Один чоловік, мати якого вірно служила Господу сорок років, а тепер умирала від раку, сказав: «От як Бог їй віддячує! І це після всього, що вона для Нього зробила!». Звучить не вельми шанобливо, однак цей чоловік і не думав нарікати. Він просто вважав, що Бог зобов’язаний дати його матері краще життя, і висловив те, про що багато хто думає потай.
Є одна біблійна притча, яка сьогодні багатьом здається несправедливою.
«Бо Царство Небесне подібне одному господареві, що вдосвіта вийшов згодити робітників у свій виноградник. Згодившися ж він із робітниками по динарію за день, послав їх до свого виноградника. А вийшовши коло години десь третьої[1], побачив він інших, що стояли без праці на ринку, та й каже до них: «Ідіть і ви до мого виноградника, і що буде належати, дам вам». Вони ж відійшли. І вийшов він знов о годині десь шостій й дев’ятій, і те саме зробив. А вийшовши коло години одинадцятої, знайшов інших, що стояли без праці, та й каже до них: «Чого тут стоїте цілий день безробітні?» Вони кажуть до нього: «Бо ніхто не найняв нас». Відказує їм: «Ідіть і ви в виноградник». Коли ж вечір настав, то говорить тоді до свого управителя пан виноградника: «Поклич робітників, і дай їм заплату, почавши з останніх до перших». І прийшли ті, що з години одинадцятої, і взяли по динарію. Коли ж прийшли перші, то думали, що вони візьмуть більше. Та й вони по динарію взяли. А взявши, вони почали нарікати на господаря, кажучи: «Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спекоту». А він відповів і сказав до одного із них: «Не кривджу я, друже, тебе, — хіба не за динарій згодився зо мною? Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому ось останньому, як і тобі. Чи ж не вільно мені зі своїм, що я хочу, зробити? Хіба око твоє заздре від того, що я добрий?» (Мт. 20:1–15).
Хазяїн із притчі Ісуса (який, мабуть, є уособленням Бога) — людина дуже щедра й милостива. Із самого початку він піклувався про добробут своїх працівників, так само як і про благо виноградника. Він охоче погодився виплатити першим працівникам цілком достатню суму. Гроші потрібні були їм, щоб купити їжу для сім’ї: тоді жили одним днем, і роботодавець зобов’язаний був платити найманим робітникам у той же день. «Того ж дня даси йому заплату, і не зайде над нею не заплаченою сонце, бо вбогий він, і до неї лине душа його» (Повт. Зак. 24:15). Хазяїн не лише вчинив за законом, але до кожної групи проявляв усе більшу й більшу щедрість: скільки б працівник не пропрацював, він одержав денну платню. Оплату не можна назвати погодинною: кожний одержав стільки, скільки потрібно, щоб нагодувати сім’ю. Хазяїн міг би заплатити кожному згідно з виконаною роботою, але він вирішив заплатити «згідно з потребами». Він заплатив по благодаті, а не з обов’язку.
Найбільше сказано в притчі про тих працівників, яких хазяїн найняв об одинадцятій годині. Це група людей, які одержали набагато більше, ніж заслуговували: отримали незаслужену нагороду нарівні з тими, хто заробив її своєю працею. Цілий день вони стояли й чекали, щоб хтось дав їм роботу — адже потрібно годувати сім’ю! І до них хазяїн був найбільш щедрим: їхня зарплата виявилася у дванадцять разів більшою від того, що вони заробили.
Чи вважаєте ви, що хазяїн учинив несправедливо? Чи співчуваєте ви працівникам, які цілий день — усі дванадцять годин — трудилися під палючим сонцем? Чи вважаєте й ви, що вони повинні були одержати більше, ніж ті, хто працював лише одну годину? Якщо брати за основу закон справедливої оплати праці, то ви маєте слушність. Кожний повинен одержувати відповідно до своєї праці.
Але були люди, які не подумали про те, що хазяїн учинив несправедливо, — ті, які проробили всього лише годину. Ісус не розповідає нам про їхню реакцію, але й так зрозуміло: вони були вдячні й задоволені. День минав — а вони все ще стояли на ринку. Надії знайти роботу, а отже, й забезпечити сім’ю, майже не залишилося. О п’ятій годині вечора вони вже були твердо впевнені, що залишать домашніх без вечері. І раптом випадає нагода заробити хоч трохи (за їхніми розрахунками — 1/12 частину денної плати). Уявіть собі їхню радість, коли вони одержали зарплату за цілий день, — цього вистачить, щоб нагодувати сім’ю! Вони й не думали про несправедливість! Вони були вдячні хазяїнові за щедрість.
Хазяїн — образ Бога, Який у Своїй доброті й милості завжди бачить наші потреби й задовольняє їх. У Його Небесному Царстві діє принцип благодаті, а не особистих заслуг. Благодать же дає завжди набагато більше, ніж ми «заробили». Невідповідність наших заслуг Божій нагороді показує, яка велика Його благодать!!!
