У наш час мабуть тільки ледачий не користується Інтернетом: починаючи школяриком, який «пише» (або, якщо щиросердно, копіпастить) реферат чи якусь письмову роботу, і закінчуючи керманичами країни. На різних сайтах частенько є розділ «Питання, які часто ставлять». Відверто кажучи, мені особисто не подобається йти у ту рубрику, адже я схильний думати, що мої питання є винятковими й особливими, тому, «ясна річ», відповіді в мережі годі й шукати. Подібно, працюючи в Центрі апологетичних досліджень, я бачу, що деякі заперечення християнства лунають неодноразово, і хоч виникають в унікальному контексті життя, часом повторюються. Одне із популярних спростувань християнства звучить приблизно так: як можна поєднати гнівливого Бога Старого Завіту і Бога любові, миру та злагоди Нового Завіту? Хоч у попередніх номерах ми вже говорили про те, що Бог є Суддею, а інші статті цього номеру розкривають сутність любові до Бога та ближніх, спробуємо у цій статті відповісти: чи Бог, Який допускав війни та знищення народів, є ще й Бог любові?
Визначення любові
Нерозуміння нерідко виникає внаслідок того, що ми просто-напросто неоднаково вживаємо терміни і слова. Саме тому для деяких скептиків навіть сама ідея Бога не має сенсу, вони нібито запитують: якщо Бог всемогутній, чи може Він створити такий великий камінь, що навіть Сам не зможе його зрушити? Подібні питання, мета яких сказати «Ага! Зловили!», лунають нерідко. Відтак: якщо сказати, що Бог не може створити таку каменюку, цим ми нібито говоримо, що Бог не такий уже й могутній Творець, якщо ж сказати, що може, цим ми начебто ствердимо, що Бог не настільки могутній, щоб впливати на світ. Тим не менше, це питання насправді безглузде. Окрім того, що в нього вбудована логічна помилка, «камінь», за визначенням, є фізичним об’єктом, що означає, що він повинен існувати у фізичному Всесвіті. Але як ми вже обговорювали це у попередніх номерах, Бог створив рухомий фізичний світ, відповідно Бог, як Творець, не лише створив усе, а й впливає на все те, що існує. «…І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх, щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас. Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: «Навіть рід ми Його!» Отож, бувши Божим тим родом, не повинні ми думати, що Божество подібне до золота, або срібла, чи до каменю, твору мистецтва чи людської вигадки» [1].
Оскільки все, що робить Бог, Він робить за власним рішенням і бажанням, це було б зробити безглуздя, якби Бог прийняв рішення створити такий камінь. А це б не відповідало природі Божій, а для нас означало б, що Бог не заслуговує довіри. Бог не робить нісенітниць. Його любов пов’язана зі святістю і бажанням справжнього добра…
Отже, справжня любов — це не те, що хочу я, а що відповідає найкращим Божім цілям!
Тлумачення складних біблійних уривків
Одне з найскладніших питань, що стоїть нині перед християнами, — це пояснення біблійної оповіді про те, як Бог доручає знищити жінок і дітей. «Коли Господь, Бог твій, уведе тебе до того Краю, куди ти входиш, щоб заволодіти ним, то Він вижене численні поганські народи перед тобою: хіттеянина, і ґірґашеянина, і амореянина, і ханаанеянина, і періззеянина, і хіввеянина, і євусеянина, — сім народів, численніших та міцніших за тебе. І коли дасть їх Господь, Бог твій, тобі, то ти їх понищиш: конче учиниш їх закляттям, — не складеш із ними заповіту, і не будеш до них милосердний» [2].
У Біблії є кілька таких наказів Бога. Надзвичайно складно надати всебічну і вичерпну відповідь на це питання у форматі маленької статті, саме тому ми наштовхнемо вас на подальші, самостійні роздуми.
Цілком усвідомлюю, що в цьому питанні залучено багато емоцій, а тому наші відповіді можуть бути незадовільними для багатьох людей… Часто ми дозволяємо емоціям керувати нами, а це заважає нам побачити картину загалом. Отже, я почну з того, що проблема, з якою зіткнулись тогочасні євреї, була значно більшою, ніж ми звикли собі думати, і насправді Боже повеління знищити жінок і дітей було лише верхівкою айсбергу.
