Автор Ольга Прокопович, м. Рівне
Мета: поглибити знання учнів про віру; продовжувати розвивати вміння учнів працювати з Біблією; аналізувати, порівнювати та узагальнювати факти, що вивчаються; розвивати емоції учнів; сприяти формуванню в учнів християнського наукового світогляду; прищеплювати учням чесноту віри.
Обладнання: Біблія, картки-завдання для групи, сигнальні картки червоного та зеленого кольорів для кожного учня; ілюстрація «Рукопис ХІІ ст.», Символ віри, відеоматеріали.
Тип уроку: комбінований.
Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове.
Рим. 10:17
ХІД УРОКУ
І. Організаційний момент
Вітання. Налагодження контакту з класом
ІІ. Актуалізація життєвого і чуттєвого досвіду
Учитель. Усі люди люблять гратися. З тією лише різницею, що для кожного віку — своя гра. Ось і ми зараз зіграємо в гру «Вірю — не вірю».
Методичні рекомендації. Учні отримують сигнальні картки двох кольорів. Учитель читає речення, а учні піднімають картку одного кольору. Якщо учень вірить зачитаній інформації, то сигналізує зеленою карткою; якщо ж не вірить — піднімає червону картку. Ця гра дає можливість учителю візуально оцінити рівень сформованості в учнів деяких світоглядних ідей.
- При визначенні того, що добре, а що погано, важливою є думка інших людей. (-, важливою є думка Бога)
- Температура блискавки сягає 30 000 °С. (+, може навіть перевищувати цю температуру)
- Око страуса більше, ніж його мозок. (+)
- Неможливо чхнути з відкритими очима. (+)
- Усесвіт виник у результаті «великого вибуху». (–)
- Людське око здатне розрізняти 10 мільйонів відтінків кольорів. (+)
- Гімн Греції має 158 куплетів. (–, 158 рядків)
- Двоє людей краще ладнають між собою, якщо кожен намагається зробити приємне іншому. (–, потрібно виражати власні почуття й намагатися зрозуміти іншого)
- Серце блакитного кита за величиною таке, як невеликий легковий автомобіль. (+)
- Діти народжуються без колінних чашечок. (+, вони формуються у віці 2-6 років)
- У Другій світовій війні брали участь 52 країни світу. (–, 61 країна)
- Життя на Землю було занесене з космосу. (–, Бог створив Землю і життя на ній)
- Люди, відстоюючи власні інтереси, не забувають про інтереси колективу. (–, згадайте депутатів)
- Найвитриваліший м’яз у людському організмі — язик. (+)
- У брюнетів борода росте швидше, як у блондинів. (–, у блондинів швидше)
- Людина — це єдина жива істота, здатна малювати прямі лінії. (+)
- Людина може прожити життя так, як їй цього хочеться. (–, не може)
- Люди у повсякденному житті не можуть обійтись без знання законів астрономії. (–, можуть)
- Людина — єдина істота на Землі, яка має тіло, душу і дух. (+)
- Унаслідок тривалого еволюційного процесу працьовиті мавпи перетворились на людину. (–)
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів
Учитель. Усі ми, діти й дорослі, щодня зранку до ночі граємо в цю гру. Ми прокидаємось і віримо (або не віримо), що день буде вдалий. Ми сідаємо в маршрутку й віримо, що доїдемо до школи чи до театру. Ми зустрілися з друзями й віримо, що вони нас підтримають чи допоможуть. Ми йдемо на вибори й віримо (або не віримо), що нарешті все в нас зміниться на краще. Ми кажемо, що людям треба довіряти, але, йдучи з дому, замикаємо вхідні двері на замок, а краще — на два. Ми кажемо, що людям треба довіряти, а самі обов’язково поставимо авто на сигналізацію, а телефон заблокуємо відбитком свого пальця.
Що ж це таке — віра? Кому вірити? Яке значення має чиясь віра для мене, а моя — для когось?.. І це ще далеко не повний перелік запитань, пов’язаних із вірою, на які ми спробуємо дати відповіді впродовж уроку.
