В останні дні зими було по-весняному тепло. Дерева в саду не могли зрозуміти, куди поділася Зима з лютневими тріскучими морозами. Стара Яблуня дбайливо вчила своїх діток, молоденьких гілочок: «Постривайте, не піддавайтеся на принаду тепла. Якщо не послухаєтеся мене, зимове тепло обдурить вас. Прийде Зима, і тоді ніхто вже не побачить ваших ніжних пелюсточок і наливних яблучок».
Гілочкам дуже хотілося розцвісти, але вони терпляче очікували приходу Весни. Одна з них була дуже цікава. Їй так кортіло першою побачити Весну, що вперта Гілочка витягнулася вище за всіх. А тепер вона в піввушка слухала маму. Коли ж повіяв теплий Вітер, вона першою почула його! Вітер наспівував їй дивовижні пісні про блакитне море, чайок, ласкаве сонце. Заслухавшись, неслухняна Гілка й не помітила, як тріснули бруньки, як з’явилися ніжні бутончики. Вона єдина на всьому білому світі зацвіла в лютому! Цього не можна було не помітити: нею захоплювались усі! Уперта Гілочка із задоволенням ловила кожне слово й… цвіла.
Підступний Вітер приніс цю свіжу новину заснулій Зимі. Та не витримала такої зухвалості! Лютий — її законний час! Вона по-хазяйськи пройшлася садом, труснувши білосніжною шаллю. І закружляли в сніжному танку невагомі Сніжинки. За мить увесь сад був одягнений у витончене мереживне вбрання. А яблунева квіточка замерзала, і ніхто не міг їй допомогти. Вечоріло. Уночі на сад зненацька опустився густий Туман. Він пошкодував бідненьку й урятував від холоду, надійно закутавши своїм плащем. Минав останній день зими…
Уважний читач, звичайно, зрозумів натяк, адже ми знаємо, Кого ми очікуємо так давно й з таким нетерпінням. Христос не забариться.
Валентина Грек