Невже у мене виросли гриби,
Адже я їх ніколи не садила?
Чи то їх птахи занесли сюди,
Чи ще яка прибила вітром сила?
А що за вид — ніяк не доберу,
Хоча гриби в лісах я змалечку збирала.
Беру один, до агронома йду,
Либонь наука ця гриби вивчала.
Під абрикосою, під сливою росте
Їстівний гриб. Садовим він зоветься.
Його міцелій в кісточці живе,
Ось звідкіля у мене ця грибниця.
Нема ножа на них, нехай іще ростуть.
Дасть Бог, чанахи з них я завтра приготую.
Якраз і фотографію зроблю —
Таку красу домашнім презентую.
Та не вдалось врожай мені зібрать,
І фотокамеру даремно я носила.
Чиясь рука чуже посміла взять,
Чиєсь сумління злочин допустило.
Коли в людському розумі пітьма,
Коли для Бога там немає місця,
Сумління також морок поглина,
Своїм майном стає чуже обійстя.
Тому так темно в нашому краю,
Тому так легко злочин виникає.
Тому дітей я Заповідям вчу,
І добрий розум в них щодня плекаю.