Іноді ми нагадуємо Богові, які жертви принесли, служачи Йому. «Господи, я зробив для Тебе те і те, і тепер мені дуже потрібна відповідь на молитву». Говорячи так, ми стверджуємо, що проробили дванадцять годин і своєю працею заслужили відповідь на молитву. Якщо так, то наша доля — вічно скаржитися, що нам «недодали благословень», так і не насолодившись уже отриманими.
Дуже часто ми бачимо поруч із собою людей, яких Бог благословляє більше, ніж нас. Одним даровані особливі здібності, інші завжди досягають мети, докладаючи при цьому мінімум зусиль, у когось рідше, ніж у нас, виникають труднощі й проблеми тощо. Ніхто не застрахований від спокуси позаздрити чужому благословенню, поскаржитися на Бога або обуритися тим, що іншому Він дав більше, ніж вам.
Проте добрий Бог має право благословляти кожного з нас за Своїм бажанням. Бог розпоряджається Своїми благословеннями так, як Він побажає. Ісус дуже зрозуміло показує нам це право Бога: «Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хочу, зробити?» (Мт. 20:15). Бог-Творець має право кожному з нас дати при народженні різні фізичні якості, різний характер, різні здібності, різні духовні дари. Він має повну владу над кожною сферою нашого життя. І Він не тільки має таке право, але завжди застосовує його. Ми не створені рівними, і нам не дають рівних можливостей. У житті кожного виникає свій особливий набір обставин. У когось усе складається набагато благополучніше, ніж у іншого (Екл. 9:11). Бог нам нічим не зобов’язаний і за Своїм бажанням може одних благословляти більше, ніж інших. Свої благословення Він розподіляє, як хоче. Він — Бог!
І ми радіємо щедрості Божої благодаті, якщо вона проявлена до нас, наших близьких або друзів. А що ми відчуваємо, якщо Бог благословляє недостойних? («…добрий-бо Він до невдячних і злих», Лк. 6:35). Заздримо їхнім благословенням? Відчуваємо те саме, що й робітники, які відпрацювали цілий день, коли побачили, як інші одержують більше благословення?
Пам’ятаймо, що Бог уже виявив Себе тобі й мені винятково милосердним і щедрим хазяїном, «…бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все» (Дії 17:25). «Що ти маєш, чого б ти не взяв?» — вигукує апостол Павло (1 Кор. 4:7). Усім нам потрібна Його благодать, але насолодитися нею ми зможемо, лише переставши порівнювати свою долю з чужою.
Задоволення тим, що маємо, — речами, положеннями, розумовими й фізичними здібностями, — набагато важливіше від того, чого в нас немає. Апостол Павло писав: «Великий же зиск — це благочестя із задоволенням» (1 Тим. 6:6). Говорячи про задоволення, я не стверджую, що більше не потрібно просити про поліпшення. Пам’ятайте: милосердний Бог готовий дати нам усяку благу річ (Мт. 7:11; Рим. 8:32). Але в житті кожного є щось, що ніколи не зміниться. Отож, потрібно навчитися бути задоволеним тим, що є, пам’ятаючи, що Бог не зобов’язаний щось змінювати.
Якщо ми хочемо жити благодаттю, потрібно примиритися з тим фактом, що Бог роздає милості за Своїм бажанням. Він не зобов’язаний пояснювати нам, чому в тому чи іншому випадку Його вчинки не збігаються з нашим уявленням про заслуги й нагороди. Істинно сказав Павло: «Які недовідомі присуди Його, і недосліджені дороги Його! Бо хто розум Господній пізнав? Або хто був дорадник Йому?» (Рим. 11:33–34). «Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зовсім ні!» (Рим. 9:14). Якщо це робить Бог, то це вже справедливо!
У нас немає причин ремствувати на Бога за те, що Він не поводиться з нами, як нам хочеться. Бог нам нічим не зобов’язаний, а тому завжди може сказати: «Не кривджу я, друже, тебе…» (Мт. 20:13). І в той же час Бог залишає за Собою право ставитися до нас по-різному, роздаючи благословення на Свій розсуд, Він говорить нам словами хазяїна виноградника: «Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хочу, зробити? Хіба око твоє заздре від того, що я добрий?» (Мт. 20:15).
Нехай молитвою кожного з нас буде:
Добрий Боже! Дякую Тобі за життя, дихання і все, що Ти дав і даєш мені. У мене немає нічого, що б я не одержав від Тебе. Особливо дякую Тобі за Сина Твого, Ісуса Христа, Якого Ти послав взяти на Себе гріх світу і мій гріх, щоб я через віру в Нього мав життя вічне й не загинув навічно. Дякую Тобі за те, що щедрість Твоя незбагненна, вона перевищує моє розуміння. Ти — Бог! Допоможи мені бути благочестивим і задоволеним перед обличчям Твоїм. Допоможи перестати порівнювати свою долю з чужою. Прости, що часто недооцінював Твою щедрість і вважав, що Ти недодав мені благословення. Довіряю себе Твоїй щедрості й справедливості. Визнаю вірою, що Ти владний робити те, що хочеш! У ім’я Господа Ісуса Христа. Амінь.