«Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш — Господь один! І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю!» (Повт. Зак. 6:4–5). Так звучить перша Божа заповідь, і ми, християни, повинні визнати, що не любимо Бога так, як Він того хоче. Ми не можемо любити Бога, бо ми сильно любимо себе, й у нашому єстві все протистоїть любові до Бога. Так сталося після гріхопадіння, коли від наших прабатьків Адама і Єви ми успадкували гріховну сутність і в нашому серці відбулися фундаментальні структурні пошкодження.
Після духовного народження гріховна сутність людини вже не домінує, однак усе ще залишається з нею. Народження згори позбавило гріх сили, але людина продовжує перебувати під впливом наслідків успадкованого перворідного гріха.
Корінь проблеми не в зовнішніх проявах гріха. Вирішення проблеми не в тому, щоб перестати курити, пити, не говорити гнилих слів, ходити до церкви, читати Біблію і молитися. Справжній християнин відрізняється тим, що Дух Святий поселився в його серці і змінив його природу. А далі, перебуваючи в ньому, виправляє наслідки гріха, який раніше панував над ним. Господь працює з нашим серцем. Це не означає, що всі пошкодження негайно будуть виправлені. Це відбудеться у майбутньому, коли Христос знову прийде й ми зустрінемося з Ним безпосередньо і станемо цілковито подібними до Нього, станемо такими, який Він є. «І кожен, хто має на Нього надію оцю, очищає себе, як чистий і Він» (1 Ів. 3:3).
Які структурні пошкодження є в нашому серці?
Самоцентризм. Не Бог є центром нашого життя, а ми самі. На рівні доктрин ми розуміємо, що Бог головний, що Він у центрі всього, але на практиці я — головний. Про кого ми більше думаємо? Про себе. Нам потрібно примушувати себе думати про Бога.
Коли апостол Павло, тоді ще Савл, зустрівся з Христом, коли він увірував, коли відкрилися його очі й він зрозумів, що Той, Кого він переслідує, — це його Господь, то перше запитання його було: «Що накажеш мені робити?» Ми ж часто самі визначаємо, що нам робити.
Якщо цей рівень ми не пройдемо, якщо й надалі думатимемо лише про себе, себе шкодуватимемо, робитимемо визначними й головними, самостійно визначатимемо, що добро і зло і яким шляхом іти, наше духовне зростання загальмується.
Божа воля полягає в тому, щоб ми ставали все більше залежними від Бога і зробили Бога центром нашого життя.
Страх. Самоцентризм формує страх. Людина боїться всіх і всього, що складає небезпеку для її надуманого достоїнства й краси. Страх — це сигналізація наших цінностей. Ми боїмося, коли втрачаємо те, чим дорожимо, до чого прикипіло наше серце.
Брехливість. Людина намагається приховати свій страх і те, ким вона є насправді. Своїми діями, словами, учинками, зовнішнім виглядом вона прагне створити бажану уяву про себе і захистити кордони комфорту.
Егоїзм. Людина підкреслює свою унікальність, важливість, значимість, навіть божественність, бажаючи стати для інших людей порадником, замінити Бога. «Усе найкраще повинне належати мені», — переконана вона. Ми часто не можемо відстежити подібних думок у своєму серці. У нас виходить так жити і за таким принципом діяти цілком природно. І навіть щедрість у багатьох випадках люди використовують, щоби похизуватися собою.
Незаконна претензія на владу. Людина прагне володарювати над іншими й використовує для цього найрізноманітніші методи: обман, маніпуляції, грубу силу, тиск тощо.
Це все наша гріховна сутність, і це є в кожному серці. Це те, з чим ми прийшли до Бога. І, як не дивно, Його любов виявилася в тому, що Він такі істоти, покалічені гріхом, прийняв такими, як є, але не для того, щоб вони залишалися такими, як є.
Він прийняв нас по вірі в Христа, тому що Ісус Христос зодягнув нас в одежу праведності. Бог дивиться на нас через Христа й тільки у Христі називає Своїх дітей святими і непорочними. А освячення полягає в тому, щоб, маючи нову природу, поступово проявляти дарований характер Христа на практиці.
