Автор: Наталія Дуняшенко, учитель української мови та літератури гімназії № 9 Кіровоградської міської ради Кіровоградської обл.
Мета: з’ясувати поняття «дух», «душа», «тіло», чим відрізняються дух і душа; розвивати мовлення, вміння робити висновки; сприяти вихованню гармонії душі та тіла.
Обладнання: Біблія, ілюстрації, картки з текстами, плакат з висловами знаменитих людей про душу.
Методи роботи: метод «Прес», сенкан.
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу (з використанням інформаційно-комунікаційних технологій: мультимедійні слайди).
Література
1. Хайруліна В. М., Євсюкова Л. С., Крисальна Л. О. Програма «Етика: духовні засади»/ Рекомендовано Комісією із суспільствознавчих дисциплін (секція «Етика») Науково-методичної Ради Міністерства освіти і науки України. Протокол №2 від 11 квітня 2007.
2. Філософський словник / За ред. В. І. Шинкарука. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Голов. ред. УРЕ, 1986.
3. Бех І. Д. Виховання особистості. У 2-х Кн. Книга друга. Особистісно-орієнтований підхід; науково-практичні засади. — К.: Либідь, 2003. Кн. 2. — 344 с.
4. Кремень В. Г. Людиноцентризм в освіті: сучасний напрям розвитку духовності нації// Педагогіка і психологія. Вісник АПН України. — 2006. — № 2 (51). — С. 17–30.
Хід уроку
І. Організаційний момент
Доброго ранку! Доброго дня!
Хай плещуть долоньки!
Хай тупають ніжки!
Працюють голівки!
Доброго ранку! Доброго дня!
Бажаєм собі ми здоров’я й добра!
ІІ. Актуалізація опорних знань
Поясніть прислів’я
Життя прожити — не поле перейти.
Де є життя, там є й надія.
Життя біжить — як музика дзвенить.
Життя закоротке для щастя, а задовге для терпіння.
Ліпше солом’яне життя, як золота смерть.
ІІІ. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу
1. Словникова робота
Дух — принцип життя енергії в людині і тваринах, певного часу вважався (і вважається в певних колах сьогодні) істотою, яка складається з особливо витонченої субстанції, такої як дихання чи тепле повітря, відокремлюваної від тіла, таємничої за природою і приписуваної божественному походженню.
Інші значення:
Об’єкт («організм»), під яким розуміється частина людської істоти, яка є нетілесною і невидимою і характеризується розумовими здібностями, особистістю, самосвідомістю і волею; іншими словами, просто розум протиставлений тілу.
Субстанція чи універсальний аспект реальності, який вважається незалежним від матерії і якій він є також протилежним.
У Біблії — творча та оживляюча сила чи божественний вплив Бога (Йоіл. 2:28).
Душа (у філософії) — термін, яким позначали психіку, внутрішній світ людини. Нематеріальна потойбічна безсмертна сила, що тимчасово перебуває в тілі й є основою, джерелом психічних явищ.
Душа (у релігії) — це людина або тварина чи життя людини або тварини. Нематеріальна або духовна частина людської істоти, яка переживає смерть фізичного тіла. Інші розуміють її як життєве начало.
Тіло —предмет вивчення фізики. Тіло — це певна сутність, яку можна розглядати як єдине ціле й характеризувати певними фізичними величинами. Наприклад, у механіці тіло характеризується масою, положенням у просторі, розмірами й орієнтацією, на нього діють сили, воно може мати швидкість чи прискорення. У термодинаміці тіло характеризується об’ємом, температурою тощо. У електростатиці тіла характеризуються зарядами та потенціалами.
2. Бесіда про людину
Учитель. Коли кажемо, що людина складається з душі і тіла, то маємо на увазі, що людина складається не тільки з органічної речовини — матерії, але й з вищого начала, яке оживляє цю матерію, животворить. Насправді ж людина трискладова і складається з тіла, душі й духу. У Біблії читаємо: «Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, — проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мізків, і спосібне судити думки та наміри серця» (Євр. 4:12).
