Не завжди пошук золотої середини — це добре. Буває, що потрібно ствердити щось чітко й однозначно. Бог є, і це визнання, безперечно, не допускає жодних компромісів з атеїстичною позицією, що Бога немає.
Проте інколи пошук рівноваги — це не спосіб поступитися істиною, а спроба збагатити своє розуміння окресленої в дискусії теми, коли ми в «пошані випереджуємо один одного» (Рим. 12:10)й приймаємо інших християн, їхнє розуміння тієї чи іншої проблеми.
Є дві важливі теми, які навіть видатним богословам украй складно збалансувати: факт, що ми після гріхопадіння хоч і маємо цілковиту гріховність, усе ще є носіями образу та подоби Божої.
У чому проблема?
Богословам відомі давні єресі. Одна з них — пелагіанізм або напівпелагіанізм — стверджувала, що людина за своєю природою добра, прихильники такого погляду заперечували людську зіпсованість. Ця позиція нагадує гуманізм з його ідеєю духовної і моральної величі людини. Саме тому для богословів гуманізм із його постулатом про потенційну добрість людини, немов червона ганчірка для бика! Природно, що богословські застереження обґрунтовані. Адже, якщо дотримуватися гуманістичного погляду, сам процес набуття спасіння й вічних стосунків із Богом неможливий: навіщо тоді вмирав Христос, якщо ми за своєю природою добрі й спроможні жити так, щоб вразити Бога своїми моральними й духовними чеснотами? У нашій сфокусованості на духовній смерті людини ми ніби забуваємо, що створені за образом і подобою Божою, і навіть після гріхопадіння все ще є носіями Його образу.
Звісно, у цій публікації ми не зможемо примирити всі богословські традиції, утім звернемо увагу на руйнівні помилки гуманізму та спробуємо знайти, що Слово говорить із цього приводу. Підґрунтям для наших роздумів буде Псалом 8.
«…Господи, Владико наш, — яке то величне на цілій землі Твоє Ймення, — Слава Твоя понад небесами! З уст дітей і немовлят учинив Ти хвалу ради Своїх ворогів, щоб знищити противника й месника. Коли бачу Твої небеса, діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив, — то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш? А однак учинив Ти його мало меншим від Бога, і славою й величчю Ти коронуєш його! Учинив Ти його володарем творива рук Своїх, усе під ноги йому вмістив: худобу дрібну та биків, їх усіх, а також степових звірів диких, птаство небесне та риби морські, і все, що морськими дорогами ходить! Господи, Боже наш, — яке то величне на цілій землі Твоє Ймення…»
Складність розуміння гуманізму
Гуманізм змінюється. Але постійним є постулат про автономію (від грецьких слів «авто» і «номос», тобто «сам собі закон») людини. Безперечно, багато розчарувань для людства завдали лише останні сто років: страшні війни з жахіттям концтаборів, мільйони абортів, екологічні катастрофи, спричинені втручанням у природу і її нещадною експлуатацією — і все сталося у вік гуманізму, коли цінність людського життя начебто не піддається сумніву. Так, гуманізм — це надто широке поняття, різноманітне. Утім, дозвольте запитати: як сумістити всі ті декларативні постулати гуманізму про цінність людського життя і вражаюче їх заперечення в історії, приміром, за останні сто років? Може, уже час наважитися й піддати сумніву позицію гуманізму про сприйняття людського життя та досвіду лише на емпіричному рівні? Чи не настав час визнати: гуманізм навчає одного, ззовні нібито правильного, проте практичні наслідки цих ідей здебільшого катастрофічні! Отже, не варто за гарними словами ховати ідейну та практичну неспроможність гуманізму!
Нова духовність і заперечення традиційності
Сьогодні багато говорять про нібито неспроможність і застарілість традиційних (християнських) поглядів надати вичерпну відповідь на питання сьогодення, відтак триває невпинний пошук нового бачення світу, нових концепцій життя. Ця тенденція торкається багатьох сфер, а не тільки релігійної віри. У нашій християнській практиці це модифікується в позицію, що нам нібито соромно й боязко пояснювати проблемні питання за допомогою Біблії: це вважається надто традиційним, відтак — не сучасним. Окрім того, християнство ще й «дратує» світ тим, що стверджує й наполягає на унікальності шляху спасіння. Отож, пам’ятаймо, що існує боротьба «нової» толерантної духовності й традиційної — християнської.
