У Євангелії від Матвія 18:21–22 написано:
«Петро приступив тоді та запитався Його: Господи, скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз? Ісус промовляє до нього: Не кажу тобі до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи!»
Чарівне слово «прости». Воно ніколи не користувалося попитом. Це слово боялися використовувати впродовж віків, замість того щоб просити пробачення, люди завжди шукали можливості виправдатися. А коли йдеться про те, щоб когось простити, то це ще складніше завдання.
Якщо нам так тяжко прощати людей:
• чому ми маємо це робити й до якої міри?
• яку користь принесе нам прощення?
- Ісус — взірець прощення
Насправді просто розказувати людям, як правильно жити. Проте набагато складніше радити, спочатку переживши це самому. Ісус був особливим узірцем. Він не просто навчав людей, як правильно, Він Сам так робив.
Ісусові часто доводилося прощати людей у ситуаціях, коли простити по-людськи не можна й не треба. Але Він прощав завжди. І кульмінаційним прощенням була Голгофа. Усі, кому хотілося познущатися над Ісусом, це зробили:
• «Тоді всі (учні) полишили Його й повтікали…» (Мт. 26:56)
• «Як щоденно Я з вами у храмі бував, не піднесли на Мене ви рук. Та це ваша година тепер, і влада темряви…» (Мр. 14:49)
• «А люди, які ув’язнили Ісуса, знущалися з Нього та били. І, закривши Його, вони били Його по обличчі, і питали Його, приговорюючи: Пророкуй, хто то вдарив Тебе? І багато інших богозневаг говорили на Нього вони…» (Лк. 22:64)
• «Тоді Ірод із військом своїм ізневажив Його й насміявся, зодягнувши Його в яснобілу одіж, і відіслав до Пилата Його» (Лк. 23:11)
Реакція Христа:
«Ісус же промовив: „Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!..“» (Лк. 23:34).
Цей приклад прощення достойний того, щоб його наслідувати. Ми бачимо благословенні наслідки цього вчинку Ісуса. - Прощати — це повеління Ісуса Христа для мене
Ісус не тільки залишив приклад, як необхідно прощати, а й повелів нам, Його послідовникам, щоб ми теж прощали людей. І ми не можемо тлумачити це повеління, як наказове тяжке покарання. Христос завжди бажав нам добра і благословень.
Перший праведник Степан, який постраждав за Христа, повністю послухався цього повеління: «І промовив: Ось я бачу відчинене небо, і Сина Людського, що по Божій правиці стоїть!… Та вони гучним голосом стали кричати та вуха собі затуляти, та й кинулися однодушно на нього!… І за місто вони його вивели, і зачали побивати камінням його. А свідки плащі свої склали в ногах юнака, який звався Савлом. І побивали камінням Степана, що молився й казав: Господи Ісусе, прийми духа мого!… Упавши ж навколішки, скрикнув голосом гучним: Не залічи їм, о Господи, цього гріха! І, промовивши це, він спочив…» (Дії 7:59).
Коли Бог дає повеління, то в нас немає вибору, ми маємо слухати Його й виконувати це повеління. Тоді ми будемо мати великі благословення в житті. - Непрощення породжує душевні страждання і є подвійним покаранням
Чому нам важко простити? Тому що нас образили, а ми зовсім не були винні. Нам завдали рану, біль або створили певні незручності. Як наслідок — людська природа вимагає помсти. Тобто ми бажаємо, щоб Бог покарав наших кривдників хоча би настільки, наскільки вони завдали нам шкоди. Зрештою ми терпимо подвійне покарання. Одне те, що нам заподіяли, а друге — через неспокій та бажання помсти. Воно з’їдає нас зсередини.
Ананій і Сапфіра — це подружжя, яке образилося на те, що треба продати майно й усе віддати в руки апостолів. Замість того щоб поговорити з апостолами, вони вирішили обманути. І, як наслідок, отримали подвійне покарання, другим із яких була їхня смерть. «А один чоловік, на ймення Ананій, із своєю дружиною Сапфірою, продав був маєтка, та й з відома дружини своєї присвоїв частину з заплати, а якусь там частину приніс та й поклав у ногах у апостолів. І промовив Петро: Ананію, чого сатана твоє серце наповнив, щоб ти Духу Святому неправду сказав та присвоїв із заплати за землю? Хіба те, що ти мав, не твоє все було, а продане не в твоїй владі було? Чого ж в серце своє ти цю справу поклав? Ти не людям неправду сказав, але Богові! Як Ананій зачув ці слова, то впав та й умер… І обгорнув жах великий усіх, що це чули!» (Дії 5:1–5).
