Можна сказати, що болем пронизана вся історія людства. Найпершим від болю стиснулося серце Бога, коли створені Ним люди, вінець Його творіння, друзі, з якими Він спілкувався під тінню райських дерев, поставили під сумнів Його любов і, знехтувавши забороною, скуштували плід із дерева пізнання добра і зла.
Відтак людству довелося вповні пізнати, що таке зло, страждання і біль. Ось Єва в муках народжує свого первістка Каїна, а згодом ридає над молодшим — Авелем, убитим рідним братом. Ось Адам вкритою кривавими мозолями рукою стирає солоний піт із чола. А далі мільйони Адамів і Єв продовжують пожинати плоди свого трагічного вибору.
Сигнал про небезпеку
Фізичний біль — це страждання нашого тіла в результаті голоду, холоду, хвороби, травми тощо. Фізичного болю бояться всі, іноді навіть більше, ніж смерті, і намагаються за будь-яку ціну уникнути його.
Навіщо ж Бог, так досконало створивши людське тіло, дав йому здатність відчувати біль? Чи завжди, коли болить, це погано?
Батьки чотирнадцятирічної Ешлін Блокер з містечка Паттерсон (Джорджія, США) були б надзвичайно раді, якби їхня донечка відчула біль, побивши коліно чи обпікши руку. Дівчинка має дуже рідкісне генетичне захворювання — відсутність больових відчуттів — і її родичі перебувають у постійному хвилюванні за її життя. Таких людей приблизно сто на всій планеті.
Дуже рідко ті, хто не відчуває болю, доживає до двадцяти років. Вони помирають від обмороження, теплових ударів, запізнілого виявлення захворювань (наприклад, зараження крові після непоміченої подряпини). Так Ешлін, коли була ще зовсім маленькою, могла запросто відкусити собі шматочок пальця, засунути руку в окріп і навіть не поморщитися, а під час їжі наскрізь прокусити собі язик. Попереду в неї дуже складне, сповнене небезпек життя, яке свідчить про те, що відчуття болю може бути бажаним і корисним.
Отже, біль — це сигнал про небезпеку, він допомагає уникати небезпечних ситуацій і відіграє важливу роль у навчанні, формуванні рефлексів, звичок і усвідомлених способів поведінки.
Що робити, коли болить?
Як реагувати на фізичний біль ми трішки знаємо. У випадку хвороби: знеболюючі препарати, візит до лікаря, обстеження, діагноз, лікування. (Попри всі нарікання на медицину й медиків — медичні установи переповнені!) Якщо ж біль — це результат з’ясування стосунків, то слід шукати можливостей уникати подібних ситуацій, учитися вирішувати конфлікти без рукоприкладства. Якщо біль став результатом покарання за непослух або збитки (батьківська різочка, приміром) — зробити правильні висновки й не провокувати застосування дисциплінарних заходів.
Щоправда трапляються випадки, коли болю неможливо уникнути і його потрібно просто перетерпіти. Тоді доводиться втішатися думкою, що рано чи пізно він припиниться. Слава Богу, зазвичай так і відбувається. А ще покладатися на Слово Боже: «…хто тілом постраждав, той перестав грішити» (1 Петр. 4:1).
Подарувавши людині такий індикатор фізичного стану як біль, Господь потурбувався і про запобіжник. Ось як сказав про це Олександр Турчинов у книзі «Ілюзія страху».
«У людини досить невисокий больовий поріг, за яким її свідомість і відчуття болю просто відключаються. Больовий шок — і ви в нірвані. Та й сам біль у більшості випадків у людей не просто фізіологічний сигнал про проблеми в організмі, а проекція переляканої свідомості, відчуття матеріалізованого страху. Чим боязливіша людина, чим нестримніший її страх, — тим сильніший її біль, тим більше її страждання… Якщо психіка людини, завдяки силі духу, стійка до подібних перевантажень,.. біль не виходить за межі фізіології…
Біль плоті — це дискомфорт свідомості, завданий їй легко вразливою тілесною оболонкою… Тому всякий біль — це передусім біль душевний. Наші душі страждають у наших тілах, що повільно розкладаються. Наші душі страждають у нашому недосконалому, жорстокому, розбещеному світі. Нашим душам страшно й боляче. Вони прагнуть добра і світла» [2].
Знадобилося б чимало часу, щоб дослідити фізіологію і психологію фізичного болю, але мусимо погодитися, що він нам потрібен.
