Микола Ге. Голгофа

Володимир Марцинковський (1884–1971), християнський публіцист, богослов і суспільний діяч, писав: «Ми так звикли до описів і картин розп’яття Христа, що вже не почуваємо його жаху. Начебто воно відбувалося тільки в уяві, начебто розп’яття було тільки намальоване й до хреста прибивали цвяхами не живе тіло з нервами, жилами й кров’ю, а лише його зображення».

Видатного художника XIX ст. Миколу Ге (1832–1894) непокоїв той факт, що від картин із зображенням розп’яття глядач відходить лише зворушеним. На його думку, муки Христа потрібно зобразити так, щоб люди роздирали свої серця від гнітючого, нестерпного усвідомлення своєї гріховності, що привела Ісуса на Голгофу. «Я сколихну їхній розум стражданням Христа… Я змушу їх ридати, а не розчулюватися…»

І він почав писати картину «Голгофа» (1892).

У центрі картини — Христос, який чекає довгої й болісної смерті в ім’я викуплення людства. Поруч два розбійники. Син Божий у передчутті жахливої страти в розпачі заплющив очі, відкинувши назад голову. Біля ніг Спасителя лежить приготовлений хрест. Ліворуч від Нього злочинець, який злословив Його під час страти, зі зв’язаними руками, розширеними від жаху очима, напіврозтуленим ротом. Праворуч молодий розбійник, який згодом розкаявся, сумно відвернувся. У полі зору владно простягнута рука, що подає сигнал до початку страти. Усі фігури на полотні нерухомі. Широкими мазками написаний бузковий одяг Христа й темно-жовтий — розбійника, біла пласка вершина Голгофи, сині тіні.

Через кілька хвилин відбудеться те, до чого Син Божий ішов понад 30 років Свого земного життя…

Це полотно не було закінчене автором. Публіка побачила його після смерті художника. Цей новаторський за формою твір має глибокий моральний зміст. Своїм улюбленим прийомом протиставлення персонажів Ге максимально вірогідно й лаконічно показав, як Сина Божого, відданого заздрісними первосвящениками Пилатові, побитого й зганьбленого, відправляють на ганебну страту. Він пройшов через це страшне випробування, воскрес і дав людству надію на спасіння. Це була спокута гріхів усього роду людського через особисту жертву.

Жоден живописець, поет чи композитор ніколи не зможе повною мірою гідно зобразити трагічну картину страждань Ісуса Христа. Коли Він умер на хресті, були вражені земні й небесні стихії, і постала темрява по цілій землі. Але багато-багато людських сердець залишаються байдужими та неупокореними й не відгукуються на заклик Божий: «Сплячий, вставай, і воскресни із мертвих, і Христос освітлить тебе!» (Еф. 5:14).

Доля деяких картин художника доволі драматична. Полотна «Що є істина?», «Суд синедріону» й «Голгофа» зняли з виставки за наказом царя, до якого звернулися обурені представники духівництва, і вони не були дозволені для показу навіть на посмертній експозиції художника. Ці роботи мали ефект розірваної бомби. Обурилася й церква, і вся громадськість: «Хіба цей обірваний, змучений бурлака — Ісус? Хіба можна так класти фарбу? Цей Ге зовсім розучився писати!» І все тому, що Микола Ге, не боячись переступити через художні канони, ігноруючи норми й умовності, досяг приголомшливих результатів у зображенні фізичних і моральних мук Людини, змалювавши їх із надзвичайною силою й вірогідністю. Ге нерідко дорікали, що він зневажав формою, зловживав контрастами фарб, світла й тіні. Можливо, це були пошуки нової форми, здатної виразити живу віру й творчу пристрасть видатного художника.

Матеріал підготувала
Людмила Соловйова, м. Дальньогорськ, Приморський край, Росія

Переклад з російської Надії Долі