Мета
Освітня: пояснити зміст десятої заповіді; познайомити учнів із прикладами зі Святого Письма, що ілюструють її, висловленнями отців Церкви, відомих мислителів, прислів’ями й приказками на тему уроку.
Виховна: розглянути причини виникнення заздрості, показати її зв’язок з іншими гріхами й пороками; розкрити взаємозв’язок заздрості, жадібності й невдячності; аналізувати почуття й учинки на основі Закону Божого.
Розвиваюча: навчитися розуміти принципи морального життя, причинно-наслідкові зв’язки, розвивати мислення.
Обладнання
1. Плакат із текстом десятої заповіді.
2. Біблія.
3. Малюнки й картки із прикладами з Біблії.
4. Аркуші з висловами отців Церкви, афоризмами, прислів’ями.
5. Паперові квіти.
ХІД УРОКУ
Як іржа з’їдає залізо, так заздрість —
душу, у якій вона живе.
Преп. авва Ісая
Усі наші нарікання із приводу того, чого ми
позбавлені, виникають від недостатньої
вдячності за те, що ми маємо.
Д. Дефо
І. Вступна частина
1. Організаційний момент. Вітання
2. Повідомлення мети уроку
Сьогодні говоритимемо про десяту заповідь Закону Божого, даного народу Ізраїлю на горі Синай. Як вона звучить? (Зачитуємо напис на плакаті): «Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!» (Вих. 20:17).
Що забороняє ця заповідь? (Відповіді дітей). Так, правильно, вона застерігає нас від бажання чужого, що б це не було — майно, друзі, робота, якісь здібності чи таланти. А як назвати почуття, коли ми дуже сильно хочемо мати те, що є в іншої людини? (Заздрість.)
«Заздрість — це занепокоєння (невдоволення) душі через те, що бажаним для нас благом володіє інша людина, яку ми не вважаємо більш гідною володіти ним» (Г. Лейбніц).
Пригадаємо крилаті вислови, пов’язані із заздрістю:
завидки беруть;
мучитися заздрістю ;
викликати заздрість;
(її, його) точить заздрість;
відчувати заздрість;
таємна заздрість;
чорна (біла) заздрість ;
дивитися заздрим оком;
почуття заздрості.
Яскраво, образно розкривається сутність заздрості в народних прислів’ях:
У чужих руках пиріг великий, а як нам дістається, малий здається.
Де щастя, там і заздрість.
Заздрий від чужого щастя сохне.
Курка сусіда завжди виглядає гускою.
Не стільки бентежить свій збиток, скільки чужий прибуток.
Сусід спати не дає: добре живе.
Гарна риба на чужому блюді.
Чужим здоров’ям хворий.
Злий плаче від заздрості, а добрий від радості.
Ми звикли до цього почуття, воно знайоме всім без винятку. «Заздрісники вмирають, але заздрість — ніколи» (Ж. Мольєр). Сьогодні на уроці ми проведемо дослідницьку роботу й відповімо на питання (пишемо на дошці):
1. Що таке заздрість?
2. До чого вона може призвести?
3. Чи буває заздрість «білою»?
4. Чому вона виникає?
5. Як її перемогти?
6. Як християнин може виконати цю Божу заповідь?
ІІ. Основна частина
Робота над запланованими завданнями
1. На перше питання ми вже відповіли. Заздрість — це… (записуємо в зошиті визначення) бажання чужого, досада, коли в іншого є те, чого немає в мене, бажання такому щасливчикові зла, прагнення привласнити предмет заздрості, радість, коли з іншим трапляється неприємність або нещастя.
Як бачимо, заздрість далеко не безневинна. В історії людства безліч прикладів, коли це почуття призводило до найтрагічніших наслідків. Зараз ми спробуємо згадати ті події з Біблії, коли заздрість шкодила людям. Перед вами картки, розділені на 2 частини. На одній половині ілюстрації до тієї чи іншої біблійної історії, на іншій імена й події — наслідки, до яких призвела заздрість. Ви повинні згадати історію й з’єднати розрізнені частини в одне ціле.
