Золота мужність

Мандро К. та ін. Золота молодь. Програма навчальних уроків для підлітків / Під загальною редакцією М. А. Ільюка, А. В. Ярмушка. Рівне. 2011. С. 23–29.

Мета: показати, що прийняття свого покликання вимагає мужності; спонукати учнів приймати, зрощувати й захищати своє покликання.
Ключовий вірш: «…Нехай буде мені згідно з словом твоїм!» (Лк. 1:38).
Біблійна основа: Лк. 1:26–38; Мт. 1:18–25.

Інформація для вчителя
Скільки років було Марії, коли вона дізналася, що по­кликана стати матір’ю Месії? У Біблії про це не сказано, але, зважаючи на звичаї Ізраїлю, можна припустити, що вона була дуже молодою.
Читаючи про з’явлення ангела, ми уявляємо Марію, яка радіє з того, що вона вибрана Богом. Проте, судячи з її запитання, можемо припустити, що вона була збентежена й розгублена. Звістка, принесена ангелом, означала, що доведеться якось пояснювати Йосипові, що вона вагітна. Які ж дівчина мала шанси, що він їй повірить? Якщо ви­являлося, що наречена вже мала інтимні стосунки з іншим чоловіком та ще й завагітніла від нього, то це лягало тавром страшенної ганьби на родину. За Законом Мойсея таку жінку повинні були побити до смерті камінням. Навіть якщо цього не робили, вона була приречена на злиден­не життя, адже жоден чоловік уже не взяв би її за дружину. Жінки й так не мали тоді жодних прав, а жінка, яка не зберегла своєї цноти, взагалі ставала відкинутою суспільством. Мабуть, Марії було страшно, адже, прийняв­ши на себе таке покликання і таку відповідальність, вона ризикувала стосунками з Йосипом, репутацією і самим життям. Проте дівчина сказала: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!» (Лк. 1:38). І завдяки її мужності світ отримав Спасителя.
Те, що зробив Йосип, було не менш важливо. По-перше, ще до того, як йому з’явився уві сні ангел, Йосип збирався вчинити з Марією милосердно. Можна собі ли­шень уявити, що відчував цей чоловік, коли дізнався, що його майбутня дружина вагітна, та ще й не від нього. Він мав повне право оголосити всім про її зраду й зажадати для неї покарання, передбаченого Законом. Проте ми читаємо: «А Йосип, муж її, бувши праведний, і не бажавши ославити її, хотів тайкома відпустити її» (Мт. 1:19). Він був доброю і благородною людиною, яка не захотіла ганьбити жінку, нехай навіть і невірну. Він волів таємно розірвати їхні заручини й повернути Марії свободу. Оскільки вони були заручені, Марія вже вважалася його дружиною. Тому всі вважали б її розлученою жінкою, а не грішницею. Ми знаємо, чим усе закінчилося. Йосип повірив ангелові, як і повірила Марія. Він прийняв Марію як законну дружину. Йосип учинив як справжній чоловік, захисник і голова сім’ї. У Євангелії від Матвія у другому розділі ми бачи­мо, що тепер уже ангел з’являється не Марії, а Йосипові, оскільки тепер уже Йосип ніс відповідальність і за Марію, і за Ісуса. Замість того щоб вести тихе, розмірене життя в Назареті, чоловік наражав його на небезпеку, захищаючи дружину й Дитину.
Місія, покладена Богом на Марію і Йосипа, принесла їм багато переживань і проблем. Проте вони виявили віру й мужність, узявши на себе відповідальність за виховання Божого Сина. Марії материнство принесло не тільки радість, але й завдало горя, адже вона ходила за Ісусом разом з учнями і стояла біля хреста, кілька годин спостерігаючи, як в агонії помирав її Син. Зрештою, вона стала свідком воскресіння Ісуса, була з учнями у момент зішестя Святого Духа, була з Іваном під час його апостольського служіння. Але все почалося в той момент, коли вона сказала: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!»
Вступ до уроку
Для вступу пропонуємо оповідання Олени Медведєвої «Доля», яке, за бажан­ням, можна інсценізувати.
Доля
Скраю сьомого неба, де розквітає роза вітрів і бере свій початок ріка життя, на сивій хмарині, звісивши ноги додо­лу, сиділа Доля — гарна та розумна жінка. Вбрання її було біле-біле, мов молоко, а солом’яний капелюшок на голові при­крашали сині маки та пахучі зелені матіоли. Ось і сьогодні Доля поставила своє горнятко з шоколадом на сонечко, яке пропливало внизу біля її ніг, аби трішки підігріти, і стала слухати тишу.
Раптом до неї підійшов ще не народжений Малюк. Таке траплялося у її житті досить часто, тому вона навіть не злякалася.
— Я сьогодні йду на землю, — пролепетав той, — тому прийшов попрощатися з тобою. Мені казали, що ти маєш дивні подарунки…
— І ти хочеш його мати?
— Авжеж. Не з порожніми ж руками мені йти до батьків.
— Цей дарунок для тебе, сину, а не для них, — сказала та й обняла його так ніжно, як уміють обнімати тільки долі.
І подарувала йому перстень із гербом.
— Ти будеш королем великої держави і матимеш велике військо. Станеш хоробрим воїном і заможним чоловіком.
— Дякую за таку честь, — проказав Малюк і опустився на землю.
