти установи тимчасові, як, скажімо, імперії» [1].
Аксіологічна першість сім’ї лежала в основі античних демократій, де виборче право здійснювалося за принципом «одна сім’я — один голос» (згодом витлумаченому просвітителями як дискримінація виборчих прав дітей, жінок і рабів). Демократична рівність виражалася в рівному виборчому праві будь-якої сім’ї незалежно від її статків і суспільного становища. Політичні рішення (тобто рішення, що стосуються життя міста — від гр. «поліс», «місто») приймалися від імені сімейств — тих, хто інвестує в інфраструктуру міста, платячи податки й підтримуючи відповідно до інтересів власної сім’ї розвиток торгівлі, освіти, охорони здоров’я, мистецтв, видовищ тощо. Демократичні інститути поширювали відносини приналежності з однієї сім’ї на весь поліс.
Під виглядом боротьби за рівні виборчі права для жінок, рух просвітництва позбавив сім’ю найвищого місця на аксіологічній шкалі, заповнивши щабель, що звільнився, уявою про індивідуум як найвищу цінність. Тепер будь-який індивідуум має однаковий вплив на політику (життя поліса) незалежно від свого ставлення до його інфраструктури. Приналежність підмінена володінням, спільність — індивідуальністю, демократія — охлократією за формою й (оскільки коли всі індивідууми рівні, деякі — рівніші від інших) олігархією — за змістом.
В умовах, коли самообожнена людина, відповідно до провіщення лукавого, сама вирішує, що — добре, а що — погано (Бут. 3:5), поглядів на гендерні стосунки не злічити. Тому для прояснення питання було б добре, відповідно до порад тих самих просвітителів, звернутися ad fontes, «до першоджерел». У цьому випадку — до того, що говорить про гендерні стосунки «інструкція виробника» — Святе Письмо, що відкриває задум Творця нам, Його творінню.
***
Питання стосунків між статями в Біблії зазвичай розглядається дослідниками або з позицій співвідношення прав (так званий егалітарний підхід — прагнення до встановлення рівноправності), або — ролей (комплементарний підхід — акцент на взаємній додатковості) чоловіка й жінки в Божому задумі. Результат найчастіше приведе до того чи іншого варіанту «золотої середини» між крайностями чоловічого шовінізму й ліберального фемінізму. Однак досить складно підігнати Святе Письмо під яку-небудь версію людської класифікації, не пожертвувавши істотними аспектами.
Сама наявність дискусії між прихильниками егалітарного й комплементарного підходів указує на недостатність і того, й іншого: біблійний підхід є егалітарнішим із комплементарного погляду й комплементарнішим — з егалітарного. Писання насамперед говорить не про права або ролі, а про цінність людини — як чоловіка, так і жінки, і підносить їх на такий аксіологічний рівень, що не снився ні шовіністам, ні феміністкам у їхніх найсміливіших фантазіях! Направду, «чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!» (1 Кор. 2:9).
Але при цьому необхідно усвідомлювати: не лише нинішній світський, але й навіть установлений Законом Мойсея стан у гендерній сфері не відповідають споконвічному Божому задуму: гріхопадіння істотно вплинуло на стосунки статей, як і на всі інші аспекти тварного світу. Недарма, навіть коли Ісуса попросили прокоментувати відповідні положення Закону, Він відповів: «То за ваше жорстокосердя дозволив Мойсей.., спочатку ж так не було» (Мт. 19:8). Таким чином, Христос затверджує пріоритет первинного задуму над законодавством, що покликано регулювати стан справ у вже занепалому світі. Тому не дивно, що онтологія гендерних стосунків є невід’ємною частиною всякого сумлінного дослідження цього питання.
Але саме недостатньо ретельний розгляд перших розділів Книги Буття виявляється слабкою ланкою таких досліджень, що часто стверджують, ніби в певному розумінні Єва від початку була підпорядкована Адамові [2]. Таке уявлення випливає з неточного тлумачення в Бут. 2:18 («Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього») слова «езер» (помічник) як «підмайстер» або навіть «прислуга», оскільки слово це може означати також і «той, хто дає можливість досягти бажаного, або «той, хто дає силу». Це значення слова «помічник» відображене в українській етимології — «той, хто дає міць». Найчастіше Писання використовує це слово стосовно Бога як Помічника для тих, хто звертається до Нього по допомогу (див. Повт. 33:7,26,29; Пс. 20:2, 70:5, 88:19, 117:9-11, 120:1-2, 123:8, 145:5 тощо). Відтак у Біблії написано про синергію чоловіка й жінки, коли кумулятивний ефект від єдності незрівнянно вищий від простої суми складових.
