Міф про пласку Землю

Стаття подається в скороченому вигляді, повний текст див. за посиланням http://www.scienceandapologetics.org/text/555.htm#_edn6

За останні 200 років численні противники християнства поширили кричущу брехню про те, що рання і середньовічна Церква приймала вчення про пласку Землю [1].

Чого насправді вчила рання Церква?

Історик Джефрі Бартон Рассел (народився 1934 р.) понад 20 років тому написав авторитетну працю «Вигадка пласкої Землі», у якій не залишив і каменя на камені від цього міфу [2].

Знаменитий еволюціоніст Стівен Джей Гулд (1941–2002) позитивно відгукувався про цю книгу Рассела: «Серед учених ніколи не було «темного періоду пласкої Землі» (незалежно від того, які уявлення про нашу планету побутували серед широких верств і в ті часи, і сьогодні). Грецькі знання про кулясту форму Землі не були втрачені, і більшість середньовічних учених приймала як незаперечний космологічний факт те, що Земля кругла» [3].

Рассел показав, що уявлення про пласку Землю зустрічались у Церкві надзвичайно рідко. Головними поборниками цієї ідеї були дві маловідомі особи: Лактанцій (бл. 240–бл. 320) і Козьма Індикоплов (VI ст.). Однак вони є абсолютною меншістю, тому що десятки тисяч християнських богословів, поетів, художників, учених і правителів були переконані в тому, що Земля кругла. На підтвердження цього Рассел наводить слова багатьох середньовічних церковних учених, таких як: монах Роджер Бекон (1220–1292), який винайшов окуляри; монах Іоанн Сакробоско (1195–1256), який написав «Трактат про сферу», Жан Бурідан (1301–1358), Микола Орем (1320–1382) і багато інших.

Одним із найвідоміших прихильників ідеї кулястості Землі був англійський монах, богослов і історик Беда Преподобний (673–735), який увів у широкий ужиток систему літочислення «до Різдва Христового/від Різдва Христового». Менше відомий той факт, що Беда був також провідним астрономом свого часу [4].

У книзі «Про обчислення часу» (De temporum ratione) Беда, поміж іншим, розрахував, що створення світу відбулось 3952 року до Р. Х., пояснив, як визначати дату Пасхи, і недвозначно стверджував, що Земля кругла. Завдяки цьому він пояснював, чому довжина днів і ночей змінюється залежно від пори року і як припливи обумовлені тяжінням Місяця. Беда був першим, хто висунув цю ідею, і це вражає, адже навіть через декілька століть Галілей усе ще неправильно пояснював припливи [5].

Ось що Беда писав про форму Землі: кругла, «на зразок м’яча», а «не на зразок меча»: «Називаючи Землю кулею, ми маємо на увазі не те, що сферичність виявлена в різноманітності рівнин та гір, але те, що при врахуванні всіх обріїв, Земля геометрично є фігурою ідеальної кулі… Тому що насправді це сферичне тіло, розташоване у центрі Всесвіту; у ширину вона подібна кругу, але кругу не на зразок щита, а на зразок кулі, і її круглість від центра повністю однакова у всіх напрямах».

Провідний церковний богослов Середньовіччя Фома Аквінський (1225–1274) писав у своїй найбільшій праці «Сума теології»: «Фізик доводить кулястість Землі, використовуючи засоби своєї науки, астроном — своєї; справді, останній доводить це за допомогою засобів математики, наприклад, вимірюючи форми затемнень, тоді як перший доводить це за допомогою засобів фізики, наприклад, вивчаючи доцентровий рух важких тіл» [6].

За що критикували Колумба?

Звідси випливає, що Колумб (1451–1506) ніколи не зустрічав протистояння з боку прихильників ідеї пласкої Землі — просто тому, що їх не було ані в Церкві, ані серед політичних лідерів. У чому ж тоді була проблема?

Колумб хотів дістатись Індії морем «довгим шляхом», обігнувши Землю з іншого боку. Для цього кораблі мусили мати велику кількість запасів, необхідних для такої тривалої подорожі. Колумб знав, що ще в IX ст. перський астроном Аль-Фергані обчислив довжину одного градуса меридіана — «56 і 2/3 милі». Однак Колумб думав, що Аль-Фергані мав на увазі римську милю (1480 м, 4856 футів), насправді той використав арабську милю (1830 м, 6004 фути). Отже, за розрахунками Колумба, окружність земної кулі вийшла меншою, ніж насправді (близько 40 000 км, 25 000 миль). Також Колумб сильно недооцінив відстань між Японією і Канарськими островами: за його розрахунками – 3000 італійських миль (3700 км, 2300 миль), тоді як насправді відстань морем близько 19 600 км.