Страждання — школа життя
Подібно до фізичного, душевний біль також знайомий практично всім людям. Як писав Володимир Марцинковський, люди відчувають його «через самих себе та один від одного, через наклепи та заздрість… поневіряються від самотності й непорозумілості… отруєні гіркотою розчарування, муками зрадженого кохання або скорботою за втраченими рідними! Хто з нас не знайомий з поневолюючим жахом безцільності й жахом безсилля у намірі перемагати зло і чинити за правдою?.. Скільки тяжких хвилин спричиняє нам усвідомлення своєї недосконалості, а також і недосконалості світу…» [1].
Однак, як фізичний біль змушує відсмикнути руку від гарячого, так душевні переживання стають для нас школою життя. Найперше, вони підтверджують наявність і необхідність дотримання морального закону, порушення якого й спричинило біль.
«Я образив людину, а незабаром і сам відчув гіркоту образи, завданої мені самому, можливо, іншою особою. Я пошкодував дати злиденному — а незабаром загубив на вулиці свій гаманець. Яків обманув Ісава, вкравши у нього первородство, а потім був і сам ошуканий Лаваном, який підмінив йому наречену» [1].
Псалмоспівець Давид, переживши чимало випробувань, робить висновок: «Добре мені, що я змучений був, щоб навчитися Твоїх постанов!» (Пс. 118:71).
Перенесені страждання роблять людину сильнішою, здатною більше служити, співчувати, співпереживати, любити.
Страждання роблять нас схожими на Христа, якого пророк Ісая назвав «Страдником, знайомим з хворобами» (Іс. 53:3). Він плакав, Його рани кровоточили, Він зазнав зради Свого учня і був відкинутий Своїм народом, несправедливо звинувачений і жорстоко вбитий. Він Сам пройшов увесь шлях людського страждання, тому може співчувати нам у наших немочах. «Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив… А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!» (Іс. 53:4-5). Однак, як писав Томас Уатсон, пуританський богослов XVII ст., «між нашими стражданнями і стражданнями Христа є відмінність. Його страждання були спокутними, а наші — виправними» [3].
Є й незбагненні страждання. Частково вони стануть зрозумілими тоді, коли розгорнеться уся книга нашого життя, усі причини та цілі. Їхня сутність сягає іншого, потойбічного плану буття. І такі незрозумілі страждання Бог довіряє обраним, тим, хто у своїй безмежній любові й довірі до Бога спроможний страждати, не питаючи, чому і навіщо, бо вони мають дар — жити вірою, а не баченням.
Життя без болю і страждань — небезпечне.
Премудрий цар Соломон напоумляв свого сина: «Карання Господнього не відкидай, і картання Його не вважай тягарем, бо кого Господь любить, картає того, і кохає, немов батько сина!» (Пр. 3:12). У Книзі Об’явлення Івана Богослова записані слова Самого Господа: «Кого Я люблю, тому докоряю й караю того. Будь же ревний і покайся!» (Об. 3:19).
За правду чи за гріх?
За аналогією з фізичним болем, переживаючи душевні страждання, насамперед слід визначити їх природу. Є страждання, які потрібно покірно зносити, а є ті, яких слід уникати, а то й непримиренно боротися.
«Скупий усихає від жадоби, алкоголік нудиться, не зайшовши збуджуючого напою, жорстока людина не спить ночей через те, що не вдається помститися, розпусну людину мучить палаюча у ній брудна жага» [1]. Це все також страждання, їх також посилає Бог, але їхня причина — гріх, який потрібно викоренити з людського серця, і таким чином, через біль, Господь підводить людину до покаяння. «Бо смуток для Бога чинить каяття на спасіння, а про нього не жалуємо, а смуток світський чинить смерть» (2 Кор. 7:10).
Інша річ, коли людина страждає за правду, за свідчення Євангелії, через покору Божому слову. А це неминуче, бо в духовному розумінні християни живуть у ворожому оточенні, на окупованій ворогом душ людських території. У них зі світом різні цілі, різна природа, різні володарі. Проте такі страждання не повинні засмучувати, це радісне надбання і честь: «Бо вчинено вам за Христа добродійство, не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього» (Флп. 1:29).
Перетворити страждання на радість може лише любов. Тільки любов, що стоїть на твердій основі віри й тримається за досвід надії, заглушує й долає біль. А така любов є результатом пізнання Христової, жертовної і безумовної любові.
Тож важливо відрізняти страждання за правду від страждань через порушення правди, однак і в тому, і в іншому випадку — допомогу знаходимо лише в Ісусі Христі.
