«І учні вернулися знову до себе.
А Марія стояла при гробі
назовні та й плакала…
Говорить до неї Ісус:
“Не торкайся до Мене,
бо Я ще не зійшов до Отця”»
Ів. 20:10–11, 17
Останнім часом, читаючи Євангеліє, я почала стежити за тим, як Христос будував стосунки з людьми. І помітила одну закономірність — для Нього не існувало дрібниць. Уявляєш, жодної! Для Господа все було важливим!
Новий Завіт розповів мені історію, яка відкрила мені очі. Вона — про Марію Магдалину. Уяви собі ранок, сповитий у сиву шаль туману… Жінку, що стоїть біля порожньої гробниці, у якій поховали Ісуса Христа; пелени, які ще донедавна обвивали святе тіло; учнів, Петра та Івана, котрі прибігли й утекли назад, боячись, щоб їх хтось, бува, не побачив…
Раптом до жінки підходить Ісус і запитує, чому вона плаче. Та пояснює, що хтось забрав тіло Вчителя й вона не знає, де Його поклали. Він, бачачи її жіночий розпач, відкривається їй, стає Тим, Якого вона впізнає, Котрого знала раніше. Марія хоче обійняти, не вірячи власними очам. Адже таке диво вона бачить уперше! Її Равуні — живий! Але ж був мертвий! Однак — живий! Думки й почуття суперечать одне одному. А руки шукають дотику: «Невже?»
Ісус просить, щоб Марія не доторкалася до Нього. Чому? Ти ж не привид? Не ілюзія? Ти Той Самий? Живий! І Він пояснює: «Я ще не зійшов до Мого Отця».
«Господи Ісусе! По дорозі на небо, з безодні смерті до вічного сяєва неба Ти зупинився на землі, щоб заспокоїти засмучену жінку. Ти ж ще не з’явився перед Лице Свого Батька, Отця світів! Невже для Тебе людина така важлива?» — питаю боязко, несміливо, опустивши голову й заховавши обличчя. І чітко бачу, не у видінні, не на картині, і не уві сні, а на яву — небайдужа!
Після Свого тріумфального, переможного, незбагненного і єдиного воскресіння Ти звертаєш Свій погляд знову на людину. Невже Ти не міг з’явитися Марії Магдалині декількома годинами пізніше, тоді, коли учням? Тобі так болять сльози жінки? Для Тебе це не дрібниця?
Так, вона не побоялася великого каменя біля входу в печеру, не втекла разом з учнями, не злякалася римських вояків. Це плата за її вірність? Чи це Твоя милість? Що це, Господи?
Святі хвилини. Святі розмови. Святі дрібниці. Розуміння цього додає віри та сили. Його уваги вистачить на всіх. Чуєш, на всіх! Для Господа все, що пов’язане з людиною, — не дрібниця. У лексиконі Його любові нема такого слова!..
Олена Медведєва