Приклади заздрості з Біблії:
Диявол і перші люди — гріх і смерть увійшли у світ.
Каїн і Авель — убивство.
Брати і Йосип — спроба вбивства, продаж у рабство.
Давид і Саул — ворожнеча, переслідування, спроби вбивства.
Естер, Мордехай і Гаман — спроба вбивства, наклеп.
Даниїл і радники царя — спроба вбивства, наклеп.
Фарисеї і Христос — зрадництво й розп’яття.
Заздрість завжди народжує зло, прагнення відібрати й навіть доводить до вбивства. Можливо, тепер ми зможемо відповісти на наступне запитання: «Чи буває заздрість «білою»? (Відповіді дітей).
«З усіх пороків заздрість найогидніша. Під прапором заздрості крокують ненависть, зрадництво й інтриги» (К. Гельвецій).
«Заздрий ніколи не радіє успіху іншого» (св. Єфрем Сирін).
Заздрість іншій людині в будь-чому — завжди негативне почуття, яке ніколи не приводить до добра. Тому потрібно відразу ж виривати зі свого серця будь-які паростки заздрощів. Про це ж попереджає Господь (Бут. 4:5–7).
2. Але для того, щоб вилікувати недугу, потрібно знати, які причини її викликають. Тому спробуємо зрозуміти, звідки береться заздрість.
Розігрується міні-сценка «Два ангели»: виходять два заздалегідь підготовлені учні в імпровізованих
костюмах Ангелів.
Перший ангел. Здрастуй, друже! Відпочинь трохи! Я давно за тобою спостерігаю й бачу, що ти постійно зайнятий, літаєш туди-сюди від землі на небо. Нелегка в тебе робота!
Другий ангел. Так, я весь у справах. Мені потрібно доставляти із землі на небеса, до Бога, прохання людей. Сам розумієш, їх дуже багато.
Перший ангел. Тоді зрозуміло, чому ти такий заклопотаний!
Другий ангел. Так, усі люди чогось просять у Господа… А ось ти, бачу, майже весь час сидиш без діла. Чому?
Перший ангел. Розумієш, мені доручено приносити Богові подяки від людей за виконані Ним прохання…
Що ми зрозуміли з цієї притчі? (Відповіді дітей.) Так, цілком правильно: причини нашої заздрості полягають у невдоволенні й невдячності нашого серця. Ми постійно просимо Господа про щось, але як часто ми Йому дякуємо?
«Люди зазвичай не стільки насолоджуються тим, що їм дано, скільки горюють про те, чого їм не дано» (В.Бєлінський).
Нам завжди здається, що в інших чогось більше, щось гарніше, що інші краще живуть, ніж ми. Але чи це так? Рецепт зцілення від недуги заздрості простий: ПОДЯКА.
«Боже дарування… посилається для того, щоб ми самі ним користувалися й дякували Богові, а також іншим допомагали на честь Того, Хто дав нам це добро».
«Тим, хто прославляє й благословляє Бога, Він звичайно подає ще більш рясне благословення» (Святитель Тихін Задонський).
«Господь жадає від нас подяки не тому, щоб мав потребу в нашому прославлянні, але щоб вся користь повернулася нам же самим і ми стали гідними ще більших милостей Його» (Святитель Іоан Златоуст).
Перед вами лежать вирізані з паперу квіти. У їхній серцевинці написано: «Бог мені дав…». На пелюстках напишіть те, що, на вашу думку, є Божим даром у вашому житті, те, за що ви можете Йому дякувати.
3. Заздрість пов’язана ще з одним дуже неприємним пороком: з жадібністю. Ось кілька прислів’їв про жадібність:
Всіх ласощів не переїси, убрань не переносиш.
Є багато, а хочеться більше.
Зоб повний, а очі голодні.
Багато, багато, а ще б стільки.
Не стільки знадобиться, скільки хочеться.
