Людина — вінець Божого творіння
«І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі. І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі! І сказав Бог: Оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревний, що воно розсіває насіння, нехай буде на їжу це вам! І земній усій звірині і всьому птаству небесному, і кожному, що плазує по землі, що душа в ньому жива, уся зелень яринна на їжу для них. І сталося так. І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно! І був вечір, і був ранок, день шостий» (Бут. 1:26–31).
Слово Боже, розповідаючи про створення світу, чи не найбільше уваги приділяє створенню людини. У Бут. 1:26 Бог каже про Свої наміри створити особливу істоту — за образом і подобою Своєю, а також дає ім’я цій істоті — людина. Далі (Бут. 1:27) Біблія констатує факт створення людини як виду живих істот, але у вигляді чоловіка й жінки (про жодну живу істоту не розповідається за статевою ознакою). Бог розповідає також про мету створення таких істот: щоб наповнювали землю, володіли нею та панували над усім Божим творінням (Бут. 1:28). Для того щоб людина була здатна виконувати покладені на неї обов’язки, Бог дав їй потужний інтелект, аналітичне та логічне мислення, естетичні почуття, творчі та комунікативні здібності, суспільний характер, господарські навики, правову й моральну свідомість, волю та інші якості. Все це має Бог у незрівнянно більшій мірі та вищій якості, а людина — лише частково. Оце і означає, що людина створена «за образом» Божим.
Наш Господь, Ісус Христос, ще до початку створення світу, знав про Свою місію, про Своє втілення, страждання і смерть на хресті та воскресіння. Тому Він створив людину такою, яка б Йому сподобалась. Яка ж вона, людина? У світі, який створив Бог, все Його творіння різне, особливе й неповторне. Справді, фізичні тіла, що нас оточують (каміння, пісок, вода, цеглина чи повітря), — матеріальні, але не живі; рослини живі, але не мають душі; тварини мають душу, але не духовні; духи, звісно, духовні, але не матеріальні; і лише людина матеріальна (має тіло), має душу і дух (духовна). Тому людину справді можна назвати вінцем творіння. Те, що людина має матеріальне тіло, дає їй можливість контактувати з матеріальним світом і досліджувати його.
Маючи душу, людина здатна пізнавати себе, вирізняти себе з-поміж інших та пізнавати інших людей. Те, що Бог дав людині духа, робить її духовною істотою, а не те, скільки разів вона відвідала театр чи музей, любить вона поезію чи музику, знає історію чи культурні традиції свого краю, вміє чи не вміє готувати національні страви, провадить моральний чи аморальний спосіб життя. Духовність людини визначається, насамперед, близькістю людини до Бога, пізнанням людиною Бога та Його істин, її спілкуванням з Богом через молитву і читання Біблії. Духовна людина завжди буде моральною, оскільки виконання Божих законів відображає вищий рівень, в якому моральність є лише складовою частиною.
Найменша цеглинка
Як і всі інші організми, організм людини має клітинну будову. Нагадаємо, що клітина — це жива система, яка може існувати самостійно або бути структурною одиницею рослинних чи тваринних організмів. Клітини тіла людини дуже різноманітні: за формою (кулясті, дископодібні, призматичні, кубічні, зірчасті та веретеноподібні); за розмірами (наприклад, нервові клітини можуть мати розмір від 0,005 до 0,04 мм, однак довжина відростків нервових клітин може сягати 1 м); за масою (від 0,1 до 10 мікрограмів); за будовою та хімічним складом (із 116 хімічних елементів «пороху земного» 88 знайдено в організмі людини, які утворюють органічні та неорганічні сполуки). Основу структури клітин становлять чотири хімічні елементи: водень, кисень, вуглець і азот. У кожній клітині постійно відбуваються два взаємопов’язаних процеси: процес розпаду складних органічних сполук на простіші та процес утворення нових органічних сполук. Кінцеві продукти розпаду органічних речовин (вода, вуглекислий газ, аміак, сечовина тощо) не можуть далі використовуватись у біохімічних реакціях, і тому виводяться з клітин і організму. Ріст і оновлення клітин можливі тільки тоді, коли до них надходять поживні речовини та кисень. Крім того, клітини мають здатність розмножуватись, і цей процес не припиняється протягом усього життя людини, хоча нервові клітини чи клітини серця не здатні до поділу. Однією з основних властивостей клітин є подразливість, тобто їх здатність реагувати на дію зовнішніх і внутрішніх чинників зміною обміну речовин і функціональної активності. Так, у результаті подразнення нервових клітин виникають нервові імпульси, а м’язові клітини під впливом подразника скорочуються; клітини залоз виділяють синтетичні хімічні речовини. Ще одну чудову властивість мають клітини — це властивість саморегуляції: кожна клітина сама регулює надходження до неї різних речовин, інтенсивність процесів обміну речовин та свою функціональну активність.
