Формування ціннісних орієнтирів учнів на уроках фізики

Не секрет, що основою успішного уроку є правильне визначення його мети. І містить ця мета три аспекти — навчальний, розвивальний і виховний. З власного досвіду, з педагогічної літератури та зі спостережень за діяльністю колег протягом останніх 10 років бачу відчутні труднощі у реалізації третього (виховного) аспекту. І ось чому.

Перевантаженість програм змушує нас більше пере­йматися навчанням і (хоч трохи) розвитком. Виховання ж через банальний брак часу зводиться більше до корекції дисципліни.
Є предмети, де виховання є зрозумілішим, — напри­клад, література, історія, але як виховувати на математиці, хімії, фізиці?
Пропоную розглянути три питання щодо формування цінностей на уроці:
Чому це є важливим і необхідним?
Що є тими цінностями, про які слід дбати, ідучи на урок?
Як практично втілювати цінності в урок?[1]

Причини, що зумовлюють необхідність ціннісного виховання на уроках фізики

Цінності — це життєва потреба

«Важливий лише масштаб дій, їхня абсолютна вели­чина, а знак не має жодного значення. Мінус легко міня­ється на плюс, і навпаки. Ось тільки нуль ні на що ніколи не міняється». Ці слова належать Сергію Мавроді, засно­вникові АТ «МММ», яка свого часу (у середині 1990-х р.) завдала матеріальних збитків своїм вкладникам (за різ­ними оцінками від 10 до 15 мільйонів людей). Засновник компанії Сергій Мавроді закінчив школу відмінником, мав феноменальну пам’ять, був неодноразовим переможцем олімпіад з фізики та математики, а також мав низку іншим досягнень (наприклад, був чемпіоном Москви з боротьби самбо у своїй ваговій категорії). Проте, водночас з його інтелектуальною розвиненістю вражає практично повна відсутність будь-яких життєвих, духовних і навіть люд­ських цінностей, про що свідчить як наведена нами цита­та, так і сама історія АТ «МММ».
Аналогічну проблему розглядає О. С. Пушкін у романі «Євгеній Онєгін»:
Він по-французьки, як годиться,
Міг розмовляти і писать (інтелектуальний розвиток),
Мазурку легко танцювать (фізичний розвиток),
Умів незмушено вклониться (соціальний розвиток);
Тож присуд був йому один:
Люб’язний і розумний він.
(Переклад М. Рильського)
У Євгенія Онєгіна присутні всі задатки відмінника, успішного випускника школи (медаліста), але через уже згадувану вище відсутність цінностей він стає руйнівни­ком чужої сім’ї та власного життя.

Цінності — це основа педагогіки

У своїй класичній роботі «Велика дидактика» (вийшла в 1638 р.!) Я. А. Коменський зазначає: «Ми ж обіцяємо таку побудову шкіл, за якої молодь навчалась би всьому тому, що може зробити людину мудрою, доброчинною, благо­честивою…» (Розділ 12, «Школи можна реформувати на краще»). Усі три слова — мудрість, доброчинність і бла­гочестя стосуються ціннісного виховання. До речі, про останнє слово Я. А. Коменський каже: «Під словом БЛА­ГОЧЕСТЯ ми розуміємо наступне: щоб після правильно сприйнятих понять щодо справ віри та релігії серце наше вміло б скрізь шукати Бога,.. скрізь, знаходячи Його, слі­дувати за Ним і, нарешті, радіти в Ньому… Джерелами цього пізнання є Святе Письмо, створений Богом світ та наше власне натхнення» (Розділ 24, «Спосіб прищеплен­ня благочестя»).

Приємно відзначити, що і в сучасних педагогів також зустрічаються подібні переконання. Так, М. М. Поташник, професор, дійсний член (академік) Російської академії освіти, доктор педагогічних наук, у своїй книзі «Вимоги до сучасного уроку» підкреслює необхідність вирішення педагогом наступного завдання: «Обмірковування і фор­мулювання, хоча б для самого себе, ціннісних підстав ви­бору змісту й трактування навчального матеріалу».

