Дуже хочу розповісти про одного бійця. Артур у зоні АТО від самого початку. Був у боях і багато разів потрапляв під обстріл. Молодий і життєрадісний юнак. Щоразу, коли я його бачила, то просто дивувалася стійкості й умінню відкинути все непотрібне, а залишити лише хороше. У вересні в нього на очах убили друга, з яким вони були нерозлийвода. Це його зломило. Після смерті Івана він перестав жартувати й усміхатися. Він повністю замкнувся. Накази виконував, службу ніс, а спілкуватися ні з ким не хотів. Погляд постійно в прострацію…
Наприкінці жовтня ми «згубились» і не перетиналися. І яке щастя — ми знайшлись! Він веселий, жартує. Сіли, розговорились. Як виявилося, у Івана залишилась шестилітня донька Софійка. Так ось, після татової смерті Софійка написала листа Артуру, а її мама передала його волонтерам. Дівчинка писала, що дуже рада, що в її тата є такий друг і тепер вона молитиметься за нього. І просила Артура не вбивати злого дядю, який убив її тата, щоб той зрозумів, що ми, «укропи», — не страшні і злі, а добрі й любимо свою країну. Лист був розмальований кольоровими олівцями й фломастерами.
Його командир сказав мені опісля, що, отримавши листа, Артур довго перечитував його, плакав, так і заснув із листом у руках. А вранці акуратно склав його й поклав у внутрішню кишеню форми, ближче до серця. Так і носить його біля серця. А мені Артур сказав: «Знаєш, мені тепер є кого захищати. У мене з’явилась названа донька. Після війни я постараюсь бути поряд із Софією завжди, коли тільки зможу». Додавати від себе нічого не буду. Нехай кожен читач сам для себе додасть, що вважатиме за потрібне.
Лідочка Ельф. Тому що «укропи» люблять свою країну [Електронний ресурс] // Газета «Провінція». — 2014. — № 51. — Режим доступу: ь konstantinovka.com.ua/node/19193 (дата звертання: 30.10.2015). — Заг. з екрану.