IV. Повідомлення теми та мети уроку
V. Сприймання учнями нових знань
1. Учитель. Вікіпедія зазначає, що «віра — це сприймання людиною чого-небудь як істини, іноді без попередньої перевірки, на основі тільки внутрішнього, суб’єктивного переконання, яке не потребує ніяких доказів».
Крім слова «віра», у нашій мові є чимало спільнокореневих слів: вірити, вірність, вірний, довіра та ін. Очевидно, що слова протилежні за значенням виникли не просто так. І разом з ними виникли слова, за допомогою яких ми хочемо, щоб нам довіряли, або хочемо самі довіряти комусь. Тому існують клятви, присяги, обіцянки (як усні, так і письмові). (Учитель показує ілюстрацію рукопису XII ст.). У тій чи іншій формі їх складають президенти й депутати, судді та адвокати, чиновники та лікарі, військові та політики, олімпійці та пластуни, навіть молодята!
2. Усе це так, але погодьтеся, що це коротеньке слово «віра» у більшості випадків асоціюється зі словом «релігія». Саме в богословському розуміння релігійна віра виступає як вище виявлення людської свідомості, найвища цінність. Чому? Спробуємо знайти відповіді на деякі питання у Святому Письмі.
3. Робота в групах (чи в парах)
Учитель. Зараз ви отримаєте картку із завданням та вказаними місцями з Біблії. Через деякий час (8 хв.) сформулюйте відповіді на поставлене запитання.
1 група. Що є об’єктом християнської віри? 2 Хр. 20:20; Ів. 6:29, 40; 10:30; 14:1; Євр. 11:6. (Очікувана відповідь: об’єктом віри є Бог та Ісус Христос, бо Вони — одне.)
2 група. Хто може отримати віру? Скільки різних вір існує? Мт. 5:6; Ів. 7:17; 12:42-43; 18:37; Еф. 4:5. (Очікувана відповідь: віра одна; її отримують ті, які шукають правди, намагаються пізнати волю Божу й чинити згідно з нею; люди горді й пихаті не можуть отримати віру.)
3 група. Яким чином можна отримати віру? Ів. 2:11, 23; 20:30-31; Дії 4:4; 13:48-49; 16:13-14; 17:10-12; Рим. 10:17; 16:25-27; 2 Тим. 3:15. (Очікувана відповідь: віру можна отримати через молитву, через проповідь, через читання Слова Божого, через чудо, яке Бог може здійснити.)
4 група. У чому виявляється віра? Іс. Нав. 24:14; Пс. 15:2-5; 22:5-6; 95:6; Єр. 17:7; Мт. 6:9-13; Кол. 1:4-6. (Очікувана відповідь: у поклонінні Богові в невинності та правді; у молитві Йому та надії на Нього, у проповіді Його Слова.)
5 група. Чому можна вірити Богові? Єр. 31:3; Пс. 100:5; 145:9; Наум. 1:7; Ів. 3:16; Рим. 5:8; 2 Кор. 13:11; 1 Ів. 4:8-11. (Очікувана відповідь: Бог добрий і любить людей, особливо тих, хто вірить Йому.)
6 група. Чому можна вірити Богові? Чис. 23:19; Плач 3:22-23; 1 Кор. 10:13; 1 Сол. 5:24; 2 Тим. 2:13. (Очікувана відповідь: вірність — це атрибут Бога.)
7 група. Чому можна вірити Богові? Іс. Нав. 21:45; 23:14; Тит. 1:2; Лк. 1:45; Євр. 6:17; 10:23; 11:11. (Очікувана відповідь: Бог виконує Свої обітниці.)
8 група. Чому можна вірити Богові? Іс. 40:8; Повт. Зак. 4:31; 2 Хр. 6:14; Мт. 5:18; 1 Петр. 1:25. (Очікувана відповідь: Слово Боже і Його заповіді незмінні.)