У двох перших розділах Книги Буття помилково вважати слово «адам» ім’ям чоловіка й абсолютно неправильно називати жінку «Єва». Слово «адам» (євр. «людина») аж до кінця третього розділу не можна розуміти як слово, що позначає винятково чоловіка, і тим більше — як власне ім’я. Це поняття на початку застосовується й до чоловіка, і до жінки («І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх», Бут. 1:27). Воно є збірним ім’ям для них обох («Чоловіком і жінкою Він їх створив, і поблагословив їх. І того дня, як були вони створені, назвав Він їхнє ймення: людина [«адам»]», Бут. 5:2).
У захопленому гімні («І промовив Адам: “Оце тепер вона кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою [євр. «ішша»], буде зватися, бо взята вона з чоловіка [євр. «іш»]”», Бут. 2:23) чоловік говорить не про роль (комплементарність) або права (егалітарність) дружини, а про свою єдину природу з нею. Ще не маючи права давати ім’я людині, чоловік приймає дане Богом (Бут. 2:22) визначення «ішша» («дружина»), визнаючи себе її «іш» («чоловіком») — чоловік і дружина визначаються одним і тим самим поняттям подружжя, ужитим у чоловічому й жіночому родах. Причому поняття це не є безвідносним — неможливо бути дружиною/чоловіком самому/самій собою, але лише стосовно когось. Бут. 1:27 має на увазі, що створення людини як єдиної сутності в декількох особах є одним із аспектів закладеного в людині божественного образу. «Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом» (Бут. 2:24).
Чоловік, який раніше за Божою вказівкою дав імена всім тваринам (Бут. 2:20), дає ім’я дружині лише в Бут. 3:20, тобто безпосередньо після проголошення Богом наслідків непослуху. Наречення імені (євр. «шем», — те ж саме, що й «репутація» або «слава») є сакральним актом прояву повної влади. Лише вищий дає ім’я нижчому: батьки дають імена дітям, пани — рабам, господарі — тваринам. У Біблії згадано випадки зміни імені (наприклад, Бут. 17:5, 32:28, Дан. 1:7 та ін.), однак у Бут. 3:20 нічого не говориться про зміну імені — чоловік саме дає ім’я «Єва» своїй дружині, у результаті чого «Адам» автоматично перетворюється зі збірного поняття в його індивідуальне власне ім’я. Цим показано, що, з одного боку, подружжя перестає бути достатнім визначенням їхньої сутності, оскільки в результаті гріхопадіння прагнення володіти одержує пріоритет над прагненням належати, індивідуальність бере гору над спільністю. З іншого боку, цим ознаменовується виникнення гендерної ієрархії, у якій чоловік має переважаюче становище.
Найімовірніше, підпорядкування дружини чоловікові проголошено у тексті Бут. 3:16, перекладеному так: «…і до мужа твого пожадання твоє, а він буде панувати над тобою». Як і інші частини божественного вердикту, це — не вирок, а констатація факту: відхід людини від Божого задуму неминуче веде до певних наслідків. Причому поширене припущення, що під «пожаданням» слід розуміти статевий потяг, не вписується в загальну картину біблійної гендерної онтології. Статевим потягом людина (і чоловік, і жінка) була наділена від початку для виконання першої з даних їй Богом заповідей: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю» (Бут. 1:28).
Слова «пожадання до / панування над» стають зрозумілішими, якщо звернути увагу на інше місце Писання (єдине, зате — у тих же початкових розділах Книги Буття), де в єврейському оригіналі це ж формулювання повторюється практично буквально. У Бут. 4:7 Бог звертається до Каїна: «Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати». Таким чином, це паралелізм (повторення того самого поняття різними словами), що вказує на конфлікт бажань панувати. Гріх образно «прагне» підкорити Каїна, завдання якого — не піддатися й приборкати власні гріховні устремління.
Аналогічним чином, із появою гріха подруги, за початковим задумом призначені належати одне одному й володіти творінням, почали прагнути володіти ще й одне одним (і, відповідно, хоча б опасками з фігового листя захистили кожен себе від несанкціонованого володіння з боку іншого). Щоб уникнути безперервного протистояння, Бог вирішує конфліктну ситуацію шляхом установлення ієрархії. Оскільки ж хронологічно «Адам бо був створений перше, а Єва потому. І Адам не був зведений, але, зведена бувши, жінка попала в переступ» (1 Тим. 2:13-14), чоловікові належить чільне місце в цьому тандемі, яке він відразу ж і реалізовує, даючи дружині ім’я.
Таким чином, можна зробити висновок, що згідно з первинним Божим задумом, на який посилається Спаситель у Євангелії від Матвія, 19:8, ні про рівність прав, ні про гарантії додатковості не могло бути й мови. Рівні славою, чоловік і жінка належали одне одному, за власною волею жертовно підкоряючись одне одному в любові. А до справжньої любові ні права, ні гарантії не мають ніякого стосунку: любов — вищий прояв добровільного безправ’я («Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!», 1 Кор. 13:4-7).
