У статті наведено деякі наукові дані та життєві факти, що ілюструють окремі аспекти релігійного сприйняття дійсності. Показано, що існує певне узгодження наукового й релігійного способів осягнення світу людиною. За таких умов обґрунтовується новий гносеологічний постулат, який демонструє розроблений новий метод компенсувального пізнання. Аналіз пізнання дозволяє говорити про нього як про процес, що має амбівалентно-компенсувальний характер, оскільки пізнання виявляє дві стратегії — раціональну (науково-теоретичну) та ірраціональну (релігійно-міфологічну), які компенсують (анігілюють, поглинають) одна одну: кожна з поданих стратегій як окремо взятий процес виявляється нездатною до адекватного відображення світу, що передбачає взаємну компенсацію цих двох полярних способів відображення, осягнення й освоєння людиною самої себе та навколишнього світу. Отже, якщо наука й релігія постають дещо однобічними способами пізнання та освоєння світу людиною — відповідно раціонально-лівопівкульовим і ірраціонально-правопівкульовим — то «істина як єдність протилежностей» (С. Б. Церетелі) виявляється у фокусі взаємної компенсації результатів раціонального й ірраціонального пізнання світу.
Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими і практичними завданнями.
Виховний процес завжди був тісно пов’язаний із викладанням предметів духовно-морального спрямування. Викладання предметів духовно-морального спрямування («Основи православної культури», «Основи християнської етики», «Християнська етика» тощо) розпочалося в нашій країні на початку 90‑х років ХХ століття за рішенням органів місцевого самоврядування (що набуло масового характеру в низці областей — Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській, Рівненській та деяких інших).
З кінця 1990‑х років представники громадськості почали розглядати питання щодо доцільності викладання предметів духовно-морального спрямування на національному рівні. З 2010 року МОН України затверджено навчальні програми «Основи християнської етики», «Біблійна історія та християнська етика» для учнів 1–11‑х класів закладів загальної освіти, а також навчальну програму «Християнська етика в українській культурі». Останнім часом, на жаль, простежувалося згортання викладання цих курсів, зменшення кількості годин, що виділяються на предмети духовно-морального спрямування, переведення їх виключно на факультативне вивчення, що мало негативні наслідки для нашого суспільства. Однак завдяки активній позиції свідомих освітян і громадськості предмети духовно-морального спрямування повертаються в українські школи. Типова освітня програма для 5–9 класів закладів загальної середньої освіти передбачає обов’язкове викладання етики / курсів морального спрямування у 5–6 класах, а також залишається можливість їх факультативного вивчення в інших класах за вимогою батьків.
Тому вкрай важливо забезпечити вчителів, які викладають ці курси, новими науковими даними, які підтверджують біблійні істини та християнські принципи й доводять безпідставність протиставлення наукового й релігійного світоглядів.
Аналіз основних досліджень і публікацій із зазначеної проблеми.
Останніми роками проблему розвитку духовності особистості вивчали провідні фахівці в галузі педагогіки (О. Бабченко, І. Бужина, М. Євтух, І. Зязюн, Л. Луганська, О. Канавська, В. Кудрявцева, О. Кундеревич, Г. Майборода, О. Олексюк, С. Тищенко та інші науковці), провідною ідеєю роботи яких є поєднання кращих традиційних методів виховання та прогресивних сучасних підходів, покликаних застерегти вихованців від впливу негативних факторів на їхній фізичний, морально-психологічний розвиток та сформувати духовний світ на основі гуманістичних цінностей.
Водночас специфіка використання й упровадження у виховну практику сучасних наукових даних висвітлена недостатньо. Тим паче, що глобалізаційно-технократичні тенденції сучасного світу зумовлюють, з одного боку, глобалізаційне спрямування сучасної наукової й громадської думки до релігійно-наукового синтезу (повернення сучасної цивілізації до своїх духовно-ірраціональних, містичних витоків), а з іншого, — прагматично-технократичну орієнтацію сучасної молоді на сприйняття дійсності через призму технічних пристроїв та науково оформлених даних.
Мета статті. Особливої значущості набуває проблема адаптації наукових даних та життєвих фактів до викладання предметів духовно-морального спрямування. Розгляд проблем такої адаптації й постає метою статті.
Виклад основного матеріалу з обґрунтуванням отриманих наукових результатів.
Наведемо окремі наукові дані, які можна використовувати під час занять з дисциплін духовно-морального спрямування.
Приклад 1.
