У них було багато спільного, хоча їх розділяло не мало не багато – три тисячоліття. У молодому віці вони отримали гарне виховання, хорошу освіту й необмежену владу, але ні один не дожив до глибокої старості. З їхніми іменами пов’язані важливі державні реформи, однак вони довго не проіснували. Кожен із них мав особисту зустріч з Богом, але не встояв перед жіночою спокусою.
Але один досягнув піку слави й зрадив Того, Хто його так рясно благословив. Другий звернувся до Всевишнього у хвилини розпачу й приниження і був урятований і звеличений.
Цар Соломон
Соломон – наймогутніший, наймудріший і найбагатший цар давньої держави Ізраїлю. Ім’я Шломо (Соломон) в івриті походить від кореня «шалом» — «мир», а також «шалем» — «досконалий», «цілісний». Соломон народився за тисячу років до Різдва Христового і був улюбленим сином царя Давида та Вірсавії. Пророк Натан, за словом Господнім, дав йому ще одне ім’я – Єдід’я (улюблений Богом). Кажуть, що саме Натанові Давид доручив виховання свого спадкоємця.
Прохання, що було до вподоби Богові
Про дитинство Соломона нам мало відомо. Оскільки Давид дуже любив свого сина, залишив йому важливі духовні заповіти й практичні доручення, виконання яких вимагало великого розуму й знань, можна припустити, що Соломон був добре вихований і достатньо освічений. Щоправда сам він не вважав цього достатнім і згодом просив у Бога мудрості для керування державою. За це упокорення отримав особливе Боже благовоління. «І сказав Бог до нього: «За те, що просив ти цю річ, а не просив для себе днів довгих та багатства, і не просив душ ворогів своїх, а просив собі розуму, щоб уміти судити, то ось зроблю Я за словом твоїм, ось Я даю тобі серце мудре та розумне, так що такого, як ти, не було перед тобою й не встане такий, як ти, по тобі. А також те, чого не просив ти, Я даю тобі: і багатство, і славу таку, що такого, як ти, не було перед тобою й не буде нікого серед царів усе життя твоє. А якщо ти ходитимеш Моїми дорогами, щоб дотримувати постанови Мої та заповіді Мої, як ходив був батько твій Давид, то продовжу дні твої!» (1 Цар. 3:11-14). На жаль, остання обітниця не здійснилася в житті Соломона, оскільки він порушив Божу умову. Більшість істориків схиляється до думки, що Соломон прожив менше 60 років, дехто навіть стверджує, що 52.
Невдала спроба захопити владу
Початок царювання Соломона був доволі драматичним. Коли Давид постарів, його син Адонія, який після смерті Амнона й Авесалома став старшим із царських синів, задумав захопити владу ще за життя батька. Очевидно, він знав, що цар обіцяв престол своєму улюбленцеві Соломонові, і хотів випередити свого суперника. Формальне право було за ним, тому його підтримали впливовий воєначальник Йоав і первосвященик Евіятар, а ось пророк Натан і священик Садок були на боці Соломона. Для когось право старшинства перевищувало волю царя, і заради торжества формальної справедливості вони перейшли на бік опозиції. Інші вважали, що оскільки Адонія не був перворідним сином Давида, то цар має право віддати престол, кому забажає, навіть своєму молодшому синові Соломону.
Адонія влаштував великий бенкет для своїх прихильників, де планував оголосити себе царем. Але в цей час у Єрусалимі, біля потоку Ґіхон за волею царя Давида і з участю священика Садока та пророка Натана на царство був помазаний Соломон. З музикою, співами і вигуками «Хай живе цар!» народ супроводжував його до палацу. Дізнавшись про це, Адонія дуже злякався і просив у Соломона помилування. Той пообіцяв йому безпеку за певних умов. Але Адонія не полишив своїх намірів стати царем, тому невдовзі загинув, як і його головні прибічники.
Незліченні багатства Соломона
Соломон успадкував від свого батька Давида велику державу, він «панував над усіма царствами від Річки аж до филистимського краю та аж до границі Єгипту» (1 Цар. 5:1). Завдяки даній Богом мудрості і завдяки тому, що царювання його було мирним, він зберіг і примножив здобутки Давида. Плоди благословенної Богом сільськогосподарської праці й тваринництва, податки переможених сусідніх народів, прибутки від торгівлі, дарунки гостей, придане численних дружин щедро поповнювали царську скарбницю. Він мав флот у Індійському океані, який за одну морську подорож приносив 400 талантів золота, а інший — у Середземному морі, що забезпечував країну цінними металами. «Царі Таршішу та островів дадуть дари, принесуть царі Шеви та Севи дарунки!» (Пс 71:10). З різних країн і міст у великих кількостях привозили золото та срібло, слонову кістку, дерево, тканини, коней, екзотичних тварин, прянощі тощо.