Тіло — «земна хатина» людини
У процесі ембріонального розвитку клітини спеціалізуються на виконанні певних функцій в організмі — цей процес називається диференціацією клітин. Система клітин і позаклітинних структур, спільних за походженням, подібних за будовою і функціями, утворює тканину. В організмі людини розрізняють лише чотири типи тканин: епітеліальну (вкриває тіло ззовні, вистилає порожнини внутрішніх органів), сполучну (кістки, хрящі, оболонки різних органів, жирова тканина, кров та лімфа), м’язову та нервову.
Тканини, об’єднані в певну структуру, утворюють орган — частину тіла, яка має певну форму й будову, а також виконує одну або кілька специфічних функцій. Анатомічне або функціональне об’єднання органів, які в тілі виконують спільну функцію, утворюють фізіологічні системи. В організмі людини виділяють нервову, ендокринну, опорно-рухову, кровоносну, дихальну, травну, сечостатеву системи, а також систему органів чуттів (сенсорну систему).
Нервова система
Нервову систему для зручності поділяють на центральну й периферичну. До центральної нервової системи відносять головний і спинний мозок, а до периферичної — черепно-мозкові і спинномозкові нерви та їх сплетення і вузли. Нервова система сприймає зовнішні подразнення та зміни внутрішнього середовища й корегує роботу організму, зумовлюючи функціональну єдність. В основі її діяльності лежить рефлекс — відповідь організму на подразнення.
Ендокринна система
Координація фізіологічних функцій організму людини може здійснюватись також через рідинні середовища (кров, лімфу, тканинну рідину). Чинниками такої регуляції є біологічно активні речовини (гормони), які виділяються залозами внутрішньої секреції (гіпофіз, епіфіз, щитоподібна, паращитоподібна залози, вилочкова, надниркова залози) та змішаними залозами (підшлункова і статеві), які утворюють ендокринну систему людини. Свій вплив гормони здійснюють повільніше, ніж нервова система, але їхня дія триваліша. Надходячи у кров, вони розносяться по всьому організмові й змінюють діяльність органів, збуджуючи або гальмуючи їхню роботу. Гормони впливають на ріст, обмін речовин і енергії, фізичний і психічний розвиток, статеве дозрівання тощо.
Кожний гормон впливає тільки на певні клітини — «мішені», які мають відповідні рецептори. Клітина має безліч рецепторів, кожен із яких може реагувати, найчастіше, на один тип сигналів. Ця реакція і є виконанням біологічної функції даної клітини. Деякі гормони можуть виконувати в організмі подвійну функцію. Наприклад, адреналін. По-перше, він посилює і прискорює скорочення серця, по-друге — відповідає за захисну реакцію організму. Або, приміром, підшлункова залоза: більша її частина виробляє ферменти для травлення їжі, а інша — гормони інсулін та глюкагон. Взаємодія цих гормонів забезпечує постійний рівень глюкози (цукру) в крові людини в будь-яку пору доби, незалежно від частоти приймання їжі чи її кількості. Саме на основі такої функціональної подвійності в ендокринній системі вчені зробили висновок про її тісну взаємодію з нервовою системою в регулюванні функцій усього організму людини.