Здається, усе є в людини, але їй мало, хочеться ще більше, ще… і немає кінця цьому почуттю. Воно може навіть стати хворобою за назвою «скнарість». Тоді людина, маючи навіть достатньо коштів, не лише не допомагає іншим, але й для себе шкодує їх витратити. Звичайно, жадібний буде заздрити тим, хто має більше від нього, прагнутиме їх перевершити. Святе Письмо викриває цей порок. «Завидюща людина спішить до багатства…» (Пр. 28:22); «Заздрість — гнилизна костей» (Пр. 14:30); «…ввесь труд та ввесь успіх учинку викликає заздрість одного до одного…» (Екл. 4:4). Жадібність, як і заздрість, може призвести до сумних наслідків — злодійства і навіть убивства, якщо людина, спонукувана жадібністю й заздрістю, захоче заволодіти тим, що їй не належить.
Імпровізована сценка «Мудрий ювелір» (зі збірника свящ. К. Островського «П’єси театру “Патерик”»)
Ювелір. Діти, діти! Заходьте на корабель. Швидше, швидше!
1-й матрос. Хто це такий ошатний?
2-й матрос. Так це багатий ювелір. Переїжджає зі своїми дітьми на батьківщину. Коштовностей — повна скриня. (Юнзі.) Що ти вертишся під ногами!
1-й матрос. Мабуть, я дам тобі запотиличника. (Б’є.)
Юнга. Ой, як боляче!
1-й матрос. Не волай. Ось тобі ще!
2-й матрос. Ну ж бо й від мене отримуй.
Ювелір. А ну, хлопці, припиніть! Не зачіпайте хлопчика. На тобі яблуко, малий, неси в каюту цю сумку.
Ведучий. Корабель відправився в плавання. Уночі юнга випадково підслухав розмову матросів.
1-й матрос. Чуєш, братане, може, нам цього ювеліра того?..
2-й матрос. Та й я думаю. Батечка за борт… А дітей куди?
1-й матрос. Хіба можна розлучати дітей з батьком? (Регочуть.)
Юнга (сам до себе). Який жах! Вони хочуть убити цього доброго чоловіка та ще й з дітьми. Треба негайно попередити його!
Юнга стукає в каюту ювеліра.
Юнга. Пане, пане! Відчиніть!
Ювелір. Що трапилося?
Юнга. Матроси довідалися, що Ви везете великий скарб і змовилися вбити вас і ваших дітей. Стережіться, пане!
Ювелір. Так, треба повідомити капітана!
Юнга. Боюся, він буде з ними заодно, якщо довідається. Розуму не прикладу, як вам допомогти…
Ювелір. Спасибі тобі, добрий хлопчику. Іди спати, щоб матроси тебе не помітили й не здогадалися. Біжи, біжи. (Сам собі.) Що ж робити? Господи, напоуми мене! (Плаче.)
Син ювеліра (прокидається). Ой, хтось плаче… Тату, що трапилося?
Ювелір. Нас хочуть убити.
Син. За що?
Ювелір. За коштовності. Ось за цю скриню, у якій вони лежать. Нас хочуть викинути в море, а скриню забрати. Так краще б вона пропала!
Син (здогадується, що потрібно зробити). Тату!.. (Вони пошепки радяться.) Здається, уже розвидніло, на палубі матроси забігали.
Ювелір. Поклич-но юнгу.
Юнга. Слухаю вас, пане?
Ювелір. Матроси, про яких ти говорив, зараз на палубі?
Юнга. Так, пане, але виходьте, не бійтеся, удень, при людях, вони вас не зачеплять.
Ювелір. Чудово! Діти, ходімо гуляти на палубу! (Бере скриньку. На палубі говорить голосно, привертаючи до себе увагу.) Дивіться, діти, які коштовні камені! Тут усе-все наше багатство!
Син (теж нарочито голосно). А в каюті нічого не залишилося?