Занурюючись у Божу благодать, перебуваючи в Його слові, ми починаємо краще розуміти Божу любов до нас, а також, що означає любити Бога. І, як не парадоксально це звучить, виявляється, що любити Бога означає мати страх перед Ним. Зауважу, не тваринний страх, а синівську пошану до свого Небесного Батька.
Звернемо увагу на біблійні тексти:
«Бійся Господа, Бога свого, і Йому будеш служити, і Йменням Його будеш присягати» (Повт. Зак. 6:13).
«І будеш виконувати заповіді Господа, Бога свого, щоб ходити Його дорогами, та щоб боятися Його» (Повт. Зак. 8:6).
«І наказав нам Господь чинити всі ті постанови, щоб боятися Господа, Бога нашого, щоб було добре нам усі дні…» (Повт. Зак. 6:24).
У Книзі Числа описана історія, яка трапилася з ізраїльським народом біля кордонів обітованої землі. Ізраїльтяни посилають розвідників, щоб побачити, що там за люди, які міста, щоб вивчити ситуацію, прийти і завоювати. При цьому вони мають непохитну завітну обіцянку, що Господь дасть їм цю землю. Вони мали б бути впевненими, але виявляється, що вони бояться людей більше, ніж Бога. Мешканці того краю видалися їм надзвичайно великими, і десять із дванадцяти почали бентежити народ, сіяти паніку, переконувати, що поразка неминуча.
І лише двоє людей, які ходили в розвідку, — Ісус Навин і Калев — сказали, що з Богом ми обов’язково переможемо. Та цього було недостатньо, щоб переконати декілька мільйонів людей. Цікаво, що люди, які тремтіли перед ханаанськими велетнями, не боялися бунтувати проти Бога й нарікати на те, що Він привів їх у пустелю. За бунт відразу приходить покарання — сорок років страждань у пустелі.
Сьогодні Господь попереджує й застерігає, що всі ті люди, які жили в пустелі, є образами для нас, щоб ми не були лякливими і невірними (Об. 21:8).
Уся Біблія наповнена подібними прикладами. Біблійні герої описані правдиво, як звичайні люди з цими структурними пошкодженнями серця — зі страхами. І Господь показує, що для того, щоб зміни відбулися, тобто щоб ми духовно зростали, — має відбутися заміна. Апостол Павло пише про це в листі до ефесян: «…щоб відкинути, за першим поступованням, старого чоловіка, який зотліває в звабливих пожадливостях, та відновлятися духом вашого розуму, і зодягнутися в нового чоловіка, створеного за Богом у справедливості й святості правди» (4:22–24).
З чого починається, як діє і до чого приводить страх Божий?
Починається він із справжнього жаху, коли ми зустрічаємося з Богом. Святі Божі люди, які зустрічалися з Богом, сповнювалися цим страхом. Із розвитком стосунків з Богом він змінюється на тремтіння перед Богом. Потім виникає подив із страхом. Ми зростаємо й переходимо до благоговіння перед Богом, до пошани, поваги, відданості, віри і, зрештою, до постійного поклоніння серця перед Богом.
Страх Господній — це богоцентричне мислення, початок мудрості, благоговійне впокорення, що веде до послуху. Шукаймо, прагнімо цього стану, бо «милість Його з роду в рід на тих, хто боїться Його!» (Лк. 1:50). Саме це впокорення перед Богом і страх перед Ним звільняє нас від страху перед людьми, обставинами, майбутнім, темрявою.
Страх Божий допомагає нам зцілитися. Такий Божий задум. Це рецепт від страху перед людьми.
Ми вже розглядали приклад з ізраїльськими розвідниками, розглянемо приклади інших біблійних героїв.