Психологи, вивчивши численні психофізіологічні показники організму людини в умовах її комунікації до себе подібних, дійшли висновку: якщо спілкуються дві людські істоти, життєвий (енергетичний) тонус однієї з яких є вищим, ніж тонус іншої, то «життєва» енергія «перетікає» до цієї іншої істоти, оскільки прилади фіксують, що її життєвий тонус підвищується, а іншої людини — еквівалентним способом знижується. На дещо подібне ми натрапляємо в електротехніці у вигляді «ефекту захоплення»: якщо в одну енергомережу ввімкнути два звукових генератори, що генерують коливання з близькими, але різними частотами, і якщо перший генератор характеризується більшою потужністю, ніж другий, то має місце ефект «захоплення», коли «сильний» генератор «поведе» за собою «слабкого» та примусить його працювати на своїй частоті.
Також помічено, якщо людина позитивно ставиться до свого оточення, то вона значно підвищує тонус своєї життєдіяльності; і навпаки, негативне ставлення до навколишнього світу знижує енергетичний тонус людини. Ці висновки отримані на підставі досліджень Інституту кінесіології в США, директор якого Д. Даймонд показав, що щитоподібна залоза, крім виконання головної функції імунологічного нагляду, постає основним «розподільником» живильної, регенерувальної енергії організму. Названа залоза направляє й регулює потік електромагнітної енергії у всьому організмі, проводячи миттєву корекцію, яка необхідна для подолання певних відхилень у життєдіяльності.
Було показано також, що негативні почуття й думки є джерелом стресу людини й відтоку її енергії. Любов, віра, відвага, подяка, довіра тощо активізують діяльність щитоподібної залози й підвищують нашу життєву енергію. Ненависть, заздрість, підозра, страх, а також неприємні асоціації й спогади гальмують діяльність щитовидки й знижують життєвий тонус організму. Крім того, усе розмаїття поведінкових аспектів людини виявилося безпосередньо пов’язаним з діяльністю щитоподібної залози, тобто з процесами підвищення та зниження життєвого тонусу людини. Наприклад, стверджувальний кивок підсилює діяльність щитовидки й підвищує життєвий тонус людини, її енергію, а негативний жест призводить до протилежного ефекту.
Так званий жест вираження любові — «жест Мадонни» (розпростерті для обіймів руки) позитивно впливає на людину в стресовій ситуації, навіть якщо цей жест лише уявлюваний (але неодмінно глибоко емоційний). Усмішка також стимулює діяльність щитоподібної залози не тільки людини, котра усміхається, але й людей, що сприймають цю емоцію.
Звертаючи увагу на обмін енергії між людьми, Д. Даймонд дійшов висновку, що різні прояви життєвої енергії взаємозалежні. Енергія «сильної» людини послаблюється при особистому контакті зі «слабкою», одночасно при цьому енергія останньої підсилюється. Під час особистого контакту порушення психічної рівноваги може передаватися від однієї людської істоти до іншої: настрої й думки вкрай заразливі. Отже, позитивний настрій та позитивне ставлення до світу є чинниками підвищення життєвого тонусу людини з усіма соціальними й медико-біологічними наслідками, що з цього випливають [1, с. 35].
Приклад 2.
Подібні ж висновки можна зробити на основі аналізу води, яка відображає енергетичний стан людини. Японські науковці на чолі з Я. Масарою вивчали, фіксували й фотографували структуру води (спочатку в звичайному, а потім в замерзлому стані), яка знаходилася в безпосередній близькості від людини і деяких артефактів (фотографій і ін.). Фотографували структуру льоду після різних дій на воду та її заморожування. Так, поряд із досліджуваною водою на деякий час була встановлена фотографія Гітлера, потім вода заморожувалася. Фотографія структури одержаного льоду говорить сама за себе — страшні рвані уламки.
Таким способом досліджувався вплив на воду музики й мови. Дуже красивою виявилася структура льоду під дією на воду музики Моцарта. Навпаки, дія рок-музики подібна до дії лайок. Після тривалих експериментів виявилося, що найбільш гармонійними були структури льоду під впливом на воду слів любові й різних молитов. Структури льоду, одержані від емоцій злості й ненависті, були купою крижаних осколків. Учені дійшли висновку: вода, яка нас оточує та міститься в усіх живих організмах, дуже чутливо реагує на інформацію будь-якого характеру, структурується, зберігає в собі одержану інформацію, обмінюється нею з навколишнім світом [3].
Відтак було зафіксовано, що гармонійність структури води збільшується від позитивних аспектів людського буття й падає при зіткненні води з негативними реакціями людини та навколишньої дійсності. Якщо прийняти до уваги той факт, що більше 80 % організму людини складається з води, то стає зрозумілим вплив негативних емоційних реакцій людини і її оточення на енергетичний стан організму.
Приклад 3.
