Автор Марія Ониськів, вихователь-методист Підгірцівської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату для дітей зі зниженим зором І –ІІІ ст. Бродівського р-ну Львівської обл.
Мета: розкрити основні християнські заповіді та чесноти; підтримувати позитивні моральні якості дітей та спонукати їх до самовдосконалення;виховувати великодушність, благородство, терпіння, уміння бачити в оточуючих лише хороше; розвивати уміння аналізувати, порівнювати та робити висновки, удосконалювати здатність давати оцінку власним діям та вчинкам на основі християнської моралі.
Методи та прийоми: бесіда з елементами розповіді, інсценізація, бліц-опитування, аналіз ситуацій, розв’язання проблем.
Обладнання: магнітофон, аудіозапис «Бог промовляє до мене», свічки.
Місце проведення: шкільна капличка.
ХІД ЗАНЯТТЯ
Вихователь. Сьогодні поговоримо про те, як підготуватися до святої Тайни Покаяння. Та спершу попросимо в молитві «Царю небесний» Святого Духа, щоб просвітив наші серця, допоміг нам любити один одного й робити добро.
Спільна молитва. Учні запалюють маленькі свічки від однієї великої.
Нашу розмову хочу розпочати словами з вірша нашого односельчанина, поета-пісняра Зеновія Филипчука.
Добрий день, ласкаві діти,
Дуже добрий день усім!
Щоб душею не темніти,
Вам про світле розповім.
Той від неба щастя знає
І стежинки золоті,
Хто щодня бажання має
Бути добрим у житті.
А це значить — не робити
Того, що приносить гріх.
Бути добрим — це любити
Так, як любить Бог усіх.
То ж поговоримо про світло, яке дарує нам Бог.
Звучить мелодія «Авве, Марія».
Погляньте на свої свічки. Вони нагадують нам про те, що Бог присутній серед нас. Запалена свічка дає світло й тепло. А свічка, яка не горить? Вона і не світить, і не гріє, від неї ніякої користі. Її спочатку треба запалити. Уявіть собі, що ми — це ті самі свічки.
Ми отримали світло нашої душі від Ісуса Христа і даруємо його людям, якщо ми привітні, добрі, готові допомогти.
Та, на жаль, ми не завжди такі. Коли ми не даємо ні тепла, ні світла? Коли буваємо злі, коли робимо погані вчинки.
А тепер заплющимо очі й подумаємо, чи завжди кожен із нас буває доброю Божою дитиною, чи завжди пам’ятає науку Христа: любити Бога і ближнього? Пригадаймо свої провини.
Усі по черзі, починаючи з вихователя, говорять про свої гріхи й задмухують свої свічки.
Тепер тут стало темніше й холодніше, ніж було спочатку. Що робитимемо?
Ми потребуємо нового світла для наших свічок. Але, на щастя, горить Стрітенська свічка і ми можемо від неї запалити свої. Але перед тим треба щиро жалувати за свої провини й просити в Бога пробачення. Тож давайте промовимо покаянну молитву.
Музика стихає, усі разом моляться.
У покаянні, у сповіді ми отримуємо від Бога нове світло й тепер можемо знову запалити кожен свою свічку.
А хто такий Бог?
Звучить аудіозапис «Хто Я?».
Хто Я? Я — Творець усього світу. Я створив усі гори, озера, ріки, дерева, створив тварин, птахів і людей. Я всемогутній, всесильний. А ще Я добрий і люблячий.
Скільки мені років? Я ніколи не мав початку. Ти народився, і звірята також народжуються, а Я існував завжди. Завжди був і завжди буду. Я знаю все. Опікуюся своїми друзями — хлопчиками, дівчатками й дорослими. Я завжди захищаю їх.
Ти хотів би мене побачити? Настане день, коли Я візьму тебе до себе на Небо. Небо — це прекрасне місце. Там Я живу, і там ти побачиш Мене.
