Венеричні хвороби, хвороби Венери… На честь цієї богині (лат. — Venus; род. відм. Veneris) названий цілий букет хвороб, що передаються статевим шляхом. Термін «венеричні хвороби» запропонував 1527 р. французький учений Жан де Бетанкур, вказуючи у самій назві причину їхнього виникнення. Хвороб цих немало, варто лишень глянути у медичний довідник. Та на сьогодні істерія навколо СНІДу закрила всі інші неприємні наслідки безсистемної та невпорядкованої статевої поведінки людей. І саме ця істерія породила, власне, боротьбу із наслідками (як от — за життя ВІЛ-інфікованих, за правильне ставлення до них тощо), а відсунула на задній план ті причини, які призвели до подібних наслідків. Проте, забуваючи про головне заради сьогоднішнього порятунку хворих, будемо займатись тільки тим, що постійно зриватимемо вершки бур’яну, не викопуючи корінь. Адже ці хвороби є наслідками способу життя людей. А спосіб життя базується на тому, у що ми віримо і що є пріоритетом нашого світогляду.
Трішки історії. Римська богиня Венера була богинею весни, садів та городів. Проте із плином часу й еллінізацією самої римської культури Венеру почали асоціювати із грецькою богинею кохання Афродітою. Їй почали присвячувати храми й місця зі священними деревами. Найвідомішим місцем поклоніння був храм у Сіцілії на горі Еріцін. У грецькій культурі ця богиня мала багато імен. І дуже часто її називали Гетерою чи Порнео, а жриці, які служили в цих храмах, займались храмовою проституцією. Тобто подорожній, який хотів поклонитися богині, приходив у храм і за дрібну монету мав статевий акт із жрицею. І ця дія зараховувалася як акт поклоніння.
Тут потрібно зазначити один факт. Будь-яка релігія у своїй суті має вплив і відображається в статевому житті людини. Наша моральність у стосунках із протилежною статтю завжди буде відображати ту систему релігійних поглядів, якими ми керуємось. Чи первіснообщинний лад, де процвітав проміскуїтет[1], чи антична релігія із поняттям того, що боги Олімпу сходять на землю кохатись із земними жінками, чи богиня фінікійців Астарта — богиня пристрасті й хтивості, чи ще інші боги й богині, — всюди присутній момент статевих стосунків як частини поклоніння.
Десять заповідей не оминають і цю сферу людського життя. Адже заповіді — це ті постанови, на яких має будуватися життя будь-якої людини. І через них Бог указує і те, яким має бути статеве життя людини, яка каже, що вона вірить у Бога Біблії як свого Господа. Бо через статеве життя ми теж виражаємо поклоніння Богу. Адже утримання себе в чистоті та святості, присвячення себе лише одній жінці (чоловікові) на все життя, розбудова стосунків між чоловіком та дружиною на всіх рівнях їхнього життя — це ті невід’ємні елементи поклоніння Богу, які Він Сам зазначає у Своєму Слові. І якщо кажемо, що багато людей у нашій країні живе невпорядкованим статевим життям, то це свідчить лише про те, що в нашій «християнській» країні об’єктом поклоніння є не християнський Бог, а вшанування своїх егоїстичних бажань. Адже, таким чином, стверджуємо, що у сфері свого статевого життя я буду сам вибирати лінію поведінки, незалежно від того, хто і що мені каже.
Але Бог осміяним бути не може. Тому що закони, записані в Біблії, мають у своїй суті духовну основу, тобто вони базуються не на нашому розумінні, а на значенні, яке вклав у них їхній Творець. Тому, як наслідок розпусти, сьогодні квітне букет венеричних хвороб. І вони — наслідок поклоніння сучасному «богу». І цим богом є наше «его». Людину змалечку привчають до того, що вона чогось варта, вона мусить це мати, це її приватне життя, це її рішення, ніхто нікому не може нічого вказувати тощо. І люди виростають у культурі поклоніння власному «я». Це проявляється й у тому, як люди ставляться до тих слів, які каже їм Бог. «Це можна розуміти по-іншому», «я не хочу так жити», «я варта більшого!», «у сучасному світі так ніхто не живе!» — це лише невеликий перелік тих фраз, які звучать у відповідь на заклик привести своє життя у відповідність із Словом Божим.
Тому не дивуймося, що, незважаючи на величезні кошти, які виділяють на подолання цих хвороб, нічого не змінюється на краще, а, можливо, і погіршується. Бо спочатку слід навчити людей, що Бог не лише в церкві чи у визначені святкові дні діє в нашому житті, а перебуває поряд із нами кожної миті. Що поклоніння Богові — це не лише молитви й побожний вираз обличчя, а життя, яке будується на вічних принципах. Лише після цього ситуація почне змінюватись, і будуть урятовані ті десятки тисяч людей, що свою цноту приносять у жертву богам сучасності.
Олег Блощук
[1] Проміскуїтет — стадія нічим не обмежених статевих зносин у первісному суспільстві перед виникненням будь-яких норм шлюбу і форм сім’ї..