Його багатства стали такими великими, що срібло в Єрусалимі прирівнювалося до каміння, а кедри стали рівноцінними сикоморам. Царювання Соломона вважали золотим віком єврейської історії.
Будівництво та освячення храму Богу Всевишньому
Під час свого царювання Соломон збудував багато чудових будівель, найвеличнішим, звичайно, був храм єдиному живому Богові Єгові. Намір збудувати храм першочергово з’явився у царя Давида, але Господь сказав йому: «Не збудуєш ти храма для Мого Ймення, бо багато крові пролив ти на землю перед лицем Моїм! Ось народиться тобі син, він буде муж мирний, і Я дам йому мир від усіх ворогів його навколо, бо Соломон буде ім’я йому, і Я дам на Ізраїля за його днів мир та тишу. Він збудує храм для Мого Ймення» (1 Хр. 22:8-10). Храм будували 7 років, і близько 960 р. до Р. Х. відбулося його освячення: перенесення ковчега завіту, тисячні жертвоприношення, урочиста молитва царя. Соломон палко прохав Божої присутності і благословення цієї будівлі й усього, що там відбуватиметься. «А коли Соломон закінчив молитися, то зійшов огонь із небес, поїв цілопалення та жертви, а слава Господня наповнила храм той!» (2 Хр. 7:1).
Мудрість і літературна спадщина Соломона
Діяльність Соломона була різноманітною. «Він проказав три тисячі приказок, а пісень його було тисяча й п’ять. І говорив він про дерева, від кедру, що на Ливані, й аж до ісопу, що росте на стіні. І говорив про худобу, і про птаства, і про плазуюче та про риб» (1 Цар. 5:12-13). Соломон був автором Книги приповістей Соломонових, Книги Еклезіястової (або Проповідника), Пісні над піснями, а також декількох псалмів, що були написані під натхненням Святого Духа й увійшли до складу Біблії.
Цариця Шеви приїхала, щоб подивитися, чи правду говорять про мудрість Соломона. Побачивши Єрусалим і переконавшись у мудрості царя, вона благословила Бога Ізраїлю, Який настановив Соломона царем.
Безумний вчинок наймудрішого царя
На жаль, останні роки царювання Соломона суттєво відрізнялися від попередніх. Надзвичайна розкіш у царському палаці, де весь посуд був виготовлений із золота, де щоденно використовували величезну кількість провізії, утримання десятків тисяч коней, – усе це мало поганий вплив на нього. До цієї розкоші належав також величезний гарем – 300 дружин і 700 наложниць. Закон забороняв цареві заводити багато коней, брати численних жінок і накопичувати багато срібла та золота (Повт. Зак. 17:14-20). Наймудріший із царів, переступивши всі пункти цього закону, учинив як один із безумних.
Він забув про Царя Небесного, не дослухався застережень, які чув двічі під час особливих з’явлень йому Господа (після молитви з проханням про мудрість і після освячення храму), захопився зовнішнім блиском свого царства, відхилився від дороги свого батька Давида і, що найсумніше, був уведений своїми численними жінками в ідолопоклонство. Задовольняючи їхні бажання, він дозволив, а згодом і сам схилився до поклоніння Астарті, богині сидонській, і Мілкому, мерзоті аммонітській. Як результат, ще за життя Соломона його царство почало зазнавати різних випробувань і потрясінь. А самому Соломонові Бог звістив, що забере царство від його сина і віддасть іншому, залишивши дому Давидовому владу лише на Юдеєю.
Підсумок життя
У Слові Божому ніде прямо не сказано про покаяння Соломона. Ми можемо лише сподіватися, що докори з уст пророка та різноманітні випробування останніх років царювання мали на нього позитивний вплив. Господь обіцяв Давидові, що Він буде батьком для його сина, і «коли він скривить дорогу свою, то Я покараю його людською палицею та поразами людських синів. Та милість Моя не відхилиться від нього, як відхилив Я її від Саула, якого Я відкинув перед Тобою» (2 Сам. 7:14-15). Однак наслідки його гріха для ізраїльського народу були надто плачевними.
