Витяги із книги Д. Гудінга та Дж. Леннокса «Людина та її світогляд: для чого ми живемо і яке наше місце у світі»
Між людською поведінкою та поведінкою тварини багато спільного. Як тварина, так і людина, відчуваючи голод та спрагу, прагнуть їх вгамувати. І тварина, і людина знаходять собі пару, продукуючи потомство. Ця поведінка зумовлена природою, або, якщо хочете, інстинктом.[1]
Але, порівнюючи далі, ми дуже швидко пересвідчуємося, що поведінка людини відрізняється від поведінки тварини суттєвою ознакою. Ми маємо моральне почуття, тоді як у тварин, наскільки нам відомо, його немає. Ви можете привчити свого пса не заходити в дім до сусіда й не красти з його столу м’ясо. Для того щоб він цього не робив, ви, напевно, будете карати пса щоразу, як він це зробить. Оскільки вторгнення в дім сусіда в нього асоціюватиметься з болем, він намагатиметься цього не робити. Але, навчаючи його не красти, ви ніколи не зможете пояснити йому, чому це аморально. Немає жодного сенсу щось доводити псові.
Проте якраз докази на користь моральності викликають у людей найбільше запитань. Скажіть підлітку: «Ти повинен слухатися своїх батьків», і ви швидше за все почуєте у відповідь: «А навіщо?» Скажіть кому-небудь: «Ти не повинен обманювати», і ваш співрозмовник відповість: «А чому не повинен, якщо мені це вигідно?»
Отже, як бачимо, людей цікавить, чому обов’язок людських істот полягає в тому, щоб поводити себе морально.
Якщо хочемо бути моральними людьми, то маємо не лише усвідомлювати закони моралі розумом, але й правильно ставитися до цінностей, що стоять за цими законами, підпорядковуючи їм свої почуття.
Наше розуміння цінностей безпосередньо визначає нашу поведінку. Якщо чоловік побачив, що в нього горить дім, він не кинеться у вогонь рятувати пачку цигарок. Якщо ж у його домі був захований злиток золота, він може наважитися проникнути в дім, аби дістати його. Однак, якщо в дитячій кімнаті залишилося двоє його маленьких дітей, то він може навіть ризикувати своїм життям, аби винести їх із вогню…
Осмислюючи свій досвід та досвіди інших людей, розуміємо, що людина має низку природжених почуттів: естетичне почуття, мовну здатність, спроможність розрізняти чесноти й вади, почуття справедливості.
Однак той факт, що деякі моральні закони записані в людському серці, зовсім не означає, що всі люди на землі впродовж усієї історії існування людства дотримувались цих законів чи хоча б просто прагнули їх виконувати.
Незважаючи на це, історія засвідчує, що основні моральні закони є загальновизнаними. У книзі «Людина скасовується» К. С. Льюїс наводить список принципів моралі, які можна назвати загальними для всіх цивілізацій. Він називає їх «прикладами природного закону» й об’єднує у вісім груп.
- Закон загального благоденства.
У цю групу входять такі правила: не вбивай, не руйнуй, не будь горлохватом, гнобителем, не зводь наклепу, не паплюж, не кажи неправди, не роби іншому того, чого не хочеш, щоб робили тобі, а також відповідні позитивні правила.
- Закон благоденства в конкретних сферах життя.
У них ідеться про любов до своєї дружини, сім’ї, родичів і країни.
- Обов’язки перед батьками, старшими і предками.
- Обов’язки перед дітьми й нащадками.
- Закон справедливості.
Тут ідеться про справедливість у стосунках між людьми різної статі, а також про чесність узагалі і справедливий суд.
- Закон доброї віри та правдивості.
- Закон про милосердя.
- Закон про великодушність.
У цю групу включені сміливість, готовність постраждати заради захисту інших, прагнення уникати хтивих та непристойних думок і вчинків.
Крім того, людина має два внутрішні механізми, призначені для стримування особистості від порушення моральних законів. У разі їх порушення ці механізми слугують внутрішнім голосом, який говорить про неправильність нашої поведінки. Один із них — сумління, або совість, другий — почуття сорому. Цілком очевидно, що люди не придумали їх самі, оскільки обидва вони завдають чимало клопоту та занепокоєння, докучаючи деяким людям настільки, що ті намагаються їх ігнорувати чи притлумлювати.
Обидва ці механізми стоять на варті морального закону. Проте, якщо вони часто зазнають грубого насильства, то їх дія може припинитися. Один древній письменник з жалем говорив про людей, які «знищили власне сумління» (1 Тим. 4:2), а інший різко засуджував своїх украй зіпсутих сучасників: «Чи вони засоромилися, що гидоту робили? Не засоромилися анітрохи вони й не вміють встидати…» (Єр. 6:15).