Я є Дух. Ти не можеш побачити Мене на землі, як не можеш побачити повітря. Однак повітря є довкола тебе. Дмухни на свої руки — і ти це відчуєш. Повітрям ти дихаєш. Чи зміг би ти жити без нього? Подібно до повітря, Я є довкола тебе. Я бачу все: коли їси потай від мами цукерки і коли готуєш для хворого дідуся чай; коли ламаєш улюблений стілець тата і коли печеш тістечка на бабусині уродини, коли смикаєш за кіску сусідку по парті і коли малюєш листівку для першої вчительки… Я бачу все. Я знаю про тебе все. Я завжди з тобою. Та найголовніше — Я тебе люблю. Одного дня ти прийдеш до Мене, до мого Царства, що на Небі.
Отже, Бог є Творець. Він створив усе. Раніше видимого світу й людини Бог створив з нічого Небо, тобто духовний, невидимий світ і ангелів. Хто такі ангели? (Відповіді дітей.)
Ангели — це безтілесні, безсмертні духи, які мають розум, волю і могутність. Усіх їх Бог створив добрими. Але Він не хотів примушувати їх любити Себе, тому дозволив ангелам зробити вільний вибір — любити Бога чи ні. І що було далі? (Відповіді дітей.)
Так, один ангел на ім’я Люцифер, тобто ангел світла, який отримав від Бога найбільше, загордився й захотів стати як Бог. Він підбурив інших ангелів, які зробилися злими духами. Та архангел Михаїл і небесне воїнство виступили проти них, і злі духи впали з Неба вниз, у пекло. Через свою запеклість у злобі вони вже не можуть бути добрими. Тепер вони намагаються хитрощами та підступом спокусити людину, аби погубити.
Так виникло зло у Божому творінні. А ті ангели, що залишилися вірними Богові, утвердилися в добрі й любові Божій і вже не можуть грішити, тому їх називаємо святими ангелами. Послухайте старосвітську баладу «Із янголом на плечі».
Краєм світу, уночі,
При Господній при свічі
Хтось бреде собі самотньо
Із янголом на плечі.
Йде в ніде, в невороття,
Йде лелійно, як дитя,
І жене його у спину
Сірий маятник життя, –
Щоб не вештав уночі
При Господній при свічі,
Щоб по світі не тинявся
Із янголом на плечі.
Віє вітер вировий,
Віє Ірод моровий,
Маятник все дужче духка,
Стогне янгол ледь живий…
А він йде і йде, хоча
Вже й не дихає свіча,
Лиш вуста дрижать гарячі:
Янголе, не впадь з плеча.
Ангела-хоронителя ми ще називаємо сумлінням або совістю. Це він нас застерігає від усіх злих вчинків. Послухайте казку «Злодієва свічка».
Жив собі на світі злодій. Такий злодій, що всім злодіям злодій. Що впаде йому в око — неодмінно вкраде, чия би то річ не була — бідняка чи царя, міністра чи пастуха. Кожух, царську печатку, курку, свиню, коня з каретою, копицю сіна чи мантію судді — усе йому вдавалося безкарно вкрасти.
Мав цей злодій усе, що хотів, бо перепродував крадене: харчі делікатесні, одіж дорогу, коні буйні, брички розмальовані. Жив — не тужив.
Але пройшли роки. Постарівся злодій. І далі він краде, але в неділю вже йде до церкви, та ще й свічки найбільші світить перед усіма образами.
Однієї неділі поставив, другої, третьої… Ось приходить одного разу до нього вві сні його Ангел-хоронитель. Дивиться злодій, а він якийсь червоний, наче обпечений.
— Що з тобою? — питає злодій.
— Це все твої свічки наробили. Ти їх у церкві світиш, а в мене лице горить, що я не вберіг тебе від злодійського ремесла. Подумай добре! Або перестань красти і покайся, або я загашу твою свічку, — сказав і пропав.
Збудився злодій. Холодним потом обливається. Та все дума: перестати красти чи перестати до церкви ходити?
А ваша яка думка?
Бог створив людей, як і ангелів, для того щоб вони любили Бога й одне одного. І як ангелам, Він дав їм повну свободу: любити Його чи не любити.
Та оскільки люди були менш досконалими, ніж ангели, то Господь не дав їм відразу зробити цей вибір. Бог став навчати людей любові, як учать малих дітей. Для цього Він дав їм повеління — не їсти плодів із дерева пізнання добра і зла. Виконуючи цю заповідь, люди так могли засвідчити свою любов до Нього.
Диявол заздрив райському щастю перших людей і захотів позбавити їх раю. Що він зробив? (Відповіді дітей.)
