Це злободенне питання лунає через віки. Особливо актуальним воно стає, коли в житті несподівано трапляється лихо й ми не бачимо на те вагомої причини. Неочікувана втрата близької людини, смерть немовляти, невиліковна хвороба, зрада чи будь-яка інша життєва катастрофа можуть спонукати нас запитувати: «За що? Чому в моєму житті?» Пригадую, моя шкільна вчителька страшенно обурилася посеред уроку, коли заговорили про існування Бога: як люблячий Бог міг допустити цунамі в Індонезії, де загинуло стільки невинних дітей?
Окрім звинувачень на адресу Бога, ми, люди, впадаємо в іншу крайність — наполегливий пошук причин, чому «це» відбулося. Коли я був ще зовсім юним, Бог неодноразово «промовляв» до мене через хвороби. Точніше сказати, тяжкі хвороби сприймалися мною як покарання від Бога. Одразу я починав «оптом» каятися за все погане, що наробив, а тоді знову починав читати Біблію і духовну літературу.
Маючи вроджене прагнення справедливості, ми забуваємо, що наші критерії оцінки вражені гріхом. Цар Соломон, названий наймудрішим на землі, говорив, що «всі дороги людини чисті в її очах» (Пр. 16:2). Саме це і є головною причиною неправильного тлумачення подій нашого життя. Ми не враховуємо цієї важливої складової оцінки реальності. Тому невдоволення, гнів і бунт переповнюють наші серця, коли щось не вписується у спотворені рамки.
Давним-давно родоначальник єврейського народу дав однозначну відповідь на наше питання. Тоді Господь саме збирався вщент зруйнувати Содом і Гоморру. Та Авраам заступався перед Богом за свого племінника Лота, який жив серед нечестивих людей. Він аргументував можливість помилування всіх, кажучи: «Не можна Тобі чинити так, щоб убити праведного з нечестивим, бо стане праведний як нечестивий, — цього ж не можна Тобі! Чи ж Той, Хто всю землю судить, не вчинить правди?» (Бут. 18:25). Іншими словами: «Чи може Верховний Суддя встановити неправильний вирок, маючи всі факти?» Писання називає декілька переконливих причин, чому цього ніколи не відбудеться.
1. Несправедливість ненависна Божій природі, як і написано: «Обманливі шальки — огида для Господа, а повна вага — це Його уподоба» (Пр. 11:1). Слово «огида» вказує на Боже сприйняття несправедливості. Вона як неприємний, мерзотний запах, який викликає блювотний рефлекс. Найчастіше в Старому Завіті такими словами виражається Боже ставлення до німих ідолів, які люди створили своїми руками, щоб поклонятися їм. Отож, у Божих очах несправедливість — це бог, якому люди приносять великі жертви, аби досягнути мети зручним, хоча й кривим шляхом. Це може бути будь-яка корупційна схема, невідповідна реальності похвала, покарання за переступ чи винагорода. Боже, ми навіть не здатні справедливо оцінити несправедливість, яку чинимо в повсякденному житті!
2. Бог цінує Свою славу понад усе, і тому не вчинить несправедливості. Він каже: «Я Господь, — оце Ймення Моє, і іншому слави Своєї не дам, ні хвали Своєї божкам» (Іс. 42:8). Божа справедливість — один із променів сяйва Його слави. Це невід’ємна якість Божого характеру. Бог не може бути несправедливим і при цьому залишатися Богом. Ніхто інший не може отримати те, що належить лише Богові. Це не відбудеться тільки тому, що таким є Бог. У своїй передсмертній пісні Мойсей називав Господа таким, яким Він є: «Він Скеля, а діло Його досконале, всі-бо дороги Його справедливі, — Бог вірний і кривди немає в Ньому, справедливий і праведний Він» (Повт. Зак. 32:4). Апостол Яків стверджував про Бога, що «в Нього нема переміни чи тіні відміни». Бог — незмінний у Своїй суті. Від початку до кінця Він справедливий Господь. Навіть більше — Він еталон справедливості.
3. Хрест Христа — непохитна основа для Божої справедливості. Питання не у тому, чому люди несправедливо страждають і навіть помирають. Питання в іншому: «Чому люди до цього часу живі й можуть користуватися благами Божої землі?» Бо ж ще на початку Господь наказав Адамові: «Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла — не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш» (Бут. 2:16–17)! Скуштувавши заборонений плід, перші люди насправді вмерли для стосунків із Богом. А їхні нащадки отримали у спадок смертельний вірус — гріх. Саме тому люди сліпо виконують власні бажання, несумісні з Божим характером, і навіть не червоніють. Весь свій природний потенціал вони використовують, аби поклонятися невидимому «Я», навіть роблячи добрі справи. Неможливо не погодитися з тим, що Бог не вчинив би несправедливості, якби залишив усіх помирати у власних гріхах. Ми навіть не можемо до кінця уявити розгніваного Бога, Який справедливо ревнує за Своєю святістю. Вічне пекло — така страшна реальність справедливо очікує на грішника. Саме через повну неспроможність людини виплатити свій неосяжно величезний борг на землю прийшов Месія — Ісус Христос. Ісая пророкував про подвиг Божого Сина: «Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошилися кожен на власну дорогу, — і на Нього Господь поклав гріх усіх нас» (Іс. 53:6)! Якщо б Христос не висів на хресті саме через людський гріх, то Його страждання і смерть були б найбільшою несправедливістю Бога Отця. Адже сам Божий Син жодного разу не грішив: «Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив й мучив… А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був…» (Іс. 53:4–5).
Отож, що б сьогодні не казали люди про Божу справедливість, вона підтверджена хрестом Христа. Тому що тільки через Нього лежить дорога до Отця, як сказав Його Син (Ів. 14:6). Жодних обхідних шляхів. Якщо ви цьому вірите, Бог для вас уже не грізний Суддя, а люблячий Отець, який через наші життєві труднощі цілком справедливо очищає від гріха й веде у вічність із Ним. Хоча нам і буває дуже важко довіряти Йому під час випробувань, усе ж Господь краще знає, що робить.
Артем Приступа