Минуло трохи часу. Доля допила свій шоколад і взялася за плетіння. Аж раптом до неї підбіг ще один Малюк.
— Привіт, — тихо мовив він, — я не хотів бути проха­чем, але мене виштовхали друзі й сказали: «Іди, вона добра!» Ось я тут…
Доля довго дивилася на цього хлопчика і щось думала. Він, бідолашний, геть перелякався, такою довгою виявилася ця мовчанка.
— Я подарую тобі пензля, і ти станеш видатним худож­ником. Твоїми роботами захоплюватиметься увесь світ.
— Дякую, — промовив хлопчина, і обличчя його засяяло від радості.
Протягом дня багато ще ненароджених діток приходило до Долі. Вона дарувала їм книги, аби ті ставали письменни­ками, ноти, аби вони виростали музикантами, багато різного інструменту подарувала тим, хто мав стати в житті робітником. Увечері, коли Доля стала розстеляти постіль і збивати свою велику перину, до неї підійшла Дівчинка з довгим каштановим волоссям, яке спадало на її плечі, і ве­ликими карими очима.
— Привіт, це я, — представилася вона. — Уже іду на землю. Ти мені нічого не маєш дати?
— Маю, — сонно позіхнула Доля й дістала голку. — Ось візьми, будеш швачкою.
— І все? — здивувалася Дівчинка-Немовля.
— Гаразд. Візьми і гребінець. У житті станеш ще перу­каркою, будеш робити людям гарні зачіски.
— І все? — мало не заплакала Дитинка.
— Та годі тобі вже, не плач. Візьми ополоника. Виростеш — станеш знаменитим кухарем.
— І все? — розридалося Дівча.
Доля спершу розгубилася, адже подібна ситуація в неї трапилася вперше за багато років, тому вона міцно при­горнула Немовля до себе:
— А що ти хочеш?
— Я чула, — схлипувала Дівчинка, — як на небі Ангели між собою говорили про те, що в людей може бути щаслива й нещаслива доля. То я хочу щасливу!
Доля голосно засміялася:
— А ти мені подобаєшся! Кмітлива дівчинка, молодець! Багато чого досягнеш у житті. Тільки в мої обов’язки не входить роздавати людям щастя і нещастя.
— А що ж мені робити? — Немовля витерло мокрого носика своєю крихітною долонькою.
— Можу дати лишень пораду. Хочеш?
— Хочу, — кивнула Дівчинка й пильно подивилася у вічі самої Долі.
— Якщо забудеш Бога, на небесах Якого ти жила, то будеш нещасною, а якщо пам’ятатимеш Його, то житимеш щасливо!
Основна частина
Учитель. Понад дві тисячі років тому в ізраїльському поселенні Назарет зовсім юна дівчина отримала від Бога особливий дар, дізнавшись про який, вона лише покірливо відповіла: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!» Кому належать ці слова?
Читання біблійного тексту: Лк. 1:26–38.
Запитання для дискусії:
Як ви гадаєте, чи легко було Марії погодитися стати матір’ю Месії? Чи розуміла вона, чим може оберну­тися її згода?
Чи можна назвати вчинок Марії (те, що вона по­годилася) мужнім?
Які висновки можна зробити про Йосипа з прочита­ного біблійного уривка? Яким він був чоловіком?
Як ви думаєте, чи можемо ми відмовитися від Божого покликання? (Безперечно. Бог поважає дану Ним Самим свободу волі людини й не примушує нас служити Йому.)
Що може зажадати від нас прийняття нашого по­кликання? (Наприклад, пожертвувати часом або грошима; відмовитися від якихось задоволень або захоплень; взяти на себе якусь відповідальність або змінити спосіб життя.)
Висновки з дискусії
Учитель. І Марія, і Йосип виявили мужність, прийнявши на себе місію виховання Божого Сина. Їхній шлях не був простим і легким, адже вони не були якимись билинними героями — вони були звичайними людьми з маленького провінційного містечка. Їх розшукувала варта, на них чигав Ірод зі всією своєю військовою і політичною потугою. На їхнє життя чатувала небезпека, їм довелося кілька років жити в чужій країні. Коли Бог закликає нас, ми не знаємо, що може принести із собою виконання Його волі. Важливо лишень довіритися Йому, і Господь неодмінно допоможе та захистить, як захистив Йосипа і Марію.
Чи готові ви, подібно до Марії, сказати: «…Нехай буде мені згідно з словом твоїм!»?
Вивчення ключового вірша: «…Нехай буде мені згідно з словом твоїм!» (Лк. 1:38).
Підсумок уроку
Учитель. У Бога немає великого чи маленького покли­кання для людей. Просто в кожного воно своє. І ми його не вибираємо. У нашій владі тільки прийняти або не прийняти покликання. Ми не можемо сказати Богові: «Мені подобається ось те покликання, дай мені його, моє мені не підходить». Ми можемо лише дати згоду: «…Не­хай буде мені згідно з словом твоїм!» — або відмовитися. Але, приймаючи своє покликання, ми повинні бути го­товими йти до кінця і зробити те, що повинні зробити. А це вимагає мужності. Ми маємо розуміти, що Божий шлях приносить не тільки радість, але й страждання. Ісус заплатив ціну в Гефсиманії і на Голгофі. Марія і Йосип теж заплатили ціну, випивши свою чашу. Звичайно, ми не знаємо, з якими труднощами і проблемами нам доведеться стикатися, але можемо бути переконані в одному: якщо будемо непохитні у своєму покликанні, то побачимо Божий захист і Божі чудеса.