Одне зі значень слова «безпечність» (яке й, власне, використовуватиметься далі в цій статті) — це здатність людини нічим не перейматися, ні про що не турбуватися, байдуже й легковажно ставитися до життєвих труднощів і проблем.
У подіях минулого, пов’язаних із боротьбою народів за незалежність і рівноправність усередині суспільства, простежується тенденція торжества людської безпечності. Народ, здобувши незалежність, або особа, отримавши можливість вільно без страху сповідувати свою віру, дотримуватись національних і культурних традицій, політично й економічно самовизначатись, або спортсмен, здобувши перемогу на спортивних змаганнях, — недбало ставиться до збереження цих досягнень. Перемога на полі бою, у битві зі смертельним ворогом, або ж на спортивному майданчику варта поваги й пошани. Але перемога — це лише половина справи. Перемога потребує захисту, її необхідно зберегти й утримати. Переможець повинен довести суперникам і самому собі, що перемога (здобуті права, свободи тощо) не випадкова. А для цього потрібно докласти не менше, а зазвичай більше зусиль, засобів, часу. Колосальна духовна, психологічна, моральна й фізична напруга в процесі підготовки до майбутніх захисних битв вимотують більше, ніж сама битва за перемогу. Не всі готові до цього. Слава, упевненість у своїй непереможності, недооцінка суперника (його здібностей) приводить багатьох спортивних чемпіонів, політиків і бізнесменів до поразки. Люди стають жертвами безпечності. Ніщо не може зрівнятися з її підступністю, цинізмом, здатністю, подібно хамелеону, маскуватися.
Найперша поразка людини через її безпечність відбулася в Едемському саду. Людина, створена рукою Творця, не могла навіть уявити, що буде ошукана, позбавлена Божої слави, позбудеться можливості насолоджуватися життям і, найстрашніше, утратить саме життя. Людина стала смертною. Саме безпечність Адама зіграла з ним злий жарт. Єва, дружина, плоть від плоті і кров від крові, підштовхнула чоловіка до гріха. Адам не міг уявити, що Єва не зуміє протистояти гріху в особі змія. Адже вона знала про заборону Бога стосовно плоду дерева пізнання добра і зла, та безпечність позбавила її здатності тверезо мислити й приймати зважені рішення. Результат — Єва послухалася змія: «І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з’їла…» (Бут. 3:6). Але в сто разів гірше від Єви вчинив Адам. Він навіть не поцікавився походженням плоду, оскільки на сто відсотків довіряв дружині. Безпечність призвела до того, що «і він з’їв» (Бут. 3:6). Було вчинено гріх, а за гріхом і смерть увірвалася в людське життя.
Біблійні герої: Ісав, його брат Яків, Самсон, Саул, Давид, Соломон та багато інших потрапляли в сіті безпечності, були обмануті й зазнавали великих втрат, і не лише вони самі, але й люди, із якими вони були пов’язані.
Цю ж саму проблему спостерігаємо й у християнстві. Легковажність, безтурботність позбавляють людину, яка повірила в Ісуса Христа, спочатку здатності тверезо оцінювати ситуацію, а зрештою — перемоги над гріхом. Тим паче, що перемога не є заслугою людини. Таким чином, на перший погляд, безневинна безпечність стає великим злом, як для окремої людини, так і для суспільства в цілому, тим більше громади християн. Але ж християни покликані бути «сіллю землі» (Мт. 5:13), «світлом для світу» (Мт. 5:14) і «листом Христовим» (2 Кор. 3:3). Вони не мають права жити безтурботно й безпечно. Становище, у якому вони перебувають, завдяки Божій благодаті та статусу, який вони отримали в Христі, зобов’язує пильнувати, турбуватися про вогонь життя, запалений Святим Духом у серцях, пам’ятати, що вони перебувають у стані війни, а ця війна не «проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби» (Еф. 6:12). Ось тільки в ролі кого — безпомічних жертв чи озброєних воїнів?
«Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати» (Еф. 6:13). Мілітаризація — це не примха, але питання життя і смерті у хворий і безумний час. Християнин покликаний стояти на сторожі свого серця. Усе, що відбувається в ньому, має бути осмислено й оцінено. «Уважай на самого себе.., — наставляє апостол Павло Тимофія, — …та на науку, тримайся цього…» (1 Тим. 4:16).
Без підтримки Бога жодна людина неспроможна протистояти діям зла. Бог благий, і надто велика ціна, щоб осягати цю істину від протилежного. Тому Господь Бог у Слові Своєму звертається як до старозавітних героїв: «І станеться, як буде він [цар] сидіти на троні царства свого, то напише собі відписа цього Закону з книги, що перед лицем священиків-левитів. І буде вона з ним, і буде він читати в ній усі дні свого життя, щоб учився боятися Господа, Бога свого, щоб додержувати всіх слів цього Закону та тих постанов, щоб виконувати їх, щоб не гордувало серце його своїми братами, і щоб не збочував він ні праворуч, ні ліворуч від цієї заповіді, щоб продожив дні на своїм царстві він та сини його…» (Повт. Зак. 17:18-20) і далі: «Нехай книга цього Закону не відійде від твоїх уст, але будеш роздумувати про неї вдень та вночі, щоб додержувати чинити все, що написано в ній, бо тоді зробиш щасливими дороги свої, і тоді буде щастити тобі» (Іс. Нав. 1:8), так і до людей Нового Завіту: «Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чинячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає!» (1 Тим. 4:16).
Удивляючись у глибину своєї душі, проникаючи в її найпотаємніші куточки, людина пізнає саму себе, а вникаючи, під керівництвом Духа Святого, в науку, пізнає Творця й порівнює себе з Ним і бачить, як сильно вона потребує Того, Хто тисячі років тому взяв жменю пороху й вдихнув у нього життя. «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне» (Мт. 5:3). Саме у Творця людина може взяти те, чого вона потребує для повноцінного життя, і лише в Бога людина може взяти й зодягнути те, що їй украй необхідне для війни: «Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведності, і взувши ноги в готовість Євангелії миру. А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого. Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже» (Еф. 6:14-17).
Але якщо людина не пильнує, «спить», тоді вона стає схожою на п’ятьох нерозумних дів (Мт. 25:2), безумних і безтямних (Пр. 1:32), яких погубить їхня безпечність і які почують жахливі слова з уст Божих: «Поправді кажу вам, не знаю Я вас!» (Мт. 25:12). Оскільки для сплячого будь-яка пора (ніч чи день) є ніччю, то суд застане його несподівано. І справа не в тому, що коли прийде Господь — буде страшно, а в тому, що коли Він прийде, буде надзвичайно прикро й боляче, що людина, проживши життя, так і не стала людиною, через боягузтво, себелюбство, наївність, незнання, безвідповідальність або просто через безпечність.
«Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли прийде Син Людський!» (Мт. 25:13).
Юрій Петренко