Білий колір боляче б’є в очі, мороз прокрадається в ніс, забиваючи подих. Кілька светрів і куртка тісним шаром облягають тіло, обмежуючи рухи, не даючи можливості боротися з холодом. Шапка тисне на вуха, приминає волосся. Пальці ніг дерев’яніють, і всі, хто очікує на автобус, переступають з ноги на ногу, нагадуючи своєю поведінкою пінгвінів. Люди замерзли. Люди хочуть весни… літа… осені, аби не зими.
Бруд тісно обліпив взуття, зробивши його важчим на кілограмів зо два, штани з чорних стали чорно-коричневими, авто розбризкують мокрий сніг. Вода зі стріх скрапує на голову, у шапці жарко, без неї мокро. Не можеш скинути куртки, бо зараз пора хвороб і кожна бактерія мріє проникнути у твоє гіповітамінізоване тіло. Скоро почнуться городи… Люди не хочуть на городи. Люди хочуть складати овочі та фрукти в засіки. Люди хочуть осені… зими… літа, аби не весни.
Сонце продирає палючими лапами життєдайну завісу хмар, вбиваючи залишки такої приємної тіні. Жовта пика стоїть вже високо в небі, тому навіть висотні будинки не рятують від її гарячого погляду. Асфальт димить, чорніючи від безсилої люті, нагріваючись ще більше і ще більше шаленіючи. Його злість передається крізь підошви перехожим. Усе місто наелектризоване, і то тут, то там пробивають важкі блискавки сварок. Усі мріють про прохолодну ніч, а натомість отримують задушливу темряву. Люди хочуть зими… осені… весни, аби не літа.
Зранку заметене подвір’я знову стало жовтим від опалого листя. Падає легкий осінній дощ, а картопля ще не викопана… Вила кидають мокру глину й кілька пар заглинованих рук вибирають коренеплоди з багнюки. Важкий мішок обтягує спину, а дощ легкою крупою січе в обличчя. Брудна гичка мішка вислизає з рук, картопля знову висипається на землю. Люди хочуть спокою. Люди хочуть зими… весни… літа, аби не осені.
Люди не знають, чого вони хочуть1.
Трохи оптимізму додає новітнє відкриття вчених. Вони нарешті дізналися, чого хоче жінка, але вона… передумала .
Чого хочуть люди?
«Щастя зараз. Нові підходи для світу в кризі» — з такою назвою 12–14 вересня 2019 року в Києві відбулася XVI щорічна зустріч Ялтинської європейської стратегії. Понад 400 провідних політиків, дипломатів, бізнесменів, громадських активістів та експертів із 26 країн світу брали участь у конференції. Надзвичайно цікавими виявилися оприлюднені результати безпрецедентного глобального дослідження щастя, що проводили в травні — червні 2019 року і яким було охоплено, за словами авторів, репрезентаційну вибірку 52 % населення світу з 15 країн. У цьому дослідженні Україна в трьох номінаціях посіла перше місце: у номінації «Найнещасніша країна», у номінації «Найкорумпованіша країна» (ми ділимо цей п’єдестал з ПАР), у номінації «Ображених на місце народження». 42 % українців, якби могли, то змінили б місце народження. Не дивно, у нас одна з найнижчих зарплат у Європі, одна з найслабших економік, високий рівень корупції, проте низький рівень освіти й медицини. Є причини оголосити 15 вересня національним днем всенародного скиглення.
Який із факторів найважливіший у вашому житті? Так звучало одне з головних запитань. Респондентам було запропоновано 10 варіантів відповіді:
1. Бути щасливим.
2. Бути здоровим.
3. Щоб діти були щасливими.
4. Бути фінансово захищеним.
5. Жити в мирі та безпеці.
6. Мати свободу ухвалювати самостійні рішення.
7. Бути коханим.
8. Жити в справедливому суспільстві.
9. Мати професійний успіх.
10. Бути довгожителем.
Учасники опитування мали право обрати лише щось одне. Ви не повірите: українці єдині з 15‑ти країн фактором номер один обрали щастя своїх дітей. Абсолютна більшість опитаних з інших країн обрала або персональне щастя, або здоров’я. І лише більшість українців сказала: «Щастя наших дітей — № 1».