Християнство має і може бути відкритим. Тому я хотів би відкрито поставити ще кілька питань: а потоп? а Содом і Гоморра? а знищення первістків у Єгипті? Адже у Єгипті, коли відбувались усі ті кари (град, комарі, жаби, сарана), а не тільки остання з них, «під роздачу» попали всі єгиптяни й однаковою мірою. Постраждали не лише вояки (причому я можу припустити, що деякі з солдатів могли симпатизувати євреям). Багато з постраждалих були жінки і діти, а деякі взагалі немовлята. Щодо Содому і Гоморри, то й там всі, за винятком Лота і його родини, загинули. І відбулось це незважаючи на те, що Авраам намагався зупинити цю кару. Там взагалі складається враження, що було знищено всіх мешканців міст «без розбору». Щодо потопу: хоч ми не знаємо, скільки на той момент жило людей, але у всьому світі вціліло тільки вісім із них.
До речі, моя апологетична сутність не може проминути можливість звернути увагу на одну дрібну деталь: усі ті, хто заперечує достовірність Біблії та її авторитет, чомусь ці оповідання приймають буквально і не сумніваються, що все це відбулося.
Усі вищезазначені закиди припускаються помилки, що нібито постраждали «невинні». І в цьому вони мали б рацію, якби взагалі існували «невинні» люди. Справа у тому, що таких людей просто немає. Подивимось, що говорить Біблія. «Людське серце найлукавіше над все та невигойне, — хто пізнає його?» [3], або «…бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави…» [4].
З іншого боку, ми можемо подивитися не тільки на біблійне минуле, але й зазирнути у пророче майбутнє. Ми читаємо про суд над світом, де буде покарано незмірну кількість людей. Небагато дорікає Богові, що це, мовляв, несправедливо. Але хіба це не та сама проблема по суті?
Іноді складається враження, що окрім питання «чому постраждали невинні?», скептики ставлять ще одне можливе приховання питання: «хіба це справедливо?».
Наша відповідь буде однозначною: оскільки Бог є Творцем, Він — не тільки причина, але й підтримка життя, Він має право як давати, так і забирати життя загалом. Отже, повторюсь — це Божа прерогатива. Усе, що Він створює, належить Йому. Він не потребує будь-якого обґрунтування Своїх дій за будь-яким законом, оскільки закону вищого за Нього просто не існує.
Це означає, що, оскільки люди смертні, настає час, коли земне життя закінчується, і ми постаємо перед Ним. Бог Той, хто дає і забирає життя. Як саме? Визначає Бог! Отже, сам факт давати і забирати життя — це прерогатива Бога; а також і спосіб, у який Він того забажає, — це також Його рішення. Чи це буде хвороба, або нещасний випадок, град або меч єврейського солдата. Це визначає Бог!
Повернуся до питання безневинності. У відповіді на ці питання часто задіяні емоції. Але не забуваймо ще про один цікавий аспект, який не викликає особливих заперечень. Якщо ізраїльський народ ходив Божими шляхами, Бог їх благословляв. Мені не доводилось чути, щоби хтось надміру опирався цьому і наводив якісь заперечення, або ж це запалювало особливі емоції. Втім ми можемо припустити, що серед усіх людей було кілька негідників, які десь заховалися і не жили у сердечній покорі Богові. Люди схильні бачити в цьому любов Божу. Даруйте за сарказм: це чесно?
Часом Бог має справу з народом загалом, а не з окремими людьми. Тому ніхто й не піднімає галас, що це, мовляв, нечесно, несправедливо та непорядно стосовно тих кількох людей, які не відповідали добрій загальній тенденції. Виходить, що весь цей підлітковий галас через «несправедливість» викликаний нашими хибними критеріями. Читаючи Біблію ми чітко бачимо, що коли народ відходив від Бога, Господь карав увесь народ, не зважаючи на те, що серед людей були «менші винні», оскільки ми побачили, що повністю безневинних просто немає.
Усі ці роздуми не є концептуально новими. Проблема в тому, що у нас часто відсутній зв’язок між цією біблійною реальністю і щоденним життям.