9 група. Чому можна вірити Богові? Пс. 89:21-25; Ів. 16:27; 1 Кор. 1:7-9; 1 Сол. 5:23-24; 2 Сол. 3:3. (Очікувана відповідь: Бог зберігає вірних Йому.)
Учитель. А для чого потрібна віра? Святе Письмо також дає відповідь на це запитання, відтак я пропоную вам записати біблійні вірші, а вдома їх опрацювати. (На розсуд учителя, можна подати як частину уроку або на домашнє опрацювання.)
Віра потрібна, щоб:
- бути почутим у молитві (Мт. 21:22);
- бути праведним (Рим. 1:17);
- бути щасливим (Ів. 20:29);
- отримати спасіння (Мк. 5:34; 10:52);
- отримати визволення через чудо (Мк. 6:5-6);
- витримати боротьбу християнського життя (Флп. 1:27);
- мати доступ до Бога (Євр. 11:6);
- здійснювати чуда (Ів. 14:12; Дії 6:8);
- віруючого любить Бог (Ів. 16:27);
- мати всі можливості (Мк. 9:23).
4. Учитель. Як бачимо, у Слові Божому є також інформація, яку людина власним розумом не може осягнути. Ця інформація перевищує пізнавальну силу нашого розуму. Тому А. Шептицький казав, що віра — це акт нашої волі, а не реакція на почуття. Християнська віра — це безумовне прийняття за правду всього того, що Бог відкрив людям про Себе, про світ і про нас, людей.
Цікаво, що дослідники Біблії відзначають використання двох різних слів у Старому Завіті — «емуна» та «бітахон», які перекладені однаково — «віра».
Під словом «емуна» розуміють віру як переконання, як віровчення.
Під словом «бітахон» розуміють віру як довір’я, як особисту активну й практичну віру.
Віра: віровчення (доктрина); особиста віра(Рим. 1:17)
Віра «емуна» пов’язана із завітом: це віра в те, що Бог виконає обіцяне; що на Бога можна покластися; що Бог ніколи не обманює; що в Нього немає подвійних стандартів (що Він думає, те й каже, а що Він говорить, то те й думає). Саме цю віру диявол поставив під сумнів в Едемському саду, спокушуючи Єву, мовляв, чи Бог справді так сказав? (Бут. 3:1).
Віра «бітахон» має корінь «батах», що буквально означає «покластись, опертись». Це активна особиста віра, яка має прикладний характер: людина свідомо всі свої турботи покладає на Бога, знаючи, що Він усе владнає, бо Господь від початку знає, чим усе закінчиться й використає будь-яку ситуацію, аби Його діти отримали найкраще, найкорисніше для них.
Така віра, звичайно, глибоко особиста й торкається наших почуттів: я довіряю Богові настільки, що живу Його Словом, і, якщо потрібно буде, то віддам життя за Нього. Це та віра, яку мали біблійні герої віри: Авель, Єнох, Ной; Авраам, Сарра та їхній син Ісак; Мойсей та інші. Це та віра, яку мали перші християни і яку мають теперішні християни. Це та віра, яка допомагає нам ставитися до майбутнього як до теперішнього, а до невидимого — як до видимого (Євр. 11). Це та віра, яка спонукає людину до дії, бо вірність Божа абсолютна. Іншими словами, розуміння принципів віровчення призводить до особистої віри, яка змінює нас, наш спосіб мислення, наше бачення світу.
VI. Осмислення об’єктивних зв’язків у вивченому матеріалі
1. Учитель. Отже, віра — це один із способів засвідчення буття, тобто істини. Але чомусь у багатьох випадках віру протиставляють знанню, яке базується на вивченні та поясненні проявів буття. Що думають про це видатні вчені?
