Тетяна Зінько народилася 1987 р. у місті Коломия Івано-Франківської обл. Закінчила Києво-Могилянську академію. За фахом — філолог (українська мова та література). За віросповіданням — греко-католичка. Працює в Коломийському НВК № 9 «Школа-природничо-математичний ліцей».
Вірші почала писати порівняно недавно: в кінці 2011 р., але вже має кілька опублікованих збірок для дітей: «10 Божих заповідей у віршах», «Я люблю свою родину», «7 Святих Таїнств» тощо.
Любить читати, студіює іноземні мови, займається рукоділлям, виховує сина.
Молитва учнів
Навчальний вже рік розпочався у школі,
Зустріли ми знову всіх друзів своїх.
І різних предметів ми маєм доволі:
Цікавих, звичайно, хоча й не легких.
Країною Знань будем ми мандрувати
І кожного дня дізнаватись нове.
Та всі ці знання є нічого не варті,
Якщо у серденьку Ісус не живе.
Тому ми завзято молитися будем
До Тебе, Спасителю наш дорогий,
Щоб виросли мудрі і чесні з нас люди,
Щоб нас не здолали гріхи-вороги.
Усіх бережи нас, Ісусе наш рідний,
Усім поможи свою стежку знайти.
І сили нам дай в непростому цім світі
До Тебе зуміти любов зберегти.
Шануймо батьків
«Слухай, мій сину, настанови батька твого; не відкидай поучування матері твоєї»
Пр. 1:8.
Батьків своїх не ображаймо,
Їм злі слова не говорім,
Батьків шануймо й поважаймо,
Всім серцем, щиро їх любім!
І кожен хай шанує маму,
Бо мати — рідна і свята.
А скільки сили в собі має
За нас її молитва та!
Шануймо, дітки, свого тата,
Бо він би все для нас віддав.
Господь нам буде помагати:
Його про це татусь прохав!
Тож поважаймо тата й маму!
Це, друзі, істина стара.
Вони нас люблять до нестями
І нам бажають лиш добра.
Засторога
«Є шість речей, що Господеві огидні, ба й сім, що для душі його осоружні: горді очі, язик брехливий, руки, що кров безвинну проливають, серце, що кує лихі задуми, ноги, що біжать до зла швидко, фальшивий свідок, що дихає брехнею, та той, що між братами сіє чвари»
Пр. 6:16-19.
Є сім речей, що Господу огидні.
Це горді очі і язик жорстокий,
Накликати на тебе можуть злидні,
Які штовхнуть тебе на дно глибоке.
Це серце, що лихе й завжди підступне,
Це руки ті, що коять лиш погане.
А ноги, що біжать до зла, — наступне,
Що робить Богові болючі рани.
Брехливі свідки й ті, хто чвари сіє.
Усе, що є лукаве й неправдиве,
На людські душі так погано діє,
Що робить їх сумних і нещасливих.
Пильнуй свої уста
«В багатомовності гріха не бракуватиме; хто стримує язик, той розумний»
Пр. 10:19.
Хто стереже свої уста,
Свою той душу вберігає.
Яка ж це істина проста!
Він потім тяжко не страждає.
Язик — це лютий ворог, так!
Він лиха може наробити.
Когось образити мастак,
І оббрехати, і зганьбити.
І тайну видати чужу,
І за спиною насміхатись,
І перейти якусь межу…
У язика все може статись.
Тож стережи уста свої,
Перш ніж хотів би щось сказати!
Не доведеться хай тобі
Про щось потому жалкувати.
Добра старість
«Старих окраса — їхній сивий волос»
Пр. 20:29
Волосся сиве — старості окраса.
Добро і зло вже спізнано сповна.
Бо ж досвід здобувається не зразу,
Для цього днина пройде не одна.
Стара людина — мудрістю багата,
Пораду цінну може дать синам.
Не можна старість батька зневажати,
Вона хай буде гідна, не сумна!
Шануймо старість, діти і онуки,
Бо теж колись ми станемо старі.
Образ не треба, гніву і розлуки,
Живіть із Богом в мирі та добрі!
Господь так сильно полюбив наш світ
Господь так сильно полюбив наш світ,
Що нам віддав Ісуса — Свого Сина.
Хоч люд грішить вже стільки сотень літ,
Не хоче Бог, щоб хоч один загинув.
Він захотів усіх людей спасти,
Він дав нам шанс на краще все змінити.
А як же любить нас Господь Святий!
Не можемо собі ми уявити.
Він любить всіх без винятку людей,
Які би вчинки злі ті не робили.
Лиш Бог до щастя людство приведе
І хоче, щоб воно жило у мирі.
Приймім любов від нашого Творця,
Спізнаймо ласку всю Його й турботу.
Вгору до Нього піднесім серця
Й подякуймо за всі Його щедроти.