Мета статті полягає не стільки в конкретизації поняття «булінгу», «мобінгу» чи інших термінів, як у зміні підходів до такого явища, як насилля взагалі. Говоритимемо про зміну свідомості та подальше вдосконалення сутності особистості задля того, щоб запобігти шкільному й соціальному насильству.
Слово «булінг» (bullying) означає агресивну поведінку однієї людини стосовно іншої з метою заподіяти їй моральну або фізичну шкоду, принизити її і в такий спосіб утвердити свою владу.
За словами науковця І. Кона, за останні 20 років «булінг» став міжнародним соціально-психологічним і педагогічним терміном, який означає складну сукупність соціальних, психологічних і педагогічних проблем [3].
Явище булінгу досить часто зустрічаємо й у дорослих: у трудових колективах, у суспільстві. Передумовою його вибуху стають недоліки неприйнятної (агресивної) поведінки, які можуть зароджуватися ще в молодшому дитячому віці. Далі дитина переживає підлітковий період кризової адаптації, а відтак одним з основних агентів соціалізації стає старша школа.
Булінг розповсюджений і серед хлопців, і серед дівчат, хоча частіше до такої поведінки вдаються хлопці. Розрізняють прямий булінг (фізичне насилля, псування речей, відбирання грошей, сексуальні погрози тощо) і непрямий (поширення пліток, маніпуляція дружбою, бойкотування тощо). За бажанням, розширити свої знання або отримати відповіді на запитання щодо цієї теми можна за посиланням [2].
У системі освіти я працюю давно і маю можливість спостерігати, порівнювати, як змінюється поведінка вчителів, батьків та самих учнів. Раніше, незважаючи на бідність, педагоги вболівали за знання, існувала особлива культура педагогічного спілкування, благородства. Дітям було соромно вчитись на «незадовільно», вони поважали вчителів. Батьки розуміли свою відповідальність перед школою й суспільством. Я в жодному разі не підкреслюю зразковості того часу, були труднощі й чимало негативних явищ також. Але в порівнянні із сьогоденням — освітній простір був інший і здобувачі освіти інші. Коли в нас почали говорити, що школа дає знання, а не виховує, на мій погляд, ми втратили дітей, їхню зацікавленість школою. Відтоді вони переважно нічиї, тільки у вихідні належать батькам. Поступово сама школа стала місцем булінгу. Учні «тролять» одне одного, вчителі принижують учнів, батьки звинувачують школу. Отже — замкнене коло… Тобто вчителя на п’єдесталі з мудрою і позитивною моделлю, який був зразком для учнів, починаючи з 1‑го й по 11‑й клас, уже немає. Під час освітянської реформи дітей переводять з одного класу до іншого, змінюються класні керівники. Учитель відчуває себе, як особа тимчасового перебування з цими дітьми, бо через рік-два він візьме інший клас. Знову ж таки, я в жодному разі не наводжу тінь загалом на вчительство, бо є позитивні приклади педагогів, особливо сьогодні, коли батьки підкреслюють важливий внесок учительства під час карантину, дякують учителям за плідну працю. Але ми проговорюємо крайнощі негативних випадків поведінки, які, на жаль, мають місце.
Діти тривожаться, батьки нервують. У такому середовищі вже не до академічних досягнень. Того бажання й можливостей, щоб перш за все навчити дитину, немає. Учителі хвилюються іноді більше за те, як оцінюють їхній урок під час перевірки чи атестації, та де знайти час на заповнення купи звітів.
Як же виправити ситуацію? Де знайти сили й вихід?
І сили, і можливості для навчання й розвитку знаходять лише тоді, коли і діти, і дорослі відчувають мир у душі.
За словами Зигмунда Фройда, «школа — це місце, де надовго зібрана велика кількість ще поки не зрілих особистостей. Тому в ній були, є і будуть такі явища, як агресія… і всі види незрілої поведінки. І це нормально. Але в школі також мають бути і зрілі особистості — дорослі. Ось їхнє завдання зробити так, щоб школа для цих дітей стала теплою домівкою. Це єдиний спосіб попередження агресивної поведінки незрілих дітей». Звичайно, для дітей природно залежати від дорослих. А коли ж діти розчарувалися в них? Школою не можуть керувати батьки. Але в слабких школах, де фактично діти перебувають без дорослого, виходить саме так.
Учитель обов’язково має розібратися, чому дитині зле в його класі. Майже завжди проблеми вирішуються, але треба щоб дорослий діяв справедливо, чесно. Саме застосування однакових стандартів в оцінюванні поведінки «булера-кривдника» і «потерпілого» майже на 100 % успішні, решта залишається за корекцією поведінки учня чи колективу [1].
На жаль, діти постійно спостерігають булінг у суспільстві, у деяких сім’ях. Саме дорослі демонструють цей насильницький приклад. Украй важливо виховувати дітей через бесіди, уроки психології, на яких навчати, як контролювати свої емоції.
У психології існує чітка вікова періодизація кризових станів, успішно переживаючи які, дитина продовжує впевнено розвиватися. Але іноді через неуспішне нашарування не пережитого одного, або декількох кризових станів починає формуватися певна поведінкова деструкція. І це не завжди помічають батьки чи вчителі, а дитина входить в образ «кривдника» або «аутсайдера». Найчастіше в період «Я-концепції» підліток налаштовується під цікавий йому образ, чи наслідує улюбленого кумира. Не завжди такі вподобання впливають позитивно на дитину. Діючи на випередження, дорослі можуть захистити дитину від девіантної поведінки. Тому важливо навчити дитину, ще до настання бурхливого підліткового віку (бо часто в 12–14 років для них уже не існує авторитету батька чи вчителя), що є Той, Чию поведінку безсумнівно можна і треба наслідувати, — допомогти дитині зустрітися з Ісусом Христом!