Нинішнє верховенство чоловіка — вимушена ситуація, результат гріхопадіння, спочатку ж так не було, й у воскресінні мертвих і житті майбутнього віку, очевидно, буде відновлена первинна анархічна система взаємного підпорядкування в любові. Почасти цей задум уже зараз відновлюється в Тілі Христовому — Церкві, де чоловік і жінка, зодягнувшись у Христа, знову рівні в славі й більше «нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі!» (Гал. 3:28). Але досягається ця рівно-славність (не рівноправність) не через емансипацію жінок — Павло конкретно наказує: «Дружини, коріться чоловікам своїм, як Господеві» (Еф. 5:22). Відновлення споконвічного порядку в Божому домобудівництві відбувається не шляхом гендерного звільнення або зрівнювання в правах, а через взаємне підпорядкування, «корячись один одному у Христовім страху» (Еф. 5:21).
У давньогрецькій мові слово, перекладене як «коритися», мало кілька значень, що дозволяло апостолові оперувати ними. Як військовий термін, це слово означало «надійти в розпорядження командира» або «підлаштуватися «в ногу» з колоною, яка марширує». У цивільному ж уживанні воно мало значення «добровільно погоджуватися, співробітничати, розділяти відповідальність, брати чужий тягар». Так що розглянута вказівка асоціативно пов’язана також з апостольською настановою: «Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закона Христового» (Гал. 6:2).
У наступних віршах, Еф. 5:22 – 6:9, апостол наставляє нас, як саме повинне реалізовуватися це «вже» загальне підпорядкування один одному в контексті «ще» обумовлених впливом гріха стосунків дружини/чоловіки, діти/батьки, раби/пани. Цей принцип «уже»/«ще», характерний для «останніх днів», коли Царство Боже вже відновлене Воскресінням Христовим, але царство світу цього ще не знищено, яскраво проявляється у зв’язку з таким служінням жінок у ранній Церкві як пророцтво.
Павло згадує пророцтво серед чотирьох особливих духовних дарів, даних Богом Церкві, «щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового» (Еф. 4:11-13), і визначає його як звертання до людей для збудування, умовляння й розради (1 Кор. 14:3). У Книзі Дії святих апостолів згадано як мінімум один, але множинний прецедент виконання цього служіння жінками (Дії 21:9). Апостол не ставить під сумнів сам факт такого служіння жінок, але дає інструкції, як саме воно повинне здійснюватися — з покритою головою (1 Кор. 11:5), тобто в суспільно прийнятній благопристойній формі. Таким чином, апостольська вказівка в 1 Кор. 14:34-35: «Нехай у Церкві мовчать жінки ваші! Бо їм говорити не позволено, тільки коритись, як каже й Закон. Коли ж вони хочуть навчитись чогось, нехай вдома питають своїх чоловіків, непристойно бо жінці говорити в Церкві», що згадується найчастіше в контексті обговорення ролі жінок у Церкві, очевидно, стосується жінок, які слухають, а не тих, що пророкують або моляться, яких стосуються вказівки одинадцятого розділу того ж послання.
Приклад з покриванням голови вказує на поширення принципу покори ще далі, ніж «один одному». Апостол учить того, що практикує сам: «Від усіх бувши вільний, я зробився рабом для всіх, щоб найбільше придбати… Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких. А це я роблю для Євангелії, щоб стати її спільником» (1 Кор. 9:19, 22-23). Таким чином, у Христі, що вмер однаковою мірою і за жінок, і за чоловіків, досягається відновлення споконвічного Божого задуму про їхню рівноцінність. Тільки досягається ця рівноцінність не через емансипацію, а через покору всіх усім; не через боротьбу за свої права, а через добровільну відмову від них. Відмовляючись від своїх гендерних прав, християни відновлюють онтологічну гендерну єдність, — подібно до того як Христос відновлює єдність Творця й творіння, за власною волею відмовляючись від прав Божественних (Флп. 2:6-11).
Сергій Головін, д-р філософії, д-р прикладного богослов’я, магістр гум. наук, магістр природн. наук, фахівець-педагог (фізика), президент Християнського науково-апологетичного центру, президент міжнародного просвітницького товариства «Людина і християнський світогляд»
Джерела
1. Гилберт Кейт Честертон. О вшах, волосах и власти. — [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://apolsoc.info/262-o-vshax-volosax-i-vlasti-gilbert-chesterton.html
2. Лита Коснер. Библейское уважение к женщине начинается с сотворения мира. — JOC 23(2)2009, pp. 53-58. — [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://www.scienceandapologetics.org/text/379.htm.