Що ж є джерелом та яка природа морального закону й моральних цінностей?
Читаємо в Біблії: «Бо коли інші народи, не маючи Закону, природно діють згідно з Законом, то вони, не маючи Закону, самі собі є Законом. Вони виявляють, що діло Закону написане в їхніх серцях, про що свідчить їм їхнє сумління і думки, які то засуджують, то виправдовують одна одну» (Рим. 2:14-15).
У цьому уривку йдеться про те, що Бог використав два шляхи, щоб дати людям пізнати Його моральний Закон. Перший шлях полягав у послідовному розкритті вимог Його Закону через Десять Заповідей, які були дані Мойсею і витлумачені старозавітними пророками, а потім — через проповіді Ісуса Христа (такі, як Нагірна проповідь) і моральні настанови Його учнів — апостолів.
Якщо ж Бог-Творець написав основні принципи й вимоги Свого морального Закону в наших серцях, то, власне, перед Ним ми повинні будемо відповідати за свої вчинки, які суперечать моральним принципам.
Моральні принципи в наших серцях були написані Богом не так, як, скажімо, програмується комп’ютер, який автоматично працює згідно із заданою програмою. Скоріше за все, вони записані на зразок того, як у кабіну пілота вмонтовують радари та індикаторні пристрої з усіма їх екранами й іншим приладдям, що дає змогу пілоту свідомо приймати правильні рішення й вести літак за курсом. Люди володіють свободою вибору. Вони можуть прийняти рішення виконувати вимоги Божого морального Закону, або ж знехтувати ними, відкинути їх чи спотворити.
Однак, як усім нам добре відомо, таке пояснення походження й авторитету моральних законів для деяких людей неприйнятне. По-перше, вони не вірять у Бога, а по-друге, уважають, що сприйняття Бога як сили, яка стоїть за моральним Законом, було причиною нескінченних страждань і горя роду людського.
Вони є прихильниками однієї з етичних систем, які базуються на атеїстичній концепції моралі та її джерела.
Коротко охарактеризуємо ці системи, вказавши на слабкі сторони їхніх робочих принципів та аргументації.
- Відношення до моралі на рівні буденної свідомості. Наука знищила традиційні основи моральності. Тому моральна поведінка зводиться до того, що «кожен на своєму місці повинен робити свою справу» для задоволення практичних потреб, пов’язаних із життям сім’ї, стосунками з друзями, зі своїм безпосереднім начальником і державою.
Ця ідея ґрунтується на хибній основі, оскільки наука, насправді, не довела, що Бога немає.
Практично неможливо жити, удаючи, буцімто моральних норм не існує. Уявіть собі, що в атеїста вкрали гроші, чи його несправедливо обгудили, спаплюжили його репутацію, забрали в нього дружину, жорстоко повелися з його дітьми. Безумовно, атеїст сповниться морального обурення. Він висловить протест проти огидної поведінки людей, котрі його глибоко образили, та апелюватиме до того, що існує правда і справедливість і що суспільство зобов’язане покарати людину, яка заподіяла йому зло. Справедливі вимоги морального закону Творця залишаються написаними на скрижалях і його серця, навіть якщо на рівні розуму він заперечує існування Бога.
В одній стародавній притчі йдеться про двох людей, які побудували собі будинки. Один збудував свій дім на фундаменті з каменю, а інший — на піску. Коли ж налетіла буря й почалася злива, дім, споруджений на піску, розвалився, а будинок із кам’яним фундаментом вистояв. У притчі нічого не говориться про стіни й дах будинку, що впав. Вони, мабуть, нічим не відрізнялися, принаймні зовнішньо, від коробки вцілілого будинку; стіни зруйнованого будинку просто не мали хорошого фундаменту.
Хибне уявлення, що наука унеможливила віру в Бога, для багатьох особистостей знищила життєві засади. Тому коли людей долають спокуси й захоплює коловорот штормів і життєвих негараздів, вони раптом виявляють, що не мають під собою міцних підвалин, аби витримати випробування. Моральний фундамент їхнього життя виявляється хитким, — таким, що стоїть на піску.
- Соціал-дарвінізм. Моральність засновується на еволюційному принципі виживання більш пристосованих.
Цю теорію було відкинуто досить давно. Її засновники спочатку навіть не усвідомлювали того зла, яке в ній криється і яке виявилося тоді, коли її взяв на озброєння Гітлер і використав, зокрема, для обґрунтування ліквідації шести мільйонів євреїв.
Однак соціал-дарвінізм донині залишається попереджувальним сигналом для людей, нагадуючи їм про те, що може трапитися, якщо вони у своєму захопленні матеріальної еволюцією при побудові етичної системи базуватимуться не на Богові й навіть не на людській культурі, а на суто біологічних процесах.
