Дійові особи: оповідач, собака Рекс, кінь Сивко, Сова, Сорока, Овечка.
Декорації хліва.
Оповідач. Під стріхою старого хліва тихо дрімала Сова. Сьогодні вночі вона планувала потрапити до будинку, де жили старенькі дід Тимко та бабуся Уляна. Напередодні ця хижа птаха вгледіла там маленьку мишку й тепер мріяла вполювати її та поласувати нею. Ой, тихіше, бо можете її розбудити! Пізно. Прокинулася.
Сова. Пугу! От як залечу! Як упіймаю! З’їм!
Рекс. Гав! Знову вона за своє! Щодня всіх лякає. Через неї до стареньких ніхто в гості не приходить. А я так скучив за дзвінкоголосою малечею! Хоч би Миколка на канікули до них приїхав. Гав! Буду з ним бігати, з гірки санчата наздоганяти! Гав, гав, гав!
Сова. Пугу! Ич, який! Малеча йому потрібна. Та навіщо взагалі оті діти? Як на мене, я б їх усіх полякала! Тільки морока з ними.
Сорока. Хто про мене згадав? Я чула.
Сова. Що ти чула?
Сорока. Ти казала «сорока».
Сова. Та ні, я казала «морока». Усе одно, ти краща співрозмовниця, як Рекс. Привіт.
Сорока. Я не морока. Он морока в людей. Вони якесь там Різдво чекають. От нема на що гроші витрачати, так вони ще якісь там «різдва» в гості запрошують.
Сова. Та Різдво — не гість, це свято. Правда, про нього вже майже всі забули, ніхто його вже не святкує. І правильно. Нема чого святкувати. Нехай сплять, бо полякаю! Пугу!
Сивко. Ти помиляєшся, Різдво святкують. Усі християни святкують.
Сорока. А як вони його святкують?
Сивко. Співають різдвяних пісень, дарують подарунки та розповідають історію про Народженого Спаса.
Сова. А ти звідки знаєш?
Сивко. Ми щороку з бабусею та дідусем по селу їздимо, людей вітаємо.
Сорока. Якщо ти такий розумний, то розкажи нам цю, як її, історію.
Сивко. Слухайте. Колись давно мої далекі-далекі предки жили у Віфлеємі. Стійла в конюшні не було, і моїх пра-пра просто спутували. А біля нас жили овечки.
Овечки. Точно, ми цю історію знаємо! Нам розповідали!
Сова. Помовчи, кудлата.
Сорока. І що далі?
Сивко. Одного разу в хлів поселилися люди!
Сорока. Та ну, скажеш таке. Не може бути.
Сивко. Не просто люди, а майбутні батьки Царя царів.
Овечка. А бабуся моєї прапрабабусі казала, що її прапрабабуся, кудлата овечка, на власні очі бачила Його!
Сорока. Та тихо ти.
Сивко. На вулицях Віфлеєма тоді було багато подорожніх. Усі шукали місце для ночівлі. Чув я, що Марія і Йосип не знайшли собі місця в будинках. От їх і запросили в хлів. Їм було дуже холодно, і тому овечки гріли подорожніх ось так: хе-хе-хе.
Овечка. Та ні, ху-ху-ху, ось так! Так тепліше.
Сивко. А Марія чекала Дитину — довгоочікуваного Месію. Зовсім скоро в хліві стало тепло й усі поснули. Тоді й народилося Дитя.
А на полі, де пастушки пасли вівці, було темно. Усі овечки на пасовиську теж спали. Лише багаття кидало в небо яскраві іскорки. Ураз почувся дивний спів. З’явився ангел і проголосив: «Не лякайтеся, бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь».
Сорока. Кого ж Він спасає? Від чого?
Сивко. Бог доручив Ісусові спасіння всіх людей від смерті вічної. А щоб до Ісуса зміг прийти кожен, Отець передбачив Його народження в хліві. Про це й сповістив ангел пастухам.
Овечка. Ото галас зчинився тієї ночі в отарі! Усі мекали, бекали, а пастухи зігнали всіх до загону й пішли у Віфлеєм. І навіть темряви не злякалися.
Сорока. Ого, не боягузи. А що ж Дитя?
Сивко. А Ісус зростав мудрістю, і віком, та благодаттю в Бога й людей. А коли виріс, тоді віддав Своє життя, заплативши за гріхи людей кров’ю. Такий був план спасіння всіх людей.
Сова. Шкода Його.
Овечка. Та Ісус прийшов на землю добровільно, лише тому, що любить усіх людей.
Сова. Любить? І дітей також?
Сивко. Дітей по-особливому. Бог каже, що їм належить Царство Небесне.
Овечка. Тому-то діти по-особливому люблять Ісуса: співають Йому, славлять Його. І подарунки дарують одне одному на честь дня народження Ісуса.
Сорока. От би й мені таку різдвяну пісню почути.
Сивко. Заспіваймо разом, подякуймо Богові за Народженого Ісуса!
Різдвяна пісня.
Оксана Смірнова