Перший релігієзнавець. Тіло. Тіло людини створене Богом з «пороху земного» (Бут. 2:7), і тому воно належить землі. «Бо ти порох, — і до пороху вернешся» (Бут. 3:19), — сказано першій людині після її гріхопадіння. Своїм тілесним життям людина нічим не відрізняється від інших живих істот (тварин), і полягає воно в задоволенні тілесних потреб. Вони різноманітні, та загалом зводяться до задоволення двох основних інстинктів: 1) інстинкту самозбереження і 2) інстинкту продовження роду.
Обидва ці інстинкти вкладені Творцем у тілесну природу будь-якої живої істоти з цілком зрозумілою та розумною метою — аби ця істота не гинула і не нищилася безслідно.
Для спілкування із зовнішнім світом людина наділена п’ятьма органами чуття: зором, слухом, нюхом, смаком та дотиком, без яких вона була б у цім світі цілком безпомічною. Увесь цей апарат людського тіла надзвичайно складний і премудро збудований, але сам собою він був би лише мертвою машиною без руху, якби його не оживотворювала душа.
Другий релігієзнавець. Душа. Душа дана Богом як животворче начало, для того щоб управляти тілом. Це життєва сила людини; учені так її і називають — віталістична (життєва) сила.
Душа є й у тварин, але вона разом з тілом була вирощена землею. «І сказав Бог: «Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу… «І сказав Бог: «Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину за родом її». І сталося так» (Бут. 1:20, 24).
І тільки про людину сказано, що після створення її тіла з пороху земного Господь Бог «дихання життя вдихнув у ніздрі її, — і стала людина живою душею» (Бут. 2:7). Це «дихання життя» і є вище начало в людині, тобто її дух, яким вона незмірно підноситься над усіма іншими живими істотами. Тому, хоча душа людська багато в чому й подібна до душі тварин, але у вищій своїй частині вона незрівнянно перевищує душу тварин саме завдяки поєднанню її з духом, який від Бога. Душа людини є наче сполучна ланка між тілом і духом, немовби міст від тіла до духу.
Усі дії чи, точніше, порухи душі настільки різноманітні й складні, так переплітаються між собою, так блискавично мінливі, а часто й невловимі, що їх, аби зручніше розрізняти, прийнято ділити на три види: думки, почуття і бажання. Це предмет вивчення науки — психології.
1. Органом тіла, за допомогою якого душа здійснює свою розумову роботу, є мозок.
2. Центральним органом почуттів вважають серце. Воно є мірилом того, що нам приємно чи неприємно.
3. Бажаннями людини керує воля, яка не має для себе матеріального органа в нашому тілі, а знаряддя для виконання її приписів — наші члени, що приводяться в рух за допомогою м’язів та нервів.
Результати діяльності нашого розуму й почуття, породжені серцем, чинять той чи інший тиск на волю, і наше тіло виконує ту чи іншу дію або рух.
Таким чином, душа і тіло тісно пов’язані одне з одним. Тіло за допомогою органів зовнішніх почуттів дає ті чи інші враження душі, а душа, залежно від цього, так чи інакше керує тілом, його діяльністю. З огляду на такий зв’язок душі з тілом це життя нерідко визначають загальним терміном: «життя душевно-тілесне». Однак усе ж необхідно розрізняти: життя тілесне — як задоволення потреб тіла, і життя душевне — як задоволення потреб душі.
У чому полягає життя тілесне, ми вже казали. Воно полягає в задоволенні вимог двох головних інстинктів: інстинкту самозбереження та інстинкту продовження роду. Життя душевне полягає в задоволенні потреб розуму, почуттів і волі: душа хоче набувати знань і зазнавати тих чи інших почуттів.