Цінності — це серце уроку

Норвезька журналістка Асне Сейерстад кілька мі­сяців жила в кабульській сім’ї після вторгнення в 2001 році військ НАТО до Афганістану. У своїй книзі «Кабуль­ський книгопродавець» вона описує стан освіти, що ви­ник у результаті діяльності уряду, керованого Талібаном: «Книги, надруковані моджахедами, нікуди не годяться… Хлопчики в школі (а Талібан друкує підручники лише для хлопчиків) рахують не яблука і тістечка, а кулі та автома­ти Калашникова на такий манер: «У маленького Омара є «калашников» з трьома магазинами. У кожному з них 20 патронів. Він використав 2/3 патронів і вбив 60 невірних. Скільки невірних він убив кожною кулею?»

До речі, спроби виховання через зміст задач курсу природничо-математичних предметів були в історично­му минулому. Ось, скажімо, «Збірник задач антиалкоголь­ного змісту» (Москва, 1914):

«Наша Вітчизна витратила в 1910 р. на свій захист від ворогів 598 мільйонів карбованців, на забезпечення внутрішнього порядку — 160 мільйонів, на допомогу зем­леробству — 86 мільйонів, на народну освіту — 80 мільйо­нів, на суд — 76 мільйонів. А пропито населенням у тому ж році на 78 мільйонів більше від усієї суми перерахованих витрат. Скільки пропито?» Коментарі, як кажуть, зайві…

Цінності — це наше майбутнє

Відомо, що американський фізик Роберт Оппенгей­мер, автор низки праць з квантової механіки, фізики атомного ядра і космічних променів, розділення ізотопів, нейтронних зірок, керівник «Манхеттенського проек­ту» (створення атомної бомби) сказав після вибухів, що знищили тисячі мешканців японських міст: «Ми зробили диявольську роботу. Я став смертю, руйнівником світів». Відчуваючи провину перед людством, Оппенгеймер роз­почав боротьбу проти поширення ядерної зброї, за що в 1954 р. був звільнений з усіх посад та звинувачений у нелояльності до уряду. Урок Оппенгеймера має сьогодні нагадати нам, що високий інтелектуалізм, не врівноваже­ний цінностями, загрожує нам тотальним винищенням більше, ніж будь-які природні катаклізми, що відбувають­ся без втручання людини.

Головні життєві цінності, що підлягають формуванню

Цінності, як і багато чого іншого, бувають справжні та ілюзорні. Не вдаючись до критики останніх, сфокусуємо увагу на перших. До речі, вони є цінностями, що пережили випробування часом та обставинами. Йдеться про Декалог, або Десять Заповідей Божих із Біблії — Святого Письма. Змістовно вони поділяються на 2 частини. Почнемо з другої, яку умовно назвемо «Правильне ставлення до ближнього»:

Разом із тим Декалог містить ще одну, першу частину, яку назвемо умовно «Правильне ставлення до Творця»:

Способи формування ціннісних орієнтирів учнів на уроках фізики

Після того, як ми визначили, по-перше, саму необхід­ність формування ціннісних орієнтирів, а, по-друге, зміст цінностей, прийшов час відповісти на питання щодо спо­собів формування останніх безпосередньо в процесі уро­ку. Це вимагає як організаційних вмінь педагога, оскільки ресурс часу на уроці є вкрай обмеженим, так і світогляд­ної підготовки, оскільки далеко не завжди наявність мож­ливості торкнутися проблеми цінностей є очевидною. Отже, розглянемо основні підходи до вирішення постав­леного завдання.

Втілення цінностей (взірець учителя)

Тут не треба зайвих слів, оскільки є очевидним: пере­дати цінності може лише той, хто сам є їхнім носієм. Поді­бне народжує подібне. Простота (і складність) цього спо­собу полягає в тому, що вчитель передусім учить собою, власним прикладом життя, даючи учням взірець мислен­ня, прийняття рішень, мовлення (без нахабства, без об­разливих та зневажливих слів, але з виявленням поваги, поміркованості, заохочення), способів дій тощо. Тут не потрібно спеціальних прийомів, потрібно просто бути Людиною. Але хіба не є це найскладнішим із усіх завдань?