Ювелір. Тут усе-все! Обережніше, діти, не штовхайтеся, а то я упущу скриньку! Ой, ой!
Упускає скриньку за борт. Матроси, які досі уважно спостерігали за всім, що відбувається, ойкають.
Діти ювеліра. Скринька, скринька!
Ювелір. Потонула наша скринька!
Син. Зате ми живі!
Ось така історія відбулася давним-давно, але може трапитися з кожним із нас. Вона вчить, що є речі цінніші, ніж золото й коштовні камені. Це розуміння може врятувати нам життя. Але що ж для християнина є такою цінністю?
Люди завжди мріяли розбагатіти. Уявіть, що ви знайшли скарб. Що стало б для вас найкоштовнішою знахідкою? (Відповіді дітей.) У Євангелії Господь Ісус Христос розповів про подібний випадок, коли чоловік знайшов на своєму полі скарб. (Прочитати Мт. 13:44.) Справжнім скарбом для нас є не щось тимчасове, не речі, які сьогодні є, а завтра можуть знецінитися або бути викрадені, а Царство Небесне!
Для пошуку скарбів звичайно потрібні карти. Такою картою є для нас Євангеліє. Той, хто буде уважно, день у день, читати Слово Боже, невдовзі зрозуміє його особливий «шифр» і навчиться знаходити знаки й вказівники на шляху до Царства Божого. А інструментами для «добування» скарбу стануть віра в Ісуса Христа, Спасителя, і любов до Нього.
Десята заповідь дещо відрізняється від інших. Чим саме? (Відповіді дітей.) Головна її відмінність у тому, що ця заповідь стосується не лише дій, але думок і бажань. Її можна назвати «містком» між Старим і Новим Завітами. Чому? Тому що в Євангелії Господь говорить про необхідність, насамперед, внутрішнього оновлення людини, показує, що наші вчинки й слова — усього лиш наслідок того, що в нас у серці (Лк. 6:45). Християни повинні остерігатися заздрості й за все дякувати Богові (Гал. 5:26, Еф. 5:20, Кол. 4:2, 1 Сол. 5:18), насамперед, звичайно, за Його великий дарунок — віру (1 Тим. 1:12), за право називатися дітьми Божими й бути громадянами Його Вічного Царства. Християни — особливі люди, які не віддають перевагу нічому тимчасовому заради вічного, безцінного скарбу — вічного блаженного життя з Богом.
ІІІ. Висновки і підсумки
Вдячність і слухняність Богові, виконання Його заповідей, уміння зробити правильний вибір — дорожчі від золота. Тільки-но в серці ворухнеться заздрість, відразу погляньте на пелюстки квітки, де записані Божі подарунки для вас, і нехай кожний подарунок стане нагодою для щирої вдячності.
Пам’ятайте: у нас є все, що нам необхідно, а отже, немає причини комусь заздрити! Навпаки, ми станемо щасливішими й багатшими, якщо поділимося тим, що в нас є, з іншими: «Душа, яка благословляє, насичена буде» (Пр. 11:25). Людина, яка по-справжньому любить ближнього, не буде заздрити, тому що «любов…не заздрить» (1 Кор. 13:4).
І, нарешті, «ми можемо уникнути заздрості, якщо не будемо вважати великим і надзвичайним ні того, що люди називають багатством, ні скороминущої слави, ні тілесного здоров’я, але будемо прагнути до придбання благ вічних та істинних». Це слова святителя Василя Великого, які підказують спосіб позбутися почуття заздрості назавжди — прагнути до вічних благ, розуміти, у чому полягає для християнина справжня цінність. А головний скарб християнина, як ми довідалися, — віра в Ісуса Христа. Вона може замінити всі блага цього світу, а купити цей дарунок Божий людині неможливо ні за які гроші.
За допомогою схеми узагальнимо все те, про що ми дізналися на уроці.
IV. Домашнє завдання.
Подумайте й дайте відповіді на запитання: чому Бог нам дав таку заповідь? У чому її відмінність від інших?