Цар Соломон царював сорок років. У Книзі Еклезіястовій, написаній в останні роки життя, він стверджує, що направду зрозумів суєтність усього земного, усіх принад світу і всіх земних трудів і людських зусиль, а тому радить лише в Бозі та виконанні Його заповідей шукати справжнє щастя і заспокоєння. «Підсумок усього почутого: Бога бійся, й чини Його заповіді, бо належить це кожній людині! Бо Бог приведе кожну справу на суд, і все потаємне, чи добре воно, чи лихе!» (Екл. 12:13-14).
Минали роки. Народжувались і помирали цілі покоління, повставали й занепадали царства, як і раніше, точилися війни, люди грішили і страждали. Істинними залишалися слова Соломона, що «людське життя – це марнота і ловлення вітру». Проте дещо змінилося.
Між епохою царя Соломона і царя Олександра, про якого ми зараз говоритимемо, доленосною віхою повстав Голгофський хрест, а на ньому табличка з нашвидкуруч зробленим написом «Ісус Христос – Цар юдейський».
Саме Йому, Цареві Небесному, належить уся влада на небі і на землі.
Не князі, царі та імператори вершать долі світу, а Він – смиренний Слуга Божий, який виконав волю Отця до смерті хресної і став нашим Спасителем і Господом.
Цар Олександр
З 1801 по 1825 р. володарем величезної північної імперії – Російської держави – був цар Олександр I.
У сім’ї за життя його називали ангелом, після смерті – благословенним. Про його роль в історії Росії сперечаються досі. Чудово вихований, добре освічений, високий, стрункий, голубоокий, завжди вишукано одягнений, надзвичайно люб’язний і приємний у спілкуванні. Його вважають одним із найінтелігентніших російських царів.
Улюблений онук імператриці Катерини II
Олександр I, старший син великого князя Павла Петровича та його дружини Марії Федорівни, народився в грудні 1778 р. Відразу ж після народження його відібрали в матері, і вихованням хлопчика зайнялася бабуся – імператриця Катерина II, вбачаючи в ньому наслідника престолу, продовжувача її політики. У честолюбних мріях уподібнювала його до Олександра Македонського.
Однак юний Олександр зовсім не прагнув влади, він визнав батька законним государем і шанував його, хоча той був жорстоким тираном, який довів країну до такого хаосу, що більшість людей вважали його божевільним. Одного разу, коли Олександр зайшов до батька і схилився на коліна перед престолом, той по-звірячому штовхнув його ногою в обличчя. Це був типовий для нього напад неконтрольованої жорстокості. Подібне ставлення до оточуючих викликало не лише страх, але й ненависть. У результаті палацового перевороту цар Павло Петрович був убитий, а на престол зійшов 22-річний Олександр. На той час він уже був одружений з принцесою Єлизаветою Олексіївною, тендітною жінкою, яка мала розкішне волосся і лагідну вдачу.
Розчарований реформатор
Ще за життя батька, весною 1796 р., Олександр писав своєму другові Віктору Кочубею: «Моє становище мене зовсім не задовольняє, воно надто блискуче для мого характеру, якому до вподоби тиша й спокій. Придворне життя не для мене, я завжди страждаю, коли змушений з’явитися на придворну сцену і кров псується в мені від тієї підлості, яку бачу навкруги і яка вчиняється заради зовнішніх відзнак, які, на мою думку, і мідного гроша не варті. Я відчуваю себе нещасним у товаристві таких людей, яких не бажав би бачити навіть своїми лакеями, проте вони посідають тут чільні місця. Вони гордовито поводяться з тими, хто нижчий від них, і плазують перед тими, кого бояться».
Тому своє правління Олександр розпочав як великий реформатор. Він звільнив попередніх міністрів і зібрав навколо себе молодих друзів-інтелектуалів. У їхніх планах була відміна кріпацтва, розвиток освіти й культури, різноманітні кроки, які мали перетворити відсталу Росію в передову державу. Але більшість із них залишилися мріями, хоча й довго та старанно обговореними. Розчарувавшись у своїх здібностях керувати державою, Олександр усунувся від політичних справ і зосередив свою увагу на… коханці. Нею стала перша красуня при дворі – княгиня Марія Наришкіна, а законна дружина Єлизавета довгі роки усамітнено жила в палаці й з’являлася лише на офіційних церемоніях.
Невдалі воєнні кампанії молодого імператора
З плином часу Олександр усе більше звикав до імператорської влади і все частіше виявляв самовпевненість і зарозумілість. Він часто з’являвся на людях у блискучому мундирі Головнокомандувача імперською армією і витрачав багато часу, аби покрасуватися своїм високим становищем. Коли ж це набридло, вирішив розширити свою глядацьку аудиторію й зайнявся дипломатією.
