З навчально-методичного посібника І. Сіданіч та К. Мітчелл «Духовна родина»
Сім’ю створив Бог і вона є фундаментальною соціальною одиницею, від якої залежать усі інші суспільні структури. Якщо сім’я живе згідно з Божими настановами, вона врівноважуватиме, направлятиме й збагачуватиме всі інші соціальні інституції — уряди, підприємства, системи освіти та інші світські установи. Якщо ж сім’я не живе згідно з біблійними принципами, усі вищеперелічені інституції занепадають.
Наш вибір обмежений
Людство має лише два можливі варіанти: обрати шлях Божий або шлях світу! Правила життя цього світу постійно змінюються, оскільки відображають лише сучасні переконання й цінності певної культури чи країни. Закони Божі стоять понад культурами й залишаються правдивими незалежно від того, приймають їх люди чи ні. Як сказав апостол Павло: «Бо ж Бог правдивий, а кожна людина неправдива» (Рим. 3:4). Крім того, у Біблії чітко сказано, що Бог судитиме світ за Своїми законами, а не за людськими переконаннями. Тому апостол Павло так відповів своїм опонентам: «А для мене то найменше, щоб судили мене ви чи суд людський, бо я й сам не суджу себе. Я-бо проти себе нічого не знаю, але цим не виправдуюсь; Той же, Хто судить мене, — то Господь» (1 Кор. 4:3‑4).
Ці слова узгоджуються зі словами Ісуса: «Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю: те слово, що Я говорив, — останнього дня воно буде судити його» (Ів. 12:48). І тому далі ми говоритимемо про те, що необхідно для створення сім’ї, яка була би духовним центром згідно з волею Божою.
Спочатку сім’я повинна ухвалити рішення шукати волю Бога й понад усе намагатися служити та поклонятися Йому. Це легко сказати, але важко зробити. Перший гріх людства був пов’язаний із бажанням Адама та Єви бути рівними Богові. Спочатку диявол заперечив Богові й сказав: це неправда, що, якщо ви з’їсте заборонений плід, то помрете. Потім він пообіцяв, що вони стануть як Бог! (Бут. 3:1‑5).
Звичайно ж, диявол в обох випадках обманював! Він просто торкнувся одвічної людської слабкості — прагнення чинити згідно зі своїми бажаннями й уподобаннями. І немає значення, що вся історія свідчить про те, яким жахливим стає світ, коли ним керують люди. Немає значення, наскільки очевидно, що сім’ї, які живуть за людськими принципами, потерпають від конфліктів, жорстокості, аморальності, розлучень, насильства над особистістю і навіть смерті (через аборт або жорстоке поводження). Сім’ї, які повстають проти Бога, згодом отруюють цілі країни, коли їхні діти, підростаючи, продовжують іти цим руйнівним шляхом. Через надзвичайно сильне бажання стати богом людина сліпо руйнує все навколо й усередині себе. Лише повернення до Бога й безперечне виконання Його волі може повернути шлях людства від смерті до життя. Якщо чоловік і дружина вирішують шукати волю Божу для своєї сім’ї, їхнє життя стає просто чудовим.
Характерні ознаки духовної родини
Щоб родина стала духовним центром, через який може діяти Господь, у ній повинні навчитись любити. Але потрібно пам’ятати, що йдеться не про ту романтичну й чуттєву любов, яку пропагує кіноіндустрія, а про любов, яка спонукає служити іншому. Така любов означає не стільки почуття, скільки вибір, рішення, посвяту. Біблія каже, що така любов «довготерпить, милосердствує, не заздрить, не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить, ніколи не перестає» (1 Кор. 13:4‑8).
Зауважте, що описана тут любов зважає на потреби іншого й спонукає задовольняти їх. Уявіть собі сім’ю, в якій усі її члени намагаються якомога краще задовольнити потреби одне одного, а не дбають лише про власні інтереси. Уявіть собі, який мир і спокій панують у родині, члени якої ставляться одне до одного з терпінням і розумінням. Уявіть сімейну атмосферу в родині, де всі віддають свою любов, а не намагаються її заслужити, де вас люблять, навіть якщо ви припустилися помилки. Одного разу учні Ісуса мали проблеми з представниками єврейської влади. При цьому вони поводили себе так, що ті, хто їх затримав, казали, що апостоли «були з Ісусом» (Дії 4:13). Так само й члени родини, які проявляють до інших любов, показують навколишнім, що вони «були з Ісусом».
Духовна родина також стає місцем прощення. На жаль, сьогодні люди більше просять прощення, ніж прощають інших. Дуже часто люди вважають, що їхні власні провини можна пробачити, а помилки й огріхи інших настільки серйозні, що їм немає прощення. Але Ісус про це іншої думки. Одного разу Він сказав: «І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш? Або як ти скажеш до брата свого: «Давай вийму я заскалку з ока твого», коли он колода у власному оці? Лицеміре, — вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого» (Мт. 7:3‑5).
Іншого разу Ісус говорив про те, що треба шукати Божого прощення, і застеріг: «Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших» (Мт. 6:14‑15).
