Інтерв’ю зі Станіславом Каспровим — головним редактором журналу «Християнська сім’я», керівником видавництва «Смірна», магістром гуманітарних наук, консультантом із питань сім’ї і шлюбу.
— Перше запитання як до редактора журналу «Християнська сім’я». Як і коли виникла ідея цього видання? Яку суспільну потребу воно задовольняє?
— Я народився й виховувався в сім’ї священника. То були роки войовничого атеїзму. Наша мама виписувала журнал «Сім’я і школа», який я теж залюбки читав. Там були цікаві статті, і навіть іноді траплялися уривки, які цілком відповідали християнським цінностям. Одного разу, мені тоді було років сімнадцять, журнальні статті особливо припали мені до душі, я притиснув журнал до грудей і сказав: «Господи, як би було добре, якби весь журнал був християнським». Минуло немало-небагато часу, років із двадцять. Багато чого змінилося в нашій країні, і 1999 року було засновано християнське видавництво «Смірна», а 2000 року побачив світ перший номер журналу «Християнська сім’я». Божою ласкою наш журнал серед вітчизняних християнських періодичних видань став довгожителем.
Що ж до суспільної потреби, то сімейна тематика була, є й буде актуальною в усі часи, допоки існуватиме людство.
— Як Ви підшукуєте теми випусків, чи є зворотний зв’язок із читачами?
— «Християнська сім’я» виходить шість разів на рік. Чергуємо теми для жінок, чоловіків, тих, хто тільки розпочинає сімейне життя, про виховання дітей і для людей похилого віку. Тематику вибирає редколегія, але всі матеріали підпорядковані головній меті — всебічному впровадженню християнських цінностей у сім’ї.
Не знаю, багато це чи мало, але щотижня ми отримуємо один-два листи від читачів. Читацька авдиторія в нас дуже розмаїта. Зараз журнал видається двома мовами (українською і російською) і поширюється в 40 країнах світу. Наприклад, 10 примірників журналу надсилаємо в Пакистан, де живуть наші земляки.
— Як, на Вашу думку, сучасна політична й економічна ситуація в державі впливає на сім’ї?
— Якщо сім’я християнська, тобто збудована на правильній основі, її не похитнуть ніякі зміни. Історія свідчить, що такі сім’ї вистоювали, виживали за будь-яких обставин. Тобто зовнішні зміни, тиск, труднощі безперечно торкалися сім’ї, але ніяк не впливали на саму її основу, модель, закладену Всевишнім.
Якщо ж сім’я в чомусь, хоча б одному, відступила від християнських принципів, це може привести її до розвалу. Християнської моделі сім’ї без Христа не буває.
— Чи звертаються до Вас як до священнослужителя й консультанта вчителі та батьки за порадами у вихованні дітей? Що їх найбільше хвилює?
— Така робота ведеться переважно у двох напрямах: запрошують у школи на зустрічі з батьками і в церковні громади для проведення семінарів з питань виховання.
Якщо ж нам ставлять письмові запитання, відповідаємо через журнал «Християнська сім’я». Використовую різноманітний матеріал, але завжди «проціджую через лійку» вчення Ісуса Христа.
Питання, які зараз найбільше хвилюють батьків, — це доцільність фізичного покарання, підліткова криза й сексуальне виховання.
— Сім’я — домашня церква. Наскільки це реально для пересічної української сім’ї?
— Якщо в сім’ї шанують християнські принципи, тобто Христос є головною цінністю, а не гуманістичні ідеали, не его когось із батьків, то це буде мініцерква. З міцних сімей складаються міцні церкви, і навпаки, не буде міцних сімей — не буде міцної церкви.
— Які, на Вашу думку, основні складові сімейного поклоніння?
— Молитва, спілкування, вивчення Слова… Але коли в сім’ї батьки та діти не навчені страху Божого, не мають глибокої пошани до Бога, то все це марна справа. Важливо розуміти, що над сім’єю реально є Бог. Коли ж таке розуміння є, буде і молитва: ранкова, вечірня й протягом дня, і спеціально відведений час для вивчення Слова Божого, і особливий статус Божого дня та відвідування помісної церкви. Це все я відношу до сімейного поклоніння. Тут дуже важливу роль відіграє приклад батьків, навіть коли нам здається, що діти ще нічого не розуміють, бо коли вони все зрозуміють і зможуть пояснити, виявиться, що вони перейняли від нас те, що було продемонстровано їм ще тоді, коли вони нічого не розуміли.