Однак царювання Олександра I не було мирним. Росія вела війни з Іраном і Туреччиною, та головним ворогом була Франція. Молодий цар зумів переконати Австрію і Прусію об’єднати зусилля у протистоянні армії Наполеона – імператора Франції й покорителя Європи. Однак коли справа дійшла до практичних дій, Олександр нічого не зробив для того, щоб забезпечити свою армію належним озброєнням, навчанням і дисципліною. У 1805 р. в битві під Аустерцілом російська армія зазнала поразки, а сам Олександр ледь не потрапив у полон. Невдалими були й воєнні кампанії 1806-1807 рр., після чого Олександр був змушений укладати невигідний для Росії мирний договір з Наполеоном.
Початок духовних пошуків
Повернувшись у Санкт-Петербург, розбитий і пригнічений, він раптом побачив усю потворність свого життя: марнославство, аморальність, егоїстичну порожнечу своїх амбіцій. Роздумуючи про це, він зацікавився змінами, які відбулися в житті його друга князя Голіцина, якого він призначив міністром духовних справ, хоча той був відомий своєю скандальною поведінкою, а не християнськими чеснотами. Виявилося, що після того як цар практично призначив його головою Російської Православної церкви, він почав відчувати докори сумління щодо свого розпусного способу життя і заради цікавості почав читати Євангеліє. Читаючи, зрозумів усю серйозність того, що там написано, визнав себе безнадійним грішником в очах святого Бога. Невдовзі він публічно заявив, що пережив навернення, яке зробило його новою людиною.
Олександра дратували зміни, що відбулися з його другом. Одного разу той запитав царя:
– Чи читав ти коли-небудь Євангеліє?
– Ні. Я чув уривки, які читали в церкві, але сам не читав. Усе ніколи було.
Але тепер, принижений і публічно осміяний, Олександр почав потайки читати Біблію у своїй царській опочивальні. Невдовзі він написав князеві Голіцину: «Ця Книга, яку ти дав мені в руки, відкрила для мене новий світ». Так Олександр почав замислюватися про сенс життя і про вічність. Розпочався його духовний пошук.
Через втрати і поразки Бог упокорює серце царя
Приблизно в цей самий період в особистому житті царя сталася трагедія, яка ще більше примусила його думати про існування Бога і сенс життя. Його маленька донька, народжена принцесою Єлизаветою, захворіла й померла. Олександр зраджував дружині, але тепер спільне горе об’єднало подружжя, і цар, як ніколи раніше, почав усвідомлювати, що Хтось набагато вищий від нього, тримає ключі життя і вічності.
Наближався 1812 р. Над Росією знову замаячіла тінь Наполеона. Але цього разу Олександр серйозно готувався до війни. Це вже не був колишній гордий покоритель Європи, що прагнув власної слави. Це був мудрий чоловік, який добре володів собою, знав сувору ціну війні і готовий воювати не заради престижу, а для захисту свого народу.
І хоча війна була важкою, російським військам довелося залишити Москву і вона сильно постраждала від пожежі, війна в цілому завершилася великою перемогою.
Духовне народження на тлі палаючої Москви
Для Олександра пожежа і втрата Москви, гордості Росії, були не лише початком перемоги, але також привели до завершення його пошуків Бога. Він розумів, що здача Москви може привести Наполеона до поразки вже тому, що його армії доведеться залишатися в Росії до зими, і тоді немилосердні морози перекриють йому шлях до втечі. Так воно й відбулося. Але в духовному розумінні Олександрові стало зрозуміло, що ця ситуація ілюструє і його власний стан перед Богом. Через втрату Москви, серця Росії, країна буде врятована. Там само, якщо він залишить свою гордість і егоїзм, він буде спасенний Богом, – як це відбулося з князем Голіциним. Він зрозумів, що йому потрібно померти для свого попереднього життя. Він повинен скласти біля ніг Христа свою гордість, щоб Господь почув його благання про помилування.
Він згадав слова Христа: «По правді, по правді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе. Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою на цім світі, збереже її в вічне життя» (Ів. 12:24-25). Він чітко усвідомив, що нічим не може заслужити спасіння, що йому потрібно просто прийти до Бога з цілковитим розкаянням і залишити попередній спосіб життя і попередні бажання, які ним керували.
«Пожежа Москви освітила мою душу, і суд Божий на льодяних полях наповнив моє серце теплом вірою, якого я досі не відчував. Тоді я пізнав Бога. У мені визріла тверда рішучість присвятити себе і своє царювання Його Імені і славі».