П’єр Леконт дю Нюї (1883–1947), французький біолог, винахідник і філософ: «Усі ті, хто бездоказово й систематично роблять зусилля витравити ідею Бога, здійснюють низьку й антинаукову справу. Я вступив у життя з модним на той час скептицизмом. Мені потрібно було 30 років праці в лабораторії, щоб переконатися, що мене свідомо обманули ті, в обов’язок яких входило мене просвітити, або хоча б просто зізнатися у своєму незнанні. Я прийшов до такого переконання, вивчаючи біологію, і я переконаний, що неможливо жодному вченому, якщо лише він не перебуває в стані засліплення та недобросовісності, не прийти до цього висновку… Людство знайде своє спасіння лише в релігії, заснованій на глибокій християнській вірі, яка черпає життя в сучасних досягненнях науки».
Гульєльмо Марконі (1874–1937), італійський фізик і винахідник: «Я пишаюсь тим, що я людина віруюча. Я вірю в силу молитви. Я вірю в молитву не лише як католик, а й як учений».
Антуан Беккерель (1852–1908), французький фізик: «Мої дослідження самі привели мене до Бога».
Вільям Томпсон (1824–1907), англійський фізик: «Якщо будете добре думати, то наука змусить вас вірити в Бога, що ,власне, і є основою релігії. Ви побачите, що наука не ворожа релігії, а допомагає їй».
Макс Планк (1858–1947), німецький фізик, Нобелівська премія 1918 р.: «…і релігія, і природознавство потребують віри в Бога. Водночас для релігії Бог стоїть на початку кожного розмірковування, а для природознавства — наприкінці… Релігія і наука зовсім не заперечують одна одну, як це вважали раніше і чого бояться наші сучасники. Навпаки, вони погоджуються і доповнюють одна одну».
Вернер фон Браун (1912–1977), німецько-американський фізик, конструктор космічних ракет: «Поширеною є думка, ніби в епоху космічних польотів ми вже так багато знаємо про природу, що нам більше не потрібно вірити в Бога. Ця думка цілком помилкова. Лише нове звернення до Бога може врятувати світ від катастрофи, яка насувається. Наука і релігія — це сестри, а не вороги».
Фр. Десауер (1881–1968), німецький біофізик: «Якщо протягом останніх 70-ти років на нас звалився шквал відкриттів і винаходів, то це означає лише, що Бог-Творець говорить із нами голосніше, ясніше, ніж будь-коли в минулому».
Поль Саботьє (1854–1941), французький хімік, Нобелівська премія 1941 року: «Природничі науки та релігію протиставляють лише ті люди, які погано освічені як у першому, так і в другому».
Альфред Кастлер (1902–1988), французький фізик, Нобелівська премія 1966 року: «Я не можу зрозуміти світ без Творця, тобто без Бога».
2. Біблія вчить нас, що віра полягає не у фантастичному сприйнятті фантастичних явищ, а в міцному переконанні в реальності, навіть якщо ми її не бачимо. «Бо Ти вчинив нирки мої, Ти виткав мене в утробі матері моєї, — прославляю Тебе, що я дивно утворений! … Мого зародка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі мої члени та дні, що в них були вчинені, коли жодного з них не було…» (Пс. 138:13-14, 16).
Ще з перших днів творіння Бог поклав закон для всього живого: розмножуватись за родом їх. А ось що написано у вашому підручнику з біології:
«Е. Геккель паралельно з Ф. Мюллером відкрили біогенетичний закон (закон Геккеля-Мюллера), який показує зв’язок між фітогенезом та онтогенезом: індивідуальний розвиток (онтогенезу) будь-якого організму — це вкорочене і стисле повторення історичного розвитку (філогенезу) даного виду.
На прикладі багатоклітинних тварин він довів наявність однакових початкових фаз ембріонального розвитку (яйце, бластула, гаструла), що свідчить про їхнє спільне походження. Наприклад, на відповідних фазах у ембріонів різних класів хребетних є стадії розвитку зябрових щілин. Це свідчить про походження наземних хребетних від рибоподібних предків».
Ернст Геккель (1834–1919), не маючи достатніх доказів, змінив рисунки ембріонів людини та собаки, щоб підсилити подібність між ними й приховати відмінності. Магічна фраза «як довели вчені…» спрацювала й тоді: ніхто не перевірив правильності рисунків аж дотепер. (Див. зіставлення рисунків Геккеля і фотографій Ричардсона).