Третій релігієзнавець. Дух. Тіло і душа — це ще не вся людина, над ними стоїть ще дещо вище, а саме — дух, який часто виступає в ролі судді і душі, і тіла, а також дає усьому оцінку. «Дух, — каже єпископ Феофан, — як сила, що вийшла від Бога, знає Бога, шукає Бога і в Ньому Одному знаходить спокій. Якимось духовним потаємним чуттям допевнюючись у своїм походженні від Бога, він відчуває свою повну залежність від Нього й усвідомлює себе зобов’язаним усіляко догоджати Йому і жити тільки для Нього та Ним». Це саме те, про що казав ще Блаженний Августин: «Ти, Боже, створив нас із прагненням до Тебе, і не спокійне наше серце, поки не заспокоїться в Тобі».
Дух у людині проявляється в трьох видах: 1) страх Божий, 2) совість, 3) прагнення Бога.
1. «Страх Божий» — це благоговійне тремтіння перед величчю Божою, нерозривно пов’язане з незмінною вірою в істину буття Божого, в істинність існування Бога, як нашого Творця, Промислителя, Спасителя і Винагороджувача.
2. Совість указує людині, що приємне Богу й що небажане, що потрібно й чого не можна робити. Але не тільки вказує, а й спонукає людину виконувати вказане, причому за виконання винагороджує втіхою, а за невиконання карає докорами. Совість — це наш внутрішній суддя, охоронець закону Божого, «голос Божий» у душі людини.
3. Нашому духу від природи властиво шукати Бога, прагнути до єднання з Богом, прагнути Бога. Нічим тварним і земним наш дух задовольнитися не може. Хто б з нас не володів усілякими благами, йому все одно хочеться чогось більшого. Ця вічна людська невдоволеність, ці повсякчасні пошуки, ця воістину невситима жадоба свідчать, що в нашого духа є прагнення до чогось вищого, ніж усе те, що його в земному житті оточує, до чогось ідеального, й оскільки ніщо земне цього прагнення втамувати не може, дух людини не знаходить для себе спокою, доки не здобуде задоволення в Богові, до живого спілкування з Яким дух людський завжди свідомо чи несвідомо прагне.
Такі прояви духу в людині й повинні бути керівним началом у житті кожної людини, тобто слід жити, спілкуючись із Богом, жити за волею Божою і перебувати в любові Божій, а це означає — виконувати своє призначення на землі й успадкувати життя вічне.
IV. Закріплення вивченого матеріалу
Учитель. За рівнем розвитку свідомості людей можна умовно розділити на три групи.
Найнижчий щабель займають люди, центр життя яких зосереджений на потребах фізичного тіла. Ці люди керуються переважно інстинктами, їхня розумова та емоційна діяльність перебуває на жалюгідно примітивному рівні виживання і розмноження. Своє «я» вони повністю ототожнюють із власним тілом, потреби тіла для таких людей — пріоритетні. Про існування душі вони щось колись чули, а що стосується духа, то це поняття, яке лежить за межами їхнього розуміння. На думку таких людей, дух, душа — це просто вигадки священиків. Про душу представники цього рівня розвитку згадують вранці, коли «душа сто грамів просить». Піди, спробуй пояснити такому, що він «спить»…
До другого рівня належать люди, що живуть переважно своїми власними емоціями. Життєвий центр таких людей міститься в їхньому серці. Їхнє серце невиховане, вчинки некеровані. Звичайно, вище місце займають інтелектуали, психічний центр яких розташований у головному мозку. Вони довіряють лише здоровому глузду, все, без винятку, розглядають з позиції власної ментальності. Але все це — люди-машини або автомати (чи напівавтомати).
Над усім цим дрімотним зібранням перебувають духовно живі, або «двічі народжені», або «діти Бога», які характеризуються розвиненою свідомістю, волею та власною свободою; здатні до самопізнання і Богопізнання.
Наше життя залежить від нашої душі набагато більше, ніж здається на перший погляд. У нашій душі зароджується все, що потім проявляється у нашому фізичному тілі. Люди хворіють тому, що хворіє їхня душа, людина старіє тому, що старіє її душа, людина не може реалізувати себе в житті тому, що є нереалізованою її душа. Унаслідок поєднання духа та тіла утворюється особистість. Стає зрозумілим, що сенсом життя людини має бути досягнення гармонії між душею та духом, для чого необхідно виховувати душу, підкоряти її власній волі, наділяти її свідомістю та розумом. Душа організовує структуру духа та свідомості. Таким чином, можемо стверджувати, що матеріальною частиною душі є тіло, дух є краплиною, часточкою Бога в кожному з нас. Душа через структуру свідомості взаємодіє з реальністю, що нас оточує і яку, таким чином, вона може змінювати. Ронні Коллін сказав про душу: «Дух знає Бога, душа вірить. Дух знає Бога, душа сподівається. Дух знає Бога, душа любить!».
