Хто не знає історії з Марка Твена про юнака, який опинився на званому обіді, де стіл було сервіровано безліччю дивовижних пристосувань? Від хвилювання в юнака пересохло в горлі, і він ковтнув води із чаші, яка стояла поряд із його прибором. Коли ж банкет розпочався, інші співтрапезники стали обмивати руки у своїх чашах, бо саме таким виявилося їхнє призначення.
Так от, уявіть, що ви опинилися в подібній ситуації. Однак ви знаєте призначення рукомийної чаші й не забарилися скористатися нею. Адже до чого тільки вам не довелося торкатися! Ваші руки трималися за поручні в громадському транспорті або ручки автомобільних дверцят, ковзали по сходових перилах, приймали рукостискання. Загалом, ви із задоволенням обмили руки, але ще не встигли промокнути вологу серветкою, як вам говорять: віднесіть цю чашу найпочеснішому з гостей, щоб він випив із неї.
Подібну пропозицію зробив Господь на весіллі в Кані Галілейській. Вода, перетворена Ним на вино, не була питною. Шість камінних посудин літрів по сто кожна стояли у внутрішньому дворі будинку, де відбувалася урочистість, для обрядового обмивання. Посудини були непід’ємні, і воду в них доливали в міру потреби. Повністю звільняли їх нечасто — для генерального чищення. Але навіть якщо останній раз їх чистили безпосередньо перед святом, кожен із тих, що прийшли на бенкет, обмив руки в якійсь із цих ємностей. Частина води при цьому розплеснулася, і Ісус звелів долити посудини до самих країв. Саме цю воду, не призначену для пиття, Ісус і перетворив на найкраще вино. «Технічна вода» ритуального очищення, яка сама не була абсолютно чистою, була перетворена на те, чому належало незабаром стати засобом причащання крові Христової, яка повністю очищає від рабства гріха. І відбулося це не деінде, а на весільному бенкеті.
Знаменним є те, що ми не маємо ні найменшої уяви — хто одружувався того дня? Своїм чудом Ісус освятив не просто союз двох конкретних людей, а шлюб загалом. Історія служіння Христа-Відкупителя розпочалася в контексті шлюбних стосунків. У їхньому ж контексті відбулося й гріхопадіння. Коли згодом Ісуса запитали про застосування Закону Мойсея до питань шлюбу, Він відповів: «...спочатку ж так не було» (Мт. 19:8), даючи зрозуміти, що первинний Божий задум про сім’ю — вищий від Закону Мойсея. Сім’я була створена «спочатку» — до гріха, до Закону, до начальств і влади світу цього, до держав, до шкіл, до міністерств освіти, до церковних ієрархій. І нам не варто звіряти постійне з тимчасовим. Тимчасове ми звіряємо з постійним.
Сьогодні, коли шлюбні стосунки спаплюжені гріхом, у водоносах кожної сім’ї накопичилося достатньо бруду й каламуті, але Христос перетворює все це на вино Нового Завіту, відновлюючи ті стосунки, які були задумані для сім’ї її Творцем. Писання говорить про це як про велику таємницю (Еф. 5:32).
Лінгвісти стверджують, що частотний аналіз допомагає розпізнати справжній сенс тексту. Хочеш дізнатися, про що насправді йдеться — підрахуй, яке поняття згадується найчастіше. Так, новозавітним рекордсменом за частотою вживання слів «Ісус», «Христос» і «Господь» на сотню інших слів є Послання апостола Павла до ефесян; воно — найбільш христологічна книга усієї Біблії. Але той самий параметр у розділі про подружні стосунки (5:18–33) удвічі перевершує середнє значення усього Послання! Недаремно апостол підсумовує: «...я говорю про Христа та про Церкву» (Еф. 5:32).
Сім’я — не з’єднання половинок, а єднання повноцінних особистостей, що відображає суть Єдиного Бога, кожна з Іпостасей Якого має всю повноту Божественної сутності: «І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив; як чоловіка та жінку створив їх» (Бут. 1:27). І через відновлення первинного Божого задуму про сімейні стосунки Христос, Сам будучи сполучною ланкою містичного ланцюга, творить єдність Творця й творіння: «…всякому чоловікові голова — Христос, а жінці голова — чоловік, голова ж Христові — Бог» (1 Кор. 11:3). Вино Нового Завіту, в яке перетворена вода ритуальних обмивань, стає живильним клеєм цього єднання. Навіть там, де, здавалося б, усе зруйновано остаточно, у неповних сім’ях або в житті самотніх людей, Христос заповнює Собою порожній простір ланок, яких не вистачає. Сім’я, яка не є церквою, не є справжньою сім’єю, як і церква, яка не є сім’єю, не є справжньою церквою.
Говорять, що чоловік має правильно розставляти пріоритети: на першому місці — Бог, на другому — сім’я, на третьому — робота. У контексті розмови про гіперзайнятість чоловіків на роботі, коли сім’я занедбана, усе звучить правильно. Проте при цьому нібито виправдовується можливість нехтування інтересами сім’ї заради служіння Богові. Бог не потребує таких пріоритетів. «Коли ж хто про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного» (1 Тим. 5:8). Для дітей Божих Бог — не просто пріоритет, що стоїть вище за інших. Лише Божа присутність надає істинного значення всьому — і сім’ї, і роботі. Любов Христова наповнює все, у ній розчиняються будь-які розбіжності, конфлікти й непорозуміння. Там, де панує любов, немає місця для гніву чи байдужості. Адже найперша влада, дана людині, — це влада любити й служити, і в Христі ми знову набуваємо цієї влади.
Найпершою церквою була сім’я — чоловік і жінка, які разом славили Бога. Найпершими відступниками стала сім’я — чоловік і жінка, які відвернулися від Бога. І навіть в тому, що чоловік і жінка згрішили разом, а не окремо, ми бачимо дивовижний промисел Божий — ніхто не залишився сам собою. Бог допустив їм упасти разом, щоб разом і очистити їх через дорогоцінний дар нашого Небесного Нареченого, «...щоб Ним поєднати з Собою все, примиривши кров’ю хреста Його, через Нього, чи то земне, чи то небесне» (Кол. 1:20). Щоб дати нам цю благодатну й жадану можливість — пити разом вино Нового Завіту з Його чаші, з подякою здіймаючи чисті руки, що більше не потребують обрядових очищень.
Сергій Головін, доктор філософії, доктор прикладного богослов’я, президент Християнського науково апологетичного центру, президент міжнародного просвітницького товариства «Людина і християнський світогляд»