Із проповідей Блаженнішого Святослава Шевчука, глави УГКЦ
«Христос народився!» Цим радісним благовістом Христова Церква сповіщає про народження нашого Спасителя. Сьогодні у місті Давида, у Вифлеємі, у цьому убогому вертепі, наче в серці землі, бачимо центр вселенського єднання. Сьогодні ангели єднаються у співі разом із людьми, тому що саме ангели сповістили пастирям цю радісну вістку й спонукали їх іти шукати Дитя в печері. Сьогодні зоря, небесне світило, веде за собою мудреців зі Сходу, які з царськими дарами, ознаками пошани до Царя, спішать до убогих ясел. Сьогодні людська мудрість поєднується з мудрістю Божою. Сьогодні не тільки Вселенна, видимий і невидимий світ, але все людство віднаходить осердя єднання, гармонії, миру, радості та спокою. Саме про Христа сповіщає пророк Ісая, коли каже, що «влада на раменах Його, і кликнуть ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру». Сьогодні з нами радіє псалмоспівець і пророк Давид у народженні свого царського Нащадка. Давид, який так писав про цей день: «Правда із землі зійде, а справедливість з небес спогляне». Сьогодні справедливість не просто споглядає з небес, справедливість сьогодні воплочується і стає частиною людського життя, тому що цією небесною справедливістю є Сам Христос Спаситель. «Вірність і милосердя зустрілися разом, справедливість і мир обцілувалися». Такими словами Священне Писання відкриває нам, християнам третього тисячоліття, зміст нашого сьогоднішнього свята. Як нам потрібен сьогодні центр єдності для нашого народу, для нашої держави!.. Ми добре знаємо, що такі слова, як милосердя, справедливість, вірність, мир, якщо вони між собою роз’єднані, то стають порожнім поняттям. Яка може бути справедливість без правди, яке може бути милосердя без вірності? Хіба може бути мир без справедливості? Але апостол Павло сьогодні нас навчає, що всі ті засади, ті цінності, на яких сьогодні ми маємо будувати наше особисте й суспільне життя, є разом поєднані в Особі Новонародженого Спасителя. Апостол Павло каже, що Він є наш мир. Він є Божою справедливістю, яка є милосердям. Милосердям, яке дає нам нову надію, надію на краще майбутнє. Він є той, Кого ми так з вами очікуємо. Він є Бог, який став людиною. З нами Бог! А якщо Бог з нами, то хто проти нас?
Народження Ісуса Христа в убогій стаєнці між тваринами, тому що не було місця між людьми, показує надзвичайне Боже впокорення. Спаситель світу приходить для того, щоб розділити з людиною її радості та її болі. У сьогоднішньому святі ми відчуваємо як близько до нас є наш Спаситель, як близько до нас є наше з вами спасіння.
Мудреці зі Сходу прийшли, щоб віднайти Того, Кого їм провістила зоря на небі, й принести йому царські дари. Що означає це дивне паломництво і це дивне поклоніння мудреців, волхвів зі Сходу? Ми знаємо, що впродовж історії Ізраїля Асирія та Вавилон були тими державними потугами, які нищили й гнобили Божий народ. Ми знаємо, як Північне ізраїльське царство було вщерть знищене асирійською навалою, а вавилонська неволя поклала край існуванню Єрусалима, єрусалимського храму й спричинила депортацію Божого народу до північної, ворожої Богові й людям імперської потуги. Завжди Ізраїль був предметом, як би ми сьогодні сказали, геополітичних суперечок між Єгиптом і Вавилонським царством. І що ми сьогодні бачимо? Кажучи сучасною мовою, саме звідти, з Вавилону, з Персії, приходять представники культурної, інтелектуальної та фінансової еліти. Приходять, щоб поклонитися, як каже Матей, припасти ниць перед Новонародженим Дитятком. Їхні дари є їхньою ісповіддю віри. Вони принесли Йому ладан, це те, що є неодмінним елементом почитання Бога. Зоря навчила їх, що це Творець перед ними, і Богові вони поклоняються. Вони принесли Йому золото, що є атрибутом царської гідності, вони впізнали в цьому Дитяткові Царя віків.
І принесли Йому миро, яким помазували священників, царів, пророків, і визнали в цьому Дитяткові найвищого Первосвященника за чином Мелхиседека.
