Так говорить Господь: «Недобре бути чоловікові самотнім. Створю для нього помічника — такого як він… помічника, подібного до нього» (Бут. 2:18, 20, переклад Рафаїла Турконяка).
На жаль, цьому тексту приділяють недостатньо уваги через упереджене ставлення до слова «помічник». Нам важко абстрагуватися від реалій занепалого світу, у якому чоловік, відповідно до встановленої вже після гріхопадіння ієрархії (Бут. 3:16), домінує. Тому слово «помічник» часто розуміють, як щось другорядне — підручний або прислуга. Насправді ж етимологія українського слова «помічник» дуже добре передає значення слова «езер», ужитого в єврейському оригіналі тексту, — «той, що додає моці», «додає сили», «хто дає можливість досягнути бажаного».
Слово «езер» зустрічаємо в Писанні неодноразово, причому найчастіше — коли йдеться про Бога (див. Повт. Зак. 33:7, 26, 29; Пс. 20:2, 70:5, 88:19, 117:9–11, 120:1–2, 123:8, 145:5 тощо). Натрапляємо й у довільних поєднаннях. Саме його вжив пророк, коли «взяв Самуїл одного каменя, і поклав між Міцпою та між Шенам, та й назвав ім’я йому: Евен-Єзер. І він сказав: Аж доти допоміг нам Господь» (1 Сам. 7:12), або в імені Елі-Езер («Господь допомагає»), яким називався розпорядник у домі Авраама (Бут. 15:2).
У Біблії слово «помічник» не містить якихось зневажливих конотацій у гендерних стосунках. Воно вказує на синергетику, коли спільний кумулятивний ефект значно вищий від простої суми складових. Ні чоловік, ні жінка окремо не вичерпують усієї повноти образу Божого. Але здійснюючи Божий задум спільно, вони досягають того, на що були б неспроможні кожен зокрема (у такій співпраці частково виявляється подібність співробітництва людини з Богом). І досягається це саме внаслідок гендерної полярності — невіддільних єдності й протилежності чоловічого й жіночого начал у людині; унаслідок поєднання, з одного боку, самодостатності (кожна людина є особистістю сама собою), з іншого боку — взаємозалежності; поєднання індивідуальності та спільності.
Важливим моментом є також те, що, хоча жінка й створена для чоловіка, після чоловіка й із чоловіка, своїм існуванням вона зобов’язана виключно Богові. Чоловік не є творцем жінки. Він не виявляє абсолютно ніякої ініціативи для її появи, не ухвалює будь-якого вольового рішення, і зовсім не докладає до цього якихось зусиль. Чоловік отримує супутницю життя, перебуваючи в несвідомому стані, — у глибокому сні. Отримує виключно з благодаті Божої, як нічим не заслужений подарунок. Він тільки-но відчув потребу в спорідненій душі, і відразу ж отримує відповідь на ще не висловлені молитви! Псалмоспівець пише: «Веселися в Господі, й Він задовольнить прохання твого серця» (Пс. 36:4). У цьому проявляється велика сила Божої любові. Тим, хто належить Йому, хто приймає Його, Бог дає найкраще. Адже Він — досконалий Творець, і не робить подарунків другого ґатунку.
Відтак важливо розуміти: чоловік і жінка не дві напівлюдини чи неповноцінні людини. Кожен із них — повноцінна самостійна й самодостатня гармонійна особистість. Саме тому вони й здатні на повноцінний союз! Той, хто не має повноти сам у собі, неспроможний і повною мірою обдарувати собою когось іншого. І той, хто не здатний бути щасливим сам собою, навряд чи зможе належним чином ощасливити ще когось.
Тут ідеться саме про стан цілковитого щастя. Це очевидно з того, що чоловік, побачивши дану йому Богом помічницю, заспівав! Так, так — найперші слова людини, записані в Біблії, це саме пісня, любовна ода, серенада (Бут. 2:23):
Це кістка від кісток моїх
І тіло з мого тіла.