Регуляція в організмі особливо яскраво проявляється при дії стресових факторів. Стрес — це неспецифічна нейрогормональна відповідь організму на будь-яку вимогу до нього. Стрес не завжди має негативні впливи: без деякого рівня стресу будь-яка активна діяльність людини неможлива. Потенційно небезпечним для людини може бути досить тривала дія стрес-факторів. У реакції людини на них можна виділити три стадії: стадія тривоги, стадія опору, стадія виснаження. Під час першої стадії активується нервова система. У стадії опору організм мобілізує свої ресурси, щоб подолати стресову ситуацію, тобто адаптуватися до нових умов життя. Але якщо стресор діє тривалий час, ресурси організму можуть виснажитись (третя стадія), і буде розвиватись захворювання.
Опорно-рухова система
До органів опорно-рухової системи відносять скелет і м’язи, які працюють як єдине ціле. Кісткова тканина складається з пластинок, що утворені кістковими клітинами і мінералізованою міжклітинною речовиною з колагеновими волокнами. Розташування цих пластинок нагадує сітку, що надає кісткам надзвичайно великої міцності при стисканні й розтягуванні: наприклад, стегнова кістка людини витримує при стисканні навантаження до 1,5 тонни. При народженні скелет дитини складається переважно з хрящів, які костеніють до 20–24 років. У дорослих людей кістки не ростуть, але протягом усього життя оновлюються за рахунок клітин окістя — тонкої сполучнотканинної оболонки кістки. У процесі росту людини формується чотири плавних вигини хребта, яких немає у тварин. Ці вигини пом’якшують поштовхи, яких зазнає тіло при ходінні, стрибках.
Грудна клітка людини розширена вбоки (тобто, сплюснута), тоді як у тварин вона видовжена в спинно-черевному напрямі. Пояс її нижніх кінцівок, на відміну від тварин, також широкий і є опорою для внутрішніх органів. Склепіння стопи людини пом’якшує поштовхи під час ходіння, бігу, стрибків.
Рука — чудо Божого дизайну
Але найсуттєвіші відмінності існують у скелеті руки — цьому чуді Божого дизайну. Рука має такі характеристики, які дозволяють їй суміщати дві протилежні функції одночасно — це знаряддя величезної сили та інструмент надзвичайної точності. І в усіх випадках ми не мучимось у здогадах, як нам вчинити в даній ситуації: рука діє, знає, «говорить», вона пізнає й досліджує зовнішній світ. Рух кисті та пальців забезпечують 34 м’язи й 27 кісточок. Усі наші пальці мають оптимальну довжину та розташування, і кожен із них відіграє свою неповторну роль. Великий палець здатний повністю протиставлятись решті пальців, що дає можливість здійснювати хапальні рухи різної сили й точності; його розташування, кріплення і рух настільки складні, що для опису руху одного його суглобика застосовують 6 окремих термінів. Недарма ж Ісак Ньютон якось сказав: «При відсутності інших свідчень, один лише великий палець переконав би мене в існуванні Бога». А є ж іще чотири пальці! Указівний палець має велику спритність і тонку чутливість; середній палець надає міцності хапанню; підмізинний палець має добре розвинуте чуття дотику, завдяки чому регулюється м’язове напруження; мізинець надає стійкості кисті при русі в площині. Рука людини доповнює мову, передаючи почуття та емоції: вона турботливо підтримує і пестить, «бачить» у темряві. Подушечки пальців дуже чутливі; мають унікальний «візерунок», завдяки чому можуть утримувати найдрібніші предмети. Нігті відіграють важливу роль у визначенні тиску, необхідного пальцям, щоб тримати в руках предмети. Тільки рука людини може працювати з різними інструментами. І тільки людина може стиснути руку в кулак. Мова жестів дуже важка для мавп, але людина робить це легко, бо нервовий контроль руки людини набагато складніший. Інженер Ханс Шнебелі, який розробив механічну руку-робота, відзначив: «Чим більше я працюю над рукою-роботом, тим більше захоплююся рукою людини. Щоб досягти хоча би частини тієї продуктивності, яку має рука людини, знадобиться ще багато часу».
Бог, знаючи, який орган дає людині, застерігає: «Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я — Господь, Бог твій…» (Вих. 20:4–5а).
