Уроки духовності дітям

Дитинство як категорія християнської педагогіки

Дитинство — це період народження і становлення особистості з її майбутніми духовними, етичними, моральними і релігійними цінностями, період пізнання соціуму та її величності Людини; відкриття дитиною Бога, царини Життя на планеті Земля в усьому його розмаїтті, з усіма його позитивними (вічними цінностями) і негативними проявами; це перші кроки навчання; це жадоба знань, це перші радощі, перші розчарування і перші сльози… Це, нарешті, фундамент становлення громадянина і патріота своєї країни.

У період раннього і дошкільного дитинства дитяча душа надзвичайно ніжна, чутлива, тендітна, слабка. Іноді, на перший погляд, незначні події залишають у дитячій душі глибокий слід на все життя. І тільки через значний проміжок часу, коли із зернини, що потрапила в душу дитини в ранньому дитинстві, дозріли плоди, ми, дорослі, починаємо пригадувати, де знаходяться корені того негативного зілля, з яким ми зустрілися в поведінці підлітка, юнака чи навіть дорослої людини [9, с. 415].

Християнська педагогіка пояснює ці труднощі неповним розумінням дорослими складу людини, а відтак, і дитини. Святі отці Православної церкви, на основі Священного Писання, відзначають, що людина є трискладовою істотою, вона складається з духа, душі та тіла. Відповідно й усе життя людини (і дитини) проходить за трьома напрямами: духовним, душевним і плотським (тілесним).

Перший напрям людського життя — тілесний (плотський). Це функціонування нашого тіла, внутрішніх і зовнішніх органів, які забезпечують біологічне життя, фізичний розвиток і здоров’я людини (дитини).

Другий напрям — це душевне життя — психічні процеси (мислення, мовлення, увага, уява, здібності, почуття, темперамент, характер, воля), знання, вміння, розум, наука.

Третій напрям людського життя — духовне життя. Бог удихнув Свій дух у людину, завершуючи її творіння. Це страх Божий, совість і поривання до Бога, це гідність людини [2, с. 9].

Отже, дорослі (батьки і вихователі), які опікуються вихованням дитини, не повинні забувати про третій бік життя дитини — духовне життя, яке вимагає виховання, оскільки дитина не народжується християнином, вона стає ним після народження, якщо духовність виховують як особливу цінність для дитини. Які ж цінності потрібно виховувати в дитинстві?

Духовність і моральність в аспекті національного виховання в Україні

Українська родина споконвіку готувала дитину до добра, милосердя і любові. Український народ, за словами С. Русової, здебільшого релігійний, віруючий, тому і в родинному колі дітей учили дотримуватися Заповідей Божих, які визначали норми моралі та їхню поведінку.

Практика народного виховання передбачає формування в кожної людини моральних оцінок із позицій добра, справедливості, що випливає з народного поняття моралі: моральний той, хто добросовісний, цнотливий, шляхетний, доброчесний, праведний, людяний, доброзичливий.

На превеликий жаль, значна частина сучасних сімей далека від традиційної національної родини з її сімейними традиціями, нормами поведінки та співжиття, з її народною етикою, мораллю, правосвідомістю. Сьогодні ми виголошуємо необхідність морального виховання наших дітей на національних традиціях, прищеплення у майбутніх громадян України ідеалів добра і краси, гідності та милосердя, справедливості, співчуття і ненасильства, що є підґрунтям зростання духовності.

Що ж таке духовність? Зазначимо, що у світській літературі не існує однозначного тлумачення поняття «духовність». Філософи, психологи, педагоги трактують цей феномен по-різному.

Звернемося до визначення мети виховання і трактування духовності християнською педагогікою. За визначенням протопресвітера В. В. Зеньковського, кінцевою метою виховання дітей є «розкриття образа Божого, ставлення внутрішньої людини» [3, с. 40]. Означена мета конкретизується у двох завданнях: підготувати дитину до вічного життя в Бозі та з Богом, щоб земні дні не були витрачені даремно і щоб смерть не була духовною катастрофою, тобто розвиток внутрішнього життя дитини; виховання свободи від дрібниць життя, від усього несуттєвого, «важливо не згасити Духа».

На відміну від світської, християнська педагогіка провідною метою виховання й освіти визнає не розвиток фізичної та навіть не психічної сторін життя дитини, а духовну сторону, залежно від її віку. «Не моральний, — наголошує В. В. Зеньковський, — а релігійно-духовний процес зростання утворюють істинну й кінцеву мету виховного впливу на дітей» [3, с. 151].