Одна з причин, чому інколи так важко пробачати, полягає в тому, що люди схильні пам’ятати завдані їм образи. Можливо, саме тому апостол писав: «Гнівайтеся, та не грішіть, — сонце нехай не заходить у вашому гніві» (Еф. 4:26). Якщо навчитись залишати вчорашні проблеми у вчорашньому дні, а натомість зосереджуватися на викликах нового дня, прощати стає легше (Кол. 3:13‑14). Наш Бог пообіцяв, що, пробачивши наші гріхи, Він уже ніколи їх не згадає (Євр. 10:17).
Духовною можна назвати таку сім’ю, в якій задовольняються всі основні потреби її членів: фізичні, розумові, соціальні й духовні. Апостол Павло писав: «Коли ж хто про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного» (1 Тим. 5:8). Часто можна почути про батьків, які покинули своїх дружин і дітей. Інколи можна почути про жінок, які покинули чоловіків і дітей. Перед тим як піти на такий крок, варто згадати, що для Бога навіть атеїст кращий за таку людину!
Батьки забезпечують розумовий розвиток своїх дітей
Якщо сім’я живе за задумом Бога, першими вчителями дітей стануть їхні батьки. У дошкільний період батьки повинні підготувати дитину до навчання в школі. У процесі шкільної освіти батьки мають допомагати дітям ставати більш дисциплінованими, щоб досягати хороших успіхів у навчанні. За можливості батьки повинні допомагати дітям робити домашні завдання. Їм потрібно також періодично зустрічатися з учителями, щоб дізнаватись про успіхи дитини й про те, як їй можна допомогти в навчальному процесі. Варто забезпечувати родину хорошою літературою, відвідувати з дітьми музеї, зоопарки, концерти, бібліотеки або читальні зали, подорожувати, щоб діти могли пізнавати природу й знайомитися з історичними місцями.
Батьки забезпечують фізичний розвиток своїх дітей
Фізичного розвитку можна досягти за допомогою здорового харчування, необхідного відпочинку, занять спортом і належного медичного обслуговування.
Батьки забезпечують соціальний розвиток своїх дітей
Соціальний розвиток також починається в сім’ї. Діти повинні усвідомити, що потрібно жити за певними правилами. Найважливіше правило для гідної поведінки в суспільстві міститься в словах Ісуса, які часто називають «золотим правилом»: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Закон і Пророки» (Мт. 7:12).
Виховання духовності
Найважливішим етапом розвитку дитини є виховання духовності. Кожна дитина, яка народжується в цей світ, має жити вічно. Ісус попереджав, що є шлях, який веде до вічної погибелі. Він казав, що лише той, хто шукає й виконує волю Божу, отримає вічне благословення (Мт. 7:13‑14, 21). Тому батьки повинні виховувати дітей таким чином, щоб вони мали бажання пізнавати Господа й виконувати Його волю у своєму житті.
Соломон колись казав: «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї» (Пр. 22:6). Зверніть увагу, що це правило діє в загальному контексті, а не в контексті абсолютної істини. Пам’ятайте, що першим учителем Адама і Єви був Бог, але вони все ж вирішили обрати свій власний шлях. Наші діти можуть робити так само. В Адама і Єви був ще один учитель — диявол. У наших дітей також є інші вчителі. Інколи вони, за прикладом Адама і Єви, вирішують слухати тих, хто каже їм те, що вони хочуть почути. Однак частіше діти, яких навчали Божих істин і які бачили, що їхні батьки живуть згідно з ними, і самі будуть вірними їм до старості. У зв’язку з цим апостол Павло наводить приклад Тимофія: «Я приводжу на пам’ять собі твою нелицемірну віру, що перше була оселилася в бабі твоїй Лоіді та в твоїй матері Евнікії; певен же я, що й у тобі вона оселилась» (2 Тим. 1:5).
За кожної нагоди батьки повинні вчити дітей духовності. Коли Бог закликав Авраама, Він сказав, що в майбутньому через його нащадків будуть благословенні всі народи (Бут. 12:3). Потім Бог сказав, чому Він обрав Авраама: «Бо вибрав Я його, щоб він наказав синам своїм і домові своєму по собі. І будуть вони дотримуватися дороги Господньої, щоб чинити справедливість та право, а то для того, щоб Господь здійснив на Авраамові, що сказав був про нього» (Бут. 18:19).
Згодом Мойсей ще більше підкреслив, наскільки важливо навчати дітей Божих істин. Даючи настанови вчити дітей і онуків у страху перед Богом виконувати Його заповіді, Бог сказав через Мойсея: «І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив’яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов’язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх» (Повт. Зак. 6:6‑9).
Ця сама думка висловлена й у Новому Завіті. Батьки повинні виховувати своїх дітей «в напоминанні й остереженні Божому» (Еф. 6:4).