Вперше в житті Олександр молився, по-справжньому упокорившись і розкаюючись, відчувши на собі правдивість слів Давида: «Жертва Богові – зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже!» (Пс. 50:19). Бог почув його молитву, і з цього моменту він вже не був людиною, яка шукає Бога, а чоловіком, який знає Спасителя й живе з Ним.
Перемога над Наполеоном
У березні 1814 р. Олександр вступав у Париж. Місто йому здали без бою. Він вирішив не мстити французам, оскільки був тепер не лише головнокомандувачем, але й християнином. Єдине, чого він вимагав, – це відправити Наполеона в заслання.
29 березня 1814 р. Олександр на чолі своїх військ молився на пасхальній службі на паризькій площі.
Імператор почав щодня читати Біблію і знаходити в ній утіху. Своєму другові і пораднику Голіцину цар написав: «Моя віра тепер стала щирою й палкою. Вона зростає з кожним днем, і я відчуваю таку радість, якої не знав ніколи раніше. Ось уже кілька років я шукав шлях. Читання Писання, яке я знав досить поверхово, принесло мені таку велику користь, що це неможливо висловити. Молися Всевишньому Отцю і Господу нашому Ісусу Христу, і Святому Духові… щоб Вони керували мною і утвердили на цьому єдиному шляху до спасіння».
Цар сприяє поширенню Слова Божого
Повернувшись додому і зайнявшись державними справами, Олександр поводився як нова людина. Він багато часу проводив у молитві, повністю відновив стосунки з дружиною. Вони вирішили відмовитися від розкоші й надмірності царського життя, змінивши місце проживання на простіше й спокійніше.
Цар захопився мріями про загальноєвропейську релігію і виявляв інтерес до різних християнських об’єднань: чеських моравських братів, англійських квакерів, учення містиків. З 1813 р. під патронатом государя розгорнуло свою діяльність засноване князем Голіциним Російське Біблійне товариство. Метою Товариства було поширення християнського вчення і забезпечення представників усіх християнських віросповідань Бібліями, донесення Божого Слова до азіатських народів Росії, що були магометанами та язичниками. З 1813 по 1826 рр. було видано більше 500 тисяч примірників Нового Завіту і Біблії на 41 мові.
Реформи Олександра I
Протягом останніх десяти років царювання Олександр I заснував так званий «Святий альянс» – систему вищої освіти в Росії, до якого входили сім великих університетів; він також створив систему з більш ніж 2000 місцевих шкіл, заснував 200 гімназій, відмінив кріпацтво в прибалтійських провінціях, створив державний зерновий фонд допомоги селянам, що постраждали від неврожаю, а також значно скоротив фінансування урядового апарату, щоб знизити найбіднішим верствам населення податковий тягар.
Ці реформи здавалися майже неможливими для тогочасної Росії, тому їхнє впровадження є свідченням того, яким великим співчуттям і силою волі володів навернений до Бога цар, що управляв країною, де не було жодного гідного міністра, який підтримував би його високі цілі і наміри.
За спиною Олександра урядові чиновники правили несправедливо і жорстоко, започаткували таємну поліцію і практикували шпіонаж для інтриг і захисту своїх інтересів. Але цар Олександр тепер уже не був частиною цього політичного середовища. Він мав характер християнина, віра якого походила з глибини серця. Він вільно спілкувався з людьми, цікавився життям християнських общин у великих містах Росії.
Цар-християнин помер в 1825 р., пройшовши шлях від гордині і невдач до покаяння і успіху, чим ще раз підтвердив біблійні слова: «Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас Свого часу повищив» (1 Петр. 5:6).
Шановний читачу, незалежно від того, на якому соціальному щаблі ви перебуваєте, Всемогутній Бог може «повищити» і вас до царського достоїнства. Ставши сином чи донькою Небесного Царя ви успадкуєте Царство Небесне вже тут, на землі. Тільки любіть Його від усього серця і залишайтеся вірними Йому завжди. «Але ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власності Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого» (1 Петр. 2:9)
Надія Доля
Джерела
Мастерс П. Люди особой судьбы. — Житомир: Издательский дом «Завет Христа», 2007. — С. 7–20.
Русские цари — Александр I Павлович. — Режим доступу: http://www.youtube.com/watch?v=lQ06ishq01A
Нюстрем Э. Библейский словарь. — С.-Пб: Логос, 1995. — С. 427–430.
Соломон. — Режим доступу: http://toldot. ru/tags/solomon/
Цар Соломон (Шломо, Сулейман). — Режим доступу: http://www. pravoslavieto. com/history/00/solomon/index. htm