- Соціобіологія. Тіло людини, її мозок і свідомість контролюють гени. Отже, гени є головним моральним авторитетом, а справжня моральність ґрунтується на врахуванні їхньої стратегії.
Статус людини при цьому виявляється надто низьким. Замість того щоб розуміти людину як істоту, створену за образом і подобою Божою, до того ж, створену, щоб любити Бога й вічно насолоджуватися спілкуванням із Ним, будь-який індивід стає не більше ніж тимчасовим засобом, який слугує цілям декількох біохімічних утворень. Навіть на біологічному рівні ця ідея здається абсурдною. Вона нав’язує нам уявлення, що високий дуб — не рослина, сповнена величної краси, яка сама по собі вже заслуговує на захоплення нею, а просто тимчасовий засіб, призначений для продукування жолудів.
Бажання покласти в основу людської моралі й розуміння сенсу життя ген, його стратегії і дії призводять не тільки до прикрого приниження людської гідності, але і, урешті-решт, — до відсутності послідовності в аргументації.
Оскільки гени несуть відповідальність за нашу моральність (а не релігійні уявлення чи наукоподібні теорії), як саме в нас склалися ці ілюзії чи наукоподібні форми? Відтак, нині самі гени відвертають нас від релігії, як раніше вони спонукали нас до релігійних пошуків?
Отже, можна зробити висновок, що спроби атеїстів звести людську мораль до генів мають під собою деяку фундаментальну помилку. Якщо не існує Творця і якщо людина — ніщо інше, як матерія, яка не містить у собі духовного начала, тоді, звичайно, тіло людини, її мозок і свідомість є продуктом генів. Але у такому разі, як змогла людина зайняти критичну позицію щодо своїх генів? Що саме в людині виявилося не продуктом генів і тому змогло мислити незалежно від них?
- Марксизм. Абсолютної моралі не існує. Моральна поведінка полягає в діях, адекватних соціально-економічним умовам, що виникають у результаті діалектико-історичного процесу. Нині моральність базується на боротьбі робітничого класу й підпорядкована цій боротьбі.
З погляду комуністичної моралі моральним є те, що сприяє знищенню старого експлуататорського ладу й побудові нового, комуністичного суспільства. Усе, що заважає побудові комунізму, є аморальним. Моральна людина, з позиції комуніста, — це людина, котра віддає всі свої сили й енергію справі боротьби за нове комуністичне суспільство.
Якими б не були інтереси класової боротьби пролетаріату, вони, за цим визначенням, є моральними. А оскільки це так, то зрозуміло, чому комуністичні вожді вважали, що можуть — і, ймовірно, навіть повинні — вдаватися до будь-яких методів задля досягнення безкласового суспільства й раю на землі. Мета виправдовувала засоби, навіть якщо ціна досягнень дорівнювала мільйонам життів людей.
Про колосальну силу теорії і впливу Маркса, Леніна, Сталіна, Хрущова та їхніх послідовників свідчить факт, що їм удалося спонукати мільйони людей декількох поколінь до боротьби, страждань і смерті заради обіцяного раю.
Сумнозвісна реальність засвідчує інше: багато-хто з тих ентузіастів загинули, а рай, задля якого відомі борці за комунізм зазнали втрат, болю і смерті, так і не настав. А оскільки, згідно з марксизмом, не існує Бога, воскресіння і життя після смерті, то ці борці вже ніколи не скористаються плодами своєї жертви.
- Світський гуманізм. Правила поведінки встановлює сама людина. Моральність — це не абсолютна система, запроваджена Богом; це релятивна емпірична система, яка вимагає доопрацювання й постійного вдосконалення у сфері розуму й людяності, а також умов, що постійно змінюються.
Будь-яка етична система повинна враховувати те, що люди не є досконалими. Ми не подібні до відлагодженого комп’ютера, у який достатньо вставити диск з моральними законами й принципами, щоб потім отримати їх бездоганне виконання. Ми егоїстичні за своєю натурою, сповнені пихи та заздрощів, ревниві й скупі, лукаві тощо. Тому нам недостатньо розуму, позбавленого підтримки, аби жити так, як належить.
Самі гуманісти змушені зізнатися, що їхні етичні системи неминуче зіштовхуються з певними труднощами: «Нелегко сформувати природну етику, достатньо сильну, щоб підтримувати моральні заборони й суспільний порядок, не вдаючись при цьому до надприродних розрад, надій і страхів» (Вілл Дюрент); «Світ потребує християнської любові та милосердя» (Бертран Рассел).
У загальному ж можна сказати, що жодна з вищезгаданих етичних систем не забезпечує абсолютної норми, за допомогою якої можна було б давати оцінку моральним принципам, а відтак усі вони є суб’єктивними.
Ли