Так, він перетворився на змія і сховався в гіллі дерева пізнання добра і зла. Він почав брехати Єві, що коли вони скуштують ці плоди, то не помруть, як сказав Бог, але, навпаки, будуть, мов Бог. І закортіло Єві скуштувати ці плоди, а потім дала їх і Адамові попробувати.
Люди піддалися спокусі диявола, порушили заповідь, тобто згрішили. Це первородний гріх, який став початком усіх наступних людських гріхів, з цим гріхом усі народжуються.
Отже, перші люди згрішили. А чи розкаялися вони? Ні, і за це вони повинні були залишити рай. Адам і Єва втратили освячуючу ласку, право на небо та перестали бути Божими дітьми. Через гріх вони стали хворіти, страждати, тяжко працювати й умирати.
Але Бог не хотів загибелі людей. Тому ще в раю Він пообіцяв людям послати їм Спасителя, що народиться від Діви, переможе диявола й спасе людей.
Чи міг Бог Cам перемогти диявола? Так, але диявол спокусив людей і тепер людина повинна була перемогти його.
Але чи могла проста людина це зробити? Ні. Тому Бог послав Cвого Cина на землю, щоб Він народився людиною і переміг Cвоєю смертю диявола, вмерши за наші гріхи на хресті.
Подивимося інсценізацію вірша Володимира Книшева «Муха та павук» і подумаємо, що таке гріх.
Муха до мурашки прилетіла:
«Гей, мурахо, будемо дружити?»
Каже їй мурашка: «Добре, мила,
Вдвох, гадаю, веселіше жити.
Йди сюди, почнімо працювати,
Ти допомагатимеш мені,
Будемо мурашник будувати…»
Каже муха: «Працювати? Ні!»
Полетіла далі наша муха,
Зголодніла бідна, аж тремтить.
Бачить серед посуду на кухні
У кутку товстий тарган сидить.
«Ой тарганчику, ти друг мій до могили, —
Каже муха. — Що ти там їси?»
«Йди собі, я ледве не загинув
З-за шматка цієї ковбаси!»
А павук розмову цю підслухав:
«Цей тарган — грабіжник, так і знай!
Не дружи з ним, нерозумна мухо,
Краще ти до мене завітай.
Нагодую і про все подбаю,
І найкращим другом буду я.
Павутиння ніжно обплітає
Ніжки, крильця… Ось і ти моя!»
Гріх весь світ тенетами обплутав,
Як підступний та лихий павук.
Допоможе пастки оминути
Нам Ісус Христос — надійний друг!
Поміркуйте, кого мав на увазі автор вірша, говорячи про муху? (Відповіді дітей.) Так, це нерозумна людина. А мураха? Це — трудівниця, чесна, добра людина. А тарган? Це злодій, який живе за чужий рахунок. А павук — це диявол, який спокушає до гріха. То що таке гріх? (Відповіді дітей.)
Гріх — це свідоме й добровільне порушення Божої заповіді.
Що таке заповідь?
Це правила, які Бог дав людям, щоб вони знали як себе поводити, щоб не засмучувати Його.
Діти називають Десять Божих заповідей і дві заповіді любові і пояснюють, що означає їх дотримання.
А ще кожному християнинові потрібно знати шість правд віри.
Шість правд віри
- Є один Бог, що все сотворив і всім управляє.
- Бог є справедливий суддя, що за добро нагороджує, а за зло карає.
- Є три Божі Особи: Бог Отець, Бог Син, Бог Дух Святий. Це є Пресвята Трійця.
- Друга Особа Божа, Син Божий, стався Людиною й умер на хресті задля нашого спасіння.
- Людська душа безсмертна.
- Божа ласка — благодать — для спасіння конче потрібна.
Без віри наша молитва не має сили. Послухайте оповідання Бруно Ферреро.
В одній місцевості довший час не було дощу. Все, що так гарно росло на полях, почала сохнути. Кожного ранку люди з надію дивилися на небо, але там не було жодної дощової хмаринки. З розпачем вони думали про втрату урожаю. Тоді люди вирішили просити священика відслужити молебень, щоб нарешті випав дощ. Священик погодився.