Мойсей. Це безперечно біблійний супергерой. Його виховували в царському домі, він мав доступ до всієї мудрості єгипетської. Сорок років навчався, готувався як спадкоємець престолу, мав усе необхідне, щоб добре жити й гарно себе почувати. Однак мама, яка вигодувала його, зуміла так розповісти йому про свій народ, що він назавжди полюбив його. Коли Мойсей одного разу вийшов і побачив, що єгиптянин знущається над євреєм, то вступився, а відчувши спротив, просто вбив того єгиптянина. Наступного дня побачив, що сваряться двоє ізраїльтян. Коли він втрутився, то почув: «Хочеш зі мною зробити те, що вчора з єгиптянином?» І Мойсей зрозумів, що всім усе відомо, і сильно злякався. Він почав втікати, і то дуже далеко, через усю пустелю перебрався, зупинився у язичницького священика, там одружився і став пасти вівці свого тестя. І весь час тремтів від страху, щоб бува ніяка імператорська розвідка не дізналася, де він. Сорок років!
І як він міг зцілитися від цього страху?
З ним зустрічається Господь.
Багатьом відома біблійна історія: палає кущ і не згорає. Мойсей підходить ближче й чує голос Божий. Знову лякається. І подальший діалог показує, як відбувається боротьба між Божим страхом і людським. Бог каже: «Мойсею, ти той, кого Я вибрав, щоб вивести Мій народ з Єгипту», а Мойсей відмовляється. Він забув, що він учився, забув, що він сильний, забув, на кого його готували в Єгипті, про все забув. Сказав, що неречистий, тугоязикий, не знає, як іти і що робити.
І далі написано, що Господь дуже сильно на нього розгнівався і якимось чином показав Свій гнів. І це допомогло. Господь таким чином вилікував Мойсея від страху перед людьми.
І Мойсей пішов: і в Єгипет, і до фараона, а потім і до народу звертався, і промова його чітко й зрозуміло викладена, і там і натяку немає, що він не вміє говорити…
Яків. Він жив раніше від Мойсея. Після того, як Яків обманом отримав батьківське благословення, він змушений був утікати від свого рідного брата Ісава. Заночувавши просто неба, побачив сон: драбина до неба, по якій піднімаються і спускаються ангели. Прокинувшись, Яків назвав це місце «домом Божим», а Бога — дивним іменем, яке лише одного разу зустрічається в Біблії, і це ім’я — «страх Ісака». Яків розуміє, що це Бог, у якого вірить його батько, але не вірить він сам.
Минає час, і Яків повертається додому, уже не сам, а з жінками, дітьми, слугами, майном, і назустріч йому йде Ісав з озброєним військом. Яків боїться і звертається до Господа. Господь знову з’являється йому. Утім тепер Господь сховав Своє ім’я від нього. Але був ще більший страх. Та Яків «вчепився» за Господа і каже: «Ні, не відпущу, доки не благословиш мене». І цей страх перед Богом допоміг Якову перемогти страх перед Ісавом. Страх перед Богом допомагає перемогти страх перед людьми й робить нас вільними.
Ісус Навин. До нього Господь звертається: «Не бійся, будь мужній». Це не просто слова. Коли ми бачимо в Писанні слова: роби те — не роби того, то це тільки тому, що така поведінка для нас характерна.
Давид постійно боявся і тремтів. Прочитайте його псалми. Навіть будучи царем, він зізнається, що страх опановує його душу. І чим він його перемагає? «Бережи мою душу, бо я богобійний, спаси Ти, мій Боже, Свого раба, що на Тебе надію кладе!» (Пс. 85:2).
Апостол Петро. Як розвивалися події в його житті?
Ось Ісус Христос питає учнів, за кого люди Його вважають. Першим відповідає Петро, визнаючи Ісуса Христа Сином Божим. Він правильно сказав. Ісус Христос підтверджує це: «Блаженний ти, Симоне…»
Але невдовзі юдеї звертаються до Петра: «Як ти думаєш, Петре, Учитель ваш податок на храм дасть?» І Петро нікого не запитуючи, ні з ким не радячись, відповідає: «Дасть!» І до Христа. А Христос каже: «Петре, а що ж відбулося? Ти ж вчора об’явив Мене Сином Бога, а тепер Син повинен платити податок у Своєму домі?».