Назветься вона дружиною,
Бо взята вiд свого друга.
Погоджуюся, не вельми глибокодумна канцона1. І рима — не шедевр. Та будьмо поблажливими. По-перше, це — справжнісінька імпровізація, спонтанна реакція на побачене. По-друге, а чого ще очікувати? Це ж співає закоханий чоловік, а чоловіки, коли закохуються, втрачають голову. Боюсь, закоханість — це такий спеціально закладений у людину Богом механізм: р-р-раз — і розум відключився! Інакше, хто б при повній пам’яті та здоровому глузді взяв на себе таку відповідальність, як створення сім’ї?
Нам невідома мелодія цієї найпершої пісні, але на її слова варто звернути особливу увагу. Більшість перекладів цілком адекватно передають її зміст: «Вона буде називатися жінкою, бо вона була взята з чоловіка». Однак при цьому втрачається дуже суттєвий нюанс. Поняття «чоловік», тобто «мужчина», і «жінка» безвідносні. Той, хто народився хлопчиком, виростає й стає чоловіком не залежно від того, буде в нього жінка, чи ні. Відповідно, і дівчинка, подорослішавши, стає жінкою, навіть якщо в неї не буде чоловіка. Тобто представником чоловічої чи жіночої статі людина є й так, сама собою. В оригіналі ж в обох випадках вжите одно й те саме єврейське слово, тільки в чоловічому й жіночому роді — «іш» і «ішша», що свідчить про їхню взаємну приналежність одне одному. Тому, можливо, варіант «Назветься вона дружиною, бо взята вiд свого друга» точніше передає смисл цієї оди. Бути подружжям неможливо самому собі. Лише — стосовно когось.
І ще один цікавий аспект. А чому взагалі чоловік раптом заспівав? Яка мета цього акустичного дійства? Тварини (приміром, птахи) співають, щоб привернути увагу особини протилежної статі для спарювання. У чоловіка ж не було потреби нікого приваблювати. Усе, чого він прагнув, було дано йому відразу, без жодних перепон. Навіщо взагалі люди співають? Здається, відповідь очевидна: чоловік заспівав просто так. Просто тому, що не міг не співати. Просто тому, що був щасливий.
Ми співаємо, коли нам радісно, і коли сумно — теж співаємо. Щось усередині нас вимагає, щоб ми вилили свої почуття у співі. У пісні ми передаємо те, що найдорожче для нашого серця. Те, що нам не байдуже, чого просто словами не виразити. Щось дуже важливе для нас. Те, що сухою прозою позначають словом «цінності». Чоловік заспівав, тому що йому було довірено дещо незрівнянне за цінністю ні з чим іншим у всьому творінні. Дещо настільки ж цінне для нього, як і він сам. Дещо, чому він міг належати. У чому, зрештою, установлювалися гармонійні відносини «я» + «ти» = «ми». Інакше смисл цієї пісні можна було б виразити так:
Вона — така ж, як я,
Вона — інакша.
З нею ми — одне,
З нею я — інакший.
Ми співаємо про те, що неможливо висловити прозою! Урешті, не лише ми покликані співати Господеві пісню нову (Пс. 32:3, 39:4, 95:1, 97:1, 143:9, 149:1; Іс. 42:10, Об. 5:9, 14:3). Пророк стверджує: пісня чоловіка, який уперше побачив свою дружину, — віддзеркалення того, як Сам Господь Бог заспіває, коли нашу з Ним первинну єдність буде цілковито відновлено: «Він у радості буде втішатись тобою, обновить любов Свою, зі співом втішатися буде тобою!» (Соф. 3:17).
Сергій Головін, доктор філософії,
доктор прикладного богослов’я,
президент Християнського науково-апологетичного центру, президент міжнародного просвітницького товариства «Людина і християнський світогляд»