Другого дня всі жителі села були в церкві. Священик з подивом розглядав різні предмети, які люди поприносили з собою до церкви: молитвеники, розп’яття, образки, Біблії. І тут його погляд зупинився на маленькій дівчинці, яка стояла попереду і тримала в руках велику червону парасолю.
А тепер скажіть мені: всі молилися? Так. А хто молився з вірою?
Так, тільки одна дівчинка, бо вона вірила, що дощ буде насправді падати і їй буде потрібна парасоля. Ось чому віра для християнина є такою важливою.
Ми з вами вже багато дізналися про Бога. Він є добрий, люблячий, завжди чекає на Своїх дітей. І ми не раз обіцяли, що не покидатимемо нашого Небесного Отця, що будемо добрими, люблячими, негнівливими, незаздрісними — будемо схожі на Нього, але чи завжди ми дотримуємось нашої обіцянки? Ні. Для того щоб не втратити Своїх дітей, Бог установив таїнство покаяння, в якому ми повертаємося до Бога, як блудні сини.
Прослухування аудіозапису.
Жив собі якось один чоловік і мав він двох синів. Жили вони в достатку: мали гарний будинок, велике поле, багато робітників — нічого їм не бракувало, все в них було. Та одного разу молодший син сказав: «Батьку, поділи між мною та моїм братом маєток та гроші. Я візьму свою долю і піду, помандрую собі, бо тут мені щось нудно». Батько не хотів відпускати свого сина, бо дуже його любив і знав, що буде сумувати без нього. Але син наполягав, і батько віддав йому частку. Син пішов з дому.
Ось, нарешті, можна робити все, що заманеться. Хлопець має купу грошей, не треба ні про кого дбати, лише про себе. Знайшлися друзі, з якими він весело проводив час, подорожував, весело забавлявся. Але гроші скінчилися і не стало друзів. Він залишився один. Нікому допомогти. Його одяг став схожим на лахміття, його мучив голод і він скрізь шукав роботу, але його довго не приймали. Аж нарешті, запропонували йому годувати свині. Хлопець уже так виснажився, що готовий був їсти свинячий корм, і тоді він задумався: «Що зі мною сталося, на кого я став схожим? Я маю щось змінити. Повернуся додому! Я буду просити вибачення у батька і скажу, що буду працювати в нього як звичайний робітник».
А батько щодня виглядав свого сина. Він здаля ще впізнав в обдертому одязі вкрай виснаженого хлопця. Це був його син, якого він так любив! Він повернувся! Батько обіймав його, цілував, а хлопець крізь сльози промовляв: «Тату, прости мені за все, я згрішив…». Батьковій радості не було меж! Він зібрав усіх і сказав: «Приготуймося святкувати — ось мій син, що був пропав, повернувся до мене!»
Ця притча, яку розповів Ісус Христос, насправді розповідає нам про доброго Бога-Отця, який все прощає, пригортає до Себе, називає Своїм сином чи донькою.
Хай би що — пробачте
Ви без зайвих слів,
І не лише друзів — але й ворогів.
Ближнім помагайте,
Ворогів любіть.
Помсту не плекайте,
Злості не носіть.
Хай у вас побачать
Господа Христа,
Буде серце чистим,
Чистими — вуста.
Щиро віддавайте
Все, що Бог дав вам.
Що Христос — у серці,
Доведіть життям.
Нам важко іноді прощати тих, хто нас образив, і ми не прощаємо. Але Бог прощає завжди. Ось що говорить про це давня легенда.
В Іспанії в одній церкві є старовинне розп’яття. Воно дивне тим, що права рука Христа звисає. Чому? Передання оповідає, що біля ніг цього розп’яття одного разу сповідався великий грішник. По сповіді священик каже до нього: «Я тебе відпускаю, але більше не гріши». Чоловік пообіцяв поправитись і пішов.
По якімсь часі він знову згрішив і з жалем приходить до сповіді. Цим разом священик, вислухавши його нові гріхи, каже: «Для тебе нема поправи». Грішник проситься, що він має добру волю, але ще немічний, ще не може опертися спокусі до гріха. Сповідник, перехрестивши його, дає відпущення, але рішуче заявляє, що це вже востаннє.
Минув довший час. Грішник знову грішить і знову приходить на сповідь.