Петро так переживає за свій власний імідж і за імідж Христа, біля Якого він перебуває, що хоче зробити Христа «правильним». Христос його розуміє і каже: «Добре, іди злови рибину, дістанеш монету і за Мене й за себе заплатиш».
Таким чином ми бачимо структурне порушення, гріховність Петра, бажання догодити людям.
Але на цьому все не завершилось.
Як тільки Ісус Христос починає розказувати про те, що Його чекає смерть на хресті, ганьба, прокляття, що Він буде залишений усіма, Петро відразу думає: а що ж буде з нами? Це те, що його хвилює, і рухає цим отой внутрішній страх: «А що буде далі, а що про нас подумають люди, а як наша надія, ми ж хотіли бути біля Царя? А виявляється, Він на хрест зібрався… Господи, хай не буде з Тобою цього». Пам’ятаєте відповідь Ісуса Христа?..
Далі Христос його застерігає: «Петре, ти відречешся від мене тричі вже цієї ночі».
«Навіть, якщо всі, але не я», — запевняє Петро. А що далі відбувається?
Те, що сказав Христос. І перед ким Петро відрікся? — Перед рабинею. І нічого йому не загрожувало. Усіх цікавив тільки заарештований Ісус.
Що робить страх перед людьми, навіть тоді, коли немає ніякої загрози для життя!
Ось що відбувається з Петром уже після воскресіння Ісуса Христа.
Йопія. Петро відпочиває на даху будинку, бачить видіння і починає сперечатися з Богом щодо чистої та нечистої їжі. Коли ми наполягаємо на своєму, це свідчить про те, що в нас немає Божого страху.
Але буде так, як хоче Бог. І Петро пішов до язичника, і отримав благословення, і через нього дім Корнилія отримав благословення.
Але пізніше стає зрозуміло, чого найбільше боявся Петро, — що перед юдеями-християнами в Єрусалимі йому доведеться за це відповідати, бо вони не розуміли, що можна проповідувати язичникам.
Пережив, прийшов, відзвітувався, ніби все добре.
Але й на цьому не кінець.
У посланні до галатів читаємо, що коли Петро прийшов в Антиохію до язичників, побачив Божу благодать, що вони повірили в Ісуса Христа і відродилися, він святкував разом з ними і їв усе, що було на столі.
А тут приходять юдеї-християни з Єрусалима, а вони не вірили, що можна мати таку свободу. І що Петро робить? Відвертається від язичників і вже не їсть з ними.
Страх перед людьми керує Пет-ром. А за ним і Варнава починає робити так само, і інші юдеї-християни в Антиохії. І Павло не витримує цього і суворо докоряє їм.
І пізніше, коли Петро пише своє послання, то зазначає: «А коли ви за правду й страждаєте, то ви блаженні! А їхнього страху не бійтеся, і не тривожтеся! А Господа Христа святіть у ваших серцях» (1 Петр. 3:15), тобто бійтеся Господа й це допоможе вам не боятися тих людей, які над вами знущаються і вам загрожують.
Ми дуже детально зупинилися на цьому прикладі, щоб побачити, що у житті Петра був цілий процес, коли відкривалися ці структурні порушення і Бог звільняв його від страху перед людьми.
До нас сьогодні все це має пряме відношення, адже згадані структурні порушення характерні для кожного з нас і виявляються з самого дитинства. Часто саме через страх перед друзями діти починають курити в юному віці, а згодом вживати алкоголь і наркотики. Щоб бути прийнятим у коло ровесників чи авторитетних знайомих вони готові зраджувати вірним друзям, обманювати батьків, погано навчатися.
А для багатьох дорослих людей слова «Що люди скажуть?» — це головний лозунг життя. Страх перед людьми формує з людей ідолів, яким ми поклоняємося. Ідол поневолює нас, підкоряє і потім нищить наше життя, нас самих, нищить сім’ї, діла рук наших — усе нищить.
Та Божий Син, Ісус Христос, при-йшов на землю і переміг страх. Його перемога — наша перемога, якщо віримо, що Він переміг.
Пізнання такого Бога викликає благоговійний страх перед Ним, вдячність за дароване спасіння, радість і любов до Нього.
Тарас Приступа