Що означає це визнання? Пророк Ісая називає Спасителя Царем предвічним і Князем миру. Матей, показуючи це паломництво мудреців зі Сходу, показує нам знак великого вселенського примирення і єднання. Той, хто принижував, сьогодні впокоряється, той, хто був джерелом війни, сьогодні почитає Царя миру. Це паломництво є благовістям миру на землі, миру для людей доброї волі, як звіщає нам ангел.
Лише тоді, коли людина в мирі з Богом, вона здатна жити в мирі з ближнім. Тож прийдімо до вертепу, припадімо до нашого Новонародженого Спасителя, примирімося з Ним, примирімося з Богом, а відтак будьмо будівничими того миру, який зіходить на нас із Небес.
Усі дійові особи, які беруть участь у тій історичній події, мають одну спільну рису. Звідки вони не прийшли б і хто вони не були б, — усі вони шукають.
Спочатку Йосип і Марія шукають місця, щоб у Вифлеємі, який був їхньою батьківщиною, приготуватися до народження Божого Сина. І, на жаль, вони цього місця між людьми не знаходять. Цей пошук Марії і Йосипа у Вифлеємі є неначе іконою Божого пошуку за людиною, починаючи ще з моменту гріхопадіння, коли Адам першим ховається від Бога, а Той починає шукати, звертаючись: «Адаме, де ти?»
Шукають того Дитятка пастирі, які серед ночі стояли на варті своїх отар. Це їм ангели сповістили велику радість. Тоді й вони починають шукати, залишивши свої отари, ідуть до міста і шукають Дитятко, яке, за їхнім розумінням, є сповненням Божої обітниці, знаком початку нової ери в історії людства. Він є той довгоочікуваний Месія, на якого так чекало стільки поколінь людей до цього моменту. У цьому Спасителі вони знайшли не тільки сповнення пророцтв, не тільки сповнення очікувань народу, вони знайшли сповнення своїх особистих мрій, сподівань, надій на мир, на спокій, на свободу, на гідне життя на своїй, Богом даній рідній землі.
Мудреці зі Сходу теж шукали Царя, який мав народитися. Спостерігаючи за цим світом, будучи символом людської мудрості, яка шукає своєї повноти в Бозі, шукають Новонародженого Спасителя, зорю якого побачили на небі, і знаходять саме у вертепі у Вифлеємі, у яслах на сіні, Того, Кого шукають, — Творця Вселенної, повноту мудрості, яка захотіла замешкати між людьми.
Але є ще один персонаж, який шукає. Шукає новонародженого царя і цар Ірод. Але не для того, щоб Йому поклонитися, не для того, щоб у Ньому знайти щось необхідне для власного спасіння, чи мудрості. Він шукає, щоб Його вбити. Шукає, бо боїться, бачить у тій Дитині для себе і для свого земного царства загрозу.
Запитаймо себе: а чого я шукаю в цьому Різдві? Що мене сьогодні веде? Яким є мій пошук? Кожний має дати свою особисту відповідь.
У таїнстві Різдва все сотворене по‑новому відкриває для себе свого Бога, розуміючи Його не тільки як Бога Сотворителя, але й Бога Спасителя, який не лише дає життя, але якому не байдуже, яким є це життя, як живеться Його творінню. Сьогодні все радіє, але людські обставини народження Спасителя були сповнені смутку й тривоги. Ви собі уявіть, що переживала пресвята родина, коли почула наказ кесаря Августа про перепис. Кожен мусив залишити свій дім і йти до того місця, звідки походила його родина. І ось наприкінці вагітності Пречиста Діва Марія разом із Йосипом пускається в невідоме. Йосип тривожиться, тому що шукає місце у Вифлеємі, але серед людей для пресвятої родини місця не знаходиться. І ось вони знаходять темну вбогу печеру. Цікаво, що коли Христос народився, ця темна вбога печера, наче серце землі, набрала нового значення. У таїнстві Різдва Бог Творець і Спаситель стає джерелом перемоги над страхом людини. Людина, яка боїться, сповняється світлом Божої надії. Господь Бог особисто приходить у кожен момент людського життя, коли людина переживає страх і тривогу і каже їй словами ангела: «Не бійся! Я сповіщаю тобі велику радість». Можна сказати, що щоразу, коли ми святкуємо Різдво, наш Спаситель вкотре ще і ще раз входить у печери сучасної людини. Ми з вами святкуємо Різдво серед світу, сповненого своїх страхів, тривожимося перед обличчям жахливої дійсності. Ми не знаємо, що нас чекає.