Однак є те, без чого ні ми, ні наші діти не будуть щасливими. Читаємо 15‑17 вірші з 3‑го розділу Послання апостола Павла до церкви в Колосах: «І нехай мир Божий панує у ваших серцях, до якого й були ви покликані в одному тілі. І вдячними будьте! Слово Христове нехай пробуває в вас рясно, у всякій премудрості. Навчайте та напоумляйте самих себе! Вдячно співайте у ваших серцях Господеві псалми, гімни, духовні пісні! І все, що тільки робите словом чи ділом, — усе робіть у Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві». Без вдячності не бачити щастя й миру ні нам, ні нашим дітям.
Вдячність — це вміння належно оцінити будь-яку виявлену до нас уважність, усяке зроблене нам добре діло. Вдячність — це вміння, як-от: співати, грати, куховарити чи проводити хірургічне втручання. Ми не народжуємося з таким умінням. Будь-яке вміння потрібно цілеспрямовано опановувати.
Англійського пастора Метью Генрі якось увечері пограбували, забравши всі гроші. Саме того дня, вранці, він проповідував про вдячність. Удома, ставши на молитву, він почав добирати слова: «Господи, дякую, що мене ніколи не грабували раніше. Дякую, що взяли тільки гроші, а життя залишили. Дякую, що, хоча забрали все, але це небагато. І дякую, що пограбували мене, а не я».
Першим у списку нашої вдячності має бути Бог. Апостол Павло, розпочинаючи свій лист до християн міста Колоси, щиро зізнається: «Ми дякуємо Богові, Отцеві Господа нашого Ісуса Христа завжди за вас молячись», а далі каже, за що особливо він вдячний, думаючи про колоських християн: «…прочувши про вашу віру в Христа Ісуса». Тільки тому, що люди повірили в Євангелію, Павло радів і дякував за це Богові?! Що повірили вони в те, що Бог, будучи Творцем, є Богом любові!
Зараз ми живемо в зіпсованому, наповненому болем, слізьми, стражданнями й несправедливістю світі, але він не таким був раніше. Бог є любов. Це ми, грішні люди, обрали іншу стежку. Ми сказали, що будемо жити по‑своєму, по‑нашому, а не по‑Божому. І це називається гріх. Наш вибір насправді спричинив величезну морально-етичну й екологічну катастрофи на цій планеті, наслідки якої ми пожинаємо. Але Добра Новина в тому, що Бог, зодягнувши людське тіло й природу, прийшов до нас в Ісусі Христі. Ми злочинці, але нас може бути амністовано, тому що Ісус Христос на Голгофі сплатив таку ціну, яку ніхто не міг сплатити за ваш і мій гріх. Наш штраф перед Божественним правосуддям оплачено Його кров’ю. І кожен, хто повірив у це, кожен, хто всю свою надію поклав не на себе, не на свої намагання й заслуги перед Богом, а на подвиг Ісуса Христа, отримує прощення й життя вічне.
І апостол Павло тішиться, що люди, які жили в Колосах і поклонялися свого часу різним богам, почули цю Добру Новину й усім серцем прийняли її.
А друге — він дякує за «любов, яку маєте до всіх святих», за те, що вони люблять одне одного. Як він тішиться! Але за якусь мить апостол уже відкриває, за що колосяни мають дякувати Богові. «Дякуючи Отцеві, що вчинив нас достойними участи в спадщині святих» (Кол. 1:12). Зробив нас достойними участі в спадщині?!
Нещодавно я бачив відео про чи не найдивовижнішу метаморфозу, яка може трапитися з людиною. На вулиці знайшли жінку, яка кілька років, імовірно, жила на смітниках: років під шістдесят, а може й більше, страшна на вигляд, давно не приймала душ, не відвідувала перукаря, у брудному одязі тощо. І ось вона потрапила до людей, які захотіли перетворити її на справжнісіньку принцесу. Далі показують, як з нею працюють найкращі фахівці, а згодом — мить, коли відчиняються двері й у світлу простору залу заходить, без перебільшення, красуня. Скільки їй? Років тридцять, не більше. У вишуканій сукні, із гарною зачіскою. І ніхто в цій прекрасній молодій жінці ніколи не впізнав би тієї брудної безхатченки, яка ще кілька тижнів тому жила на смітниках.
Апостол Павло продовжує розвивати свою думку: «Дорогі мої, я хочу, щоб ви зараз ось про що подумали: Бог зробив нас гідними спадщини!!!» Він буквально приходить у життя грішних, зіпсованих, занепалих потомків Адама і власною кров’ю омиває, очищає. Та жінка в статусі безхатченки, мабуть, не могла б увійти навіть у якийсь автобус, чи інший громадський транспорт, а тепер найкращі зали відкриті перед нею.