Отож, предметом суперечок був розмір Землі, а не її форма. Супротивники Колумба стверджували, що тогочасні кораблі (1492 р.) не зможуть узяти достатніх запасів питної води й провіанту для такої подорожі. І вони мали рацію! Колумбові просто поталанило, що він натрапив на величезний континент. Він тоді ще не знав про відкриття, зроблені вікінгами за багато століть до нього. І він був упевнений, що приплив в Ост-Індію, як тоді називали півострів Індостан. Відголосок його помилки дійшов до наших днів у поширеній назві корінних американців — «індіанці» (переклад використаного Колумбом іспанського слова indios).

Хто вигадав міф про пласку Землю?

Вище ми навели факти, пов’язані з Колумбом. Міф про пласку Землю, який ми постійно чуємо при згадці про Колумба, ґрунтується не на історичних фактах, а на романі Вашингтона Ірвінга (1783–1859) «Історія життя і подорожей Христофора Колумба» (1828). Ірвінг, напевно, був першим справжнім автором бестселерів в Америці. Одного разу він визнав, що має «схильність давати волю уяві». Ідея пласкої Землі — це плід саме його уяви.

Оскільки романи Ірвінга мали величезну читацьку аудиторію, цей міф став популярним. Ситуація погіршилася тоді, коли цей міф набув вигляду науковості і його почали використовувати як аргумент проти християнства. Провідними пропагандистами цих ідей у XIX ст. стали відомі опоненти християнства Джон Вільям Дрейпер (1811–1882) і Ендрю Діксон Вайт (1832–1918). Дрейпер був видатним хіміком і фотографом, першим президентом Американського хімічного товариства. Однак історик із нього не вдався, що видно з праці «Історія стосунків між католицизмом і наукою» (1874). Його полеміка проти Церкви показує необізнаність із цього питання. Вайт, який у минулому належав до єпископальної церкви, став засновником Корнельського університету, першого повністю світського університету в США. Він також опублікував двотомний твір «Боротьба релігії з наукою» (1896).

Обидва автори наводять багато посилань на праці Козьми Індикоплова, видаючи його вчення про пласку Землю за типове для того часу, а не майже забуту, надзвичайну рідкість, якою вона була насправді. І саме на них, насамперед, лежить відповідальність за поширення тези про «протистояння» християнства і науки. Історія свідчить, що християнський світогляд від самих початків сприяв розвитку науки, тоді як у Древній Греції і Китаї наука була мертвонародженою [7].

Колін Рассел (народ. 1928 р.), почесний професор історії науки і техніки у Відкритому університеті, пише: «Дрейпер настільки вільно повівся з історією, поставивши міфи на одному щаблі з фактами, що сьогодні серйозні історичні дослідження справедливо оминають і не беруть до уваги його праці. Майже те саме можна сказати і про Вайта, хоча величезна кількість наведених ним посилань і справляє оманливе враження прискіпливого наукового дослідження» [8].

Дж. Б. Рассел і Гулд уважають, що Дрейпер і Вайт намагались висміяти християн як прихильників «пласкої Землі», через те що християни виступили проти теорії Дарвіна. Відтоді мало що змінилось!

Голова Товариства пласкої Землі — еволюціоніст

Хоча майже ніхто в Церкві ніколи не вірив у міф про пласку Землю, хоча його повністю спростовує сучасна наука, є люди, які в наш час вірять у нього. Ось, що написала Наталі Волчовер у веб-журналі «Лайв сайнс» (Live Science) минулого року: «Товариство пласкої Землі — діюча організація, яку зараз очолює вірджинець Деніель Шентон. Хоча Шентон вірить в еволюцію і глобальне потепління, він сам і сотні (якщо не тисячі) його послідовників з усього світу також вірять, що Земля має форму диска, з якого можна впасти» [9].

Отже, наступного разу, коли хтось з еволюціоністів зараховуватиме вас до Товариства пласкої Землі, зверніть увагу на те, що насправді голова цього Товариства — також еволюціоніст!

Стародавні докази кулястості Землі

Задовго до народження Ісуса Христа давні греки, спостерігаючи затемнення Місяця, дійшли висновку, що Земля має форму кулі. Вони розуміли, що під час затемнень Земля перебуває між Місяцем і Сонцем, і завжди бачили круглу тінь, незалежно від напрямку, це й свідчить про її кулясту форму (див. фото 1). Наприклад, знаменитий філософ Аристотель (384–322 рр. до Р. Х.) писав: «Земля, отже, або (дійсно) куляста, або, принаймні, за своєю природою куляста. Але всяку (річ) потрібно вважати такою, якою вона намагається бути за своєю природою і яка вона насправді, а не такою, яка вона з примусу і не за своєю природою. Окрім того, (кулястість Землі) доводиться чуттєвим (емпіричним) досвідом. По-перше, якби це було не так, то затемнення Місяця не показували б собою сегменти такої форми. У місячних фазах термінатор³ набуває різноманітних форм (він може бути і прямим, і випуклим з обох сторін, і ввігнутим), а під час затемнення термінуюча лінія завжди має форму дуги. Відповідно, якщо Місяць затемнюється внаслідок руху (дії?) Землі, то причина (такої) форми — округлість Землі, і Земля куляста» [10 ].