Кості проти еволюції
Цікаво, що в тілі дитини є 300 кісточок, а в тілі дорослої людини їх 206. Це пов’язано з тим, що окремі кісточки зростаються. Найдовшою кісткою є стегнова кістка — вона становить 27,5% від зросту людини. А найкоротшою (від 2,6 до 3,4 мм довжиною) кісточкою є стремінце — одна з трьох слухових кісточок середнього вуха.
У дитини комірки всіх кісток заповнені червоним кістковим мозком, що виробляє червоні й білі кров’яні клітини. У дорослої людини лише деякі кістки містять багато червоного кісткового мозку: клубова кістка, стегнова і плечова кістки, ребра, груднина, лопатки, ключиці та хребці. В інших кістках переважає жовтий кістковий мозок, що складається переважно із жиру. При сильній кровотечі або анемії нирки посилають хімічні сигнали, що спричиняють перетворення жовтого кісткового мозку на червоний, і нестача еритроцитів ліквідовується.
Зверніть, будь ласка, увагу на те, що ребра людини належать до тих кісток, які містять багато червоного кісткового мозку. Інколи зустрічаються спекуляції, до яких вдаються атеїсти. Бут. 2:21–22 так говорить про створення жінки: «І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон, — і заснув він. І Він узяв одне з ребер його, і тілом закрив його місце. І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама». Атеїсти, щоб показати нібито принизливе ставлення до жінки у Біблії, казали, що ребро — це кістка, у якої немає кісткового мозку. Відповідно, жінка — це якесь недолуге створіння. Але «жінка була створена не з голови чоловіка, щоб бути над ним; не з ноги, щоб бути приниженою; але з його ребра, щоб бути рівною; бути близько до рук, щоб її захищали; бути близько до серця, щоб її любили». Правда, гарно сказано? І з головою у неї все в порядку.
Крім того, у скелеті черепа людини його мозковий відділ значно більший, ніж лицьовий. А у тварин, навпаки, лицьовий відділ переважає над мозковим. Ураховуючи все це, чи не видається вам процес еволюції людини дуже дивним і надто вибірковим?
М’язова тканина
М’язова тканина — це і є, в основному, те, що більшість сприймає як людську плоть. В організмі людини 44 % загальної маси тіла становлять м’язи, які вчені поділяють на 3 типи: скелетні (їх налічується 639), серцевий (або міокард, скорочується без участі свідомості і за життя людини близько 2 млрд. разів) і стінки внутрішніх органів (або гладенькі м’язи, робота яких також здійснюється автоматично). Клітини всіх трьох типів м’язів мають унікальну здатність до скорочення і розслаблення узгоджено (або координовано). М’язи працюють лише тоді, коли по нервовому волокну з центральної нервової системи до них надходить команда у вигляді імпульсу. Під час скорочення вони здатні виконувати певну механічну роботу (рухати кістки, наприклад) та виробляти енергію (тепло). Навіть у той момент, коли м’язи не виконують роботи, вони завжди перебувають у стані певної напруги — тонусу. Тонус завжди різний і залежить від втоми й настрою людини. За рахунок тонусу м’язів зберігається постава тіла, внутрішні органи утримуються у певному положенні, забезпечується необхідний діаметр судин, а, отже, і кров’яний тиск.
Користь від утоми
Виконання тривалої або інтенсивної роботи призводить до втоми м’язів і припинення роботи. Було встановлено, що в першу чергу втомлюються не м’язи, а нервові центри, які регулюють роботу відповідних м’язів. Крім того, втома розвивається при недостатньому постачанні м’язів киснем, при зменшенні вироблення енергії, при накопиченні в м’язах продуктів розпаду. Здавалося б, втома шкідлива. Але з точки зору фізіології втома — це корисне явище. Виявляється, що після закінчення роботи, яка зумовила втому, тобто, в період відпочинку, відбувається не тільки відновлення працездатності м’язів, а навіть її збільшення, що пов’язано з адаптивними механізмами організму (це явище називається понадвідновлення). Завдяки цьому м’язи можуть виконувати ще більшу роботу, ніж до втоми. Отже, без втомлення неможливе підвищення працездатності м’язів.
До речі, така закономірність властива всім органам і тканинам, у тому числі й нервовій тканині. Але надзвичайно тривала або ж інтенсивна робота може призвести до перевтоми, яка шкідлива для організму, бо при цьому вичерпуються енергетичні ресурси клітин і вони можуть навіть зруйнуватися.