«Цим разом для тебе немає прощення», — каже священик і встає, щоб іти. Та на хресті в цей час почувся ніби плач і схлипування. Христові груди ожили. Права рука відірвалася від хреста, перехрестила грішника і почувся голос: «А Я тобі прощаю, бо ти Мені так дорого коштував».
Людська злоба і гріхи мають межі, та Боже милосердя безмежне.
Боже милосердя таке велике, що у вічності не збагне його жоден розум: ні людський, ні ангельський. Тому користаймо з цього Божого милосердя, приходячи до Ісуса у святій тайні покаяння.
Дівчинка читає вірш.
У найкраще плаття одягнуся,
Гарну стрічку заплету в косу.
Я іду сьогодні до Ісуса
І любов свою Йому несу.
Ой, зайди, Ісусе милий,
В серденько моє.
Хоч маленьке, та для Тебе
В ньому місце є.
Хай радіють брат, татусь, матуся —
День причастя першого прийшов,
Я іду сьогодні до Ісуса
І несу Йому свою любов.
Хай радіють ангели на небі,
Бо сьогодні ще одно дитя
Йде, Ісусе, з радістю до Тебе,
Щоб з Тобою бути все життя.
Отже, що нам потрібно зробити для доброї сповіді? — Приготуватися.
Мабуть, від дитячих років ви зауважили, що перед великими святами вдома завжди влаштовують генеральне прибирання помешкання. Тоді переміщують меблі, дістаються до найнеприступніших куточків кімнати, полюють на павуків, безжально викидають мотлох.
Підготовка до сповіді чимось нагадує таке прибирання. У нашій душі також є свої темні куточки, де накопичуються непотріб злих учинків, поганих звичок, недобрих думок. Тому потрібно ретельно оглянути свою душу, адже ми готуємось прийняти у святій тайні причастя в своє серце найпочеснішого і найжаданішого гостя — Ісуса Христа. І для цього треба виконати умови доброї сповіді.
1. Зробити іспит совісті, тобто пригадати собі свої гріхи.
2. Жалувати, що ми тими гріхами зневажили Бога.
Жаль за гріхи може бути досконалий і недосконалий. Недосконалий жаль походить зі страху перед Божою карою.
Досконалий жаль походить з любові до Бога (коли хтось кається, що образив своїми гріхами Бога — своє найбільше добро. Це є жаль розбійника праворуч Христа на Голготі і він повністю очищує душу людини, яка кається від гріхів, навіть якщо в даний час немає священика (в хвилі смерті).
Цей жаль дуже важко в собі збудити, бо диявол підшіптує нам, що Бог не дав нам такого добра, як іншим, що ми не маємо модного одягу, персонального комп’ютера, а в наших батьків нема дорогого автомобіля, бо в багатьох з нас немає тата чи мами, а чи й обох батьків. Але огляньтеся довкола і ви побачите, що є багато людей, яким Бог не дав того, що ми маємо і не цінуємо.
Тож потрібно перепросити Бога за те, що ми не були вдячні за те, що Він нам дав. І для цього потрібно збудити в своїй душі досконалий жаль за гріхи.
3. Постановити не грішити більше.
4. Визнати перед Богом свої гріхи.
5. Подякувати Богові за Його любов, за те, що Він простив нас.
Ось послухайте кілька молитов і виберіть собі молитву до душі.
Прослухування аудіозапису.
МОЛИТВА ЛЮБОВІ
Ісусе, радіє моє серце, бо Ти зі мною, я дуже Тебе люблю. Люблю своїх тата і маму, своїх рідних і друзів. Люблю, Ісусе, цей світ: це ласкаве сонечко, співучу пташку, пахучу квітку. Усе і всіх люблю.
МОЛИТВА САМОПОСВЯТИ
Я хочу, Ісусе, щоб думки мої були завжди з Тобою, хочу завжди Тебе любити, слухати Твоє Слово, промовляти молитви, допомагати ближнім, шукати дорогу, яка веде до Тебе.
МОЛИТВА ЗА СЕБЕ
Знаю, Ісусе, що маю багато навчитись, але вірю, що Ти будеш моїм найкращим приятелем, учителем, провідником.
Тому прошу: допоможи мені, Ісусе, любити кожен новий день, кожну тиху ніч, маму і тата, сестричку (брата), усіх моїх рідних і друзів, і всіх, кому потрібна моя любов.