Так само, коли народ повстає проти Бога, Господь може «оголосити» війну проти всього народу, а не лише проти кількох бунтівних людей. Книга пророка Амоса є яскравим прикладом. Бог бере «в руки зброю», скеровану проти землі, народу (в тому числі проти кожного чоловіка, жінки і дитини).
Ще одна наша логічна проблема — це вибіркове представлення фактів. Візьмемо для прикладу той самий випадок із Содомом і Гоморрою. Чомусь ми наполягаємо на тому, що Бог мав якось змилосердитися над ними заради жменьки праведників, незважаючи на довготривалі, постійні й неодноразові Божі попередження. По суті, варто ще раз перечитати Старий Завіт, вишукуючи історії, коли Бог показував не тільки Свою святість (яка призводила до суду), але й Своє довготерпіння щодо тих, хто постійно повстає проти Нього, незважаючи на те, що Він люб’язно дбає про них і продовжує їхнє життя, попереджуючи про суд.
Серед усіх тих питань часом виникає ще одне: «Ну, гаразд, люди грішні. Для чого ж тоді знищувати тварин?». Частково це може бути пояснено так. Історичні дослідження засвідчують, що деякі з цих культур були настільки морально зіпсованими, що люди мали інтимні зносини з тваринами. Це призвело до неспинних венеричних захворювань у тварин і у людей. Багато дітей народжувалось уже інфікованими. Але навіть якщо це й не було головною причиною, Бог має право давати й забирати життя на власний розсуд.
Сумний досвід життя і розуміння Божої любові
Але найскладнішими є випадки, коли страждає не хтось у віддаленому в часі біблійному оповіданні, а ми самі чи хтось із близьких. Ми схильні думати, що нібито справжня любов має рятувати від будь-якого болю.
Ті з нас, які є батьками, чудово розуміють, що хоч ми й не бажаємо болю дітям, наше завдання не полягає в тому, щоб урятувати дітей від будь-якого болю. Ми чудово знаємо біблійний принцип: «…бо кого Господь любить, картає того, і кохає, немов батько сина!»[5]. Хіба ми самі в процесі вихованні не викликаємо біль у дітей? Окрім того, це цільове дисциплінування, але для доброї мети, яку діти не завжди розуміють. Хоча, звісно, для нас, батьків, цей момент емоційно складний. Навіть бачити, як дитина не хоче, або боїться йти до лікаря-стоматолога.
Отож, це питання довіри. Чи ми можемо довіряти Йому тоді, коли ми бачимо речі, які, здається, йдуть проти нашого розуміння добра та справедливості.
Кілька порад для вчителів
Однією із тем шкільних творів є «Людина — це найвища цінність». Здавалось, нібито й правильно привчати дітей цінувати життя, поважати один одного. Але сказане одного разу — промине, сказане ж багато разів — стане глибоким переконанням, щоправда небіблійним. Мало того, що це неприхований гуманізм, ця думка веде до того, що Булгаков зобразив карикатурного Христа, який говорить: «Усі люди добрі». Біблія навчає протилежного! Оскільки вчителі мають величезний вплив на дітей, допоможіть їм зрозуміти біблійну картину світу: цілковиту гріховність людини. Тоді не буде виникати хибного припущення про «невинність» людей.
Допоможіть дітям побачити повну картину того, що відбувалось у Біблії: наполегливі Божі попередження й прохання. Але ми маємо розпочати із себе. Ми самі розуміємо, що якщо «благодать — це незаслужена милість», то нами вона просто отримана, як дар, а не заслужена?
Я розумію, що часто християни дуже обережно ставляться до діяльності в суспільстві, але розуміння того, що народ загалом або привертає Божі благословення, або спричиняє Божій гнів, має бути закладено у школі. Допоможіть дітям вивчити цей урок!
Тлумачення цих (і не тільки) біблійних оповідань пов’язано із тим, що нам складно вгамувати свої емоції й зруйнувати образ «добренького» Христа та здобути біблійне бачення любові. Учитель покликаний навчити мислити!
На початку статті ми згадали Інтернет. До речі, коли я заходжу в рубрику «Питання, які часто ставлять», моє питання (яке я чомусь вважав унікальним) частенько буває серед перших. Ми потребуємо допомоги один одного, тому без вагань можете звертатися до нашого Центру — будемо раді вам допомогти.
Іван Кундеренко