Духовність — це не якась особиста якість чи риса характеру, а своєрідний інтелектуально-чуттєвий, емоційний стан особистості, що протікає на позитивному тлі поведінки і діяльності людини і характеризує її як цілісну особу. Духовність, як і щастя, є тоді, коли людина сама відчуває її наявність у своєму власному «Я» та й всі оточуючі, що спілкуються з таким психофізичним «Я», відчувають, що це справді людина високої духовності в усіх проявах її життєдіяльності та життєтворчості.

Духовність, як і моральність, потрібно виховувати з раннього дитинства. Дитяче серце надзвичайно сприятливе до всього. Воно м’яке, наче віск, на якому відображається відбиток притиснутої до нього печатки.

Духовне виховання дітей у християнській педагогіці

Витоками існування людини на землі є всеохоплююча любов, до якої слід залучати дитину з раннього дитинства: любов до Бога, любов до ближнього, любов до себе, любов до довкілля. Ця теза втілена в біблійній заповіді «Возлюби ближнього, як самого себе». Бог створив людину для любові, для «благоденства» в Ньому через живе спілкування з Ним [4]. Бог є кінцевою метою духовних прагнень людини. Бог дав людині в Дусі свідомість і свободу не задля того, щоби вона стала зарозумілою й свавільною, а задля того, щоб вона усвідомила, що все від Бога, щоб жити в Бозі, щоб вона свідомо і водночас у свободі прямувала до єдиної кінцевої мети. За таких умов людина перебуває у Бозі, а Бог перебуває у ній. Саме таким і був початковий стан людини.

Щоб люди були вірними Богу й змогли прожити життя за велінням Господа, Він дав їм велику заповідь, у якій уперше подано слово з негативним відтінком, а саме: «Не вкушати плоди від єдиного дерева — «древа пізнання добра і зла». Ця історія нам добре знайома. Дух зазнався й збунтувався, було знецінено й зневажено заповідь Божу. Людина стала на гріховний шлях, який спровокував усі негативні пристрасті: заздрість, ненависть, ревнощі, злість, гнів, гордощі, пихатість, пожадливість, тобто весь букет негативних пристрастей гріховної людини, який і є витоками найжахливішого прояву гріха людини, що уособлює в собі «насильство», «зло» в усіх його проявах, з агресивністю і жорстокістю.

Якомога раніше дитину потрібно навчити прагнути добра, творити добро, уникати і соромитися зла — радить християнська педагогіка.

Добро — це все позитивне в житті людей, що відповідає їхнім інтересам, бажанням, мріям; благо, позитив; протилежне злу, лиху; це добра корисна справа, вчинок; це виховання на основі справедливості, милосердя [9].

У християнській літературі добро, як і любов, виступає у вигляді Бога, зло — сатани, Люцифера. У народній педагогіці поняття добра пов’язувалося з такими вживаними категоріями, як людина, рід, діло, розум, доля, душа, серце, мир. У стародавніх іменах Доброслав, Добромисл теж не випадково є перша частина. Називаючи так дітей, батьки вірили, що в їхньому житті буде панувати Добро.

Водночас дорослі (батьки, вихователі) повинні бути прикладом для дітей, робити добро й спрямовувати дітей на такі прояви добра, як чемність, милостиня, співчуття, милосердя, поступливість, терпіння. Добродіянню, зауважує священик Євген Шестун, потрібно вчитись як й іншим справам.

Позитивний приклад батьків, навчання добра та молитва закладуть у душі дитини позитивне й міцне підґрунтя для формування совісті, доброчесності в майбутній діяльності.

Біблія як засіб сенсибілізації духовного розвитку дитини

Біблія… Найголовніша книга для кожного християнина, це Святая Святих — книга життя, яка повинна бути в кожній оселі, а там, де є діти, обов’язково потрібно придбати ілюстровану дитячу Біблію.

Виховувати духовні цінності на засадах Біблії — Слова Божого потрібно з першого року життя дитини, використовуючи вроджений, за С. Ф. Русовою, «інстинкт релігії», духовно-релігійну сенситивність дитини, яка з віком зникає, якщо її своєчасно не підтримати й не розвивати [6].

Християнські духовні цінності в Біблії подано у трьох іпостасях. Найперше, це християнські чесноти: покора, скромність, щедрість, чесність, наполегливість, доброзичливість, поміркованість, справедливість, лагідність, працьовитість, вірність, довір’я.

Апостол Павло в Посланні до галатів пише про «плід Духа» і «плід плоті». Плодом Духу є: любов, радість, мир, довготерпіння, милосердя, віра, покірливість (лагідність), добрість, вірність» [4, Гал. 5:22].