— Кілька слів про Вашу сім’ю. Чи є у вас сімейні традиції?
— У нас з Тонею семеро дітей, двоє старших уже одружені. Маємо шістьох онуків. Усією родиною святкуємо Різдво, Пасху, дні народження.
Ми не віримо в поговірку про те, що їсти треба мовчки. Ми любимо спілкуватися за столом. Прийняття їжі, а особливо вечеря — це той час, коли має висловитися кожен і висловити все, що накопичилося за день. Це, мабуть, наша головна традиція, і вона має біблійне підґрунтя1.
А ще ми дуже багато жартуємо, нам весело й добре разом. Через те ми намагаємося якомога частіше мати такі зустрічі за столом.
— Хто найбільше вплинув на вибір Вашого життєвого шляху? Хто були Вашими вчителями й духовними наставниками?
— Однозначно — це батьки. Вони заклали основи для подальшого вибору і професії, і життєвої позиції, і моделі моєї майбутньої сім’ї.
Нас у батьків було п’ятеро, і з кожним батьки будували теплі, дружні, товариські стосунки. Ми ніколи не чули авторитарного «бо я так сказав» або «слухай батька й мовчи», нам ніколи не нав’язували своєї думки. Навіть коли я вже виріс, батько говорив: «Не думай копіювати мою сім’ю, створюй свою. Можеш взяти «скелет», але не намагайся копіювати один в один». Досвід показав, що він мав слушність, і я тепер повторюю це своїм дітям. Запозичуйте в батьків найкраще, але будуйте своє.
Якщо пригадувати вчителів, то навчатися мені довелося в радянські часи, коли люди не завжди могли говорити й робити те, що вони думали й хотіли. Однак з глибокою повагою і вдячністю пригадую директора нашої Дунаївецької школи Арона Львовича Дзекцермана. Він був комуністом, але мав певні релігійні переконання й максимально захищав дітей, батьки яких відкрито сповідували християнство. Зараз, у час повної релігійної свободи в Україні, можливо, важко оцінити його позицію, але на той час, хоча в місті було чотири школи, дітей віруючих батьків приймав лише він. У цій людині гармонійно поєднувалися доброта й суворість, чесність і послідовність. Його побоювалися, поважали й любили.
— Які батьківські поради пам’ятаєте й особливо цінуєте?
— З раннього дитинства батьки навчали нас шанувати Бога. Наголошували, що Він усюди, Він усе бачить, усе розуміє, що немає нічого таємного, що не стало б явним, не розкрилося.
Батько часто повторював: «Не брехати! Людина, яка старається чогось досягнути обманом, навіть просто думає про це, успіху в житті не матиме».
Батько навчав поважати будь-яку людину, тому що для Бога кожна людина цінна. «А якщо для Бога це цінність, то й для тебе має бути цінністю, навіть якщо це безхатченко чи жебрак», — говорив він.
Про ставлення до представниць протилежної статі батько говорив так: «Якщо починаєш будувати стосунки з дівчиною, — то від самого початку маєш розуміти, що це на все життя. Інакше ти можеш завдати людині непоправного болю, а це дитина Божа. Той, хто ображає Божих дітей, торкається зіниці Божого ока, а тому не може бути благословенним у житті».
Батько навчав нас поважати маму й говорив хлопцям: «Наскільки ви навчитеся зараз поважати маму, так ви згодом поважатимете свою дружину, а наскільки будете поважати свою дружину, настільки будете успішними в житті». А дівчатам говорив: «Поважайте маму, тоді згодом ваші чоловіки, дивлячись на те, як ви поважаєте маму, поважатимуть вас, а дивлячись на них, і ваші діти вас поважатимуть, а більшого щастя в сім’ї й не треба».
Ще одна річ, яку батько практикував, а я потім запозичив у свою сім’ю, — це відвідування знедолених сімей і притулків для інвалідів. Він досягав подвійної мети: ділився з тими людьми Словом Божим, якимись гостинцями, а також показував нам, дітям, контраст між тим, що ми маємо (хоча й жили незаможно), і що мають вони.
Після таких відвідин ми краще розуміли батьківські настанови стосовно церковної десятини й пожертв. Він наголошував, що «ти будеш щасливий не тоді, коли щось маєш, а тоді, коли тим, що маєш, мудро розпорядишся».
