Багато тварин мають унікальні особливості, якими людина може тільки дивуватися. Як не захопитися польотом альбатроса або гострим зором орла? Як не зачудуватися тисячокілометровими міграціями рептилій, риб, птахів? Як не радіти, спостерігаючи за живою природою? Хіба вам не хотілося б плавати як дельфін або стрімко мчати як гепард? Неоднозначне ставлення людей до тварин змушує розглянути питання їхньої надії, надії тварин на краще життя. Прихід Христа на землю й віра в Його спокутну жертву принесли людям благу звістку про надію на отримання втраченого вічного життя в Божому Царстві. Чи дав Христос якусь надію тваринам?
Пропоную докладніше розглянути ці питання у світлі християнського вчення. Чи знаходимо ми відповіді на них у Слові Божому?
Ще 2000 років тому в Біблії були записані слова: «Бо всяка природа звірів і пташок, гадів і морських потвор приборкується, і приборкана буде природою людською…» (Як. 3:7). Усі тварини відгукуються на доброту й ласку. Хіба не приємно нам дивитися, з якою любов’ю ставляться люди до тварин, яких вони приручили? Римський письменник Пліній, який жив приблизно в той же час, коли був написаний лист Якова, згадував про приборкування слонів, левів, тигрів, орлів, крокодилів, змій і навіть риб. Ще здавна люди приручали різних тварин і робили їх своїми домашніми улюбленцями. Ще задовго до часу Якова й Плінія єгиптяни приборкували диких тварин і тримали їх у себе в будинках. І сьогодні в деяких людей удома можна побачити тварин, яких звичайно утримують у зоопарку.
На світанку історії людства
У Біблії, у найпершій інформації про історію людства, читаємо, що перший чоловік, Адам, дав імена всім тваринам. Бог привів тварин до нього, «щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі — воно ймення йому. І назвав Адам імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині» (Бут. 2:19–20). Очевидно, що перед тим, як назвати тварин, Адам добре їх вивчив. При цьому йому не потрібно було остерігатися навіть таких звірів як леви й динозаври. Між ними панували мир і гармонія, і спілкування із тваринами, імовірно, приносило задоволення Адаму. Згодом Бог доручив Адамові та його дружині Єві піклуватися про тварин. У Біблії говориться, що Бог, згідно зі Своїм наміром, звелів людям панувати «над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усією землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі» (Бут. 1:26).
З перших розділів Книги Буття дізнаємося, що весь процес творіння був спрямований до людини, створеної за образом Божим, і саме людині доручено обробляти, доглядати й зберігати всю живу природу, саме людина дає імена, тобто надає сенс існуванню всіх інших живих істот. Але та ж сама людина, упавши в гріх, спотворює творіння, задумане Богом як співтворчість Бога та людини. Тому, як сказав апостол Павло, «все створіння разом зітхає й разом мучиться аж досі» (Рим. 8:22). Але не тільки мучиться, а з надією «очікує» (Рим. 8:19). Чого очікує? Того, про що Павло говорить у цьому уривку, — що в нас з’явиться слава, відбудеться відкуплення нашого тіла, відкриття нас як синів Божих. Тому що коли це відбудеться, то дві творчі сили в процесі творінні почнуть діяти обопільно й благодать Божа безперешкодно буде наповнювати весь світ.
Поворот на 180 градусів
Після потопу Господь уперше говорить: «І ляк перед вами, і страх перед вами буде між усією звіриною землі, і між усім птаством небесним, між усім, чим роїться земля, і між усіма рибами моря. У ваші руки віддані вони. Усе, що плазує, що живе воно, — буде вам на їжу» (Бут. 9:2–3). Це дуже страшно. Страшно уявити собі, що людина, покликана вести всяку істоту шляхом перетворення, до повноти життя, дійшла до того, що більше не може підійматися до Бога, і змушена свою їжу добувати вбивством тих, кого мала б вести до досконалості.
Своїм тілом людина схожа на тварину, але тіло тварини є одночасно і її буттям, тоді як людини — лише умова життя. «Твориво без людини не могло бути досконалим: тому що тоді воно не могло б дійти до думки про свого Творця. Без людей Бог не створив би й тих речей, які Він створив заради людей» (Климент Олександрійський).
Людина мала завдання: насамперед розкрити в усьому Божому творінні певну мету. Все творіння до людини — усе живе, увесь космос — призначалося для людини. Бог створив усе це для людей, без людини це не має сенсу. Чому? Ми зрозуміємо це, коли згадаємо про задум, про першу людину й про образ Божий у людині.
Ще раз про Послання до римлян, 8:19–22:
«Бо чекання створіння очікує з’явлення синів Божих, бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії, що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих. Бо знаємо, що все створіння разом зітхає й разом мучиться аж досі».
Павло, намагаючись показати, яку славу одержимо ми, говорить, що й усе живе створіння зміниться на краще, то тим більше ми змінимося. Апостол говорить, що тварини мають надію, тобто велике очікування змін на краще в день одкровення слави нас, синів Божих. Тоді й вони прославлені будуть нетлінням, коли ми одержимо безсмертя.
«…бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії, що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих».
Марноті, тобто тлінню, тваринний світ підкорився, тобто став тлінним, через нас, людей. Оскільки ми одержали тіло смертне й піддане стражданням, то й земля виростила тернину й осот, і небо постаріло й потребує зміни. Чому ж тварини стали тлінними через людину? Тому що вони й створені цілком для людини. Вислів «не добровільно» означає, що все було в Божих руках і не могло залежати від волі тварини.
Отже, і весь тваринний світ буде звільнений; не ми одні, але все створіння. І воно разом з нами користуватиметься благами і не буде вже тлінним, але стане відповідним нам. Коли тіло наше стало тлінним (в Адама після гріхопадіння), то й творіння стало тлінним. Так само, коли наше тіло стане нетлінним, то й створіння стане нетлінним. Отже, якщо створіння зазнало страждання для нас, то й ми повинні терпіти страждання для Бога; і якщо воно сподівається бути прославленим, то тим більше ми сподіваємося бути прославленими. Як батько одягає слуг у гарне вбрання для честі синів, так і Бог зберіг створіння на нашу честь.
Про обітницю також говорить і апостол Петро: «Але за Його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що правда на них пробуває» (2 Петр. 3:13).
Світ не буде повністю знищений, але зруйнується, щоб обновитися, чому й пророк говорить: «Ти відновляєш обличчя землі» (Пс. 103:30). Жива природа, створена Богом, була «вельми добра» (Бут. 1:31), а за злочин людини й сама природа скорилася марноті, тобто втратила нетлінність свого існування. Усе створіння призначене для участі в Царстві Божому (прийдешньому перетвореному бутті), і це тісно пов’язано з місією людини у світі (Рим. 8:19–22).
Отже, слова Павла надають всесвітнього значення нашому наверненню до Бога, нашому пізнанню Його волі в Ісусі Христі, перетворенню всього нашого життя дією Святого Духа.
Закінчити хочу прекрасними, дуже сміливими й важливими словами Даниїла Андреєва з «Троянди Світу»: «…кожна з цих істот має автономну цінність безвідносно до її корисності для людини».
Ігор Щербак
Ігор Щербак, 1982 р.н., – лікар ветеринарної медицини, викладач 1 категорії ветеринарних дисциплін (хірургія), м. Мерефа Харківської обл.