Автори Оксана Павлюк і Алла Маніта, м. Рівне
Ведуча. Денис постукав у двері кімнати своєї сестри і, не дочекавшись дозволу, зайшов.
Денис. Дано, ти ще не спиш?
Дана. Як бачиш — ні.
Ведуча. Дана по самі вуха закуталася великим пледом і зубрила англійські слова. Усім своїм виглядом дівчинка демонструвала, що брат прийшов невчасно.
Денис. У мене до тебе важлива справа.
Ведуча. Не відриваючи погляду від підручника, Дана відповіла вкрай незадоволеним тоном.
Дана. Я впевнена, що ця важлива справа може зачекати й до завтра.
Денис. Ні. Не може! Дано, ти взагалі пам’ятаєш, яке завтра число?
Дана. Любий братику, мене зараз цікавлять не дати, а слова. Не заважай мені, будь ласка.
Денис. Люба сестричко, ти так поринула в англійську, що навіть забула, що завтра в мами день народження.
Дана. Що? Завтра? Ой, Денисе, чому ж ти мені вчора про це не нагадав? Ми ж нічого не встигли їй купити!
Денис. Ти подякуй, що я тобі про це нагадав сьогодні ввечері.
Ведуча. Дана швиденько вилізла з-під пледа, відклала підручник і дістала з шухляди письмового столу декілька купюр по сто гривень.
Дана. Деніку, у мене є триста гривень. Ти ще докладеш зі своїх заощаджень і купимо…
Денис. Зачекай, Дано. Цього року мамі виповнюється сорок років. Це дуже важлива дата. І привітати її потрібно по-особливому.
Дана. «По-особливому» — це як?
Денис. Знаєш, я думав про те, як би маму привітав з цим ювілеєм тато, якби він був із нами…
Ведуча. Дана вмить посерйознішала й замовкла. Денис сів поряд із сестричкою, обійняв її і сказав.
Денис. Я чомусь думаю, що тато обов’язково подарував би мамі величезний букет троянд і запросив би її в ресторан або «на піцу».
Дана. Ти що?! Наша мама, мабуть, ніколи й не була в ресторані.
Денис. Отож, я саме про це й думав. І на наші дні народження, і на свій день народження, і на всі свята, і на всі вихідні наша мама готує на кухні до ночі. Мало того, що вона втомлюється на роботі, то ще й втомлюється вдома. Дано, а на цей ювілей запросімо маму в ресторан. Щоб вона прийшла врочисто й гарно вбрана й по-справжньому відпочила.
Дана. І подаруємо їй великий букет рожевих троянд! А потім сфотографуємося!
Денис. Тобі, Дано, аби фотографуватися.
Дана. А, може, не в ресторан, а «на суші». Мама дуже любить суші. Пам’ятаєш, минулого року Віка нас запрошувала?
Денис. Так, пам’ятаю, мамі сподобалися ці японські делікатеси.
Дана. Значить, «на суші»! Деніку, але ж там так дорого! Скільки в тебе є грошей?
Денис. Так… У мене десь до тисячі. Я ж збираю на планшет. Думаю, що нам вистачить.
Дана. А як же планшет?
Денис. Не хвилюйся, мала! Я вже можу щось і заробити.
Дана. Авжеж!
Музична вставка.
Ведуча. Наступного дня рівно о шостій вечора Мар’яна сиділа за столиком у невеличкому кафе на Хрещатику й розглядала чудернацькі, чи то японські, чи то китайські картинки. На ній був новенький костюм її улюбленого волошкового кольору, пошитий у її улюбленому класичному стилі, але вона почувалася ніяково й весь час поглядала то на вхідні двері, то на годинник, чекаючи своїх дітей. Мар’яна встигла зауважити, що відвідувачами цього кафе була переважно молодь і лише за столиком біля вікна сиділо двоє поважних чоловіків. Нарешті на порозі з’явилася Дана, а за нею Денис із величезним букетом рожевих троянд.
Мар’яна. Які гарні мої діти… І які вже дорослі…
Ведуча. Мар’яна встала їм на зустріч. Поки Денис вручав квіти й виголошував вітальну промову, Дана фотографувала цю церемонію на його телефон. Потім вона озирнулася й, підійшовши до двох чоловіків, які сиділи за столиком біля вікна, сміливо попросила.
Дана. Вибачте, будь ласка, що перебиваю вашу розмову. Чи не могли б ви сфотографувати нас разом із мамою?
Ведуча. Старший із чоловіків привітно відповів.
Чоловік. Звичайно можу, але лише за умови, що ти розповіси нам, з якої це нагоди ви даруєте своїй мамі такі прекрасні квіти.
Ведуча. Підводячи чоловіка до столика, Дана весело щебетала.
Дана. Сьогодні в нашої мами ювілей — сорок років, і ми з братом вирішили запросити її «на суші».
Ведуча. А далі відбулося справжнє диво: чоловік піді-йшов до Мар’яни й промовив.
Чоловік. Мар’яно, радий тебе бачити. Вітаю з днем народження!
Мар’яна. Андрію! А я тебе не впізнала. Дякую за вітання!
Чоловік. Я тут вечеряю з гостем із Америки. Він викладає у нас в біблійному інституті і… дуже полюбляє суші.