Розповідь історій (біографій, винаходів)

Цінності нероздільно пов’язані з життям. І, оскільки в курсі фізики (як і в будь-якому іншому курсі) присутні свої герої — науковці, винахідники, слід використовувати їхні біографії, особливо в тому, де вони служать зразками для наслідування, щоб зорієнтувати учнів на опанування справжніх цінностей. Особисто мені стали в пригоді істо­рії життя Ісака Ньютона, Блеза Паскаля, Майкла Фарадея, Вільяма Томсона (Кельвіна), Івана Пулюя.

Роздуми над метафорою (притчі, приказки, афоризми)

Переваги такого способу очевидні: афоризм, цита­та, приказка не забирає багато дорогоцінного часу, але містить потужний заряд життєвої мудрості, спонукає до глибоких роздумів, легко запам’ятовується. Ось декілька прикладів таких афоризмів.

Сер Ісак Ньютон (1643–1727), видатний англійський учений, який заклав основи сучасного природознавства, творець класичної фізики: «Небесний Владика управляє всім світом як Володар Всесвіту. Ми дивуємося з Нього за Його досконалість, шануємо Його і вклоняємось Йому че­рез Його безмежну владу. Із сліпої фізичної необхідності, яка завжди і скрізь однакова, не могло б статися жодної різноманітності… І все, що відповідає місцю і часу всіляко створених предметів, які складають будову й життя Всесвіту, могло статися лише за думкою і волею Істоти само­бутньої, Яку я називаю Господом Богом».

Микола Коперник (1473–1543), польський астро­ном, творець геліоцентричної моделі світу: «Помережане терпінням, моє життя було однією радістю. Хоча перед величчю Божою я повинен зізнатися: Вседержитель! Ми не осягаємо Його! Він великий силою, судом і повнотою правосуддя, але мені здавалося, що я йду слідами Бога. Відчуваю, недалеко і моя смерть, але це мене не лякає. Всемогутній Бог знайде для мого духу іншу форму буття, поведе мене дорогою вічності, як веде блукаючу зірку через морок нескінченності. Я сперечався з людьми за правду, але з Богом — ніколи, спокійно чекаючи кінця від­міряного мені часу».

Галілео Галілей (1564–1642), італійський фізик, астроном, винахідник: «У діях природи Господь Бог від­кривається нам не менш гідним захоплення чином, ніж у божественних віршах Святого Письма…».

Михайло Ломоносов (1711–1765), російський уче­ний: «Природа є в деякому розумінні Євангелієм, що про­голошує голосно творчу силу, премудрість і всяку велич Бога. І не лише небеса, але і надра землі проповідують славу Божу». «Творець дав роду людському дві книги. В одній показав Свою величність, в іншій — Свою волю. Перша — видимий світ, Ним створений, щоб людина, див­лячись на величність, красу і досконалість Його творінь, визнала Божественну всемогутність. Друга книга — Свя­щенне Писання…».

Йоганн Кеплер (1571–1630), астроном, фізик: «Вели­кий Боже… Дякую Тобі за всі радощі, які я випробував в спогляданні Твоїх справ. Ось я закінчив книгу, в якій запи­сав результати всіх моїх пошуків. Я вклав у неї всі здібнос­ті, якими Ти наділив. Я розповів людям про велич Твоїх справ. Але якщо я, нікчемний черв’як, що народжений і виріс у гріху, сказав що-небудь негідне Тебе, тоді, о Боже, благаю Тебе, не допусти мене до самовтіхи цією працею, яка присвячена Твоїй Божественній славі». «У творінні я відчуваю Бога ніби руками».

Анрі Бекерель (1852–1908), французький фізик, лауреат Нобелівської премії з фізики та один з першовідкривачів ра­діоактивності: «Мої роботи привели мене до Бога, до віри».

Альберт Ейнштейн (1879–1955), один із найвизна­чніших фізиків ХХ ст., лауреат Нобелівської премії: «Наука може бути створена лише тими, кого рухає прагнення до правди й розуміння. А ось джерелом цих відчуттів є ре­лігія… Ситуація може бути виражена таким чином: наука без релігії непереконлива, релігія без науки сліпа… Я вірю в Бога, як в Особу, і по совісті можу сказати, що жод­ної хвилини мого життя я не був атеїстом».