Це узгоджується з Біблією. У Книзі Ісаї 40:22 сказано, що Бог – «Він Той, Хто сидить понад кругом Землі…» Ужите тут давньоєврейське слово חוּג (khûg) указує на кулястість — саме про це Беда говорив через 1400 років після Ісаї.

Висновки

• Майже всі стародавні й середньовічні церковні вчені, які давали коментар про форму Землі, ясно говорять, що вона кругла.
• Одним із символів влади середньовічних європейських правителів була золота сфера, або держава, яку називали «хрестоносною кулею» (globus cruciger). Вона символізувала Землю під владою Христа.
• Супротивники Колумба сперечалися не про форму Землі, а лише про її розмір — і їхній підхід виявився правильним!
• Міф про пласку Землю вигадав Вашингтон Ірвінг у своєму художньому романі про Колумба, написаному в XIX ст. Згодом цей міф настирливо поширювали в антихристиянській полеміці Дрейпер і Вайт.
• Як не дивно, на сьогодні головний пропагандист теорії пласкої Землі — еволюціоніст.

Джонатан Сарфаті

ДОДАТКИ

Держави середньовічних правителів

Уже в V ст. однією з регалій середньовічних європейських королів була держава (лат. globus cruciger, «хрестоносна куля») – християнський символ королівської влади. Держава (зазвичай це була золота куля) символізувала Землю. Очевидно, що це була куляста Земля. Куля вінчалася хрестом, який символізував владу Христа над усією Землею; у руках правителя держава означала, що йому ввірено владу над певними землями. На середньовічних портретах величина предметів показує не просто фізичний розмір, а їхню значущість, тому хрест зображали таким великим. Окрім того, є багато зображень Самого Христа з державою — класична тема «Спасителя світу» (Salvator Mundi).

Досвід мореплавців

Прикладом дезінформації в «освітній» системі є виданий 1956 року в США підручник з історії для старшокласників The American Pageant, автор Томас Бейлі. У багатьох його перевиданнях (2015 року вийшло 16-те перевидання) написано: «Серед забобонних моряків (в екіпажі Колумба)… посилювалися заколотницькі настрої,.. тому що вони боялись, що допливуть до краю світу й упадуть у прірву». Насправді мореплавці чудово знали, яку форму має Земля. Ще за багато років до Різдва Христового мореплавці з Північної півкулі, які долали екватор, повідомляли, що в Південній півкулі сонце світить на півночі. Вони також вміли визначати своє положення на географічній широті, вимірюючи кут падіння сонячних променів в полудень, — а це можливо лише за умови, що Земля має форму кулі.

Джерела

[1] Багато прикладів наведено в: Bergman, J., The flat-earth myth and creationism, J. Creation 22(2):114–120, 2008; creation.com/flat.

[2] Russell, J.B., Inventing the Flat Earth: Columbus & Modern Historians, Praeger, 1991.

[3] Gould, S.J., The Late Birth of a Flat Earth, in: Dinosaur in a Haystack: Reflections in Natural History, 1^st paperback ed., pp. 38–50, New York: Three Rivers Press, NY, 1997.

[4] Henderson, T., World-famous astronomers celebrate the Venerable Bede, The Journal, journallive.co.uk, 13 лютого 2009.

[5] Справа Галілея – ще один антихристиянський міф про «протистояння релігії та науки», хоча, насправді, це було протистояння науки та науки. Див. Sarfati, J., Galileo Quadricentennial: Myth vs fact, Creation 31(3):49–51; creation.com/galileo-quadricentennial.

[6] Фома Аквінський, Сума теології, Перша частина Другої частини, Запитання 54: Про відмінність навичок, Розділ 2, Відповідь на заперечення 2. У Першій частині, Запитання 67, також міститься чітка вказівка на те, що Фома знав про форму Землі, оскільки він використовує слово «півсфера», тобто, половина сфери.

[7] Докладні посилання на першоджерела наводяться у статтях автора: Why does science work at all? Creation 31(3):12–14, 2009; creation.com/whyscience; The biblical roots of modern science, Creation 32(4):32–36, 2010; creation.com/roots.

[8] Russell, C.A., “The Conflict of Science and Religion”, in: Encyclopedia of the History of Science and Religion, p. 15, New York 2000.

[9] Wolchover, N., Ingenious ‘Flat Earth’ Theory Revealed In Old Map, Live Science, 23 червня  2011.

[10] Аристотель, О небе, II.14.