Ми не можемо без Бога, Бог не хоче без нас.
Є мережа магазинів, куди люди здають непотрібні речі. Колись такі магазини називали комісійними, зараз вони більше відомі під назвою «секонд-хенд». Багато речей там ще зовсім непогані й вони ще комусь знадобляться, але для колишнього господаря — це непотрібний мотлох, який тільки займає місце в гардеробі.
Саме цей образ виникає в уяві, коли чую, як мляво звучать слова: «Бог любить тебе. Він умер за твої гріхи. Він тобі потрібний». І ти раптом відчуваєш, що від цих слів, вибачте, тхне «секонд-хендом», чимось таким, що втратило цінність для людини. Стримуючи позіхання, ми одностайно киваємо: «Людям потрібний Бог», начебто нам Він уже й не потрібний. Буцімто, після отримання духовного громадянства в Божому Царстві наша потреба в Бозі зменшилася. Після одруження необхідність у любові відпала: можна не думати про Нього, не жадати Його, не шукати радості в Ньому. Усе, що Він міг дати, ми вже взяли — вичерпали безодню Його багатства, пізнали глибини любові, скуштували радість небес… Звичайно, у критичній ситуації Він би, напевно, знадобився, але, поки наш життєвий човен не розгойдує, ми не відчуваємо нагальної потреби в Ньому. Напевно, саме тому нас періодично штормить і трясе. Просто Бог посилає часи холодів, щоб нам захотілося до вогню, часи посухи, щоб ми шукали джерело живої води, часи самотності, щоб ми прагнули спілкування з Ним.
Потрібний більше, ніж дихання
Ранок. Дзвенить будильник. Сон усе ще тримає вас у своїх теплих обіймах, але повторний дзвінок нагадує — настав час бігти в новий день. Ви розплющуєте очі…
Чи замислювалися ви хоч один раз, що жодний ранок уже прожитого життя не можна було почати без Бога?.. Те, що ви спустили ноги з ліжка, — це вже величезна милість Божа! Йому не обов’язково перетворювати воду у вино, щоб показати Свою силу, Йому достатньо сказати: «Зупинись», — і ваше серце не зробить більше жодного удару. Те, що м’язи скорочуються, а в легені надходить кисень, — це надприродно! Кожна мить розпочатого дня — це Боже чудо в кожному окремому житті! Він не зобов’язаний підтримувати в нас життя й подих, але Його любляча рука, як і раніше, охороняла нас уночі. Його очі з любов’ю дивилися на нас крізь світанковий серпанок ранку. Вічно люблячий і сповнений життям, бо Сам є любов’ю і життям, Бог захотів, щоб ми жили й сьогодні! Але ми за інерцією підхоплюємось і бредемо у ванну, немов нічого не відбулося, немов для цього не був потрібний Бог. Дихаємо, розмовляємо, готуємо сніданок, збираємося на роботу й довго думаємо, за що ж подякувати Богові в ранковій молитві? Перегортаємо Псалтир у пошуках підказок, начебто все навколо нас, починаючи від небес, які проповідують славу Божу, до чаю, що холоне в чашці на столі, не сповіщає нам про те, що Бог уже наповнив цей звичайний ранок незвичайними чудесами. Адже щойно ми снідали в присутності Трійці! Коли ми увійшли в кухню, нас уже чекав Отець! Це Його рука накрила стіл, це Він намазував бутерброди, ставив чайник — «бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо» (Дії 17: 28). Вдумайтеся в кожне слово, сказане апостолом Павлом. У цьому короткому уривку формула нашого життя. Заберіть із нього Бога, і вже не живете, не рухаєтеся, не існуєте! Навіть безбожники живуть лише завдяки безмежній милості Бога, тому що Він добрий і до невдячних та злих.
Але Божа мета вища, ніж просто підтримувати в нас життєві функції. Він хоче спілкування зі Своїми дітьми. Піклуючись про нашу плоть, Він ставить за мету торкнутися нашої душі! Він знає, що для нас, тілесно обмежених, дуже важливо знати, що ми будемо їсти, пити, у що зодягнемося (Мт. 6: 31), і тому Бог увіходить у нашу обмеженість, щоб дати нам можливість бачити Безмежного! Коли ми усвідомлено дякуємо за їжу, одяг, то тим самим стверджуємо, що бачимо не лише їжу на столі й одяг у шафі, але й Того, Кому не байдуже, що в нас буде на сніданок і в що одягнемося, вирушаючи з дому.
Нещодавно звернула увагу, що почала не так часто дякувати Богові за їжу, начебто це найзвичайнісінька річ, хіба може бути по-іншому?.. Про те, як може бути по-іншому, сьогодні знають жителі Східної Африки, які переживають голод у результаті сильної посухи. Знають і люди, які живуть у країнах, де точаться війни, або перебувають у тимчасових таборах після руйнівного цунамі, повені чи землетрусу. Ми просто не розуміємо, що кожний спокійний ранок — це величезна милість Батька, незрозуміла й незаслужена.