Моральні оцінки (відповідність Десяти заповідям)

Численні події в історії науки та підходи до викорис­тання наукових і технічних винаходів можуть (і повинні!) бути оцінені з точки зору їх відповідності ключовим жит­тєвим цінностям (зокрема, Декалогу). Технології, застосу­вання яких шкодить екології та навіть створює реальну загрозу існуванню людства (наприклад, використання зброї масового знищення, питання утилізації, скажімо, використаних гальванічних елементів, люмінесцентних ламп тощо), повинні отримати моральну оцінку на уроці.

Спостереження дивовижного (природа, мистецтво)

Розглядаючи фізичні тіла та фізичні явища, учитель по­винен не лише привертати увагу учнів до фактологічного змісту останніх, а й «зачіпати» їхні емоції, уяву, викликати подив і захоплення від об’єктів спостереження. Райдуга, зорі, атоми і молекули, агрегатні стани речовини — усе це повинно знайти не тільки академічне розуміння, а й живий відгук у душах учнів.

Висновки та пропозиції

Підсумовуючи сказане, варто сказати про головні ре­зультати, які будуть досягнуті в разі реалізації зазначено­го підходу.

Осмисленість наукових пошуків з точки зору Ви­щого Задуму

Історія передала нам оповіді про дослідників, яких у пошуках наукової істини підтримувала віра в Законо­давця та Його закони. Один з них — Микола Коперник (1473– 1543) — астроном і священик. Наступний — Йо­ганн Кеплер (1571–1630), астроном, натурфілософ, відо­мий тим, що сформулював і встановив істинність трьох законів руху планет; він стверджував, що до вирішення математичної проблеми планетарних орбіт і відкриття їх еліптичності його наполегливо вела саме віра в боже­ственного Творця. Видатний математик, лікар та філософ Блез Паскаль (1623–1662) у своїй праці «Есе» висловлює неоціненні одкровення осягнення суті взаємовідносин науки та релігії. Список можна продовжувати — Роберт Бойль (1627–1691), якого інколи називають батьком су­часної хімії; Ніколаус Стено (1638–1686) — професор ана­томії, згодом розвинув принципи опису осадових порід, які використовуються й тепер; уже згадуваний Ісак Нью­тон (1642–1727), який розвинув теорії світла і всесвітньо­го тяжіння, а також розділяє з Лейбніцем честь винаходу системи диференціального числення. До них приєднуєть­ся Майкл Фарадей (1791–1867), провідний учений свого часу, першовідкривач у галузі електрики й магнетизму; Грегор Мендель (1822–1884), австрійський монах, який проводив експерименти на горосі для вивчення спадко­вості; Луї Пастер (1822–1895), що заснував мікробіологію та довів інфекційне походження низки захворювань, а також винайшов процес пастеризації і створив вакцини від деяких хвороб; його дослідження привели до висно­вку, що матерія не могла організувати себе сама. Другий закон термодинаміки сера Кельвіна [Вільяма Томсона] (1824–1907) безпосередньо пов’язаний з його богослов­ськими поглядами. Таким чином, віра в існування Творця-Законодавця виступає природним і очевидним мотивато­ром шукати встановлені Ним закони природи.

Моральність наукової діяльності

Один із видатних німецьких учених — доктор Ханйо­хем, декан факультету природничих наук Мюнхенського університету сказав: «Наука не може бути поганою або хо­рошою, але вчені — можуть. Я завжди попереджав студен­тів, що ножем можна різати хліб і перерізати чиєсь горло». Наука та її результати можуть стати в пригоді людству, за­безпечивши вирішення проблем, пов’язаних з його існу­ванням, але може трапитись й інше — завдання небувалої за обсягом шкоди у випадку потрапляння досягнень науки до рук людей, що не є носіями високих цінностей. При­кладом такої шкоди може служити реалізація ядерної зброї, яка вже в перші місяці свого існування стер­ла з лиця землі два японські міс­та — Хіросіму та Нагасакі. З цього видно, наскільки важливим є при­внесення в науку християнських цінностей, що може служити запо­рукою морального використання наукових надбань та відкриттів.

Олександр В’ялов