Багато із нас сьогодні можуть помирати духовно, бо не можуть простити. Нас образили батьки, шлюбна половина або навіть діти, і небажання простити спричинює глибоке розчарування Богом. - Коли ми прощаємо, то будемо прощені
Радісний момент прощення: коли ми прощаємо, то нас прощає Бог. Ми відчиняємо двері Божого благословення на наше життя. Біблія про це говорить наступне: «І прости нам наші гріхи, бо і ми прощаємо кожному боржникові» (Лк. 11:4а). Ми маємо поспішати прощати. Тому що кожен із нас багато помиляється, а кожна помилка — це біль для когось. І якщо ми не будемо прощати помилок іншим, то і нас не будуть прощати.
Коли Христос сказав Петрові, скільки треба прощати, то Він продовжив цю історію притчою: «Тим то Царство Небесне подібне одному цареві, що захотів обрахунок зробити з своїми рабами. Коли ж він почав обраховувати, то йому привели одного, що винен був десять тисяч талантів. А що він не мав із чого віддати, наказав пан продати його, і його дружину та діти, і все, що він мав, і заплатити. Тоді раб той упав до ніг, і вклонявся йому та благав: Потерпи мені, я віддам тобі все! І змилосердився пан над рабом тим, і звільнив його, і простив йому борг. А як вийшов той раб, то спіткав він одного з своїх співтоваришів, що був винен йому сто динаріїв. І, схопивши його, він душив та казав: Віддай, що ти винен! А товариш його впав у ноги йому, і благав його, кажучи: Потерпи мені, і я віддам тобі! Та той не схотів, а пішов і всадив до в’язниці його, аж поки він боргу не верне. Як побачили ж товариші його те, що сталося, то засмутилися дуже, і прийшли й розповіли своєму панові все, що було. Тоді пан його кличе його, та й говорить до нього: Рабе лукавий, я простив був тобі ввесь той борг, бо просив ти мене. Чи й тобі не належало змилуватись над своїм співтоваришем, як і я над тобою був змилувався? І прогнівався пан його, і катам його видав, аж поки йому не віддасть всього боргу. Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не простить своєму братові з серця свого їхніх прогріхів» (Мт. 18:21–35).
Суть цієї притчі в тому, що Христос нам простив набагато більше, ніж нам доведеться прощати будь-кого. І тому ми не маємо права не прощати. А коли прощаємо, то самі будемо прощені. - Прощаючи, ми даємо Богові можливість простити
У Бога є Свої правила, згідно з якими Він чинить. Бог — не Бог хаосу. Він не може діяти, керуючись одними якостями й водночас знехтувавши іншими. Коли Він діє, то всі атрибути Бога працюють гармонійно.
В одному з текстів Біблії апостол Іван пише: «Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються!» (Ів. 20:23). Уявімо ситуацію: вам, віруючій людині, завдали болю. Бог, у якого ви вірите, справедливий. Ви просите Бога, щоб Він помстився цій людині. Чи зможе Бог її помилувати? Вірш із Біблії, яка записав апостол Іван, говорить, що Бог прощає тих, кому ми простили. Тому на Голгофі Ісус просить Отця, щоб Він простив Його винуватцям. Так само просить і Стефан, коли його побивають каміннями. І ми теж маємо так само прощати. Проклять і так достатньо на землі. Будьмо тими християнами, які прощають і благословляють людей.
Під час роздумів над цією статтею в моє життя увірвалася неприємна ситуація. Жінка з сусіднього під’їзду налякала мого сина. Він з переляку зістрибнув зі сходів і зламав собі ногу. Ми сповнилися злобою до цієї жінки. Коли ж я почав молитися й роздумувати про Христа, Йова та Стефана, зрозумів, що треба простити й благословити. І коли ми так зробили в сім’ї, то наші серця сповнив спокій, любов і співчуття до цієї людини. Я дістав упевненість, що Бог теж її простив. І коли моя дружина спілкувалася з нею, то та жінка попросила прощення.
Який можна зробити висновок?
Прощати треба постійно і завжди.
Прощення дарує нам благословення.