У Біблії відзначено і три добродіяння людини: віра, надія, любов; сім святих таїнств: покаяння, хрещення, миропомазання, причастя, священство, шлюб, соборування. І десять заповідей Божих, перші чотири з яких указують на наші обов’язки стосовно Бога. Друга частина заповідей — це наші обов’язки стосовно ближнього:

— шануй батька свого і матір свою, і добре тобі буде, і довго будеш жити на землі;

— не вбивай;

— не чини перелюбу;

— не кради;

— не свідчи неправдиво проти ближнього твого;

— не пожадай нічого того, що є у ближнього твого.

У Біблії визначено і сім гріхів смертних, від яких потрібно застерігати дитину ще з маленьких років. Це — гордість, гнів, заздрість, жадібність, смуток, черевоугодництво, блуд.

Напрошується закономірне запитання: як це здійснити, як ознайомити дітей зі змістом Біблії реально, оскільки освіта в Україні носить світський характер.

На наш погляд, є кілька шляхів сенсибілізації духовно-релігійного виховання малюків і дітей дошкільного віку. З-поміж них: сімейний осередок духовності, насамперед, для дітей раннього та дошкільного віку. Задля цього духовне просвітительство повинно домогтися, щоб принаймні дитяча Біблія стала в Україні настільною книгою батьків. Яскраві та доступні ілюстрації біблійних текстів не можуть не привернути уваги дитини, не викликати низку нескінченних запитань, відповіді на які дитина знайде у Книзі Життя. Практика виховання дитини в сім’ї, спілкування з малюками засвідчують, що дитячий розум досить рано, уже у 3-4 роки, цікавить походження Землі, зоряного неба, Сонця, Місяця, всього того живого й неживого, що є на нашій планеті. Дитячу допитливість батьки можуть задовольнити знову ж за допомогою дитячої Біблії.

Вважаємо за материнський обо­в’язок навчити дитину ще задовго до школи молитви Господньої «Отче наш».

Кожна дитина мусить знати, що молитва — це наша розмова з Богом, який є нашим Небесним Отцем, нашим Небесний Татом. Ми щиро любимо Його. А діти, котрі справді люблять свого Отця Небесного, люблять і розмовляти з Ним. Ось чому ми молимося. У молитвах ми Бога прославляємо як нашого Сотворителя, дякуємо за все, що Він нам дає, та просимо про те, чого нам треба.

Саме батьки зобов’язані пояснити дитині, що молитися потрібно часто, обов’язково вранці та ввечері, перед навчанням і після навчання, перед будь-яким заняттям, роботою, їжею. Ми повинні пам’ятати про Бога за кожної нагоди.

Святий отець Іоанн Златоуст розробив вимоги щодо обов’язків батьків у вихованні дітей і назвав її «Уроками виховання дітей батьками». Наводимо деякі з них:

1. Під обов’язком виховувати своїх дітей я розумію не тільки те, щоб не дати їм померти від голоду, чим люди, видається, і обмежують свої обов’язки стосовно дітей. Задля цього не потрібно ні книг, ні настанов: за це говорить сама природа. Я веду мову щодо обов’язку виховувати серця дітей в доброчинності і благочесті — це священний обов’язок, якого не можна переступити, щоб не зробитися винним у певного роду дітовбивстві.
2. Цей обов’язок є спільним, як для батька, так і для матері. Є батьки, які нічого не шкодують, щоб найняти своїм дітям учителів і задовольняти всі примхи і бажання своїх багатих спадкоємців, а щодо того, щоб діти були християнами, щоб вправлялись у благочесті, до цього їм мало потреби, злочинне засліплення!

Саме цій грубій неуважності ми завдячуємо всім безпорядкам, від яких стогне суспільство. Скажімо, ви придбали досить солідне майно й передали дітям у спадок, та якщо вони не будуть уміти благопристойно поводити себе, воно збережеться у них недовго, вони його розпустять, воно загине разом із його господарем. Отже, учіть дітей бути благочестивими володарями своїх пристрастей, багатими в добродіяннях і не очікуйте від Бога ніякої милостині, якщо не виконаєте свого обов’язку.

3. Чи розважливо вчити дітей мистецтв, відправляти їх в інститути, нічого не жалкувати для такої їхньої освіти, — натомість про виховання їх у покорі та вченні Господньому не дбати?

Саме за це ми й пожинаємо плоди такого виховання своїх дітей, бачимо їх невихованими, нестриманими, нахабними, неслухняними, розбещеними. Тож давайте будемо дотримуватися заповідей Божих: почнемо виховувати дітей своїх в покорі і вченні Господньому, дамо їм приклад благочестя, заохотимо їх із раннього віку вправлятися в читанні Святого Писання.