Благословенна трансформація
Не потрібно впадати в крайнощі й змушувати себе називати і вважати погане хорошим. Біль за своєю природою — результат прокляття, але всемогутня Божа рука здатна перетворити зло на добро, так що врешті «тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8:28). На підтвердження цього скористаємося низкою біблійних прикладів, які наводить Томас Уатсон:
«Яків боровся з ангелом, і той звихнув йому суглоб стегна, однак лише після цього Яків упокорився перед Богом і отримав благословення.
Брати Йосипа продали його в рабство, та згодом він став другою людиною в Єгипетському царстві і врятував свій народ від голодної смерті.
Цар Манасія був закований у ланцюги, але у в’язниці покаявся і був помилуваний, незважаючи на всі свої численні гріхи.
Йов пережив невимовні страждання, але потім Господь воздав йому вдвоє більше, ніж він мав; до того ж він став прикладом терпеливості й надії для багатьох поколінь.
Апостол Павло був уражений сліпотою, але це стало початком його навернення» [3].
Хто стане у виломі?
Продовжуючи розгляд біблійних прикладів, варто звернути увагу ще на один особливий вид болю та страждання, якого зазнавали мужі Божі, — це переживання за становище свого народу. Святе Письмо дуже яскраво показує їхні внутрішні боріння і дії в драматичні моменти історії Божого народу, що може слугувати прикладом для християн України в нашій нинішній надскладній ситуації.
За повелінням Божим вивівши ізраїльський народ з єгипетського рабства, Мойсей упродовж сорока років не припиняв навчати народ і заступатися за нього перед Богом. Його невпинна молитва забезпечила Ізраїлю перемогу над ворогами (Вих. 17:9-13) і зберегла від знищення за гріх ідолопоклонства (Вих. 32). Він так любив свій народ, що зважився на такі слова: «О, згрішив цей народ великим гріхом, вони зробили собі золотих богів! А тепер, коли б Ти пробачив їм їхній гріх! А як ні, витри мене з книги Своєї, яку Ти написав…» (Вих. 32:31-32).
Під час гніву Божого на народ за його ремствування первосвященик Аарон увійшов у стан із кадильницею, помолився й став між мертвими й живими — «і затрималась поразка» (Чис. 17:13).
Перебуваючи у вавилонському полоні, Неемія досягнув високого становища — був чашником царя Артаксеркса. Але він так перейнявся тяготами свого народу, що не міг приховати смутку свого серця від царя (а з’являтися на очі цареві з сумним обличчям було смертельно небезпечно), помолившись Богу, висловив своє бажання й отримав неочікувану милість. А далі залишив славу й комфорт Вавилону й поклав своє життя на відбудову рідного міста.
Долею свого народу палко опікувалися пророки: Самуїл (1 Сам. 7), Ездра (Езд. 9), Єремія (Єр. 14), Даниїл (Дан. 9). І це приємно Господу, бо Він Сам сказав: «Шукав Я між ними чоловіка, що поставив би загороду, і став би в виломі перед Моїм обличчям за цей Край, щоб Я не знищив його, та Я не знайшов!» (Єз. 22:30). Зрештою нашим вічним і досконалим Заступником став Ісус Христос. «Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бо га, і Він і заступається за нас» (Рим. 8:34).
Вірний послідовник свого Господа, апостол Павло теж палав любов’ю до свого народу й молився, подібно до Мойсея: «…Маю велику скорботу й невпинну муку для серця свого! Бо я бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом» (Рим. 9:2-3).
Чи готові ми стати бодай у молитовному проломі за наш український народ?
Там болю не буде
Бог, який першим зазнав болю, сказав, що настане час, коли біль і страждання (дуже хочеться написати «зникне», але Слово Боже не дає нам таких підстав) будуть навіки локалізовані разом із усім злом і його ініціатором в озері огненному, а в Божій присутності «не буде вже смерті, ані смутку, ані крику, ані болю… і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре» (Об. 21:4).
Бажаємо всім читачам часопису «Слово вчителю» примиритися з Богом, жити переможним християнським життям, досягнути Небесних осель і вічно жити там у Божій присутності.
Надія Доля
Джерела
- Марцинковський В. Ф. Сенс страждання. — К.: Світло на Сході, 1993. — 56 с.
- Турчинов А. Иллюзия страха. — К.: Криниця, 2004. — 231 с.
3. Уатсон Т. Все содействует ко благу. — Ровно: ХМ «Живое слово», 2002. — 112 с.