Картина «Христос у пустелі», написана в 1872 р., посідає особливе місце у творчій біографії Івана Крамського (1837–1887). Це наймасштабніша робота художника. Уперше представлена на Другій виставці передвижників, вона відразу ж викликала бурхливу полеміку. Прогресивні люди того часу зустріли твір І. Крамського захоплено. Наприклад, письменник І. Гончаров зазначав, що «уся фігура [Христа] начебто трохи зменшилася супроти натуральної величини, стислася — не від голоду, спраги й негоди, а від внутрішньої, надлюдської роботи над своєю думкою й волею в боротьбі сил духа та плоті — і, нарешті, у здобутому й готовому подоланні». Критики ж картини говорили, що Христос у І. Крамського цілком позбавлений ознак святості, обурювалися неслов’янським типом обличчя Христа.
На той час у Росії було чимало людей, готових принести себе в жертву в ім’я добра, правди й справедливості. Саме тоді готувалися до «ходіння в народ» молоді революціонери-різночинці. Тому головна думка, яка хвилювала Крамського в той період, — це трагедія життя тих натур, які добровільно відмовилися від будь-якого особистого щастя заради того, щоб полегшити життя хоча б деяких людей. І найкращим, найвищим, найчистішим образом, який художник тільки міг знайти для вираження ідеї самопожертви, був Ісус Христос.
Своє полотно І. Крамськой обдумував ціле десятиліття. Він їде за кордон і відвідує картинні галереї й художні салони Відня, Антверпена, Парижа, знайомиться зі старим і новим мистецтвом, а повернувшись на батьківщину, здійснює поїздку в Крим — у райони Бахчисарая й Чуфут-Кале, які своєю природою нагадували палестинські пустелі.
«Під впливом низки вражень, — говорив згодом І. Крамськой, — у мене залишився дуже важкий слід на душі. Я чітко бачив, що в житті кожної людини приходить момент, коли вона починає думати — піти праворуч чи ліворуч, поступитися чи не поступитися злу?» Результатом таких роздумів художника стала гостра «потреба розповісти іншим те, що я думаю. Але як розповісти, щоб переконливо донести свою думку? Яким чином стати зрозумілим? І ось одного разу я побачив чоловіка, що сидів у глибокій задумі. Його дума була така серйозна й глибока, що мене вразила пластика обличчя цього чоловіка, яка розкривала і його характер. Губи його ніби засохли, злиплись від довгого мовчання, і лише очі видавали внутрішню роботу, хоча й нічого не бачили. І після цього, як спалах, народжується образ — спочатку невиразний, а потім усе ясніший, що набирає глибину й силу».
І художник почав писати. Горизонтальний формат картини давав можливість представити панораму безкрайньої кам’янистої пустелі, якою в німому мовчанні дні і ночі брів самотній Чоловік (Мт. 4:1-2). Над ранок, утомлений і змучений, він опустився на камінь, усе ще нічого не бачачи перед собою. Христос сидить на холодних сірих каменях, пустельний ґрунт мертвий, і тому здається, що сюди не ступала нога людини. Уже обрій зажеврів ранковим сонцем, природа готується зустріти світанок, і тільки він байдужий до всього, невідступна думка переслідує його. Сліди болісних і глибоких переживань викарбувалися на Його втомленому зажуреному обличчі, тягар дум немовби ліг на Його плечі. Голова схилилась, погляд повний напруженої думки. Христос сприймається як жива статуя серед мертвих скель; тим самим зображення реалізує словесну метафору: «скам’янів у роздумах». Виразним є весь силует, і обличчя із глибоко запалими очницями, і міцно сплетені кисті рук.
Композиція картини аскетично проста: лінія обрію ділить площину полотна майже навпіл; фігура Христа, одночасно й пануючи в просторі полотна, і, незважаючи на самотність, перебуваючи в гармонії із суворою природою, утворює форму хреста. Ноги Христа зранені об гострі камені, руки болісно стиснуті, над схиленою головою незримо збігає час (Мт. 4:3-10).
Виснажена постать Христа передає не лише страждання, але й виражає неймовірну силу волі та готовність зробити перший крок на кам’янистій дорозі, що веде до Голгофи. Подібно до того, як посеред холоду й мороку пустелі народжується світло, так усередині зображеної людини народжується воля до подолання мороку й хаосу навколишнього життя (Мт. 4:11).
«На запитання глядачів: «Це не Христос, звідки ви знаєте, що Він був таким?» — я дозволяв собі відповідати: але ж і справжнього, живого Христа не впізнали», — писав Крамськой.
На початку 1873 р. Крамськой, довідавшись, що Рада Академії мистецтв вирішила присудити йому звання професора за картину «Христос у пустелі», пише лист у Раду про відмову від звання, залишаючись вірним юнацькій ідеї незалежності від Академії. Звання професора Крамському присуджено не було.
Крамськой одержав кілька пропозицій продати картину. П. М. Третьяков став першим, кому художник назвав свою ціну — 6000 рублів. Третьяков відразу ж приїхав і придбав її, не вагаючись.
Отже, зображуючи євангельський сюжет, художник втілив у картині свої роздуми про вибір істинно людського життєвого шляху в аморальному суспільстві, про складність, але й необхідність жити за велінням совісті й любити людей.
Спокуса Христа витлумачена Крамським як проблема, що постає перед кожною людиною у формі моральної альтернативи: поступитися злу чи перемогти його, жертвуючи собою, тому що третього не дано. Образ Христа — це образ чисто людського сумніву й страждання, і всі художні засоби вжиті для того, щоб психологічна вірогідність досягла ступеню самовираження. Треба віддати належне тверезості авторської самооцінки: «Це великий ризик — братися за такі завдання, я знаю. Велика Людина вимагає й великої картини…»
Коли скрутні обставини, незгоди чи втрати роблять життя вкрай важким і нестерпним, звернімо свій погляд на Христа. І нехай наша віра зміцніє настільки, щоб ми могли в життєвій пустелі усвідомити свою єдність із Ним. Христос здолав спокусу, і Його перемогою ми сильні. «І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8:28).
Матеріал підготувала
Людмила Соловйова, м. Дальньогорськ, Приморський край, Росія
Переклад з російської Надії Долі