Сім’я як центр гостинності
Духовна сім’я є гостинною. Здається, що з часом, коли світ стає прогресивнішим у науковому, технологічному та матеріальному сенсах, люди стають менш гостинними. Це особливо помітно у великих містах. Люди, які живуть у багатоповерхівках, або в іншому густонаселеному середовищі, часто навіть не знають своїх сусідів. Справжня духовна сім’я такого не допустить. Гостинність — одна з головних тем Біблії. Більшість християн знають слова з Послання до євреїв: «Не забувайте любови до приходнів, бо деякі нею, навіть не відаючи, гостинно були прийняли анголів» (Євр. 13:2). Очевидно, що це — посилання на Авраама, який гостинно прийняв подорожніх, не знаючи, ким вони були (Бут. 18:1‑16).
Гостинність повинна бути природною для християн, які в щоденному житті керуються любов’ю. Як казав Ісус, гостинними потрібно бути навіть із ворогами, яких, згідно з Його заповіддю, потрібно любити (Мт. 5:44). Тому апостол Павло згадував слова з Книги Приповістей Соломона: «Отож, як твій ворог голодний, — нагодуй його; як він прагне, — напій його, бо, роблячи це, ти згортаєш розпалене вугілля йому на голову» (Рим. 12:20).
Батьки повинні бути особливо гостинними до друзів своїх дітей. Існують досить вагомі переваги того, що ви дозволяєте їм збиратися разом у вашому будинку, ніж деінде. Так батьки зможуть краще знати, чим зайняті їхні діти у вільний час, що роблять із друзями, та створити для цього сприятливу атмосферу. Разом із тим через власний приклад батьки навчатимуть дітей бути гостинними, коли ті матимуть свою родину і власний дім.
Сім’я як місце проповіді Євангелії
Духовна сім’я зробить свій дім місцем, де звучатиме Слово Боже. До народження Христа синагоги часто займали частину кімнат, прибудованих до житлових приміщень. У Новому Завіті часто можна прочитати, що церковні громади зустрічалися в когось удома. Наприклад, Акила й Прискилла в Ефесі дозволили, щоб їхній дім став місцем зібрання церкви (1 Кор. 16:19). Коли вони повернулись із Рима, зробили так само (Рим. 16:5). Коли апостол Павло писав короткий лист до Филимона, він передавав вітання церкві, яка збиралася в нього вдома (Фил. 1:2). Чиясь домівка дозволяла християнам таємно та досить безпечно зустрічатися, особливо в часи гонінь.
Скрізь, де сьогодні проповідується Євангелія, найбільшого успіху ця справа досягає тоді, коли люди, які нещодавно навернулись до Христа, готові використовувати свій дім для служіння. Гостинний дім дозволяє краще розкрити Благу Звістку про спасіння через Христа. Крім того, у всьому світі гостинність допомагає людям збудувати особливо тісні стосунки одне з одним.
Сім’я як місце поклоніння
Духовна сім’я зробить усе можливе, щоб стати місцем щоденного поклоніння Богові. На жаль, люди інколи вважають, що поклонятися Богові можна лише в спеціально призначеному для цього місці. Насправді поклоніння означає робити щось для Бога або давати щось Йому. Згідно зі словами апостола Павла, усе життя християнина повинно стати процесом поклоніння: «Повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу» (Рим. 12:1). Існує також вид поклоніння, який називають «загальним», коли вся церква збирається для прославлення й вечері Господньої, або «ламання хліба» (Дії 20:7).
У повсякденному житті кожна християнська сім’я може виділити час для спільного поклоніння. Це можна зробити, зокрема, перед їдою — у молитві подякувати Богові за їжу і все, що Він нам дає. Сім’я може також щодня виділяти час, щоб разом молитися й читати Писання. Багатьом це зручно робити перед сном. Кажуть, що «сім’я, яка молиться разом, залишається разом». Коли діти ще малі, корисно мати книжки, які простою мовою зможуть пояснити їм історії з життя Ісуса та інші біблійні розповіді. Важливо завжди намагатися знайти привід поговорити про Біблію та духовні цінності. Батькам варто заохочувати дітей висловлювати свої думки про Господа та Його Слово й запитувати, якщо щось незрозуміло. Мудрі батьки завжди раді запитанням і навіть сумнівам своїх дітей. Вони свідчать про духовне зростання й постійний розвиток, які згодом стануть основою їхнього майбутнього духовного життя.
Сім’я і церква
Якщо сім’я використовує свій дім для прославляння Бога й проповіді Його слова, це означає, що вона повинна бути частиною більшої духовної родини — Церкви. Ранні християни навіть у часи гонінь збиралися разом для спільного прославлення та підбадьорення, для особистого зростання, для проповіді Євангелії й допомоги бідним. Автор Послання до євреїв писав: «І уважаймо один за одним для заохоти до любови й до добрих учинків. Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той» (Євр. 10:24‑25).
Важливо пам’ятати, що християнська сім’я перебуває на шляху до небес. Усе в цьому світі є тимчасовим, крім духовної природи (притаманної лише людям), яку Бог дарував нам, щоб ми стали Його дітьми, створеними за Його образом і подобою (Бут. 1:26‑27). Християнські родини знають, що наш справжній дім — на небесах із Господом (Євр. 11:13‑16; Флп. 3:20). Як приємно з нетерпінням чекати, коли ми всі разом опинимося там, навіть після короткого розлучення, яке приносить смерть. Нехай так буде й у вашій родині!