Шкіра
Зовнішній покрив тіла людини, що є бар’єром між внутрішнім і зовнішнім середовищем організму, називають шкірою. Це один із найбільших органів: загальна площа її поверхні становить приблизно 1,5–2 м2 при товщині 2–5 мм, а вага становить майже 4 кг. Шкіра, огортаючи все тіло людини, захищає його від бактерій, від пливу шкідливих хімічних речовин, від радіації (сонячної та іонізуючої), від висушувальної дії повітря. Верхній шар шкіри людини вкритий лусочками відмерлих клітин, які захищають живі, що містяться під ними. Ще глибше залягає еластичніша власне шкіра, або дерма, в якій містяться залози, волосяні «мішечки» фолікули, кровоносні судини та нерви. Колір шкіри зумовлений глибиною розташування судин, а також наявністю в ній темних пігментів. За деякими підрахунками, на кожний її квадратний сантиметр припадає до 11 м нервів та близько 0,8 м капілярів! Темний пігмент, або меланін, може накопичуватись в якомусь місці і там з’являються родимки чи ластовиння. Дерма складається переважно з двох білків (колагену та еластину), тому досить добре протидіє розтягу й десятиліттями зберігає пружність. Коли людина старіє, частинка підшкірного жиру й колагену втрачається. Колаген, який залишився, твердне, а нитки еластину дегенерують. У результаті шкіра обвисає і з’являються зморшки.
Під дермою міститься підшкірна клітковина — шар, який уже не належить шкірі, але пов’язує її з м’язами й кістками. Довге перебування на сонці руйнує еластин, що надає шкірі пружності, тому на обличчі можуть з’являтись глибокі зморшки. Ультрафіолет пригнічує імунну систему, тому перебування цілими днями на сонці, особливо в години його найбільшої активності, може «розбудити» якусь хронічну вірусну інфекцію, зокрема герпес. Також можуть активізуватися протоонкогени, тобто гени, які «запускають» механізм злоякісного переродження (рак шкіри, наприклад).
З давніх-давен існує чимало способів, аби привернути увагу інших до шкіри (тобто, змінити її колір або приховати якісь дефекти чи, навпаки, щось підкреслити, або з релігійних (поганських) мотивів) і таким чином засвідчити приналежність людини до тієї чи іншої групи суспільства. Зокрема, використовуючи хну, вже понад 5 тис. років жінки Індії, Єгипту та Середнього Сходу прикрашають свої руки, шкіру та волосся. Тепер це називається косметикою, проте сучасний макіяж це ще й продовження традицій. Крім розфарбовування, існують ще й татуювання та скарифікація. (При цьому на шкірі роблять глибокі надрізи, на місці яких виникає з часом рубцева тканина; для підсилення ефекту в неї додають ще й фарбу). Але Слово Боже і з цього приводу чітко каже: «І не зробите на тілі своїм нарізу за душу померлого, і не зробите на собі наколеного напису. Я — Господь!» (Лев. 19:28).
Краса і захист
Волосся і нігті — похідні шкіри, які підсилюють її захисну та ізолюючу функцію. Вони складаються з білка кератину, який має дуже високу міцність на розрив та розтяг. На голові людини росте близько 100 тис. волосин. Кожна волосина росте з волосяного фолікула, який функціонує 3–5 років, потім кілька місяців «відпочиває» і лише тоді з нього знову росте нова волосина. На ріст волосся впливає харчування, гормони (стан ендокринної системи), старіння організму та інші фактори. Форма волосяних фолікулів визначає вид волосин. З фолікулів з круглим отвором ростуть прямі волосини, з овальним — хвилясті, а з плоским отвором — ростуть кучеряві волосини. Волосся людини росте, в середньому, зі швидкістю 1,27 см на місяць і, досягнувши довжини 61–91 см, припиняє ріст. Однак у Книзі рекордів Гіннеса зафіксовані факти: найдовшого волосся 7,92 м, найдовшої бороди 5,33 м та найдовших вусів 2,77 м.
Ольга Прокопович