Ми, християни, звикли вузько й поверхово сприймати гуманізм. Як це виявляється? Зокрема, гуманізм не сприймається на рівні богослов’я! Для нас зміст гуманістичних поглядів полягає в ствердженні потенційної добрості людини, а це кардинально заперечує вчення Біблії, тому ми, зрозуміло, відкидаємо вчення про добрість людини! Утім, враховуючи тенденції нової духовності, оновлений гуманізм говорить про зіпсованість суспільства, яка детермінує моральну й духовну зіпсованість людини. Відтак, гуманізм нової духовності пропонує пошук рішення цієї проблеми в самій людині. Іншими словами, людина сама по собі добра й невинна, проте зіпсоване суспільство виховує нас неправильно.
Для нас, християн, важливо усвідомити, що розуміння людської гідності цілковито залежить від нашого розуміння Бога. Гуманізм нової духовності запропонує однозначно інші й різноманітні відповіді на це питання, але в жодному разі не допустить навіть можливості християнської інтерпретації! Чому?
1. Тому що християнський варіант, відповідно до гуманістичної концепції, за замовчанням, уже названий застарілим і є не стільки хибним, скільки недоречним та несвоєчасним.
2. Тому що гуманізм не погодиться розуміти людину як таку, що від народження має гріховну природу.
Гуманізм загрожує розділенню між творінням і Творцем
Наші знання про Бога ґрунтуються на Його об’явленні — Біблії. Відтак, нам у Його пізнанні не варто покладатися на власне інтуїтивне розуміння, зазирати в себе, оскільки незважаючи на те, що образ Божий збережений після гріхопадіння, наші почуття, наша здатність бачити й розуміти Бога в природі, історії дуже зіпсована.
Звісно, це веде до логічного питання: а що саме Бог відкриває нам про Себе і як саме це відбувається? Псалом, який ми цитували раніше, говорить нам про кілька важливих речей:
• славу Божу,
• втрачену гідність,
• як набути справжню гідність.
Прикметно, що цей Псалом по-особливому наголошує на чіткому зв’язку між розумінням Бога та гідністю людини. Зауважте дві фрази: «величне Ймення на землі» і «слава понад небесами». Богослови описують цей процес філософськими термінами трансцендентності й іманентності Бога. Якщо наше розуміння власної гідності пов’язано із правильним (біблійним) розумінням Бога, нам украй важливо тримати рівновагу думки в тому, що Бог понад усім, Його слава «понад небесами», але саме Він робить Себе пізнаваним у Своєму творінні, тому «величне (Його) ймення на землі». Біблія інколи говорить, що Бог ревнує, окрім всього іншого — це означає, що Богові не байдуже, чи ми знаємо про Нього істину. Саме тому Бог відкриває нам Себе.
Говорячи про ці два прийменники «на» і «понад», дозвольте знову підкреслити, що вони мають доповнювати один одного, і те, що «на» (усе те, що ми можемо сприймати емпірично) зіпсовано гріхом. Його «слава» (та, що «понад») надзвичайно велика! Навіть у своєму первісному вигляді, до гріхопадіння, ми не змогли б її зрозуміти, а після гріхопадіння — годі й казати! До того ж, тут, у щоденному житті та мисленні немає досконалого образу цієї слави! Це означає, що коріння нашої гідності криється у розумінні Того, Хто перевищує все те, з чим ми стикались і про що здатні мріяти, мислити, думати. Як смішно та безглуздо на тлі такої позиції лунають слова про безмежну й найвищу цінність самої людини. Гуманізм поставив замалу ціль!
Гуманізм, якщо й припускає існування Бога, думає про надміру віддаленого Деміурга
Біблія розповідає нам про Бога, Який має стосунки Сам у Собі. Саме завдяки цим одвічним стосункам Бог має особистісну природу, і ці взаємини Він бажає розділити з нами. Ці стосунки всередині Трійці не є набутими, вони є вічними й постійними. Так, Біблія говорить про Бога, Який вирішив творити за волею Своєю, а не тому, що був зобов’язаний. Це величезна альтернатива еволюційній гіпотезі, яка вже довела неспроможність застосування в реальному житті бодай якихось моральних норм. Утім Бог продовжує дбати про Всесвіт. Він не лише Творець, про це говорять й інші релігії, — Він продовжує піклуватися про нас: «Що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш» (Євр. 2:6).