Батько називав злочином, коли людина залишала сім’ю заради заробітків, тому що навіть якщо сім’я виграє у фінансовому плані, у духовному й психологічному вона завжди програє. Тим, хто планує в такий спосіб розв’язувати свої фінансові питання, раджу читати Книгу Рут, там прописані всі наслідки.
— Ваше життєве кредо.
— Займатися тим, чим потрібно, і так, як потрібно. Щоб люди, які прийдуть після мене, бачили цінність цієї праці й продовжили її. Щоб ті речі, які Господь доручив і допоміг мені зробити добре й правильно, могли знайти відгук у серцях людей, і вони перейняли естафету.
— Чи Ви не втомлюєтеся від великої кількості роботи, частих поїздок, широкого кола спілкування, відповідальності?
— Пригадую, батько любив цитувати слова з Об’явлення Івана Богослова: «Ти працював і не знемігся»2. Людина, яка працює, не настільки втомлюється від роботи, як людина, яка не працює, втомлюється від неробства. А оскільки з кожним днем я реально розумію, що в мене позаду залишилося більше, ніж попереду, то вважаю, що потрібно ще багато встигнути.
Щоправда, психологи говорять по‑іншому, навіть у християнських колах нині популярна тема «професійного вигорання». Але я вірю Біблії. Будь-яку теорію треба перевіряти Писанням, а не «підтягувати» окремі тексти Писання під свою теорію. Це стосується і недопустимості фізичного покарання дітей, і любові до самих себе.
Не заперечую, наше тіло втомлюється і ми потребуємо фізичного відпочинку, так для цього Бог дав нам сьомий день. Але й у цей день не ми маємо бути в центрі уваги, а Господь. Коли самовіддано служиш Богові й людям — утома відступає.
Я бачив це в житті свого батька. І люди це помічали й брали для себе уроки на все життя. Нещодавно один чоловік згадував, як він із друзями зупинився в нашому домі. Надворі була негода, зайшли, зрозуміло, у брудному мокрому взутті, втомлені, відразу полягали спати. Вранці одягатися — а все взуття помите, висушене й вичищене…
— Які книги на сімейну тематику порекомендуєте прочитати? Яких авторів друкували у видавництві «Смірна»?
— Усе залежить від потреб сім’ї. Зараз дуже багато хорошої літератури з підготовки до шлюбу, про кризи в сім’ї, про виховання дітей тощо. І в «Смірні» друкували, і «Свічадо» чимало видало та інші видавництва. Хороші християнські автори — Росс Кемпбелл, Ярл і Джон Пейсті, Джеймс Добсон, Біллі Грем, Гарольд Сейла, Вальтер Тробіш, Ашер Кушнір та інші.
— Що Ви самі читаєте?
— Перш ніж відповісти на це запитання, розповім один життєвий приклад. Коли я навчався в духовній семінарії, у нас був викладач із християнського керівництва Девід Рембо. Дивовижна людина! Американець, під два метри зросту, худий-прехудий, 83 роки… Але то ще нічого. Цей дідусь заходив в авдиторію без жодного конспекту, навіть без Біблії. Протягом десяти днів він щодня виголошував 50‑хвилинну проповідь, а далі читав лекцію, цитуючи велику кількість джерел і вибудовуючи матеріал дуже послідовно й логічно. Ми всі просто закохалися в нього. Зрештою, я не втримався й запитав його, звідки така пам’ять і ясність розуму. Він порадив… читати, і що старша людина, то більше. 50 років — ти повинен у місяць читати 500 сторінок, у 60 років — 600, якщо тобі вже 61 — то ти маєш 700 сторінок читати… А ще — «уникати всього того, що замість вас думає».
Я, звичайно, прочитую всі книги, які видає видавництво «Смірна», усе, що стосується сім’ї та психології, а також літературу, яка необхідна для підготовки проповіді. Це окрім Біблії. Загалом намагаюся прочитати не менше 1000 сторінок тексту в місяць. Для чого? Щоб зберегти ясність розуму.
Дуже люблю художню літературу, але, зізнаюся, на неї зараз часу не вистачає. Мрію колись прочитати всього Любомира Гузара і Макса Лукадо.
— Ваші побажання читачам часопису «Слово вчителю».
— Оскільки ваша авдиторія освітянська, бажаю, щоб кожен учитель був справжнім педагогом і щоб діти завжди згадували їх із теплотою і вдячністю.
Розмовляла Надія Доля
