КОЛИ ГРІХ ВХОДИТЬ У СЕРЦЯ ЛЮДЕЙ, ВОРОГ ВХОДИТЬ У СВЯТИНЮ ЇХНЬОГО ХРАМУ
Гнобитель простяг свою руку на всі її скарби, і бачить вона, що в святиню її увіходять погани.
Плач 1:10
Старозавітний пророк Єремія побивається над зруйнованим Єрусалимом. «Корона пишноти, розрада всієї землі» в глибокому занепаді: мури зруйновані, храм спалений, місто пограбоване. Погани топчуть святиню й виносять її скарби…
Направду, «страшна річ — упасти в руки Бога Живого!» (Євр. 10:31), коли Він, «мов той палючий огонь» (Плач 2:3), звершує Свої праведні суди.
Чому так сталося? Тому що народ тяжко згрішив супроти Господа.
Перш ніж ворог увійшов до святині храму, гріх увійшов у серця людей народу Божого.
Те місце в серці, яке мало належати Богові, і лише Йому одному, посіли ідоли. Правосуддя зневажене, милосердя забуте, моральні цінності потоптані.
Чи знали люди, що їх за це чекає? Безперечно. Сорок років пророк Єремія попереджав народ, що Господь буде «судитися з ними за всю їхню безбожність, що вони покинули Мене, і кадили іншим богам, і вклонялись чинам своїх рук» (Єр. 1:16). Та хіба він один! Приблизно за 900 років до цих подій, коли добігала кінця 40-літня мандрівка ізраїльського народу пустелею, при вході в землю обітовану вождь народу Мойсей наказав шести ізраїльським племенам стати на горі Геразім, а іншим шести — на горі Евал. І там привселюдно були проголошені благословення, які матиме народ, якщо дотримуватиметься заповідей і постанов Господніх, і прокляття — якщо порушуватиме їх. Народ не тільки підтвердив сказане мільйоноголосим «Амінь!», але й зобов’язався переказувати це своїм дітям, онукам і всім прийдешнім поколінням.
До речі, у більшості своїй вони це старанно робили. Адже євреї дуже шанобливо ставилися (і зараз ставляться) до свого історичного спадку, глибоко шанують свого вождя й пророка Мойсея, можна сказати, з молоком матері всмоктують заповіді Тори, вивчають її мало що не напам’ять. Але що стосується застосування, то маємо сумний результат і, як наслідок, — 70-річний вавилонський полон. Відтоді, правда, євреї вже не практикували поклоніння різним богам та бовванам, але чи шанували Бога всім серцем і чи любили ближнього, як самого себе, згідно із першою й найважливішою Божою заповіддю?
Минули роки. Ісус Христос ходить по землі Палестини і звіщає істини Божі.
Закликає: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!» (Мт. 4:17).
Навчає: «Шукайте ж найперш Царства Божого і правди його, а все це вам додасться» (Мт. 6:33).
Застерігає: «Чи ви думаєте, що оці галілеяни, що так постраждали, грішніші були від усіх галілеян? Ні, кажу вам; та коли не покаєтеся, то загинете всі так!» (Лк. 13:2-3).
І, зрештою, непочутий і неприйнятий власним народом, плаче над Єрусалимом, споглядаючи золоті бані й білосніжні стіни храму, що стоїть посеред міста: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли!» (Мт. 23:37).
Як і у випадку пророцтва Єремії, Божий суд прийшов не відразу: ще кілька десятків років народ мав можливість виправити становище. Але не скористався цим шансом. І в 70 р. після Р. Х. римський полководець Тит спалює храм і зрівнює із землею величне місто.
Минули віки. І тепер ми, українці XXI століття, читаючи Біблію, проводимо паралелі з нашою сучасністю. Бог учора, сьогодні і навіки той самий. Він провіщає Свою волю, роз’яснює її через Своїх слуг-пророків і неминуче звершує те, що обіцяв. Однаковою мірою це стосується і благословень, і покарань. Божі обітниці непохитні, Боже Слово незмінне.
Тож чи варто повторювати помилки й ходити дорогами древніх, чи ж не краще взяти для себе уроки з наслідків їхнього відступництва й не бути віроломними?
Молитва й упокорене серце може досягнути більшого, ніж військова сила й міжнародна дипломатія.
Християни, брати та сестри, будьмо постійними в заступницькій молитві за наш край, будьмо чуйними до Божого голосу, будьмо миротворцями й добрими самарянами. Не варто просити Бога звести вогонь із неба, як це робили «сини громові», його й так достатньо, і ще не ясно, якими вийдемо ми з цього горнила, коли Господь випробує наші діла. Просімо прощення, мудрості й любові. І знову та знову переглядаймо свої серця. Бо перш ніж ворог увійшов до святині храму, гріх увійшов у серця людей народу Божого.
Діагностика
Важко зорієнтуватися, яким є санітарний стан напівтемної кімнати, у якій людно й гамірно. Потрібно звільнити кімнату й увімкнути світло. Наше серце[1] часто схоже на таку кімнату, його вікна й двері (очі та вуха) відчинені для всіляких тілесних пожадливостей, емоції увімкнені на повну потужність, сутінки повсякденних клопотів і стресів огортають його звідусіль. Серцю вкрай потрібна тиша усамітненого перебування з Богом і світло Божого Слова. Коли воно освітлює всі куточки нашої душі, ми починаємо бачити свій реальний стан.