Відомо, що існує також колективна душа (сім’ї, міста, нації, народу), яку також варто розвивати. У колективній душі містяться всі емоції, думки, інстинкти та пристрасті всіх членів відповідного колективу. Вочевидь, щоб піднятись над «сірою масою», досягти успіху в будь-якому колективі, — треба підняти вище свій власний рівень свідомості за допомогою відповідних зусиль та самодисципліни. Від стану колективної душі залежить стан справ у суспільстві та на планеті загалом. Існує нагальна потреба постійно виховувати та вдосконалювати колективну душу. Бог нічого не робить проти волі людей чи окремої людини. Бог допомагає лише тим, хто Його про це просить. Душа та дух — це інформаційні структури, тіло — це матеріальна частина душі.
Які ж проблеми виникають у людини на межі поєднання духа та тіла? Виходячи із самого лишень визначення духа, стає очевидним, що між духом і тілом (або масою) людини існує вічний конфлікт. Багато хто ідентифікує себе з тілом, забуваючи при цьому, що тіло — лишень транспортний засіб для духа («упаковка», так би мовити). Тіло має слугувати духу, допомагаючи йому розвивати душу. Інакше людина потрапляє у полон протиріч, хвороб та душевних мук і страждань. Істинне возз’єднання з Богом, злиття зі своїм власним духом, повернення до свого «Я» можливе тільки через свідоме підкорення та виховання тіла й душі для того, щоб дух мав можливість діяти у всій повноті та силі. Завжди варто пам’ятати, хто «в домі» господар…
Коротко можна підсумувати це так.
Людина — це дух, який мешкає в тілі й у нього є душа.
Дух — це той, ким людина є насправді.
Душа — це те, чим людина володіє.
Бог — це океан, а дух — це краплина божественного океану в кожному з нас.
Істинне «Я» — це і є дух.
При поєднанні душі та тіла утворюється особистість.
Душа — це наділена розумом тварна частина людини.
Сенс життя — гармонія між духом і душею. Для цього необхідно виховувати душу, підкоряти її власній волі, наділяти її свідомістю та розумом.
Матеріальною частиною душі є тіло.
Душа через структуру свідомості взаємодіє з реальністю, яка нас оточує.
Душа та дух — це інформаційні структури, тіло — транспортний засіб для них.
Тіло має слугувати духу, допомагати йому розвивати душу.
Відомо, що існує колективна душа (сім’ї, колективу, міста, нації, народу). У ній містяться усі емоції, думки, інстинкти та пристрасті всіх членів відповідного колективу.
Від стану колективної душі залежить стан справ у суспільстві та на цілій планеті.
Запитання і завдання
1. Поясніть, як ви розумієте вислів про те, що людина — це «суперечлива гармонія»?
2. Що таке душа людини та її тіло? Наведіть приклади, які б свідчили про їх взаємозв’язок.
3. Чи виключає неповторність людини її подібність до інших людей?
4. Який взаємозв’язок існує в кожній людині між її індивідуальними і загальнолюдськими рисами?
V. Підсумок уроку. Оцінювання учнів
Метод «Прес»
Я вважаю, що…
Тому, що…
Наприклад…
Таким чином …
Учитель.
Збіг урок наш, як коротка мить.
(Дуже швидко час біжить.)
Але попереду в нас багато кроків,
І цікавих, і корисних уроків.
VI. Домашнє завдання
Скласти сенкан до поняття «душа», «тіло».
ДИСК ІЗ ЗАПИСОМ ПРЕЗЕНТАЦІЇ УРОКУ можна придбати, звернувшись до редакції.