Обман безбожника Геккеля завдав величезної шкоди: цю ідею вкладали в голови цілих поколінь учнів, студентів, біологів та лікарів і використовували для узаконення абортів: адже зародок усе одно перебуває на стадії риби або мавпи, тобто, він — не людина. Але зараз абсолютно точно доведено, що в 7 тижнів зародок володіє всіма больовими відчуттями, в 11 тижнів відчуває дотик, а в 13 тижнів має повністю сформовану нервову систему. За допомогою апарату для ультразвукового дослідження американські вчені зняли документальний фільм «Безмовний крик», у якому весь хід аборту зняли на камеру, і на екрані видно, які жахливі почуття переживає хоч і не народжена, але вже людина.
Учитель демонструє фрагмент фільму (http://youtu.be/kRUwA6rQvvk).
На цьому жахи не закінчуються: усі «матеріали» аборту (їх називають ще «фетальним матеріалом», — такий собі нейтральний термін для нефахівців) ідуть на виробництво всілякої косметичної продукції (креми, маски, помади тощо). Чому? Бо тільце дитинки є «коморою біостимуляторів і корисних елементів». А ось вам і статистика: за останні 25 років в Україні зроблено понад 32 млн. абортів.
2008 року Міністерством охорони здоров’я України було видано Наказ № 630 «Про проведення клінічних випробовувань стовбурних клітин». Інститут клінічної терапії першим отримав право на проведення клінічних випробовувань в галузі застосування стовбурових клітин в Україні. Стовбурові клітини — це особливі клітини людського організму, бо вони можуть перетворюватись на всі типи клітин дорослого організму (а їх понад 200 типів).
За походженням стовбурові клітини поділяються на:
- ембріональні;
- фетальні;
- пуповинної крові;
- дорослої людини.
Ембріональні стовбурові клітини походять з внутрішньої клітинної маси раннього (4-5 день) ембріону людини, у якому міститься від 50 до 150 клітин.
Фетальні стовбурові клітини отримують з абортивного «матеріалу».
Стовбурові клітини дорослого організму — це недиференційовані клітини, що розповсюджуються по всьому тілу. Вони розмножуються і заміщують клітини, які відмерли, та відновлюють пошкоджені тканини тіла. Ці клітини містяться в кістковому мозку дітей і дорослих. Однак ці стовбурові клітини мають обмежену здатність до диференціації. Незважаючи на це, на такі дослідження виділяють значні кошти, бо вони не пов’язані зі знищенням (убивством) ембріона.
На дослідження ембріональних стовбурових клітин у деяких країнах увели мораторій. Крім того, деякі вчені вважають, що препарати, створені на основі абортивного «матеріалу», несуть на собі потужну негативну енергетику смерті, тому вони не можуть однозначно позитивно вплинути на хворого.
3. Однак, сказати: «Вірю!» — це ще не все. Треба знати, у що ми, християни, віримо. Вперше такий Символ віри був укладений 325 року в м. Нікея Всесвітньою радою єпископів, а 381 року його лише доповнили. Нікейський символ віри є спільною основою для всіх християн. (Учитель роздає учням роздрукований Символ віри.)
VII. Підсумок уроку
1. Учитель. Як би ви відповіли на запитання, що були поставлені на початку вивчення теми, а саме: «Що таке віра?», «Кому вірити?», «Яке значення має чиясь віра для мене, а моя — для когось?» (Заслухати відповіді учнів.)
2. Які ще питання виникли у вас під час уроку?
3. Учитель пропонує учням сформулювати й записати висновки:
Світогляд — це …
Науковий світогляд — це …
Християнський світогляд — це …
Віра — це …
VIII. Домашнє завдання
1. Вивчити Символ віри.
2. Опрацювати записані вірші з Біблії й дати відповідь на запитання «Для чого потрібна віра?»