Очищення
Ніхто з людей не може очистити своє серце самостійно. «Хто скаже: Очистив я серце своє, очистився я від свого гріха?» (Пр. 20:9). Лише Бог може дати нам чисте серце, якщо проситимемо, як псалмоспівець Давид: «Серце чисте створи мені, Боже, і тривалого духа в моєму нутрі віднови» (Пс. 50:12). Наше серце змінюється, коли Бог наповнює його Собою: «Бо Бог, що звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв» (2 Кор. 4:6). Його чистота, Його святість, Його сутність проявляються в серці людини, яка вірою приймає Ісуса Христа й живе з Ним, керуючись Його Словом.
Збереження
Будемо частіше наслідувати пророка Єремію, який говорив: «Оце я нагадую серцеві своєму, тому-то я маю надію: «Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя, нове воно кожного ранку, велика-бо вірність Твоя!» (Плач 3:21-23).
Любов до Бога, послух Його Слову й молитва берегтимуть наші серця від гріха в різних його проявах.
Нещодавно в соціальних мережах поширили відеоролик[2] (не для людей із слабкими нервами), у якому знято, як анаконда задушує лева. Починається з того, що цар звірів підходить до представника роду зміїних, що вигрівається на сонечку, і починає зачіпати його лапою. Змія поки що не агресивна і навіть відповзає вбік. Але лев уперто продовжує свою справу. Перше кільце, накинуте змією, сильний звір легко скидає, відтак друге, третє. І раптом кілька кілець миттєво обвиваються навколо його тіла, стискаючи на видиху й позбавляючи можливості вдихнути. Кілька хвилин агонії і… кінець.
Гріх заманить далі,
Ніж думав ти іти,
Щоб тихо і підступно
З шляху тебе звести.
Тримає гріх сильніше,
Аніж ти припускав,
Й дорожче обійдеться,
Аніж ти уявляв.
Тож ніколи не заграваймо з гріхом, а тримаймося Господа, бо «Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!» (Плач 3:25) і «блаженні, хто держить свідоцтва Його, хто шукає Його всім серцем» (Пс. 118:2)!
Надія Доля
Джерела
- Бовсунівський В. Чистота серця [Електронний ресурс]. — Режим доступу: slaviccenter.us/index.php/-q–q/–2010-/291-2010-06-22-08-49-44
- Бережи своє серце [Електронний ресурс]. — Режим доступу: cerkva-vnls.lviv.ua/berezhi-svoye-sertse-knizhechka-vid-papi-na-velikiy-pist/
Іспит свого серця
Стосовно Бога
Чи не звертаюсь я до Бога лише тоді, коли чогось потребую? Чи я починаю й завершую день молитвою? Чи не згадую Імені Господнього намарно? Що і як я роблю, аби зростати духовно? Чи не повстаю я проти задумів Божих? Чи не вимагаю, аби Він чинив мою волю?
Стосовно ближнього
Чи вмію я прощати, розуміти, допомагати ближньому? Чи не формулюю я безжальних суджень у думках і словах? Чи я не зводив наклепів, чи не зневажав відкинутих і беззахисних? Чи я не заздрю, не гніваюся, не ображаюся? Чи допомагаю бідним і хворим? Чи я чесний і справедливий з усіма? Чи не спонукаю я інших до зла? Чи дотримуюся норм подружньої та сімейної моралі, як цього навчає Євангеліє? Як я виконую свої обов’язки щодо виховання дітей? Чи шаную я батьків? Чи бережу природу?
Стосовно себе самого
Чи я не занадто світський і маловірний? Чи я не забагато їм, п’ю та розважаюся? Чи не надмірно я піклуюся про своє фізичне здоров’я і власне благополуччя? Як я використовую час? Чи я не лінивий? Чи я не полюбляю, щоб мені прислуговували? Чи я люблю й піклуюся про чистоту серця, думок, учинків? Чи не живлю в собі мстивості й злоби? Чи я милосердний і смиренний? Чи я прагну того, щоб бути миротворцем?
Вплив стану серця1 на життя людини
Стан серця виявляється в словах людини:
«Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе» (Мт. 12:34-35);
«Хто чистість серця кохає, той має хороше на устах» (Пр. 22:11);
«Хвалитиму Господа усім серцем своїм, розповім про всі чуда Твої» (Пс. 9:2).
Від стану серця залежить поведінка людини:
«Серце розумне шукає знання, а уста безумних глупоту пасуть» (Пр. 15:14);
«Нужденному всі дні лихі, кому ж добре на серці, у того ж гостина постійно» (Пр. 15:15);
«Нехай кожен дає, як серце йому призволяє, не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає!» (2 Кор. 9:7);
«Бо зсередини, із людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства, перелюби, здирства, лукавства, підступ, безстидства, завидющеє око, богозневага, гордощі, безум. Усе зле це виходить зсередини, і людину опоганює!» (Мк. 7:21-23).
Стан серця впливає на фізичне здоров’я людини:
«Радісне серце лице веселить, а при смутку сердечному дух приголомшений» (Пр. 15:13);
«Лагідне серце — життя то для тіла…» (Пр. 14:30);
«Серце радісне добре лікує…» (Пр. 17:22).
Стан серця визначає майбутнє людини:
«Людина лукавого серця не знайде добра, хто ж лукавить своїм язиком, упаде в зло» (Пр. 17:20);
«Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога» (Мт. 5:8).
[1] У Біблії слово «серце» застосовується переважно в переносному значенні та є осередком душі й духа людини.
[2] https://www.youtube.com/watch?v=B0fQzKIrQWA