Наш український народ начебто вкотре завмирає, очікуючи, коли ж накінець Господь Бог просвітить Своїм світлом нашу українську печеру, обдарує нашу землю миром, дасть нам відчуття, що ми не забуті й не покинуті. І ось серед наших страхів і непевностей ми святкуємо Різдво. Темряву страху сучасного людства саме Своєю присутністю, Своїм воплоченням Новонароджений Спаситель перетворює на свято, а страх перетворює на радість. І та радість не походить від якоїсь людської певності чи сили, а походить від Божої присутності, тому що Сам Бог захотів переживати життя кожної людини від сотворення світу і аж до кінця людської історії. Ставши Людиною раз і назавжди Сам Син Божий радіє радощами моїми і вашими, сумує смутками всіх нас. Тож спішімо і ми разом із мудрецями, пастирями, з ангелами привітати Новонародженого Спасителя. Просімо, щоб Він просвітив світлом небесної радості та миру і мій особистий простір життя. Різдвяний інструмент перемоги над страхом — різдвяна пісня. Нехай лунає на українській землі всепереможна різдвяна пісня!
Ставши Людиною, Бог назавжди узяв на Себе весь людський досвід. Він захотів зачатися в дівочому лоні, захотів народитися, рости й розвиватися, як кожне дитятко. Він захотів ототожнити Себе з кожною людиною усіх часів і народів. Тому немає такого виміру людського життя, де Бог не був би присутній. Він є останній з останніми. Він присутній особисто в кожному найменшому. Його й сьогодні відкидають в особі кожного відкинутого. Він є в особі кожної людини, яку сьогодні зневажають, позбавляють гідності. Він сьогодні плаче з кожним, хто плаче. Він сьогодні радіє з кожним, хто в Бозі знаходить повноту своєї радості. «З нами Бог!» — підсумовує усе це таїнство воплочення пророк Ісая.
Але святий Григорій Богослов закликає нас побачити ще одну унікальну якість Різдва Христового, яку ми часто недобачаємо. Той, Хто Сам роздає всім багатства, став убогим. Той, Хто сьогодні стає вбогою людиною, робить це задля того, щоб ми з вами стали багатими повнотою Його Божества. Дивна божественна убогість відкривається сьогодні всім нам. А українська мова та культура сьогодні ще глибше пояснює нам цю якість Різдва Христового, бо «убогий» — це той, хто є у Бога й у кому Бог перебуває. Тому й каже Христос, що все те, що ви зробили одному з найменших, ви Мені зробили.
Папа Франциск говорить, що в таїнстві Різдва, де ми бачимо всемогутнього Бога як маленьке дитятко, відкривається новий спосіб, нова дорога пізнати живого Бога. Цю дорогу папа називає дорогою ніжності. Це означає, що в кожному людському вчинку, кожному людському стосунку, де ми виявляємо ніжність, повагу, любов до людини, є живо присутній воплочений Господь Христос Спаситель. Втілюючи любов у наше особисте життя, ми начебто даємо можливість цьому Новонародженому Спасителеві продовжувати таїнство воплочення у тілі Своєї Церкви, минаючи всі межі простору і часу, ті межі, у яких живе сотворена людина.
Кривда, якої ми завдаємо вбогим, вдовам, сиротам, є гріхом, який кличе до неба про пімсту. Хто зневажає вбогого, той зневажає його Творця.
Коли ми поглянемо на сучасний світ, сучасний момент історії людства, зраненого хворобою, стривоженого, закритого через боязнь, страх людини перед людиною, часом, хочеться плакати. Але якщо ми піднесемо сьогодні наші очі у Різдві на Небеса, почуємо небесний спів і поглянемо на Новонародженого Спасителя у вертепі, справді хочеться радіти. Хочеться тішитися, хочеться співати, бо те, що є неможливе людині, є можливе Богові, який став людиною. І тому в Ньому, у тому маленькому Дитятку, яке викликає у нас ту дорогу ніжності й любові, ми знаходимо нашу потіху, силу оптимізму, силу благодаті йти далі. І щоразу, коли ми відкриваємо своє серце перед тим, хто є слабший від нас, ми ще і ще раз можемо особисто пережити радість Різдва.
Христос народився! Славімо Його!