У відомому законі стверджується, що «жертва несе свою частку провини (участі) за те, що з нею відбулося, відбувається або відбудеться» [2, с. 350]. Юристи відзначають, що є люди, які значно частіше інших стають жертвами злочинів або трагічних випадків. Американський психолог Ф. Данбар тривалий час проводила дослідження в травматологічному відділенні однієї нью-йоркської лікарні, у результаті чого підтвердила наявність феномена, на котрий звернули увагу співробітники страхових компаній: люди, з вини яких коли-небудь стався нещасний випадок на дорозі, знову попадали в аварію з набагато більшою ймовірністю, ніж ті, хто ніколи не потравляв у автомобільну пригоду. Вона встановила, що більшість «типів, схильних до аварій» необачною їздою вивільняють свою агресивність. Але ще важливіше було її відкриття, що деякі водії підсвідомо прагнули заподіяти собі біль. Причини цього лежать у неусвідомлюваному, придушеному почутті провини й потреби бути покараним [4; 5; 6].
Отже, психологічні дослідження людей, котрі схильні до нещасних випадків, до різних травм, каліцтв, показали, що така схильність виникає з внутрішньої підсвідомої установки завдати собі каліцтва. Зрозуміло, що підсвідомість, інтуїція людини, що керують її автоматизмами, мимовільними процесами, у цьому випадку штовхають людину на завдання собі травми, хоча свідомо найменше цього бажає.
Причина формування підсвідомої установки на нанесення собі шкоди криється в тім, що ця людина схильна агресивно ставитись до зовнішнього світу. Однак підсвідома частина психіки людини, на відміну від її свідомої частини, здатна сполучати внутрішнє й зовнішнє. Саме тому агресивне ставлення людини до зовнішнього світу на рівні її підсвідомості означає, що так людина агресивно ставиться до самої себе, коли грань між внутрішнім та зовнішнім стирається й зовнішня реальність як негативна сутність потрапляє в площину внутрішнього світу людини. Причому, ця агресія формує підсвідому установку на пошук можливості заподіяти собі каліцтва й навіть смерть. Тут ми маємо чинність закону «відплати» чи «справедливості».
Аналіз цих наукових даних дозволяє дійти висновку, що людина сама провокує та визначає безліч поведінкових і причинно-наслідкових відхилень у навколишній дійсності. При цьому позитивне, неагресивне ставлення людини до навколишнього світу відповідно до релігійних принципів постає важливим чинником її соціального й фізичного здоров’я.
Висновки та перспективи подальшого дослідження.
Ф. Капра, автор «Дао фізики» (1994), досліджуючи паралелі між природничим (що вивчає мікросвіт) та езотерико-містичним знаннями, дійшов висновків про принциповий збіг цих двох протилежних видів відображення світу та опанування ним.
Загалом можна говорити про певне узгодження наукового й релігійного способів осягнення світу людиною. За таких умов можна обґрунтувати новий гносеологічний постулат, який демонструє розроблений нами новий метод компенсувального пізнання.
Для його ілюстрації наведемо феномен просторового спотворення інформації півкулями мозку (які постають певним психофізіологічним фокусом людського організму), коли лівій півкулі притаманно розширення простору, а правій — наближення окремих елементів до спостерігача. Однак за умови функціональної узгодженості діяльності півкуль відбувається вирівнювання просторової деформації, досягається адекватність сприйняття об’ємного простору на сітківці очей (В. Л. Деглін), коли об’ємне та площинне гармонізуються та приводяться до загального сенсорного «знаменника». У цьому разі сенсорні помилки взаємно компенсуються, що приводить до адекватного сенсорного відображення дійсності людиною.
Олександр Вознюк,
доктор педагогічних наук, доцент,
професор кафедри англійської мови з методиками викладання в дошкільній та початковій освіті,
Житомирський державний університет імені Івана Франка
Віктор Шатило,
доктор медичних наук, професор,
ректор КВНЗ «Житомирський медичний інститут»
Житомирської обласної ради
Вознюк О., Шатило В. Адаптація наукових даних та життєвих фактів до викладання предметів духовно-морального спрямування // Нові технології навчання: збірник наукових праць. ДНУ «Інститут модернізації змісту освіти». Київ, 2020. Вип. 94. 338 с. — С. 60–64.
Джерела
- Вайнцвайг П. Десять заповедей творческой личности. М.: Прогресс. 1990. 156 с.
- Вознюк А. В. Постнеклассические рубежи педагогики будущего: учебное пособие. Житомир: Koob publications, 2019. 1149 с.
- Тихоплав Т. С, Тихоплав В. Ю. Гармония хаоса, или фрактальная реальность. СПб.: ИД «ВЕСЬ». 2003. 348 с.
- Cousins N. Anatomy of Illness: As Perceived by the Patient. N. Y.: W. W. Norton and Company, 1979.
- Dunbar H. F. Psychosomatic Diagnosis. N. Y.: Hoeber, 1943.
- Elander J., West R., French D. Behavioral Correlates of Individual Differences in Road-Traffic Crash Risk: An examination of Methods and Findings. Psychological Bulletin by American Psychological Association, vol. 113 (March, 1993). P. 279–294.