Дорогий Ісусе, я хочу бути Твоїм світлом і любов’ю для інших.
Підкажи мені, Ісусе, як допомогти хворому другові, старенькій бабці, пораненій пташці, усюди і всім, кому потрібна моя допомога.
Навчи мене, Ісусе, як прощати всім, хто мене скривдив, бо я хочу, щоб Ти тішився мною. Поможи мені бути щасливим (-ою) з усіма, кого люблю, і щоб усі були щасливі зі мною.
МОЛИТВА ЗА ІНШИХ
Цей світ, який Ти створив, Господи, такий великий, гарний, такий веселий, та іноді він буває сумний, а деколи й нещасний. Але я вірю, Боже, що Ти бачиш і знаєш усе.
Тому прошу: дай здоров’я мамі й татові, які подарували мені життя і любов. Дай щастя всій моїй родині, моєму містові (селу), моїй країні.
Допоможи зберегти цей чудовий край, у якому ми живемо.
Учини так, щоб погані люди виправились, щоб маленькі діти не залишались без батьків. Потіш тих, у кого трапилось нещастя, хто захворів чи посумнів. Зроби так, щоб люди один одного полюбили, так як Ти нас учив, щоб жили разом у мирі. Нехай Твоя ласка буде з усіма людьми.
Знову подивіться на свічки. Ісус говорив про себе: «Я — Світло для світу». Водночас і про нас, Своїх учнів, казав: «Ви — світло світу».
…Перед нами постійно
ставиться питання: ти з
Христом чи проти Нього?
Навіть у найдрібніших речах:
ти готовий брехати? Ти готовий
обдурювати зі страху, ради
вигоди?.. Якщо ти готовий це
робити, ти не учень Христа. Ти
готовий забути потребу іншої
людини, тому що вона тобі
невигідна або вимагає від тебе
зусиль, які ти не готовий
віддати? Ти не учень Христа…
Бути учнем Христа не означає
весь час здійснювати якісь
героїчні вчинки, це означає
не соромитися свого звання
християнина, бути готовим
перед людьми сказати: «Так, я
Христовий; якщо ви хочете
мене відкинути — відкидайте,
але я не відійду від Христа для
того тільки, щоб залишитися з вами».
Отож, бути учнем Ісуса — означає горіти. Це важко. Не перечу — бувають різні дні й не завжди моя свічка горить чистим полум’ям, часто коптить, іноді гасне… Але я точно знаю, що тоді, коли я йду за Ісусом, я можу бути іншою, можу бути хоча б маленькою іскоркою, що дає іншим світло й тепло.
Помолімося разом. «Дорогий Ісусе! Допоможи нам нести Твої пахощі всюди, куди йдемо. Наповни наші душі Своїм духом і Своїм життям. Увійди в нас, опануй нашим єством, щоб наше життя було лише відображенням Твого.
Світи через нас. Світи в нас. Нехай кожний, із ким ми заговоримо, відчує Твою присутність у наших душах. Нехай підніме він голову і не бачить більше нас, а бачить тільки Ісуса. Будь з нами, і ми почнемо сяяти. Твоїм світлом сяяти і бути світлом для інших. Дай нам проповідувати Тебе без слів, самим прикладом, впливом справ своїх, любов’ю до Тебе, що б’є через вінця наших сердець. Амінь».
Вихователь. Спілкування наше завершується, тому виберемо, хто сьогодні був найактивнішим на занятті, той і погасить усі свічки.
Хлопчик гасить свічки й читає вірш.
Я тихо в капличку свою зайду
І руки в молитві складу:
«Ісусе мій рідний, Тебе я люблю
І чистої віри у Тебе прошу».
І ось на вівтар поклали причастя,
Я хочу Ісуса чимшвидше прийняти.
І радості, щастю не має вже меж:
Ісус прийшов до дітей із небес.
І сонечко сяє — скрізь віра палає.
Ангели грають на арфі своїй,
І діти виходять щасливі і раді,
Що Бога мають у серці своїм.
Вихователь. Ми загасили свічки, але пам’ятаймо про світло і тепло присутності Бога між нами. І несімо це світло у своїх серцях.
Дякую всім за спілкування.