Одного разу такої зустрічі шукав чоловік на ім’я Никодим, учитель юдейський. Про це читаємо в 3‑му розділі Євангелії від Івана. Звернімо увагу, що Никодим прийшов до Ісуса вночі! Певно соромився, або боявся осуду людей, як ми соромимося іноді й думаємо, що люди осудять. Але здоровий глузд таки переміг, і він прийшов до Христа.
Переживши особисту зустріч із Христом, отримавши духовне народження й нову природу Христа, людина може перемагати спокуси й труднощі Його силою, а Його Духом втілювати набуті знання на практиці. Це однаково потрібно і дітям, і батькам, і вчителям. Атмосфера навколо стає інакшою, коли людина стає інакшою! З такою людиною приємно дружити, бути поряд.
Далі важливо продовжувати формувати свідомість дитини, заохочувати її виховувати в собі християнські чесноти.
Важливо вчити дітей прислухатися до голосу своєї совісті, бо це голос Божий у душі людини. Такі діти співчутливі до чужого горя чи сирітства, проявляють повагу до ближнього з упевненості, що поряд теж творіння Боже, якого не маєш права пригнічувати.
Звичайно, потрібно захищати дитину від булінгу. Саме батькам треба бути більш уважними й стежити за поведінкою дитини. Діти не завжди розкажуть про насилля над ними. Вони можуть скаржитись на біль за грудиною, або в животі, коли насправді цього немає, аби тільки не піти до школи. Спостерігається також поганий сон та роздратованість. З’ясувавши причину, батьки мають демонструвати спокій і впевненість перед дитиною, що обов’язково допоможуть, ставити тільки запитання на зразок: «А як реагувала вчителька, де вона в цей час була?» У такому діалозі дитина має відчути вашу підтримку й упевненість, що її не залишають на самоті з її проблемою. Водночас важливо запевнити дитину, що ви їй довіряєте.
Звернімося до християнських цінностей, бо саме вони є зразковим стандартом виховної системи, яку надав нам Господь для виконання. Іноді батьки чи вчителі мають бажання виховувати в дітях християнські чесноти, але скаржаться, що не розуміють тексти в Біблії: Заповіді Мойсеєві навчають захищатись, а Новий Завіт — виявляти любов до кривдника. Як це зрозуміти?!
Треба керуватися Божою мудрістю для того, щоб доступно пояснити дитині ці істини, особливо враховуючи вікові особливості. На щастя, Біблія прописує чіткі правила й дає слушні поради для того, щоб батьки могли закласти фундамент християнського світогляду в дитині, навчаючи її, що:
— людина створена за образом і подобою Божою, це має підтверджувати твоя поведінка, а якщо ти будеш пригнічувати ближнього, то це буде означати, що ти ображаєш самого Творця, бо ближнього Бог створив із такою ж самою любов’ю, як і тебе (див. Бут. 1:27) [1]. Природа (подоба) Божа милосердна, співчутлива, шукає миру, а не навпаки — бунтарська, агресивна;
— на жаль, людина має в собі грішну природу, часто про це забуває і замість того, щоб позбавлятися поганих думок, учинків — демонструє їхню огидність (Рим. 3:23);
— заради своєї ж безпеки треба вивчати й постійно нагадувати собі Божі заповіді (Повт. Зак. 6);
— молитва допомагає не спокушатися злом (Мт. 6:9‑13);
— свої емоції треба вміти гамувати, виявляючи їх так, щоб не грішити (Еф. 4:26–27);
— людина має право на свій захист (про це написано в законі про булінг), але якщо ти маєш внутрішню готовність простити й не мстити, то таке рішення благородніше, і кривдник обов’язково оцінить значущість цього вчинку.
Прикладом слугує біблійний герой Давид, який міг помститися за себе, але віддав Саула, який його безпричинно ненавидів і переслідував, у руки Бога (1 Сам. 24).
А наскільки був принижений Христос, Сам будучи безгрішним Сином Божим, коли люди насміхалися, знущалися та кривдили Його на хресті, та Він молився: «Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!» (Лк. 23:34). А люди за дрібну несправедливість готові роками мстити, жбурляти каміння…
Підсумовуючи біблійні приклади, зверніть увагу, що як в історії Давида з Саулом, так і в ситуації Ісуса Христа справедливість зрештою перемогла! Не будемо забувати про це в повсякденному житті, навіть коли дуже важко стримувати свої емоції.
Отже, з кожним днем булінгу й насилля навколо нас ставатиме все більше, тому що (читаємо пророчий текст Рим. 1:21–32) люди не піклуються мати Бога у своєму розумі. Усе залежить від нашого сприйняття й ставлення до цього явища. І тому, що більше буде в освітньому середовищі педагогів, які з розумінням поставляться до важливості цієї проблеми щодо зміни своєї свідомості, свідомості дітей і батьків через призму духовних цінностей, то більше буде світла та миру в серцях людей. Саме цього всі ми маємо прагнути й досягати перемоги добра над злом!
Зичу Божої краси в серці кожного педагога, дитини, батька та матері!
Ольга Гузик, учитель християнської етики, практичний психолог АШГ м. Южне, Одеська обл.
Література
- Біблія або книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту в пер. І. Огієнка, 1988.
- Вебінар. Булінг (цькування) в закладі освіти як явище. Режим доступу: https://courses.prometheus.org.ua/courses/course- v1:MON+AB101+2019_T2/courseware/fb0def9a98c54df5a6d24b7df1f7ce69/3daccdf7fcde40deb7f4450589b06511/?child=first
- Кон И. С. Что такое буллинг и как с ним бороться? / И. С. Кон // Семья и школа. 2006. № 11. С. 15–17.
