Все нам забрав наш лютий ворог, щоб все
вернути час наспів.
Iнтернаціонал
…Життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його.
Євангеліє від Луки, 12:15
Колись «Інтернаціонал» знали й повинні були співати всі. Адже це був гімн трударів усього світу. І якщо ти жив у Країні Рад, то ти знав «Інтернаціонал»,бо він звучав усюди й тебе змушували співати ці слова, навіть якщо всі ведмеді України тобі танцювали на вухах гопачок. Ще молодим, а таке колись було, я ставив собі питання, для чого це все: масові пісні, повсюдні гасла, нові нав’язані людям свята, декади, п’ятирічки..? Лишень згодом, пізнавши милість Божу і Його шлях спасіння, почав усвідомлювати, що часто повторювана інформація формує в наших головах сталий спосіб мислення, згідно з яким ми й живемо. Дав би Бог, щоб наші діти частіше чули правду, ніж відверту брехню або сумнівну пропаганду чи рекламу!..
Коли ми говоримо про біблійні істини, то повинні розуміти, що Бог заповідав батькам найперше прищепити своїм дітям любов до Слова Божого й відповідальність перед Господом. Бог чітко вказав, що таке виховання дітей має бути присутнім у всіх сферах життя батьків (Повт. Зак. 6).Кожен ранок мав починатися з молитви «Шма» — «Слухай, Ізраїлю, Бог твій — Єдиний є!». Щоденне повторювання формувало мислення дитини таким чином, щоб усе її життя було підпорядковане заповідям Божим.
Однак про «Інтернаціонал» ми згадали не лише для ілюстрації методу засвоєння інформації. На ідеї, відображеній у поетичних рядках француза Ежена Потьє і обрамленій музикою його співвітчизника П’єра Дегейтера, формувалося мислення щонайменше трьох поколінь людей на значній території нашої планети. І полягала вона в тому, що людина — господар свого життя і свого щастя коваль. Володіючи достатньою силою, вона може й повинна побудувати своє життя так, як вважає за потрібне, і таки взяти від нього все, чим воно її обділило.
Проголошувалися дуже хороші речі: свобода, рівність, братерство, загальний добробут. Чому ж досягали їх такою страшною ціною і, знову ж таки, далеко не для всіх? Чому практично всі революції, у тому числі французька і російська, були такими жорстокими і кривавими? Чому десятки тисяч людей були принесені в жертву новим ідеям лише через те, що їхні переконання були альтернативою панівній думці — «правді» сильнішого?
А тому, що людина, позбавлена страху Божого, а відтак Його мудрості і керівництва, неспроможна зупинитися на тому, щоб повернути, що «забрав наш лютий ворог», а хоче й того, що в неї ніхто не відбирав, що їй ніколи й ні за яким правом не належало. А щоб виправдати своє ненаситне жадання, придумала зручну теорію, зокрема, про скасування приватної власності. Уся радянська ідеологічна машина працювала на те, щоб вивітрити в головах людей думку про те, що інший теж має право на приватне життя і приватні речі. А коли ти впевнений у тому, що маєш право, як сильний, диктувати умови й володіти своїм життям і життям чужого, як тобі заманеться, — тоді ти не зважаєш ні на людей, ні на логіку, ні на мораль.
Як же Бог ставиться до приватної власності? Десята, заключна заповідь Закону Божого звучить так: «Не пожадай». Вона навчає нас задовольнятися тим, що в нас є, і привітно, без корисливості ставитися до ближнього й усього того, чим він володіє. Ця ж заповідь викриває і забороняє гріховне незадоволення своїм станом, злобу, заздрість, жалість за тим, що в тебе немає того, що має твій ближній, і будь-яке посягання на те, що належить ближньому.
Ми в житті маємо те, що дає нам Бог, а Він добре знає, чого ми потребуємо і чого варті. Нагадуючи ці слова своїм дітям, батьки повинні формувати в них розуміння своєї підзвітності Богові і в матеріальних речах. А ще — що лише Бог дає майбуття й формує увесь статок людини, за використання якого вона несе відповідальність. Колись нам з вами доведеться відзвітувати про те, як ми розпоряджалися тими статками, які Господь давав нам у житті, як ми цінували й реалізовували ті можливості й моменти, які наповнювали наше життя.
Бог учить нас надважливої істини: матеріальне не повинно ставати для нас самоціллю, а лише допомагати в досягненні духовних ідеалів. Власне, виконання заповіді «Не пожадай» направлено на те, щоб ми змогли визнати:
- що кожна людина на землі має право на приватні речі;
- ці речі послані їй Богом і належать лише Йому;
- наше незадоволення своїм становищем — це не просто незадоволення речами, а тим порядком, який визначив для нас Бог;
- якщо ми чимось незадоволені в житті, то повинні найперше звертати свої очі до Нього і просити в Господаря і Творця всього сущого милості й зміни тих реалій, які є, а не «братися за зброю» і самостійно вирішувати проблеми.
Віра в Творця, як причину існування людини і її унікальної та неповторної долі, веде до прийняття такого стану речей.
Такий спосіб мислення потрібно виховувати в підростаючого покоління і, найперше, у родинному колі. Тому не чекаймо, що хтось навчить наших дітей правильно жити, поважати старших (що випливає із поваги Найстаршого у Всесвіті — Господа), дотримуватися Заповідей і поважати Боже Слово — ставаймо самі живими прикладами такого життя. І тоді, споглядаючи на наше життя і ходіння перед Богом, діти будуть бачити, як правильно жити, і будуть будувати своє життя на тому, що вклали в них батьки власним прикладом.
Олег Блощук