Щодня, читаючи новини, прогулюючись вулицями, спілкуючись зі знайомими, ми бачимо, як зло розгулює нашою планетою, завдаючи щоразу нових і нових ударів. Земля стогне, як підбитий птах, від нових і нових ран. Війни, теракти, убивства, перевороти. Та й природа не на жарт збунтувалася, забираючи людські життя то через урагани й землетруси, то через шторми й повені. Усе свідчить про наближення кінця. Що ж нам робити в передчутті ночі, що насувається? Де сховатися? Куди бігти? Де можна уникнути небезпеки?
Можливо, це не прозвучить оптимістично, але в земному житті ми завжди матимемо труднощі та проблеми. Доки ми, як заручники, живемо на окупованій злом території, нас супроводжуватимуть хвороби, розлуки, обман, зрада, смерть. Звичайно, ви можете заперечити, що це не так, що потрібно додати більше позитиву — більше всміхатися, думати про хороше й усе буде «o’кей». Я знаю багато людей, які живуть в «рожевих окулярах». Вони безтурботні й наївні. Вони й інших намагаються переконати в цьому. Зрозуміло, що рано чи пізно всім нам доведеться прозріти й побачити реальність такою, як вона є.
Але Бог не приховує від нас правди. У 90-му Псалмі описана та реальність, у якій ми щодня живемо. «Тенета птахолова», «страх нічний», «стріла, що вдень пролітає», «зараза», «моровиця» — зло не примарне й містичне, а реальне й практичне. Воно має чіткі форми й способи прояву. Світ сповнений небезпек. Бог прямо говорить: «Вам постійно, удень і вночі загрожує небезпека». Але є щось важливе, що ми повинні завжди пам’ятати.
Є очі, які невідривно дивляться на нас!
Є серце, що болить разом із нами!
Є руки, які завжди готові нас підтримати!
Є Той, Хто проходить із нами через усі труднощі!
Є місце, де кожний може почувати себе захищеним!
«Хто живе під покровом Всевишнього, хто в тіні Всемогутнього мешкає, той скаже до Господа: «Охороно моя та твердине моя, Боже мій, я надіюсь на Нього!» Бо Він тебе вирве з тенет птахолова, з моровиці згубної, Він пером Своїм вкриє тебе, і під крильми Його заховаєшся ти! Щит та лук — Його правда» (Пс. 90:1-4).
Боже крило простягнене над землею, як намет. Він усе ще чекає нас, як птах пташенят, під крила Свої. Його милість не вичерпалася. Його доброта не зменшилась. Проте, як не дивно, не всі поспішають до Божого притулку. Навіть не кожна віруюча людина квапиться під Божий покров. Ми так часто намагаємося знайти захист у людях, в охоронних системах, у правозахисних організаціях, у стабільнішій країні. Але нам надто важливо зрозуміти, що поки ми не оберемо Всевишнього притулком своїм, навіть найбезпечніше, на наш погляд, місце таїть у собі багато небезпек.
Зло не підконтрольне людям. Немає на землі території, де б воно не пустило свого коріння. Розгорніть карту світу й покажіть те місце, де немає крадіжок, убивств, перелюбу, насильства, зрад, хвороб? Сполучені Штати Америки, що їх багато християн обрали собі притулком, раз у раз здригаються від терористичних актів і все більше грузнуть у розпусті. Європа розкладається від морального розтління. Схід і Азія стогне від диктатури, рабської праці й заколотів. Африка — від бідності й епідемій. Японія від землетрусів. Ви можете об’їхати весь світ, але на кожному клаптику земної кулі зустрінете вдів і сиріт, злиденних і вбогих, стражденних і обтяжених. Не витрачайте марно часу, сил і фінансів. Є лише одне безпечне місце — під Божим крилом.
Всевишній пропонує нам найвище заступництво. Ми можемо сховатися за істиною, як за надійною огорожею. Визнайте свою безпорадність і неспроможність і ви відчуєте крила ангелів, які понесуть вас через ріку життя, що бурлить небезпеками.