Ведуча. Андрій привітався з Денисом.
Чоловік. Я пам’ятаю тебе трирічним хлопчиком. Ти дуже схожий на свого батька. Мар’яно, скільки ж то років ми не бачилися?
Мар’яна. Це дуже легко підрахувати. Рівно стільки, скільки Дані років.
Дана. А мені дванадцять. А тепер — фотосесія!
Ведуча. Андрій пофотографував їх на свій планшет. Дана була щаслива! Потім були суші й веселі спогади… Загалом, вечір видався чудовим!
Через деякий час Андрій знову підійшов до їхнього столика, щоб попрощатися, а Мар’яна ще довго спілкувалася зі своїми дітьми.
Музична вставка.
Ведуча. Вийшовши на вулицю, гість із Америка попросив Андрія.
Гість. Андрію, розкажи мені про цю сім’ю.
Андрій. Ми знайомі давно. Я товаришував з Мар’яниним чоловіком з дитинства. Разом поїхали на місіонерське служіння. Михайло був прекрасним християнином. У нього був дар ділитися з людьми євангельською звісткою любові, а ще, незважаючи на свою молодість, він мав батьківське серце у ставленні до всіх людей. Але несподівано Михайло пішов із життя.
Гість. Він хворів?
Андрій. Ні. Автомобільна катастрофа. Їхній дівчинці було лише кілька місяців, коли це сталося. Попервах я підтримував тісні стосунки з вдовою, а потім якось розійшлися наші дороги. Хоча ми з дружиною завжди молимося за цю сім’ю й допомагаємо чим можемо.
Переважно передаю гроші через диякона з її церкви. Вона — прекрасна і мужня жінка. Сама виховує двох діток і ще встигає займатися недільною школою. Чув, що цього року закінчила біблійний інститут.
Ведуча. Американський гість дістав гаманець, вийняв кілька банкнот і дав Андрію.
Гість. Передай це для Мар’яни через свого диякона.
Андрій. Дякую. Передам. Нехай Господь благословить тебе.
Музична вставка.
Ведуча. А в кафе на Хрещатику теж відбулася несподівана подія. Коли Денис пішов розраховуватися за святкову вечерю, офіціант, мило всміхаючись, повідомив, що за їхній столик уже заплачено. Приголомшений хлопець почав доводити, що це помилка, але офіціант показав чек і сказав, що він не називатиме ім’я добродія, який оплатив. Денис повернувся до свого столика.
Денис. Мамо, наш рахунок уже оплачений. Мабуть, це зробив Андрій. Офіціант не хоче казати.
Дана. Як оплачений?! Денисе, ти не платив за суші?! Як класно! Мамо, це Бог так зробив! Бо Денік збирав ці гроші собі на планшет.
Мар’яна. Діти, тихіше. Ходімо на вулицю й дорогою про все поговоримо.
Музична вставка.
Ведуча. На вулиці було по-весняному тепло. Діти з обох боків взяли Мар’яну під руки, а вона, вдихаючи аромат рожевих троянд, через силу стримувала сльози й подумки повторювала улюблені слова з Книги пророка Ісаї.
Мар’яна. «Бо Муж твій, Творець твій, — Господь Саваот Йому Ймення…
Бо зрушаться гори й холми захитаються, та милість Моя не відійде від тебе і заповіт Мого миру не захитається… Не бійся, з тобою-бо Я, і не озирайся, бо Я Бог твій! Зміцню тебе, і тобі поможу, і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю…»
Господи, дякую Тобі… Дякую, Таточку дорогий… Скільки я бачила Твоїх чудес!.. Благослови моїх діток, щоб не були легковажними, щоб були лише Твоїми, щоб були вдячними.
Дякую Тобі за все!
Ведуча. Дана першою порушила мовчанку.
Дана. Мамо, чому ж ви сумні? Адже все так класно!
Мар’яна. Я не сумна, доню. Я щиро вам дякую за привітання. Але хочу, щоб ви у своєму житті завжди бачили Господа. Діти, ви розумієте? У Господа не буває випадковостей. Він заздалегідь приготував для нас це прекрасне свято. Слава Йому!
Денис. Я ще й досі не можу оговтатися. Дано, ми на все життя запам’ятаємо мамине сорокаріччя!
Мар’яна. У мене таке відчуття, ніби на сьогоднішньому святі з нами був незримо присутній Сам Господь. Це Він приготував всі обставини, зібрав усіх потрібних для Своєї справи людей, і проповідував нам. Там, де присутній Ісус, — завжди відбуваються чудеса!
Я думаю, що сьогоднішній вечір нам прекрасно проілюстрував те, як Бог уже давно заплатив за всі наші гріхи. Нам потрібно лише до Нього прийти й прийняти Його подарунок — вічне життя. За наші провини вже заплачено. Ціна дуже велика — це смерть Божого Сина. Його кров, яка була пролита на Голгофі, заплатила за гріхи всього людства. Але в це можна повірити, а можна й не повірити. Можна прийняти, а можна відмовитися. Діти, ви побачили сьогодні Божу присутність?
Денис. Так… Так усе влаштувати міг лише Він. Слава Богові!