Ми живемо серед вовків, але ми не вовки. Вовк належить зграї. Вівця належить Пастирю. Хоча іноді так хочеться стати вовком, вити по-вовчому, наводячи жах на овечок, рвати іклами шерсть і плоть іншого вовка, ворожого мені, — жити, як вовк. Але… Але Агнець…
У Своїй молитві перед арештом, розп’яттям, смертю, сходженням у пекло, воскресінням і вознесінням, Агнець молиться про Своїх учнів і, пророчо, про нас, Його учнів у майбутніх віках. Агнець просить Отця не про те, щоб Він забрав нас із світу вовків, але нагадує нам, що Він Сам послав нас у світ як овець і благає про те, щоб Отець зберіг нас у світі від зла й освятив (відділив) нас Своєю істиною.
Наперекір нашим намірам побудувати паралельний комфортний християнський овечий світ, Агнець нагадує нам, що наше місце — у світі серед вовків, що ми послані у світ, що Отець збереже нас від зла саме у світі, хоча за своєю сутністю ми вже не світські, не вовки, але Божі.
«Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. Не від світу вони, як і Я не від світу. Освяти Ти їх правдою! Твоє слово то правда. Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх» (Ів. 17:15-18).
У Мт. 10:16 Ісус говорить учням, що посилає їх і, пророчо, нас, Своїх майбутніх учнів, як овець серед вовків. Ми у світі вовків, але ми не вовки. Ми у світі вовків, але залишаємося вівцями, ідучи за Пастирем, а не за зграєю. Світ каже, що для того, щоб у ньому вижити, мені потрібно по суті стати вовком, хижаком, тому що про мене ніхто не попіклується, якщо я не потурбуюсь за себе сам, не вирву зубами свого, не роздеру на шматки свого ворога й ближнього. Христос нагадує, що у вовчому світі я мушу зберігати сутність вівці, доручаючи себе Його опіці, уподібнюючись Йому, Агнцеві, Його характеру. І якщо вовк буде поранений іншим вовком, у мене буде вибір: догризти його, додушити, добити, чи вчинити, як Агнець, котрий не хоче, щоб загинув навіть вовк…
Як би ми не намагалися спасти, змінити чи покращити світ (суспільство) вовків, він іде до свого логічного завершення, про яке читаємо в Об’явленні й інших книгах Святого Письма. Але це абсолютно не означає, що нам не потрібно продовжувати бути сіллю і світлом Христа у світі, серед вовків. Потрібно — і це наш обов’язок, — у всіх сферах вовчого життя необхідні овечки Христа. Не для того, щоб ними харчувалися вовки, але щоб явити силу й славу Отця.
Апостол Павло писав Тимофієві в другому листі: «Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи» (2 Тим. 3:1), змальовуючи далі, у яких саме якостях світу (суспільства) це буде виявлятись. Ми ж, як учні Агнця, перебуваючи у світі серед вовків, будемо повною його морально-етичною протилежністю.
Люди у вовчому світі будуть самолюбні, а ми у вовчому світі будемо альтруїстами заради Христа.
Світ буде сріблолюбним, а ми будемо жертовні заради Христа, усвідомлюючи, що все, чим ми володіємо, належить Йому.
Світ проявлятиме гордість і зверхність, а ми — смирення перед Богом і повагу один до одного заради Христа.
Світ буде лихословити, а ми нікого не будемо лихословити, дивлячись на іншого, як носія, хоча й зруйнованого, образу Божого, як на людину, що потребує Христа та Його духовного зцілення.
Діти, які вибирають шлях світу, будуть батькам неслухняні, а ми будемо виявляти турботу й поважати своїх батьків, пам’ятаючи, що Бог — наш Отець, наш Творець.
Світ буде невдячний, а ми не забуватимемо дякувати Отцю за Його благословення та інших людей, через яких Він діє.
Світ буде нечестивим, а ми будемо берегти чистоту думок, слів і вчинків заради Христа.
Світ буде ворожим, а ми не проходитимемо повз тих, хто нас ненавидить, але потребує допомоги заради Христа.
Світ буде непримиримий, а ми зі свого боку будемо шукати шляхи миру заради Христа.
Вовки у світі будуть оскаржувати один одного й нас, а ми, будучи вівцями, оберігатимемо гідність один одного, не опускаючись до рівня недовіри та поширення пліток навіть про ворогів заради Христа.
Світ буде нестриманий, а ми будемо виявляти терпіння, довготерпіння і стійкість, довіряючи Христу і Його силі в нас.
Світ буде жорстоким, а ми виявлятимемо турботу, милість і милосердя заради Христа.
Світ не буде любити творити добро заради Христа, а ми піклуватимемося заради Христа про тих, хто опинився за межею виживання, незалежно від їхнього ставлення до нас чи від їхнього віровизнання та національності.
Світ буде зраджувати нас, а ми являтимемо йому любов і прощення заради Христа, молячись разом із Ним: «Отче, відпусти їм…» (Лк. 23:34).
Світ буде нахабним і зарозумілим, а ми шукатимемо можливості послужити смиренно іншим заради Христа, усвідомлюючи, що таланти й дари, котрі ми маємо, — це подарунок Божий, а не наша заслуга.
Світ любитиме розкоші більше, ніж Бога, але для нас найвищою цінністю буде бажання догодити волі Отця, яку Він уже відкрив нам у Сині Своєму та Слові.
І останнє, світ матиме доволі захопливий і оманливий вид благочестя, але відречеться від джерела істинного благочестя — Христа. Ми ж будемо надавати все більше й більше простору Духу Святому, Його силі, щоб Він діяв у нас і через нас, являючи славу Отця через істинне благочестя, суть якого полягає не в тім, щоб піклуватись про свій імідж, але турбуватись про ближнього, про беззахисного, про нужденного…
Саме тому Христос молить Отця не про те, щоб Він забрав нас із вовчого ворожого світу, але зберіг нас у світі, як овець серед вовків, від зла цього світу. Вівця не може сама захиститись від вовка. Але вівцю захищає від вовків Пастир, не силою вівці, але силою Своєю. Тому що силою Люблячого нас, а не своєю людською, ми можемо бути Його сіллю та світлом у світі, котрий усе більше руйнується й потопає в мороці гріха. Ми серед гнилі, але ми не гниємо, тому що Отець Духом Святим у нас і з нами. Ми серед відчутного гріховного мороку, але ми не морок, тому що світло Отця Духом Святим світить у нас і через нас. Ми серед вовків, але ми не вовки…
У Бога є призначений певний час, коли Він забере мене з цього світу. А поки що моє місце у світі: серед вовків, але з Агнцем, серед зла й спустошливих спокус, але з обітницею Агнця: «Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її» (1 Кор. 10:13). Збереже… Не допустить… Дасть… Серед вовків… Заради Христа…
Наш ідеал — не самодостатній вовк, але Агнець, що віддав Себе за життя світу… Але Агнець… Адже несумісні вовча й овеча сутності…
Молимось. Солимо. Світимо…
Тарас Дятлик