Нам необхідно усвідомлювати, що Бог потрібний нам у банальній повсякденності не менше, ніж під час бід і катастроф. Щомиті кожного дня, всі 24 години на добу, Бог не віддаляється, а здійснює наше життя разом з нами. Але чомусь так виходить, що усвідомлення потреби в Бозі ми по-особливому переживаємо саме в моменти страждань. Можна співати «Ти потрібний мені… більше ніж дихання», але зрозуміти глибину цих слів можуть тільки ті, хто відчув ціну кожного подиху під час нападу ядухи. Тому що слова набувають особливого значення, коли проходять через наш власний біль.
Потрібний, щоб відчувати потребу…
Я постійно борюся в собі з духовною короткозорістю. Можливо, вам це не відомо й ви ніколи не відчували нічого подібного, але мені дуже важко застосовувати знання у звичайному житті. Іноді усвідомлення духовного тугоумства доводить мене до відчаю.
Я у відчаї, коли йду ввечері вулицею, а ноги підкошуються від страху. Хоча при цьому я знаю, що «Ангол Господній табором стає кругом тих, хто боїться його» (Пс. 33:8), що Бог «держить мене за правицю» (Пс. 72:23), що Він охороняє мій вхід і вихід (Пс. 120:8), і що всі шляхи мої відомі Йому (Пс. 138:3). Але знаючи так багато про близькість Бога, я знову не можу пересилити страх.
Я у відчаї, коли, претендуючи на те, що моє серце сповнене Богом, побачивши занепалих людей, замість любові й жалю відчуваю до них бридливість і відразу.
Я у відчаї, коли при всьому бажанні покладати всі свої надії на Бога, у черговий раз покладаюся на людей.
Я у відчаї, коли знову, знаючи про те, що лише Бог задовольняє всі потреби душі, що лише Він здатний заповнити порожнечу, лише Його плече найміцніше і найнадійніше й лише Він завжди поряд, відчуваю себе самотньою й беззахисною.
Мене дуже гнітить цей параліч душі. У такі моменти якось по-особливому розумієш, що попри весь свій «стаж» ходіння за Богом, я, як і раніше, не можу й кроку зробити без Нього. Чому? Тому, що навіть знаючи правильні істини, я не можу ними жити без Божої дії в мені! Тому, що тільки Він «викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Флп. 2:13), і тому, що «без Мене НІЧОГО чинити не можете ви» (Ів. 15: 5).
Коли я намагаюся жити без усвідомлення моєї щосекундної потреби в дії Духа Святого, я стаю нежиттєздатним опудалом, набитим духовними словами, що відлякує все живе. Я не можу без Нього навіть гарну теорію втілити в практику. Він потрібний мені навіть для того, щоб вірити в Нього! І щодня я маю потребу в тому, щоб Він допоміг мені ввірувати всім серцем у Його обіцянки й зробив діяльним Слово в моєму житті! Ми маємо потребу в Бозі набагато більше, ніж усвідомлюємо, тому що навіть усвідомлення потреби в Бозі приходить тільки завдяки Його втручанню в нашу свідомість. Одного разу втративши Небеса, ми не маємо сил самостійно їх повернути собі. І це щастя, коли Він торкається серця і відкриває те, що ми були не в змозі ні зрозуміти, ні шукати, ні практикувати. Потреба в Бозі, прагнення близькості з Ним — це Божий подарунок. Ми хочемо бути з Богом не тому, що доторкнулися до святого, а тому, що Святий доторкнувся до нас!
Потрібний, щоб жити…
Нам необхідно ПОВІРИТИ в 100 % залежність від Бога. Не просто говорити й співати, а жити цим. Зробити «Ти потрібний мені» девізом життя. Тоді для нас стануть реальними слова «безперестанку моліться. Подяку складайте за все». Якщо ми усвідомлюємо, наскільки нам потрібний Бог, ми не молитимемося 15 хвилин у день, ми житимемо молитвою. Ми не говоритимемо про Бога байдуже, як про те, що втратило цінність для нас самих, а понесемо звістку про Нього з радістю. Ми не зустрічатимемося з Ним кілька разів на тиждень, а будемо розділяти з Ним кожну мить. Ми перестанемо вживати слова «випадково» і «поталанило», тому що розумітимемо, що за кожною подією стоїть Бог, людинолюбний і довготерпеливий!
Я знаю, що говорити просто, але так сприймати життя у світі, де все намагається утвердити нашу значимість, самостійність та індивідуальність, дуже непросто. Не впадайте у зневіру! Ми в цій праці не самі зорюємо огрубіле поле нашої душі. Щодня Бог-Дух Святий виводить нас в іншу реальність. Туди, де Його плечі стають нашим захистом, Його воля стає нашим бажанням, а Його плани стають нашими діями.
Звичайно, людям потрібний Бог! Але насамперед, я знаю точно, — Він потрібний мені!!!
Наталія Дубовик