Отже, не в зовнішніх благах шукайте порятунку для дітей своїх, а виховуйте їх за настановами апостолів: в цьому полягає багатство і слава [3, с. 331-332]. Вважаємо, що в сьогоднішній соціально-економічній скруті, що призвела до появи «сороківської категорії» безпритульних дошкільників, дітей-бомжів, дітей-злодіїв, дітей, що об’єднуються загальною назвою «важкі діти», діти з девіантною поведінкою, і це діти, котрі ще тільки починають жити, — можна знайти порятунок лише у зверненні до Біблії, до Слова Божого. Це першочергове завдання сьогодні й сім’ї, і дошкільних закладів, і школи, і Церкви, і громадськості.

Другий шлях сенсибілізації духовного розвитку дошкілля — це вивчення Біблії в недільних школах, які працюють при дошкільних закладах, школах, духовних семінаріях тощо.

Позитивний досвід роботи таких недільних шкіл для малят склався на Одещині. До послуг дітей яскраві релігійні підручники і навчальні посібники, розраховані на 36 уроків, кожен з яких розкриває дітям у доступній для дитячого розуму формі сторінки Слова Божого. Ось лише деякі назви тем уроків: «Біблія — книга життя», «Бог — Творець світу», «Невидимий світ — Ангели», «Любов Ісуса до дітей», «Живи за заповідями Бога», «Ісус — Добрий Пастир», «Ісус навчає, як треба молитися», «Добро і зло» і т. ін.

Розпочинається урок із розгляду ілюстрацій і читання дітям доступної та цікавої розповіді, з конкретними висновками. Наприклад: запам’ятай християнські чесноти і гріхи, плоди Святого Духа та Заповіді Божі. На кожному уроці дітям пропонуються завдання різного типу: запитання, вправи, бесіди, розігрування морально-етичних сценок, спів духовних пісень, розмальовки. Одержують діти і домашні завдання, як-от: вивчити напам’ять віршики, коротенькі дитячі молитви.

Заняття в недільних школах відбуваються один раз на тиждень у присутності або з дозволу батьків. У цьому ми вбачаємо можливість поєднати перший і другий шлях духовного виховання дитини.

Третій шлях духовного виховання дітей за законами Біблії — це прилучення вихованців дошкільних закладів до національно-релігійних свят, таких як Пасха, Різдвяні свята, Преображення, Стрітення тощо. У процесі підготовки до свята вихователька зачитує оповідання з дитячої Біблії, із релігійних підручників, складених за змістом Книги Життя, показує ілюстрації. Діти виконують різні види практичних робіт, розмальовують писанки, ліплять жайворонків, готують костюми для християнських свят, іграшки для різдвяної ялинки, подарунки для рідних тощо. Та найбільший емоційний заряд малюки одержують від святкового дійства.

Усе це повинно проходити в дошкільному закладі вільно, природно, без примусів, невимушено.

За святковим загальним столом діти стають добрішими, у них з’являється бажання поділитися ласощами, обмінятися християнськими вітаннями. У дошкільному закладі доцільно проводити узагальнюючі бесіди як групове заняття на морально-етичні теми (по суті, за заповідями Божими, християнськими чеснотами), використовуючи окремі вірші з християнської етики і педагогіки, вірші з Біблії.

Алла Богуш,
дійсний член НАПН України, д-р пед. наук, професор, завідувач кафедри теорії і методики дошкільної освіти Південноукраїнського державного педагогічного Університету ім. К. Д. Ушинського

Література

1. Богуш А., Лисенко Н. Українське народознавство в дошкільному закладі: Практикум. — К.: Вища школа, 2003.
2. Затворник Ф. Что есть духовная жизнь и как на нее настроиться? — М.: Правило веры, 1997.
3. Зеньковский В. Проблемы воспитания в свете христианской антропологии. — М., 1993.
4. Новий Заповіт і книга псалмів. — К., 1988.
5. Педагогічний словник./ Под ред М. Д. Ярмаченка — К., 2001.
6. Русова С. Ф. Вибрані педагогічні твори. — К.: Освіта, 1996.
7. Сухомлинська О. В. Концептуальні засади формування духовності особистості на основ християнських моральних цінностей.: Шлях освіти. — 2002. — № 4.
8. Шадриков В. Д. Духовность и творчество// Школа духовности. — 1997. — № 2.
9. Шестун Е. Православная педагогика. — Самара, 1998.