Павло продовжує: «…що визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина». Визволив нас! Визволив нас! Павло достукується до свідомості християн.
7 вересня ми були свідками особливої події: 35 полонених отримали свободу! Багато людей чекали цієї події, молилися про цю подію. Імовірно, мало хто з читачів знає, що таке бути ув’язненим. Аж ось — свобода, свобода! І Павло каже, що Христос визволив нас із полону страху, з полону алко- і наркозалежності, з полону грошолюбства, пожадливості, необхідності розлучатися, з полону образи й непрощення. Він визволив нас. Дякуймо!
Що відрізняє вдячних людей? Нездатність до заздрості, ненависті, наявність живого й люблячого серця. Дякуючи комусь, ми, хоча б на короткий час, зосереджуємось на його хороших якостях, на тому доброму, що вчинив цей чоловік чи жінка для нас. Звичка дякувати — це просто родовище корисних копалин. Подяка підвищує відповідальність людей одне за одного, робить людину більш оптимістичною, менш підозрілою.
У Каліфорнійському університеті кілька сотень добровольців об’єднали в три групи й попросили вести докладні щоденники: перші записували всі свої переживання, другі — тільки негативні, а треті занотовували в зошиті лише те й про тих, за що й кому сьогодні були вдячні. Цим останнім пощастило найбільше. За десять тижнів вони виявилися більш життєрадісними, веселими, упевненими в собі, ніж інші. Вони не хвилювалися через дрібниці, активно займалися спортом й із задоволенням виконували буденні справи.
Коли подружжя цінують одне одним і вдячні за притаманні якості й учинки, віра в шлюб зростає, подружжя може протистояти будь-яким негараздам. Від почуття подяки залежить тривалість шлюбу й, навпаки, готовність розлучитися. Шлюби людей, які вдячні одне одному, долають труднощі, через які більшість інших подружніх пар розлучається. Навіть якщо пара переживає стрес і труднощі в будь-якій сфері подружніх стосунків, людина сприяє позитивному розв’язанню ситуації, якщо вона вдячна. Ті, хто звик висловлювати подяку, вирізняються оптимізмом, відчуттям гармонії й навіть фізично почуваються краще. Вдячність зцілює не лише душу, а й тіло.
«І все, що тільки робите, — словом чи ділом, — усе робіть в Ім’я Господа Ісуса Христа, дякуючи через Нього Богові й Отцеві». Вдячність Богові запускає дивовижний ланцюжок подій і вчинків. Яких? Дізнаємося далі з контексту:
• «дружини, слухайтеся чоловіків своїх»;
• «чоловіки любіть дружин своїх»;
• «діти, будьте в усьому слухняні батькам, бо це Господеві приємне»;
• «батьки не дратуйте дітей, щоб на дусі не впали вони»;
• «раби, слухайтеся в усьому тілесних панів і не працюйте тільки про людське око, немов підлещуючись, але в простоті серця, боячись Бога».
Вдячність Богові впливає на наші стосунки одне з одним! Повага й пошана, любов у сім’ї в основі повинна мати вдячність Богові. У ланцюжках людських взаємостосунків можуть бути прогалини, але не в ланцюжку, який малює апостол Павло. Чому? Бо в основі взаємної любові й поваги лежать не наші заслуги, а вдячність Богові, осмислення, що Він зробив для мене і що Він ще зробить. А тут прогалин немає.
Цінуймо те, що маємо! Дякуймо Богові частіше.
* * *
Милосердний, люблячий Боже,
у кожного з нас довгий список того, за що ми маємо Тобі дякувати.
І все ж, найбільший і найвеличніший той факт, що Ти зробив нас Своїми дітьми завдяки Ісусові Христу.
Кожного, хто повірив у Тебе,
Господи Ісусе,
і серце й душу свою відкрив,
Ти простив, очистив,
Ти звільнив із полону,
Ти удостоїв надзвичайної
спадщини в небесах.
Вклоняємось і дякуємо Тобі,
Бог Отець, Син і Дух Святий.
Амінь.
Станіслав Грунтковський, пастор, консультант із питань сім’ї, магістр у сфері міжкультурних досліджень