Гуманізм неправильно навчає: Бог лише всередині нас самих
Біблія через апостола Павла стверджує, що «…Він недалеко від кожного з нас…» (Дії 17:27). Але це складно пов’язати з думкою сучасного оновленого гуманізму, який схильний шукати Бога всередині нас.
Одна з небезпечних тенденцій нашого світу — знищення кордонів між протилежностями. Протилежність понять поступається місцем якомусь чи то східному, чи то сфальшованому східному розумінню, немов усе — одне. Але вдумайтесь, наскільки це суперечить тому, як Бог творив Всесвіт, адже опис Божого творіння у Книзі Буття постійно супроводжується відділенням однієї речі від іншої: світла й темряви тощо. Вислів «…і відділив…» зустрічається багато разів! Не зважаючи на гріх, усе творіння є ділом «пальців» Господа. Усе творіння є скрупульозною й натхненною роботою Митця. Саме тому людина має почуття прекрасного, може насолоджуватися музикою, живописом, мальовничими пейзажами. Але естетичні почуття походять із джерела, яке перевищує нас самих. Гуманізм справедливо стверджує, що естетичні почуття властиві лише людині, вони не притаманні тваринам, водночас він схибив у багатьох відповідях: звідки? чому? для чого?
Не варто забувати, що й ми самі, і світ, який нас оточує, хоч і покликані свідчити про Бога, проте зазнали катастрофічних, а подекуди непоправних для людських зусиль втрат після гріхопадіння! Оскільки думати про Бога Творця, Бога, відділеного від творіння, раціонально складно, нам простіше зосереджуватись лише на тому, що Сам Бог відкрив нам у творінні. Але це неповна картина, яка, у такому разі, ще й небезпечна!
Приклад гідності людини
Сам Христос сказав, що все Писання свідчить про Нього. Сатанинська спокуса полягала в створенні своїх критеріїв моралі, власної реальності, можливості стати богом, який буде визначати, що правильно, а що неправильно. Псалом 8 між рядками навчає нас тому, що справжня гідність людини втрачена, відтак маємо спокусу створювати свою, власну уяву про гідність. Це стається тоді, коли ми починаємо виносити свої тлумачення існуванню.
Сам Христос говорить, що все Писання про Нього. Отже, саме Христос є зразком людської гідності. Звернемо увагу на сорокаденний піст Христа, коли Він говорить про призначення людини, саме в такому контексті лунають знайомі слова про сенс життя людини: «А Він відповів і промовив: Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих» (Мт. 4:4).
Згадаємо ще одну історію. Змордований, побитий Христос стоїть перед Пілатом. Він пройшов дикунські знущання, волання євреїв, а Пілат говорить: «Це ж Людина!». Саме тоді Христос показав найвищий приклад гідності, який очікує і від нас: виконання дорученого Богом.
Світ потребує Христа, такого Христа, у якому є вираження справжньої гідності — життя, яке виконує доручене Богом, навіть (або особливо) у стражданні. Христос, як приклад вищої гідності, жив заради інших.
Що ж робити?
Один із священиків жартував: «Бути пастором просто, аби не люди». Якщо гуманізм минулого наполегливо навчав, що всі люди добрі, нинішній гуманізм навчає іншого — люди водночас і найвища цінність, і найбільша проблема. Яке джерело може дати нам справжнє розуміння гідності? Тільки Бог, Його Слово! І такий підхід надзвичайно важливий, адже коли ми не визнаємо трансцендентності Бога як Творця, що стається з гідністю людини (наприклад, аборт)?..
Творіння Боже покликане нагадати нам про Творця — справжнє джерело справжньої гідності. Споглядаючи красу, велич і неймовірність Божого творіння, виконуючи своє призначення та розуміючи свою гідність у Ньому, ми можемо прославляти могутність і творчу силу Творця. Людина, відповідно до Божого розуміння її гідності, — «володар творива» Його рук, у її розпорядженні всі творіння. Чому? — «Господи, Боже наш, — яке то величне на цілій землі Твоє Ймення…»
Іван Кундеренко