Але навіть якщо скорбота наблизилася до вашого дому, якщо біль розлуки і втрати увірвався у ваше життя, є розрада й надія! Це слова самого Бога: «…з ним буду в недолі…» Як багато приховано за цими словами. Вони вийшли з уст Живого Бога! Бога, за плечима якого тисячі тисяч воїнства небесного. Словом уст Його з’явилось усе, що оточує нас на землі й за її межами. Він руйнує задуми народів, принижує й піднімає, милує й карає! Він Господар усього видимого й невидимого. Ніхто й ніщо не може зробити й кроку без Його дозволу. Ним ми живемо, рухаємося й існуємо. Кожний вдих — це підтвердження Його постійного втручання в наше життя! Він — Бог Сильний! Він — Бог Всемогутній! Він — Бог Всюдисущий.
«Зо мною Господь — не боюся нікого, що зробить людина мені?» (Пс. 117:6), — пише Давид. Він добре знав Живого Бога, і тому його серце було наповнене спокоєм в оточенні зла: «У спокої я ляжу, і засну, бо Ти, Господи, єдиний даєш мені жити безпечно!» (Пс. 4:9). Серце Давида жило за огорожею істини.
Вам страшно? Відгородіть себе істиною! Нехай Слово Боже буде написане на одвірках серця, нехай воно буде перед очима, у телефоні, у пам’яті, на стінах, у щоденнику. «Господь — моє світло й спасіння моє, кого буду боятись? Господь — то твердиня мого життя, кого буду лякатись? Коли будуть зближатись до мене злочинці, щоб жерти їм тіло моє, мої напасники та мої вороги, вони спотикнуться й попадають!.. Коли проти мене розложиться табір, то серце моє не злякається, коли проти мене повстане війна, я надіятись буду на те, на поміч Його!» (Пс. 26:1-3).
Відкрийте своє серце та вбирайте Слово Бога всією душею. Є Той, Хто охороняє ваш вхід і вихід. Він не просто байдуже спостерігає, як тремтять ваші ноги й течуть сльози. Якщо ви обрали Всевишнього своїм пристановищем, якщо ви довірили Йому своє життя, ви ніколи не залишитеся самотні посеред життєвого шторму. Історія наповнена безліччю дивовижних історій, як діти Божі проходили непохитно там, де інші втрачають розум або закінчують життя самогубством. Одна з таких історій стоїть за словами відомого християнського гімну.
Чи мирне життя, наче тиха ріка,
Чи хвилі його сколихнуть —
Завжди наді мною Господня рука,
Дає спокій тільки Ісус.
Мій Господь — Пастир мій,
В Його я покоюсь руках.
Скорботи і горе, що стріну в житті,
Забути мені не дадуть,
Що добрий Господь відкупив від гріхів,
Пролив на хресті кров святу.
Можливо, і ви не раз відчували, як під звуки цієї пісні Божа рука опускається на ваше плече. І це не випадково, тому що вона написана в епіцентрі болю.
Ці слова написав Гораціо Спаффорд (Horatio Gates Spafford) після декількох трагічних подій у своєму житті. Спочатку він пережив смерть свого сина. Потім він зазнав фінансового краху. Через два роки після цих подій Спаффорд зі своєю дружиною й дітьми вирішив поїхати в Європу. Обставини не дозволили йому поїхати разом із сім’єю, він повинен був виїхати дещо пізніше. Коли його дружина й чотири дочки перетинала на кораблі Атлантичний океан, корабель зазнав аварії. Загинули всі його дочки. Живою залишилася тільки дружина. Вона надіслала йому телеграму, у якій написала: «Урятувалася одна». Через тиждень Спаффорд, перетинаючи океан, пропливав недалеко від того місця, де загинули його діти, і в його душі народилися слова цієї пісні. Переживши такі потрясіння, Спаффорд стверджує, що якими б важкими не були обставини нашого життя, Господь завжди з нами.
Ніхто не знає, через що йому доведеться пройти. Але які б проблеми не виникли на вашому шляху, Бог більший за будь-які проблеми. Ідіть під Божий захист! Укрийтеся в Його обіймах! Прийдіть до Нього, усі струджені та обтяжені, і ви знайдете спокій вашим душам.
«Що бажав він Мене, то його збережу, зроблю його сильним, бо знає Ім’я Моє він; як він Мене кликатиме, то йому відповім, Я з ним буду в недолі, врятую його та прославлю його…» (Пс. 90:14-15).
Наталія Педченко